Вечір, невелика черга в супермаркеті. Попереду Міра у майці і вузеньких штанях. За неї Чет. Сивий. З тьмяними очима. Дивиться в підлогу. Міра викладає з кошика до касира пів-батона, пляшку солодкої води і один апельсин. Касир пробиває суму. Міра починає рахувати якісь копійки на своїй долоні.
- А чого стільки?
- У апельсина нова ціна. – каже касир, ошатна жіночка з фарбованим у яскраво рудий колір волоссям. Вона дивиться на Міру з презирством. Люди у черзі починають ремствувати, чи не можна там швидше. Міра порахувала копійки, їх не вистачає, то тепер дивиться, що з трьох одиниць покупок залишити. Здається, що зупиняється на апельсині, потім береться за воду.
- Ну швидше! Люди чекають! – гримає на неї касирка. Міра червоніє. Повертається, бачить Чета. Він стоїть, дивиться бозна куди, насуплений якийсь, шрам на весь лоб.
- Слухай, дай трохи грошей, не вистачає. – каже йому.
Чет наче не помічає її. Дивиться кудись. Міра сіпає його за руку.
- Чуєш?
- Що ти до чоловіка пристаєш! – гримає касирша.
- Гривню дай, будь ласка! Чуєш? – Міра аж трясе Чета за плечі. – Чуєш? Дай грошей, трохи.
Чет дивиться на неї.
- Гривню, будь ласка. – просить Міра.
- Вимітайся звідси, курво! – кричить касирша, роздратована поведінкою дівчини.
- Будь ласка! Трохи грошей. – наполягає Міра. Чет дивиться і дає п’ятдесят гривень, які тримав в руці.
- Ось. – Міра дає касирці купюру.
- Це не твої гроші!
- Я плачу! – переможно дивиться Міра. І ще нагрібає шоколадних батончиків, чаю, ще чогось., що є біля каси. Цілу купу. – Ось.
- Навіщо ви дали їй гроші? – питає касирка у Чета. Він мовчить, він наче не тут, а десь далеко. Касирка плює і бере гроші. Вона невдоволена вчинком Чета. Ось просто так віддати п’ятдесят гривень якісь сучці! Тільки за те, що її кволі цицьки стирчать з-під майки! Все чоловіки – блудливі пси! Цапи! Ними керує тільки хер! – продовжує розпачливі розумування продавщиця.
- Краще б дитбудинку якомусь допомогли! – каже вона Чету з докором. Але він не чує. Виставив пляшку горілки і два літра пива, а ще дві пачки цигарок. Касирка віддає йому решту. Чет виходить. Міра чекає його на виході. Здивовано бачить, як він проходить поруч і човпе собі кудись.
- Слухай! – за ним біжить Міра. – Зачекай!
Він йде, бо вже звик, що ніхто і ніколи його не кличе. Неспішно крокує тротуаром у бік спального кварталу.
- Та стій же! – Міра хапає його за руку, становиться перед ним. Тримає в руках гроші. Чет здивовано дивиться на дівчину. – Дякую тобі. Я віддам, добре?
Чет стоїть і мовчить. Дивиться кудись повз Міри. Дивний якийсь. Чоловіки частенько їй допомагали, але потім хотіли за те щось. Хоч би там номер телефону. Чи сходить кудись. А цей дав грошей і уходе.
- Чесно, віддам.
Чет відсуває її рукою і йде. Вона дивиться йому услід. Чесне слово, дивний. Чет повертає за будинок, минає ще один, клацає кнопками на кодовому замку. Сходи, ліфт, давно знайомі матюки на стінках, Чет їх вже давно не бачить. Потім заходить до своєї квартири, скидає кросівки, проходить на кухню, ставить пляшки на стіл. Чарка і бокал. Наливає горілки і пива. Спочатку горілку. Потім пиво. Відкидається на стільці, притуляється потилицею до стінки і чекає. Потім додає ще і ще. Потім йде у спальню. Його хитає, падає долілиць у ліжко і засинає.
Вже взимку, Чет стоїть у тому самому супермаркеті з тим же самим набором горілки та пива. В магазин завалює компанія. Два дядьки років за п'ятдесят, п'яні, лисуваті, в дорогих кашемірових пальто. З ними дві дівки. В коротких спідницях, маленьких шубках, на підборах. Одна з дівчат Міра. Вона щось посміхається у відповідь на регіт чоловіків, коли помічає Чета. Той все так же дивиться в підлогу, як і влітку. Підходить до каси, розплачується. Забуває узяти решту, то касирка кричить йому, щоб нагадати. Забирає, але все дивиться в підлогу, наче не бачить нічого навколо. І Міру не бачить. І вона, чомусь, радіє, що не бачить. Ховається за полицями, один з чоловіків притягує її до себе, мацає за стегна, цілує. Проходять до шафи з дорогим алкоголем, беруть пляшку якогось дорого віскі і «Бейліс» "для девочєк". Коли чоловіки розплачуються, то починають сваритися, хто заплатить, кожний тикає товстим гаманцем і намагається заплатити сам. Черга зло дивиться на них, щасливих і успішних, при грошах, з молодими смокталками. Он ще беруть кілька пачок презервативів, нарешті розплачуються і виходять. Сідають у великий чорний позашляховик, який зривається з місця, трохи пливе по асфальту з плями льоду. Міра у затемнене вікно бачить Чета, який неквапливо, якось автоматично, йде по асфальту під шеренгою ліхтарів. Він похнюплений, схожий на старого. В пакеті все та ж горілка і пиво. Позашляховик їде поруч, але Чета ніхто окрім Міри не помічає. Його важко помітити, його, наче, немає.
В ніч на Новий рік Міра приходить до супермаркету на милицях. У бриджах та куцій шубці. Одна нога у гіпсі. Виглядає смішно. Набиває повну корзину їдла та питва. Касир, та сама жінка з розкішною рудою зачіскою, шепоче щось охоронцю і той починає слідкувати за Мірою. Вона підходить до каси, розплачується. Велика сума, щось там на кількасот гривень. Складає покупки у сумку, коли охоронець просить пройти до перевірочної кімнати.
- Що?
- До кімнати. Я вимушений вас оглянути.
- Якого біса?
- Є підозра, що ви дещо приховали. – охоронець хтиво посміхається. Йому дуже хочеться обшукати цю сучку. Касирка казала, що це якась шльондра, то не повинна опиратися. Хоча ні, диви он яку комедію ламає.
На них з цікавістю дивляться покупці. Міра плює на підлогу.
- Обшукуй тут. – вона стоїть на одній нозі, притуляє милиці до полиці, знімає шубку. Міра в одній майці під якою нічого не сховати. Це всім розуміло, але охоронець не поспішає визнавати свою помилку. Дивиться на її цицьки, що стирчать з-під героїв мультфільмів, намальованих на майці. У його жінки не було таких цицьок навіть коли вони тільки познайомилися. Класні цицьки. Він бачив такі лише у порнусі. Думає, скільки ж вона коштує. Мабуть дорого. Он якісь п'яні хабалки з Гідропарку, і ті беруть зараз не менше сотні. А ця, мабуть, бере не менше сотні баксів. Охоронець кілька секунд дивиться на неї і уявляє, як вона робить йому мінет.
- Міша! – повертає його в дійсність касирша. Він крутить головою, не дуже вже старанно вибачається, йде до іншої каси. Міра одягає шубку, бере пакет з покупками, важко скаче з ним на милицях. На вході зіштовхується з Четом. Той чи то не впізнає її, чи то просто не бачить. Дивиться собі під ноги, заходить в середину, на автоматі бере кошик, йде. Міра чекає його на вулиці. Там трохи морозно, вона скаче на одній нозі. Чет швидко повертається, виставляє касиру вже знайомі горілку та пиво. Розплачується, виходить.
- Привіт! – каже йому Міра. Але він наче не помічає, проходить далі. Мірі доводиться штовхнути його милицею. – Ти чи глухий?
Він здивовано дивиться на неї.
- Що?
- Хочу віддати тобі борг.
- Що?
- Борг! Влітку ти дав мені п’ятдесят гривень.
Чет дивиться на неї. Спочатку не розуміє, думає, що якийсь розвод, кривиться, бо не хоче ніяких пригод, тільки прийти додому і напитися. Потім згадує.
- А, то ти!
- Я. Згадав нарешті. Щось у тебе з пам'яттю погано, мене зазвичай краще запам'ятовують.
Він поводить плечима.
- Ось, на тобі. – Міра лізе в гаманець, віддає йому гроші. – Ти мені тоді дуже допоміг.
Чет здивовано дивиться на гроші. Киває головою, що не треба.
- Бери, бери. Не люблю бути винною. Бери.
Він ховає купюру в кишеню.
- Слухай, а зможеш зробити мені ще одну добру справу?
- Яку? – дивується Чет так сильно, наче він інвалід і ні до яких добрих справ не здатний. До нього давно вже ніхто не звертався з проханнями.
- Дотягни пакунок мені додому. Тут поруч.
Він киває головою, бере пакет, йде.
- Та не поспішай так, я ж на милицях!
Чет слухняно уповільнює ходу. Йде поруч та мовчить.
- Тебе як звати?
Він мовчить. Дивиться під ноги, на шар спресованого снігу, що потроху перетворюється на лід.
- Чуєш? – Міра знов штовхає його милицею в спину.
- Що?
- Ти як на іншій планеті десь! Як тебе звуть?
- Чет.
- Як?
- Чет.
- Що це за ім'я таке?
- Скорочено від Четверга.
- Четвер? Ніколи не чула, щоб людей називали по днях!
Він мовчить. Тягне пакет з покупками і мовчить.
- А моє ім'я – Аня. Але всі звуть мене Мірою. І ти зви.
Чет і головою не кивнув, хоч вона ж до нього зверталася. Міра, навіть, не впевнена, що він її почув. Дивак якийсь.
- Слухай, а чого ти все мовчиш? – питає Міра. А Чет мовчить у відповідь. Прямують вузькою асфальтовою стежкою. Спочатку кілька ліхтарів, а потім темно.
- Не поспішай, а то слизько. – каже Міра, яка ухопилася за милиці, що ковзають по льоду. Чет йде собі, наче її не чує.
- Та ти чи глухий! – вона стукає Чета в спину милицею, її нога їде і вона падає у сніг. Чет обертається, спочатку не бачить її, дивується, потім бачить, ставить пакет з покупками, допомагає Мірі підвестися. Він сильний, піднімає її, як піринку. Ставить, отрушує сніг, як з малої дитини. Поправляє шапку. Міра дивиться на нього, прислухається до його доторків. Він стоїть. Потім бере пакет. Знову стоїть. Дивиться кудись, чи в нікуди. Міра чомусь думає, що він так може простояти і до ранку. Всю новорічну ніч простояти, якщо йому не наказати йти.
- Пішли. – вона скакає попереду, він слухняно йде за нею, як теля за мамкою. – А знаєш, де я ногу зламала? Чуєш?
Міра зупиняється. І Чет зупиняється.
- Знаєш, де я ногу зламала? – перепитує вона. Чет крутить головою, що не знає.
- В Чехії. В Татрах. Це гори такі. Я туди їздила на лижах кататися. Ти на лижах вмієш кататися? – Міра дивиться на Чета, той мовчить. – Я ось швидко навчилася. Це класно, коли їдеш з гори, то наче летиш. Круто, чесно тобі кажу. Тільки пити не треба. А я накидалася в барі "Бейлісу" і потягнуло мене на спуск. Я по ньому вже кілька разів їздила. А то не розрахувала, вилетіла з траси, як корок з шампанського. Тепер оце всі люди Новий рік святкують, а я, каліка, вдома.
Чет навіть головою не киває у підтримку розмови. Просто тягне пакет, йде за Мірою. Вона трохи роздратовано дивиться на нього. Потім бере і падає в сніг. Такий великий кучугур снігу, який накидали двірники. Чет зупиняється, ставить пакет і починає її піднімати.
- Я не можу йти. Я заморилася. Нога болить. І ціла болить. Не можу йти. – шепоче Міра.
Чет дивиться в своє нікуди.
- Можеш мене дотягти додому? Тут поруч. – питає вона.
Він киває головою. Піднімає, ставить, знову струшує сніг, дає обидві милиці, пакет, потім підхоплює і несе. Він сильний. Щоправда скоро починає важко дихати, але не зупиняється. Мірі приємно у нього на руках, приємно чути його важкий подих, відчувати його сильні руки.
- Ось сюди. – каже вона. Чет повертає до багатоповерхівки, яку побудували тут нещодавно. Елітне житло, на вході сидить охоронець, уважно дивиться, хто йде. Міра йому посміхається і він пропускає їх. Заходять у ліфт, достатньо великий, щоб вони вмістилися. Їдуть вгору. Чет ставить Міру на ноги вже перед дверима квартири. Заходять всередину. Трикімнатна квартира. Чистенько, меблів небагато. Чет ставить пакет.
- Чуєш? – вона хапає Чета за плеча, бо розуміє, що той не чує. - Може залишишся? Відсвяткуємо Новий рік разом. А то чого сидіти, як сичам, наодинці? – Чет мовчить. Дивиться повз неї. – Залишишся? Ну і добре! Дякую.
Вона знімає з нього шапку, починає розстібати куртку. Чет здивовано на неї дивиться.
- Кажу, посвяткуємо разом. На Новий рік не можна по одному сидіти. Ніяк не можна. Це таке свято, яке люди повинні у компанії святкувати. Давай, роздягайся, пішли на кухню, допоможеш. – вона посміхається, а Чет все ніяк не може второпати, що відбувається. Трохи розгубився і своїм виглядом ще сильніше її розчулив. Бо як дитина. Міра аж в лоба його цілує. Плигає на кухню. Скоро і він туди приходить. Міра командує, що робити. Все треба повторювати хоча б двічі, бо Чет наче не чує. Чи дійсно не чує. Живе у якійсь шкарлупі, чи панцирі. Ось Міра кидає на підлогу ніж, він дзенькає, а Чет хоча б сіпнувся. Знай собі чистить відварену картоплю для салату Олів’є. Міра намагається забалакати з ним, але дарма. Він мовчить. Максимум, щось мугикає у відповідь.
- Ну ти мовчун! Може випити, тоді тобі язик розв'яже? – Міра лізе в холодильник, бере там пляшку якогось лікеру. Наливає у невеличкі срібні чарки. – Будьмо! Чуєш?
Штовхає його в плече. Чет дивиться на чарки, наче тільки-но їх побачив. Нюхає лікер, крутить головою, йде в коридор.
- Ти куди? – дивується вона. Чет повертається з пляшкою горілки і пивом. Беру червону кавову чашку, наливає її до половини горілкою. Чокається об чарку, яку тримає Міра. Випиває двома великими ковтками. Неквапливо відкриває пляшку з пивом, дудлить його. Потім задоволено крекче.
- Ну ти п'яниця. – крутить головою Міра, але без особливого осуду. Готують святкову вечерю далі. Чет рубає на шматку курятину, чистить моркву, ріже кальмари для салату.
- Ти диви який ти вправний! Як домогосподарка! – тільки і дивується Міра, у якої кухонна робота виходить не дуже. І сама не знає, чого оце її пробило пертися у магазин, купувати все. Завжди вона харчується по різних закладах, може цілий день і не їсти, а увечері, вже за рахунок клієнта, накидатися. На крайня могла купити чіпсів яких-небудь чи печива, ото і вся їжа. А то пробило готувати самій, щоб як вдома. Мабуть би вона не впоралася, але цей Чет, він хоч, як прибитий, але працює добре. І мовчить. Міра інколи дивиться на нього і чомусь посміхається.
Починають носити готові страви на стіл, десь біля одинадцятої сідають. Міра приносить пляшку шампанського, Чет її відкорковує, проводжають Новий рік з росіянами. Чет шампанського не п'є, продовжує прикладатися до горілки з пивом. Міра поправляє бретельку на плечі. Перед тим, як сісти за стіл вона перевдяглася у свою любиму коктейльну чорну сукню. Знає, що в ній має просто вбивчий вигляд. Спостерігає за Четом, але той, наче не бачить її. Кволо щось їсть, та знай собі попиває горілку з пивом.
- Слухай, а куди ти так поспішаєш? Ще і дванадцяти немає, а ти вже як чіп! – зауважує Міра. Чет мовчить. Міра підводиться, плигає на милицях до Чета. – А ну, посунься трохи. – Він відсувається від столу. Сідає йому на коліна, обнімає за шию, намагається дивитися в очі. Наче ловить його погляд, але то не погляд. Вона дивиться йому в очі, а там нічого немає, наче не жива людина, чи що. Як випалено усе.
- Ти чого такий? – питає вона. Чет мовчить. – Чого? Що з тобою? Ти як неживий.
Вона цілує його. Він сидить. Ще цілує, починає пестити його губи. Сидить. Міра рукою торкається його матні. Відривається від поцілунку, здивовано дивиться.
- Ти що, гомік? – Чет мовчить. – Ти гомік?
- Що?
- Ти гомік? З чоловіками спиш?
- Ні.
- А чого у тебе на мене не встає? На мене у всіх нормальних встає! Навіть у підорів деяких на мене встає!
- Я імпотент. – каже він. Буденно. Наче про погоду.
- Що? – вона дивиться в очі, намагається зрозуміти, невже він жартує. Здоровий же чолов'яга, так трохи запущений, видно, що до спортзалу чи в басейн не ходить, але тим не менш.
- Імпотент. – повторює він. Наливає собі горілки, ковтає, запиває пивом. Міра ще раз торкається його матні, потім підводиться, повертається на свій стілець.
- А чому не лікуєшся? Зараз же засоби є різні. – він мовчить. І Міра замовкає. Дивиться то на Чета, то кудись в бік. – Віднеси мене на балкон. Покурити.
Він відносить, підпалює їй цигарку, таку ж довгу та тонку, як вона. Сам запалює звичайну без фільтру. Стоять. Міра відчиняє вікно, з вулиці тягне холодом. Міра допалює і кладе недопалок у попільничку.
- Пішли, горе, Новий рік ось-ось.
Він киває головою, підхоплює її і несе до столу. Міра аж втискується у обійми його рук, знов посміхається. Слухають президента, піднімають чарки, випивають. Дали дивляться концерти. Точніше вона дивиться, а Чет дивиться незрозуміло куди. Вже майже допив горілку, тепер узявся за пиво. Зненацька дзвонить телефон.
- Це ще хто? - Міра хапає слухавку. - Алло. Що? Поїхав до мене? Розвеселити? От старий хуй! А коли? Двадцять хвилин тому? От херня! Чого ж раніше не подзвонила!
Хтось дзвонить у двері. Міра підхоплюється, хапається за милиці, плигає до Чета.
- Вставай! Швидше! Сховайся в іншій кімнаті! І речі свої забери! Нумо! – він здивовано дивиться на неї. Міра плескає Чета по щоках. – Швидше, швидше! Я благаю, сховайся!
Гонить його в іншу кімнату, скакає на милицях і ними ж ще підганяє його.
- Сховайся під ліжко. Добре? Під ліжко! І тихенько там, тихенько! Як миша! – Чет киває головою і лізе під ліжко. Міра плигає у залу, прибирає його чарку, вже майже порожню пляшку з-під горілки. Запалює свічі. В двері ще сильніше дзвонять.
- Вже йду! - Це вона каже скоріше сама собі, щоб заспокоїтися. У цьому будинку дуже добра звукоізоляція, то за дверима її слів не чутно. Скакає на милицях, потім зупиняється, поправляє зачіску, скидає бретельку з плеча. В неї красиві плечі. Тобто йому подобаються, хоч подруги говорять, що в неї гострі плечі підлітка, а не двадцятичотирирічної жінки. Відчиняє ті броньовані двері з солодкою посмішкою
- Привіт!
За дверима стоїть п'яний дядя років за п’ятдесят. З великими букетом дорогих квітів. І пакунком в якому, напевно, багато дорогого їдла та випивки.
- Анет, для мене свято без тебе – не свято. – каже він і робить крок в середину. Міра звільняє йому дорогу, відходить до стінки. Він кидає усе, і букет і пакет, хапає її і починає жадібно цілувати. Притискує Міру до стінки. Він має сильне тіло, викохане в спортивних клубах і басейнах, від нього дуже добре пахне дорогими духами і він вміє цілуватися, що там казати. Міра потроху розм'якає. Починає постогнувати, кидає милиці, коли він несе її до ліжка. Не в її кімнату. Це вона потім помічає, коли він вже роздягнувся і лежить, стогне, навіть кричить від задоволення, тримаючи її голову у руках і керуючі рухами. У сусідній кімнаті бубонить телевізор, пісні і танці, звичайна новорічна тб-жрачка. Міра пришвидшується, бо в неї вже губи болять, а цей же дядя такий витривалий, що довго її може на блоу-джобі тримати.
Ось він нарешті кінчає. Вона ковтає, бо він любить, що вона ковтала, на його погляд, це додає стосункам щирості. Притягує її до себе і починає цілувати. Це таке буває. Міра думає, що деякі з її клієнтів хочуть довідатися, яка на смак їх сперма або член. Але вони круті успішні чоловіки, а не підорки якісь, то не знаходять нічого краще, аніж смакувати ось так. Інакше б навіщо оце було облизувати її губи?
- Вип'ємо? – питає він, коли трохи приходить до тями. Дивно, доросла ж людина, а кінчає так, що його аж паморочить. Каже, що таке буває тільки з нею. Міра не розуміє, навіщо він бреше. Тільки з нею? Смішно. Вона знає, що в нього є жінка і коханка. Ще якісь дівки на роботі, він директор великої фірми. Може є і якісь інші дівчата, окрім неї. Але ось каже таке у очі. Потім, в одному жіночому журналі вона прочитала статтю одного музиканта, який розповів, що серед чоловіків є теорія про те, що у жінок треба викликати хоча б ілюзію кохання, тоді, мовляв, оргазми буватимуть просто феєричні. Тому, мабуть, і бреше. Хоче щоб вона його кохала. Ну хіба не дурень?
Міра чхає. Бо саме в цей момент Чет заплямкав десь під ліжком. І тут тільки Міра розуміє, що може трапитися. Бо цю ж квартиру їм з подругою знімає оцей гість. І він буде дуже розчарований, коли знайде під ліжком п'яного ґевала. А ще як Чет візьме та блюване! Він же встиг випити всю горілку і майже нічого не їв!
Вона сміється. Це в неї така пришелепувата риса характеру ржати, коли відбувається, щось дуже нервове чи небезпечне. От зараз вона може залишитися без квартири і без дуже щедрого клієнта, а вона регоче. Дякувати богові, що клієнт, вона зве його Одногрупник тата, так ось, дякувати богові, що він думає, наче вона рже від щастя. Не дивується. Міра дотягається до магнітофона подруги, вмикає його. А то Чет ще раз заплямкає чи хропіти почне. У нього зайва вага, такі люди завжди хроплять.
Вони ще кохаються. Одногрупник тата любить, коли вона в коліно-локітній позі, але з загіпсованою ногою їй це дуже незручно. Варіант, щоб вона зверху він не любить, бо каже, що важко кінчає в такій комбінації, то обирають позу місіонера. Міра знає, що він любить, щоб йому трохи подряпали спину нігтями. Не до крові, а щоб видно було. Потім, мабуть, показує своїм колегам у сауні чи в басейні. Пришвидшує темп, Міра стогне, спочатку, бо так треба, а потім і сама захоплюється. Від нього приємно пахне, солодко-оріховим, солодко-гріховним, щось таке. Він кінчає і вона трохи пізніше. Потім ще лежить, поки нарешті уходить. Його чекають друзі, яки святкують новий рік у якомусь пафосному кабаку. У нього всі друзі – багачі. Він хвалився, що на минулий день народження найдешевший подарунок коштував вісім тисяч баксів.
Їй він залишив сьогодні дві сотні. Це святкові. Зазвичай він залишає по сто баксів. Плюс платить за цю квартиру. Це ж його квартира. І ще подарунки. Одяг, парфуми, білизна, подорожі. Вона добре влаштувалася. Коли приїхала зі свого Білопілля, то було важко. В неї ж немає освіти. Тільки торгувати мармизою. Яка не дуже то вписується у формат. Бо занадто худа, оцей носик трохи з горбинкою, тонкі губи, фарбоване в біле волосся. вона працювала моделлю, робота то була, то не було, а платити за квартиру треба кожного місяця. А ще чимось харчуватися, ходити в солярій, купувати більш-менш пристойний одяг. Пропозиції заробити були відразу. Дуже спокусливі. Але вона втрималася. Бо не хотіла ставати повією, не хотіла годувати сутенерів. Потім випадково зустріла подругу по художній школі. Разом колись малювали. Тепер подруга стригла бабло з грошовитих клієнтів. Допомогла порадами і знайомствами. Вийшло так, що на Міру запав цей Одногрупник тата. Дуже запав. Він же вмів рахувати гроші і якщо дав їм безкоштовно жити в його квартирі, то запав. Подруга радила триматися його. Не розпускати соплі мрій, що там ось колись приїде він на білому коні і з обручками, стане на одне коліно та попросить бути його жінкою. Лайно то все, але поки доїться, то треба доїти. Набирати грошовий жир, бо ніхто не знає, як воно потім життя повернеться.
Міра плигає у ванну. Вона б залюбки прийняла душ, але ця нога в гіпсі! В черговий раз лає себе за ту дурість, що поперлася п'яна на спуск. Їй же і казали. Але вона коли нетвереза, то любить давати джазу. Це в неї від батька. Той був гармоніст у клубі залізничної дільниці. Знав безліч пісень, добре співав, а коли набирався, що траплялося досить регулярно, то тягнуло його робити подвиги. То між рейками лягати під вантажний потяг, то ударами мірятися, або щось таке.
Вона посміхається, коли згадує про батька. Набирає воду у ванну, згадує, як він її любив, завжди гостинці приносив. Коли клуб закрили, він не пропав, почав заробляти гранням на весіллях та ювілеях. Білопілля – місцевість сільська, там до сих пір гармоніст у ціні, то у батька всі вихідні були чи не на півроку вперед розписані. Завдяки роботі з усіма був знайомий, пропонував доньці хоч залізничний технікум, хоч педучилище, а вона плюнула на все і вийшла заміж. За американця. Три роки прожила у штаті Айдахо. Жартувала, що таке саме село, як Білопілля, тільки дороги кращі. А потім зібрала манатки і втекла від свого Ісайї. Всім казала, що нудно стало. Додому захотілося. Їй не вірили, пліткували, що чи бив її чоловік, чи примушував з друзями спати чи не міг вибачити, що дітей немає. Щось було, бо ж хіба в змозі людина добровільно покинути рай, яким для всіх була Америка? Не, тут справа нечиста.
Міра роздяглася. Довго сіпала бриджі, щоб стягнути їх з гіпсу. Нарешті спромоглася і тихенько залізла у тепло та духмяну піну. Ногу з гіпсом тримала на бортику, а усім іншим тілом відмокала і вигрівалася. Лежала б і довше, але нога в незручній пози занила, то довелося вставати. Накрутила на голову тюрбан, одягла білий халат, поплигала у кімнату. Застелила ліжка, прибрала два презерватива. Одногрупник тата навіть при мінеті одягав запобіжник. Завбачлива людина. Вмів себе цінувати.
Заглядає під ліжко, Чет там собі спить солодко. Дійсно, що солодко. П'яні завжди сплять неспокійно, важко, а цей, як дитя. А ще й обидві долоні під щоку поклав. Їй подобається, як він спить. І отой шрам на обличчі подобається. Навіть те, що він трохи товстий, не викликає огиди, хоч вона не любить товстих після Ісайї, який важив сто двадцять.
Плигає у залу, там сідає за стіл, трохи випиває. Потім ставить у вазу букет, який приніс одногрупник, розсовує по полицях холодильника пакет з делікатесами. Це їм тепер з Мілою тиждень можна розкошувати. Ще випиває, повертається до спальні, чомусь лягає на килимі біля ліжка, дивиться, як Чет спить. Він же випив горілки з пивом, а в нього навіть подих не смердючий.
Вона швидко підводиться і плигає на балкон. Запалює цигарку. Думає, що це неправильно. Нетвереза оцінка. Так, вона і сама нетвереза, але так не можна. Оце, що він їй подобається. Якщо подумати, то він ідіот. Телепень якийсь. Мовчить, нічого не помічає, наче знаходиться на іншій планеті. І він типовий лузер. Ота його одежа з секонду, жовтувата шкіра, зайва вага, звичка дудлити горілку з пивом. Хто він і що він? Та ніхто і ніщо! То чому вона притягла його сюди? Чому дивилася на нього? Чому від нього їй навіть перегаром не тхнуло, хоча повинно тхнути, він же не янгол небесний, щоб після горілки з пивом квітами пахнути!
Вона киває головою. Вона доросла людина і в неї доросле життя. Ніяких дурниць. Вона повинна бути сильною та розумною. А оте, що її щось турбує, то не важливо. Начхати.
Плигає до спальні, будить Чета.
- Просипайся! Давай!
Він вилазить з-під ліжка. В нього мутні очі. Це добре! І від нього тхне перегаром! Ще краще! Просить води.
- На кухні. Попий і уходь. – Міра було вигадала пояснення, що зараз повернеться господарка квартири, яка розізлиться через несподіваного гостя. Але ж вона бачить цього алкаша в останнє, то навіщо їй дуже вже перейматися поясненнями? – Тобі пора, давай.
Він не опирається, не питає, одягається і уходить. Він навіть не образився. Він взагалі, хоч щось відчуває? Та пішов він! Четвер! Це ж треба таке ім'я? Цирк на дроті! Йобнуте ім'я було і у її американського чоловіка. Ісайя. Вона любила жартувати, що живе з Ветхим Завітом. Але Четвер то взагалі ідіотизм.
Вона повертається до столу і відчуває роздратування. Зараз би вона повинна була витанцьовувати у клубі, красива та зваблива, а вона сидить тут, та ще ледь здихалася якогось дурня. Наливає чарку, потім ще. Швидко накидалася. "До ясен", як любить казати тато. Ледь долізла до своєї кімнати і впала спати прямо в халаті.
Кінець весни. Вдень вже спекотно, але увечері, особливо, як подує вітерець, то не так вже й тепло. Міра чатує біля нічника. Вона вже без милиць, хоча як придивитися, то видно, що трохи накульгує. Сидить на лаві, поруч з нею наплічник. Час від часу доводиться відганяти залицяльників. Які пропонують пригостити красуню. Поки найкраща пропозиція складалася з шампанського та цукерок. Це запропонував огрядний дядя, який приїхав в магазин на "Дєу". Він тут був білою кісткою, мав машину!
- Купи "Інфініті", дядю, потім вже залицяйся! – сміється з його намагань Міра. Дядя зненацька ображається і навіть лізе її вдарити. Дурень. Міра кидає в нього наплічник, б'є ліктем у підборіддя. Дядя падає на асфальт і кахкає. Забирає наплічник і відходить. Але не далеко, щоб бачити вхід у нічник. Чекає на Чета, а його все немає. Він же завжди приходив увечері! Вона переконує сама себе, але ж сама і розуміє, що багато чого могло статися з того часу, коли вони останній раз бачилися. Спльовує, запалює цигарку, трохи нервує. Їй потрібно десь переночувати. Тобто, для неї то не проблема. Зараз вона може підвалити до любого більш-менш нормального мучачика і вирішити проблему ночівлі, а також вечері. Але завтра в неї зранку проба. Можливо її візьмуть на роль. Епізодичну, в серіал, але тітка з агенції казала, що в неї нетипова мармиза і є шанси з нею засвітитися.
Зараз їй дуже був потрібен шанс. Бо почалася чорна смуга. Одногрупник тата поїхав з міста. Йому запропонували очолити філію міжнародної корпорації десь у Казахстані. Він спочатку довго нив, щось все їй пояснював, що з одного боку не хоче працювати на дядю, звик робити на себе, а з іншого – він переріс свій бізнес і йому вже нудно і тих межах, що є. Міра слухала його і думала про Казахстан. Це десь далеко, це Азія, там степи і гори до неба. Вівці, верблюди та юрти. Чесно кажучи, вона чекала, що Одногрупник тата запропонує їй поїхати з ним. І вона ще не знала, чи погодиться, чи відмовить. Але він не запропонував. Точніше запропонував. Звільнити квартиру. Ось цього Міра не чекала.
Не, вона не дурепа якась, щоб там щось собі намірювати, ні! Просто їй здавалося, що вони стали досить близькими людьми. Бо ж він останнім часом приходив до неї не тільки трахатися, але й поговорити. Багато розповідав про себе, про свою проблеми, просив порад. Міра, коли могла, радила, він казав, що вона дуже мудра. І він все так же запаморочливо кінчав з нею. На травневі, навіть, звозив до Парижу. Інша б подумала, що то не просто так, що то перший крок, а далі буде освічення, обручки, марш Мендельсона. Але вона так не думала, чесне слово не думала. Вона не дозволяла собі сп'янитися мріями, бо знала, яке буде важке похмілля.
Коли поверталися з Парижу, він був якийсь напружений. І вона згадала себе, коли вирішила, що йде від Ісайї. Вона все зрозуміла, хоч він сказав їй все тільки коли привіз з Борисполя і допоміг підняти валізи з подарунками до квартири. Сказав, що вона може залишатися, але платня ось така. Він добре знав, що вона не потягне. Трикімнатну квартиру в елітному будинку на Оболоні. Не, ну вона могла б там деякий час ще пожити, розтринькавши накопичення. Але не так вже легко ті гроші до неї приходили. То вона залишила квартиру. Трохи поплакала, коли ніхто не бачив. Навіть переконала себе, що не ображається на Однокласника тата. Дорослі люди, все зрозуміло.
Поруч заскиглили гальма. Те саме біле "деу". Он і той хєр, який до неї ліз. Побачив її, крикнув, вказав рукою. З дружками приїхав, покарати сучку. Міра побігла до магазину. Там охорона і камери слідкування. Зараз це вихід, а далі вже будь що буде. Зайшла в середину, почала вештатися між полицями. У неї при собі грошей було зовсім трохи. Та й з них завтра треба купити нові панчохи. Завтра треба виглядати на всі сто. Тільки це зараз велика проблема. Бо ті муділи стовбичать біля виходу і не підуть геть. Дочекаються її. І тоді зроблять їй такі "всі сто", що її в притулок для бомжів не приймуть, не те що роль дадуть.
Міра ще хоче вислизнути якимись чорним ходом, але до неї підходить охоронець.
- На вихід.
- Я вибираю покупки.
- Ти вже півгодини тут вештаєшся і нічого не вибрала. Виходь сама, або я тебе викину.
- Виклич, будь ласка міліцію. Он ті ідіоти, вони чекають мене.
- Віршуй свої проблеми за межами магазина. – каже охоронець. Той самий. Він говорить впевнено, але не виштовхує Міру звідси. Він чекає, що вона здогадається, вони вийдуть в підсобку, а там мішки з цукром, який продається зі знижкою по акції. Минулого тижня охоронець пер на тих мішках практикантку, яка намагалася дещо вкрасти. Він посміхається, бо ця краля, це не перелякана дівчинка, ця багато чого вміє і може подарувати чоловікові рай.
- Добре. – вона уходить. Вона навіть не спробувала домовитися з ним! Шльондра! Смокче хуї, а вважає себе бозна ким, його навіть не помічає! Сука! З яким би задоволенням він би наздогнав її і відлупцював! Але в магазині камери спостереження. Треба посміхатися і бути ввічливим. Нічого, он ті бугаї, які чекають її на вулиці, вони їй зроблять. А він не буде викликати міліцію чи швидку. Хай цю соску навчать життю! Курва! Йому всього сорок. І він тримає себе в формі. І з жінками він вмілий. І те, що він працює охоронцем у нічнику, зовсім не свідчить про те, що він невдаха! А вона його навіть не помічає! Блядина! Як він ненавидить таких сук, розбещених грошами всяких потвор!
Вона йде до виходу і думає, що робити. Кинути наплічник. Документи та гроші при ній, в наплічнику одяг, але одяг можна попросити у знайомих, головне щоб писок цілий був. Думає, що ще не дуже швидко бігає, зі своєю ногою, нехай їй трясця! Вона відчуває, що все може закінчитися погано, коли двері відчиняються і заходить Чет. Такий, як завжди: загублений, пришелепуватий.
- Привіт! – вона хапає його за руку. Сіпає, трясе, як грушу, поки він помічає її. – Я Міра, пам'ятаєш, ми Новий рік разом святкували! Ти ще під ліжком спав!
Він дивиться на неї, наче бачить її в перший раз. Але вона не дратується, бо знає, що її чекає на вулиці.
- Давно не бачилися. Пішли, відсвяткуємо зустріч! – вона повторює це кілька разів, поки він киває головою. - Ну і добре! - Вона ж його і чекала. Так розуміла, що квартира в нього є. То в нього можна буде нормально відпочити, зранку підготуватися і поїхати на проби. Такий був її план, бо у знайомих були інші плани, нову квартиру вона ще не винайняла, подруги були у роз'їзді, немає бідній Міри де і голову прихилити. То згадала цього телепня. Ледь через нього не потрапила в халепу, та ось він сам з'явився. Тепер все буде добре, каже собі Міра. Вона завжди так собі каже, бо вважає, що як вірити у добре попереду, то це на користь. Ще вона любить стояти перед дзеркалом і переконувати себе, яка вона крута. Ні, справді! В неї біла шкіра, ніжна, на доторк схожа на пелюстки. В неї тонка талія, невеличкі, але дуже привабливі сіднички. Плаский живіт. Цицьки двома дульками. Вона майже не носить бюстгальтер, бо її красуням він не потрібний. Он які вони. Вона красива і вона знає це, але ніколи не забуває повторювати. Бо краса то не тільки зовні, але й всередині, впевненість у красі додає краси.
Міра з Четом проходять до полиць, охоронець щось патякає, але Чет не звертає уваги. Він ні на що не звертає уваги. Бере пляшку горілки і півтора літра пива. Міра ще кидає в корзину овочі для жарки, курячі крильця, пів-хліба, та цукерок, щоб вранці попити чаю. Цукерки її заспокоюють, а вранці вона ж буде нервувати перед пробою.
Йдуть до каси, Чет розплачується. Виходять з магазину до них йдуть чоловіки. Четверо. Водій білого "деу" і друзі. Коли один з них зненацька починає завертати товаришів. Ті здивовані, він їм щось каже. Чет їх не помічає, Чет іде собі і Міра з ним під ручку. Посміхається, але напружена, ладна в будь-яку мить кинутися навтьоки. Але чоловіки не біжать за ними, щось лаються, потім сідають в машину, нервово хлопають дверми і їдуть геть. Це так схоже на диво, що Міра тільки здивовано киває головою. Вони ж чекали її, щоб добрячи побити, а побачили її з Четом і поїхали геть.
- Ти мій янгол-охоронець. – каже вона і цілує Чет в щоку. Скоріше за все він цього не відчув. Чи не звернув увагу, якщо в нього є увага. В нього немає уваги. Ну і добре. Міра все озирається навколо. Не вірить, що ті мудаки відчепилися. Згадує, як тікала з Америки. Ісайя сказав, що уб'є її. В нього було кілька гвинтівок, він полював на оленів, досить вдало полював, так, що у холодильнику завжди валялися шматки оленя тини, смак якої досі видавався Мірі огидним. Ісайя так розлютився, що міг би і вбити. Але вона обдурила його. Залишила машину на автобусній станції, а сама поїхала потягом до Канади. Хвилювалася, все чекала, що ось-ось він з'явиться, самовпевнений кабан, який здавався їй квитком до раю, а виявився вироком. Спочатку здавалося, що довічним. Але вона втекла. Вона сильна і вона молодець. Міра посміхається. Якщо відчувати себе лузером, то лузером і будеш. І навпаки.
Чет повертає до будинку. Звичайна дев'ятиповерхівка радянських часів. Таких тут багато. Деінде серед них розквітають елітні будинки чи торгові центри. Але то десь поруч, тут же все, як завжди. Трохи смердить, обмальований ліфт, який тремтить та їде. На дев'ятому поверху пахне тютюном. Сусіди виходять сюди покурити, он і попільничка з консервної бляшанки. Чет відкриває двері, вмикає світло. Звичайна двокімнатна квартира. Дома нікого. Міра трохи боялася, що в квартирі опиниться якась мама чи сестра. Ні, він живе сам. Ну і добре. Ставить його до плити, наказує, що робити, ховає горілку та пиво.
- Повечеряємо, потім вип.’єш. А я поки ванну прийму. – останнім часом вона живе по знайомим і не завжди є можливість повалятися у ванні досхочу. Тепер на її вулиці свято. Набирає ванну, дістає з наплічника пакетик, там ароматичні солі. І ось вона вже наче на морі. Вона могла б бути зараз на морі, їй один хлопець пропонував поїхати з ним в Туреччину. Як казав "відпочинемо, тири-пири". Не найгірша кандидатура був, але вона вирішила докорінно змінювати своє життя. Бо так, вона молода і красива, але і те і інше не триватиме завжди. І вона б дуже не хотіла років через десять повернутися в Білопілля. Вона хотіла б залишитися тут і знайти собі місце. Ну, можна, звісно чекати принца на білому коні, якогось депутата чи заступника міністра, який впаде з неба і все владнає. Але Міра не дурна. Вона знає, що багаті охочі їбуться з красивими, а ось одружуватися прагнуть теж на багатих. "Об'єднання капіталів, блять" – як казав один її знайомий, який закінчив з червоним дипломом інститут у Сумах, а зараз в'ябував будівельником десь в Німеччині.
(Далі буде)
