Смішно вимагати від уряду,
щоб він розбирався в мистецтві:
біта не бачить нічого, окрім м’яча,
так уже вона влаштована.
Джойс Кері
- Якими протизаплідними засобами користувалася Єва, якщо у неї було тільки троє дітей? – це було те запитання, яке Льоха ставив у своєму житті кілька разів перед різними людьми.
Саме воно перепинило йому дорогу до багатьох закладів і установ, які прагнуть називатися порядними. Льоху звинуватили у богохульстві.
Чесно кажучи, він міг би поставити іще з десяток таких запитань і почекати відповіді? Але навіщо? Він уже мав роботу, яка приносила не менше бабок, ніж роздавання опіуму для народу. Одні його називали безбожником, інші...
Втім він - забобонний, і не хотів би називати ім’я того, з ким би волів не зустрічатися.
Релігію ж - любив. Страшенно тішився, співаючи з приятелями по колишньому духовному училищу різні пісні і псалми. Звичайно, коли вдавалося.
Він ішов на квартиру, де його дружки учотирьох тільки-но поселилися, щоб поспівати і , як кажуть, відвести душу. Правда, напрошується запитання – куди відвести? Можливі варіанти.
Ступив у під’їзд, а там - люду старого – не протовпишся. Всі стоять у сльозах! Бабці очі витирають, шморгають і кажуть:
- Бідна Данилівна, а я тільки учора з нею поговорила. Вона ще посміхалася і запрошувала сьогодні зайти увечері чайку нового скуштувати... – не закінчила одна і схлипнула.
- А мені обіцяла подарувати кавоварку, така гарна у неї була – моїй онучці сподобалася. Хто ж мені тепер віддасть ту кавоварку?
Льоха ошелешено дивився на бабусь і подумав, що старенька господарка квартири постріляла усіх його друзів, а останню кулю пустила собі в рот – хіба ж можна уявити щось інше, подивившись телевізор учора увечері.
Аж раптом почув спів хлопців із-за дверей! Він лунав попри гудіння бабульок!
Всесильний Господи, благаєм, вічний
Спочинок дай твоїй слузі,
Ми збережемо всеглибоку пам’ять
Про неї у нашій душі...
Льошка прочинив двері і все зрозумів. Хлопці співали не чин похорону чи службу за померлих, а просто розучували похоронні пісні.
У нас люди плутають грішне з праведним. Ганни Данилівни вдома не було. Її і в морзі не потрошили! Старенька пішла до церкви, де, певно, раніше і познайомилася з Льошкиними приятелями.
-Хлопці, такі пісні треба співати ледь чутно! Гляньте, що у під’їзді твориться! – він намагався проковтнути напади сміху, які виривалися з нього.
Читати лекцію бабусям і пояснювати своє розспівування - відправили Петра, як і належить за двотисячолітньою традицією. Павла серед приятелів не було, а то й того б послали.
Хлопці не схвалювали нову роботу Льошки. Слово „піарщик” звучало для них так само лайливо, як і „педфак”.
- Зверніть увагу, і те, і інше означає щось на зразок викладача, який уміє направляти увагу у правильне русло, - намагався довести він.
- А хто, окрім Бога, знає, куди треба йти? - зауважив Петро, який уже випроводив бабусь із під’їзду.
-Я ж не казав, що педфак готує людей, які вчать рухатися туди, куди слід.
Льоха не розповідав їм, що уже з десяток років цікавився політикою і почитував такі книги, що у них очі б повилазили на лоба аби дізналися.
- Друзі, люди думають так наче трамваї бігають по визначеному маршруту! Схеми! Он бабці почули ваш спів і вже подумки поховали вашу господарку та кавоварку зібралися поділити. Піарщики – це ті, хто використовує слабкості людей, перепрограмовує їх і заставляє діяти так, як вони того заслуговують, - повчав Льошка, потягуючи безалкогольне пиво.
Вони з острахом глянули на нього. Як тоді, коли він при них утнув своє коронне запитання про Єву.
- Льош, ти наче й нормальний, але у тебе шарики за ролики заходять.
Заділи. За божевільного мають. Він піднявся, демонстративно мовчки допив з горла своє безалкогольне і сказав:
- Не судіть і не судимі будете...
Світ тримається на брехні. Льоха в цьому переконався.
Люди весь час намагаються тікати від усіляких проблем. Вони засовують голови в пісок і виставляють зади, по яких їх луплять політики. Через це у людей і трапляються струси мозку. Після таких потрясінь вони і ухвалюють рішення. Добре це чи погано – видно по результатах виборів.
Найцікавіше – люди самі знають, що їм брешуть. Вони самі вибирають ту брехню, яка їм наймиліша. І одержують за це під зад...
Він прямував до Лариси. Та була однією з небагатьох жінок, яка мала розумні очі, гарні ноги і теплий характер.
Льоша не знав, що таке любов. Навіть не прагнув розібратися у цьому. Просто, коли Лариса відкривала двері, він помічав, що йому стає приємніше дихати і радісно дивитися у її веселі зелені очі. Він ніколи не говорив із нею про Бога. Навіщо? Адже через годину після зустрічі вони будуть спілкуватися так, що присутність третьої особи була б небажаною.
У трамваї хлопець підсів на єдине вільне місце поруч із 16-літньою дівчиною. У тієї були доволі дебелі ноги, як для її віку. Тільки він подивився у протилежний від неї бік, як її стегенце так нахабно притулилося до його ноги, що він аж здивувався. Але - вважав би себе пацаном, якби глянув на доцю чи усміхнувся.
Жигалка – подумав він і далі дивися у протилежне вікно. Мабуть, дитині приперло. Але при чому тут я, пташко. На цьому світі достатньо бруду. А я не люблю купатися у чужих ночвах, а віддаю перевагу чистим озерам. Останні ж можу перерахувати на пальцях однієї руки.
Дівча вийшло через пару зупинок, погойдуючи зв’язкою ключів на пальці.
На порозі Ларисиної квартири він ткнув їй у руки набір джентльмена. Сьогодні до нього входило дві пляшки непоганого пива, пакетики з сушеними кальмарами, якийсь недешевий шоколад і пару пачок морозива.
- Класно! - сказала Лариса, світячись від радості. Льоха не знав чому вона світиться –від передчуття доброго пива, шоколаду чи насолоди, яка невідворотно наближалася.
У Ларисі десь на рівні сідниць вибухнув моторчик, і вона рвонула в кімнату покласти на стіл ласощі, і через хвилю уже тягнула туди і його.
Сценарій відпрацьовано до автоматизму. Вони вмикали телевізор, сиділи на дивані, мовчки глипали одне на одного, потім у ящик, потягували пиво і торкалися головами. Цього разу у ящику виступав Льохин Патрон:
- Доїння корів надзвичайно важливий чинник розвитку економіки будь-якої країни. Від правильного смикання дійок залежать здобутки держави. А це врешті-решт – розмір пенсій, які ми постійно підвищуємо. Тому я вимагаю від аграрного блоку уряду, від керівників регіонів – негайно звернути особливу увагу та посилити відповідальність за сумлінне смикання дійок! Це вимога часу! Відповідні розпорядження уже отримали і ті, хто може суттєво поліпшити справи у галузі.
Ідіотизм!
Льоха уже не вперше подумав про самогубство і поглянув на Ларису. Та не зовсім вловила його настрій і почала виправдовуватися:
- Олексію, всі канали здуріли і показують одну й ту ж пісню. Там щось трапилося!
- Я розумію, - сказав він, посміхнувся і швидко зажмурив та відкрив очі.
Хлопець підійшов до телевізора. Оглянув його так, наче хотів дізнатися, як безболісно і навіки заткнути цей ящик. Не придумавши нічого веселого, клацнув кнопкою.
Аби не сидіти мовчки, смоктали, цмокаючи, пиво.
- Як хочеться, щоб усе це врешті-решт закінчилося: дурість, яка зупиняє тебе на кожному кроці. Одна брехня! –сказала Лариса, намагаючись вільною рукою куйовдити його волосся.
- Розумієш, Лорик, ми зараз живемо у Лохотроні, - він сьорбнув пива, аби надати словам значення. - Тому у нас - дві конституції. Одна – красива і пухнаста, щоб можна було сказати: „Як ми класно живемо!”. А друга, неписана, працює , щоб – надути одне одного: все продавати і за найвищими цінами - реалізовувати повітря. Це іще називається - займатися політикою. Найгірше в Лохотроні живуть ті, хто намагається бути чесним, так як того вимагає - пухнаста конституція.
Її настирна і п’янка рука змусила його замовкнути.
Навіщо базікати, коли можна мовчати? На світі є тисяча радощів, які можуть урятувати тебе від мільйона неприємностей неправедного світу.
Перше він уже зробив кілька хвилин тому – вимкнув телеящик. Коли у спальні потух торшер, Льоха відчув себе у повній безпеці. Поруч – розумна і тепла Лариса.
- Я купила собі новий капелюшок ,- мовила вона зовсім під вухом.
Він аж відчув тепло її подиху.
- Знаю. Уже помітив. Тепер усі знатимуть, що ти - найрозумніша у нашому місті. Тепер звивини будуть у тебе і на капелюшку також! Я вперше побачив такий шедевр!
- Але ж це оригінальний головний убір! І не звивини – а візерунок! Не кепкуй із мене! – кокетливо мовила вона.
Він потягнувся за пляшкою пива, намацав її вільною рукою, зробив у темноті ковток, дав молодій жінці і знов поставив на місце.
Пити пиво в ліжку Льоху привчила Лариса. Насолода, на її думку, полягала в тому, щоб на ложі ні у чому собі не відмовляти.
-А я і не кепкую. Тож не кепка, а капелюшок. Навіть дивуюся, що така розумна і красива жінка поруч і саме зі мною. Чи я не розуміюся на дівчатах?
- У-у-мгу, - сказала вона з інтонацією вчительки, чмокнула майже у вухо і дала волю рукам.
Постіл чи то вибух пролунав у темряві.
Тиша, в яку вони поринули, перед вибухом, виключившись зі світу, запанувала знов.
Обоє приходили до тями.
Лариса підскочила першою, увімкнула світло, не соромлячись свого смаглявого тугого тіла, і кинулась на кухню.
Льоха оглянув кімнату. Постріл був якийсь пневматичний і навіть знайомий. Лампочка у торшері світилася. Інших електроприладів у кімнаті не було.
Запах!
Запах кислого вина!
Хлопець нахилився з ліжка і оглянув підлогу. Поруч із тумбочкою стояла напівпорожня пляшка з шампанським. Пробки не було. Він озирнувся , але так її і не побачив.
Лариса повернулася з кухні і стала в дверях:
- На кухні - все ціле. Думала – консервація вибухнула.
Яка ж вона гарна! Льоха завжди милувався її тілом! Єва! До того ж дуже досвідчена з протизаплідними засобами. Втім, хіба це ненормально для розлученої жінки?
- Це у недопитій пляшці шампанського зірвало пробку.
- Яке шампанське? – чи то запитала, чи то скрикнула і раптом осіклася вона.
- Та - он вона стоїть, - тихо сказав він, кивнувши на пляшку.
Лариса була розумною жінкою. Вона одразу вимкнула світло і швиденько залізла під ковдру. Раптом почала виправдовуватися і щось муркотіти про подругу і її хахаля. Одне, що вловив Льоха у її голосі – це непевність.
- Льошечко, хочеш, давай вип’ємо того шампанського. Давай. Хочеш? Не хочеш?
Його почало ламати.
Світ був чужим і брехливим.
Вимикач має тільки два положення. Життя, завдяки цьому, може бути або чорним, або світлим. Зараз Лариса вимкнула світло. Перед цим він вимкнув телевізор. Ще раніше він виключив себе з кола приятелів, з якими любив поспівати.
Ой, не світи, місяченьку, та й на той перелаз...
Як не намагалася Лариса розворушити його – не вдалося. Льоха входив у піке. Навіть рота не розкривав. Наче язика проковтнув.
Вона спробувала звабити пестощами, потім – розворушити сльозами і клятвами. Нарешті спробувала істерику! Він зціпив зуби, як Герасим, втопивши Му-Му.
Льоха вийшов із квартири, навіть не ляснувши дверима. Навіщо привертати увагу!? Які емоції, коли все на світі – брех-ня!
Вода в ріці була холодною. Льоха роззувся і спробував її ногою. Все одно крижана!
От непруха!
Він присів на колоду біля самого берега. Льоха шукав щось хороше, щоб кинути на ваги життя. Можливо ця радість була б вирішальною і перехилила на бік світла. Чорне давило і переважувало.
За що триматися? Друг Сашко уже перебрався під лісок. Під деревом лежить. Коли Льоха востаннє їхав за труною на кладовище, то перед очима маячив номер автобуса. Сума цифр складала 4. Сашко народився четвертого...
Що може змінитися в його, Льохиному житті? Ні – чо - го! Нема виходу!! „Світло в кінці тунелю може виявитися зустрічним поїздом!”
Він тупо дивився на холодну осінню воду.
Льоха дістав мобільний телефон, який навіть не вмикав з пів дня, і жбурнув його якомога далі. Той тихо булькнув метрів за 40 від берега. Нікому не дістанеться! Мобільник – річ інтимна. У ньому сиділи голоси людей, які зв’язували його зі світом.
Зняв годинник. „Orient” іще далі треба закинути. Він ніколи не пропускав воду і міг дістатися якомусь виродку. Льоха навіть не побачив, де він упав у воду.
Писк привів його до тями.
Льошка опустив руку і подивився під ноги. Манюнє сіре й мокре кошеня скочило йому на черевик і тремтіло та тулилося до ноги.
Скинути – може воно хворе чи скажене!
Але те знов запищало і підняло непомірно велику голову.
Він нахилився. Кошеня дивилося такими безпомічними очима і так трусилося, що він автоматично узяв його і наблизив до грудей. Укутав курткою. Воно впилося кігтиками в светр і колотилося, як у лихоманці.
- Який же виродок посмів кинути? У кого піднялася рука?! Невже не можна залишити біля під’їзду нового будинку, щоб малюки підібрали і годували?
Льоха незчувся як пішов із кошеням від річки. Він бубнів і гладив під курткою малесеньку мокру грудочку, яка принишкла на светрі.
- Їх молоко та пенсії цікавлять? Брехня! Їм ніхто не потрібен. Вони всіх топлять як кошенят! І Пушок не потрібний.
Він уже придумав ім’я кошеняті і говорив із ним, як із немовлям.
- А ми Пушка не кинемо. Він буде жити, бо він – найкращий у світі.
Льоха відкрив полу і глянув на кошеня. Воно заплющило очі і вже спало.
Він затулив куртку, пішов іще обережніше і думав: чим нагодувати Пушка, коли той прокинеться.
грудень 2004.
