Чомусь дуже хочу про це написати. Навіть коли з цього вийде щось непутнє - банальна історія кохання зі звичним хеппі-ендом, все-одно кортить поділитися.
02.04.2007
Привіт.
Мені дуже сподобалась твоя анкета,от я і вирішив написати.Хотів би познайомитись з тобою.
Мене звати Роман.Я живу і працюю юристом в м. N.
Якщо тобі буде цікаво зі мною спілкуватись,то пиши.
Буду радий твоїй відповіді.
4.04.2007
Привітик!
Рада знайомству!
Ти ж майже мій земляк.Я зараз живу в місті М, і в N бувала не раз.
Приємно, що тобі сподобалась моя анкета. Я ж нічого особливого там не писала,і фотки не давала. Просто хотіла знайти співрозмовників , друзів, так для цікавості. В мене навчання вимагає часто сидіти в інтернеті,але мені скучно просто щось шукати і розглядати рекламки. От я вирішила поєднати приємне з корисним, познайомитись з кимось.
Я вчуся (вірніше вже закінчую навчання)у Львові на факультеті міжнародних відносин,живу, як ти вже знаєш, по сусідству від тебе.
Коли придумаю щось цікавеньке, тоді знову напишу.
Чекаю на відповідь. Па-па.
22.06.07
Привіт, Олічка, це я твій друг - Роман!
Я не мав змоги спілкуватися з технічних причин, та тепер я знову на звязку. Я щиро вдячний Тобі за Великодні листівки, судячи з них я зрозумів, що ти дуже хороша людина.
Я б хотів, щоб ми зустрілися і познайомилися так наочно, а не заочно тим паче, ми з Тобою з однієї області, тому я не думаю, що це стане для нас проблемою. А ще, якщо в тебе немає "друга серця", то хто-зна, може ми сподобаємось одне одному. Ми могли б разом відсвяткувати День молоді. Що ти на це скажеш? Я знаю, що можливо поспішаю трохи, але мені справді дуже хочеться з Тобою познайомитись. Я дуже серьозна людина, вже понад 4 роки працюю юристом, в душі романтик.
А це номер мого мобільного: 80979033511. Дзвони, я радий буду познайомитися з твоїм голосом. Цілую.
30.06.07
Привітик!!!
Я дуже рада,що ти повернувся!
Вибач,що раніше не відписала,мабуть теж з технічних причин:) Просто я весь минулий тиждень була за містом ,а там інтернет - це розкіш. Може це й краще-відпочила від міста,від техніки, зайвої метушні...начиталась досхочу. Але так, як вже встигла скучити за навчанням,то пішла на курси водіїв.Поки що цікаво , але як я буду почуватись за кермом машини,це ще не відомо...боюся.
Мені приємно знати,що ти вважаєш мене хорошою людиною. Повір,ти не помиляєшся:) Щодо зустрічі,то навіть не знаю-і хочеться, і трошки страшно. Ну, хочеться, це ясно чому.А зустрітися з незнайомою людиною в нашому випадку завжди страшно. В принципі, я згідна. Тільки ще не знаю як і де.Просто в понеділок я їду на кілька днів до Львова на вручення дипломів і не знаю наскільки там затримаюсь.Але номер я твій маю,то ж якось домовимось.
Гарних тобі вихідних! Па-па
* * *
Так все починалося. Шукати нові знайомства і спілкуватись з цікавими людьми по інтернету я почала ще в американський період мого життя. Навіть трохи захопилася, знайшла багато друзів, але про реальну зустріч з ними навіть думати не хотіла. Звісно, був один випадок, але то вже зовсім інша історія.
А тоді, весною, я готувалась до отримання диплома магістра, дописувала дипломну і мучилась докорами сумління через зовсім невдалий з мого боку розрив з черговим хлопцем. Все це я робила в ту доволі довгу перерву між тим, як сиділа в інтернеті і вдавала з себе щасливу і безтурботну вже майже не студентку. Так і з якимось Романом познайомилась. Разок-другий написала, не придаючи цьому значення. І тільки після його пропозиції зустрітися, мене ніби перемкнуло.Я сама цього захотіла.
Рідні дивувалися , і я разом з ними, бо вважаю себе доволі консервативною у стосунках з протилежною статтю. А тут і подзвонити наважилась, і поїхати в N погодилась, сказавши собі і всім, хто був поряд в той момент, що це доля і я втрачу свій шанс бути щасливою, якщо не поїду. Я поїхала 1 липня 2007 року. Зустрілись, трохи розчарувались ( як це потім вияснилось), але від тоді і дня не могли прожити , щоб не поспілкуватись хоча б по телефону чи інтернету. Та й скільки там тих днів, якщо на другій зустрічі вже у Франківську ми, гуляючи по місту, переговорили про все на світі, а на третій, десь через тиждень після знайомства Він захотів зустрітись з моїми батьками. «Чому»?,- запитала я. « Хотів би попросити в них твоєї руки. Я дуже хочу, щоб ти стала моєю дружиною!»,- відповів він. І що Ви думаєте? Я не погодилась, але й не відмовилась, попросила ще трохи почекати, але мало-помалу ми обоє повідомили своїм рідним про намір. А там, вже справа техніки.
В результаті, 22 вересня того ж року ми обвінчались. А що далі? «Сірі будні, сварки, діти….» - скажете Ви. Ні, ми щасливі, як і у перші дні знайомства; ми закохані, неначе вперше і стовідсотково впевнені, що так триватиме завжди, допоки Він і Я….
