Думки потопають у світанковому серпанку щойно пробудженого сонячного проміння...Ніжне мереживо, зіткане з потаємних мрій, легко огортає душу. Ще одна безсонна ніч...Я вже забула, коли востаннє гостювала у країні Морфея. Мелодійна серенада ночі, загадкові відблиски місяця, нечіткі обриси предметів, чудернацький танок тіней...ЕЛЕГІЯ... Я милуюсь цим, я черпаю енергію, насолоджуючись таким товариством. Ніч...я так часто проводжу с тобою час, стараючись осмислити твою істинну сутність. МІСТЕРІЯ...Чути нечітку ходу янгола-охоронця, який так боїться чимось видати свою присутність. Дивак... Ось і зараз він, думаючи, що його ніхто не помічає, весело гойдаєтья на верхівці Малої Ведмедиці, тихо-претихо тріпочучи білосніжними крильцями. Квіти...квіти плачуть... Вони так страждають від наших, людських вчинків. Вранці на них випаде роса і всі люди милуватимуться її іскристою грою на сонці. І тільки Я знаю, що це - сльози. ДРАМА... Вночі ми можемо збагнути багато невідомого...Пізнати самого себе...ІДИЛІЯ...
