Давно збирався написати про фільм «Громадянин Кейн» режисера Орсона Уеллса, з ним же у головній ролі. Фільм 1941 року. Отримав одного Оскара. Часто буває на чільних місцях різних рейтингів найкращих фільмів усіх часів і народів. Але менше з тим. Про все це нескладно дізнатися скориставшись ресурсами Google або Wikipedia. Зовсім не хочеться йти слідами захоплених рецензентів та витрачати час та місце на дифірамби творцям «Громадянина Кейна». Не тому що вони того не варті. “Лизнути” краще, аніж це робили протягом десятиліть навряд чи вдасться. Не писатиму також про те, що фільм випередив свій час. І не тому, що це не так. Хочеться сказати інше.
У чому таємниця «Громадянина Кейна» як фільму та як людини? Мабуть у тому, що несподівано автори дозволили собі висловити припущення: кожна окрема людина є таємницею. Незалежно від того чи ти маленький нещасний хлопчик, чи міліонер – товстосум. Здавалося б: що у цьому твердженні такого оригінального? Прописна істина. Трохи в іншій редакції записана у всіх Конституціях, а також у багатьох інших розумних документах. Однак, в часи коли в автокатастрофах щодня гинуть десятки, в авіакатастрофах сотні, на війнах тисячі, коли політики та рекламісти рахують нас не менше, як мільйонами це просте твердження стає мало не одкровенням.
Ще мене зачепила одна фраза сказана про головного героя, який закохався у «співачку» - за висловом бульварної преси. «Він потратив усе життя на те, щоб «співачка» біля її прізвища друкували без лапок». Якщо глянути ширше, то всі ми у тій чи іншій мірі витрачаємо життя на забирання лапок з тверджень про те, що ми «письменники», «артисти», «футболісти», «інженери». Тут уже хто у що «вляпався». А якщо ще ширше узагальнити: те що ми - «люди» теж має підстави для існування та, відповідно, доведення необхідності вживання без лапок.
Чесно кажучи, я дивуюся, чому досі не заборонили перегляд старих фільмів. З аргументуванням «як шкідливі для зору», або як ті, що не відповідають міжнародним стандартам № … за якістю зображення. Це ж скільки народного часу (та грошей) вивільнилося б для перегляду сучасного «ширпотребу». Ото ж, поки не пізно, раджу переглянути «Громадянина Кейна», якщо не для того щоб замислитися над сенсом життя, то для того, щоб пересвідчитися - у 1941-ому вміли знімати фільми не гірше сучасних «митців».
