Я... Велика чорна літера надрукована на жовтому потертому папері. Колись папір був білим і цупким. Потім... Його перекладали з однієї папки в іншу, передавали з рук в руки. Зігнули декілька разів, акуратно поклали до кишені, перекинули в іншу, зім’яли. Врешті-решт кинули на підвіконня лежати під палючими променями полуденного сонця та пронизливо холодним світлом північного місяця. Папір не зіпсувався, трішки потерся, пожовтів став схожий не на творіння сучасної фабрики, а на стародавній папірус.
Я. Стрімкий, рваний готичний шрифт. Зараз готичний. Яке письмено було спочатку можна лише здогадуватися. Можливо, стародавні руни або ж недолугі літери, виведені кволою дитячою рукою. Раніше тут було ціле слово. Зараз залишилась лише одна літера. Чорним по білому. Чужі руки так часто намагалися переписати слово, що самі букви почали зникати. Білий колір ніби розмножувався, захоплював чорні ділянки. Агресивний білий, беззахисний чорний. Сутичка. Боротьба. Бій. Війна. Нескінчена війна, як...
Вічність. Протистояння триватиме цілу вічність.
Навіщо „я”? Даремна трата часу. Взяти б його розірвати, розтоптати спалити. Не можна. Він лежить на підвіконні з іншої сторони. Знадвору. Між вами товсте скло. Можна лише спостерігати. Як аркуш паперу жовкнутиме, старітиме, біле змагатиметься з чорним... А переможе, переможе сірий. Аркуш посіріє, потім перетвориться на купку сірого попелу.
Жовтень 2006. Рівне
