Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 50996
Рецензій: 95738

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14833, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.238.71.155')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авторська проза

НАРКОЗОТЕРАПІЯ

© NATALKA DOLIAK, 01-04-2009
О дев’ятій годині ранку Славко за руку підводить Любу до двоповерхового обдертого будиночку на вулиці Ворошилова. Дівчина помітно тремтить. Цей трем передається її супутнику. Аби щось зробити вона дивиться на годинника й тихо промовляє:
- Ще півгодини.
- Мені потрібно йти. – Славко вивільняє свою руку й нахиливши голову плентає  за ріг будинку.
Дівчина тримає поліетиленову торбину, на якій зображені великі неприродно яскравого кольору троянди й розгублено вдивляється туди, де зник коханий. Вона має надію, що той повернеться. Через якийсь час нерішуче заходить до приміщення. Сідає на ослінчик в коридорі. Повз неї проходять працівники: сивочубий суворий дядько в білому халаті, двійко дівчат в однакових зеленкуватих костюмах та височеньких накрохмалених шапочках, галаслива зграя студентів.  У дальньому кінці коридору Люба помічає жінку. Та здалеку привертає увагу неприроднім кольором свого обличчя. Він мало чим відрізняється від сірих стін. Жінка склала руки на грудях хрест-навхрест, притримує поли товстого брунатного халату.  Люба зустрічається із нею очима. Та тьмяно посміхається, зазирає в одні з дверей та човгає назад.
За кілька хвилин до Люби приєднуються ще троє. Вони сідають на довгу вузьку лаву. Одна жінка такого віку, як Любина мама. Інша молода. Її за плечі обнімає юнак. Вони перешіптуються. Дівчина раз по раз заливається веселим сміхом. Поодинокі паузи заповнюються сумом. На безіменному пальці у дівчини, та  у її кавалера Люба помічає обручки. Перехоплює погляди пари й ховає свою руку до кишені.
Раптовий стук дверей, що розчахнулись біля Люби, примушує усіх чотирьох синхронно здригнутись.
- Хто на аборт!!! –  чується з щойно відчиненої кімнати .
Старша жінка дивиться на Любу, бо та перша у черзі.  Дівчина робить вигляд, що очікує зовсім іншого. Тоді старша заходить до кабінету. За хвилини три з-за дверей  з’являється голова крикухи в білій шапочці й повторює:
- Аборт! Аборт! Чого сидите, дєвки?
Любці жаром обпікає обличчя, пульсує в скронях, німіють ноги. Інша дівчина вчепилась в рукав шкіряної куртки чоловіка й  шепоче:
- Боюсь…боюсь…
- От і добре! Ходімо додому. Марійка вже, мабуть, прокинулась. – звеселів хлопець.
Після цих слів його дружина опановує себе, бере торбу й перехрестившись прямує до відчинених дверей. З кабінету чується її голос:
- Я зцідилась, пляшечки в холодильнику.
Хлопець зітхає бубнить сам до себе:
- Було б двоє, ото біда.
Люба роздивляючись цього чоловіка не помічає, як поряд із нею виростає постать медичної працівниці.
- А-Б-О-Р-Т! – голосно диктує вона й втягує щоки, показуючи, як їй остогидли усі ці пацієнти.
Дівчина йде за медсестрою. У невеличкій оглядовій один куток займає кособокий письмовий стіл. У центрі сіріє залізна потвора – гінекологічне крісло. На ньому розчепіривши ноги лежить жінка. Вікно навпроти крісла голе, як і вона. Та, яка боялась, тулиться в кутку. Також роздягнена. Вона сором’язливо прикривається руками, як Афродіта.
- Роздягайся! – звертається до Люби медсестра.
- Я почекаю в коридорі, поки…
- Не хочеш, то йди додому! А хочеш – роби, що кажу.
Люба підкорюється. Медсестра нарешті згадує про ту, що лежить на кріслі. Підходить до неї, пригинає голову, заглядає, примруживши око. Потому ставить хрестики в щойно заведену особову справу й дозволяє одягати халат та капці. Молода радіє, думаючи, що те стосується всіх. Вона натягає на себе рожевий квіточками халатик.
- А ти чого вдягаєшся? – вирячує на неї очі медсестра. - Залазь! – вказує на крісло.
У молодої очі вмить стають вологими.
Тоді медичка випалює:
- Ноги розставляти  всі можуть, а як до діла доходить, то...

…Любця ніколи в житті не вилазила на це кляте крісло.  Коли приходить її черга, вона довго човгається, перевертається та вмощується. Нарешті заспокоїлась, схопилась за поручні руками так сильно, що побіліли кістянки пальців. Їй невимовно соромно. До того ж у вікно знадвору іноді кидають швидкі погляди поодинокі перехожі.
«Добре, що вікна виходять у двір, а не на трамвайну зупинку» - думає Люба.
…Сувора  медсестра веде табунець жінок на другий поверх до палати. Там вони пристелюють пожовклі матраци своєю постіллю. Старша жінка відразу лягає й засинає. Люба та інша сидять на краєчках своїх ліжок та з острахом зиркають на двері.
- На аборт? – від цих слів Любцю підкидає. Повертає голову туди, звідки донеслось питання. Ствердно киває головою. Там лежать дві жінки. Вони на збереженні вагітності.
Одна з молодичок  обмацує поглядом дівчат,  зітхає та звертається до рудоволосої сусідки:
- Яке це щастя очікувати на дитину.
- Я колись робила аборт. Потім три викидні, і от тепер лежу-бережусь...? – підтримує бесіду руда, намагаючись говорити так, аби чули новенькі .
- Та не лякайте їх, вони і так тремтять! – раптом лине з того ліжка, де міцно спала старша жінка.
Вона підводиться, пригладжує волосся:
- У мене троє дітей. Чоловік п’яниця непробудний. Як  набухається, одне: «Юлька, давай!» А не даси, то битиме.  За тридцять років шлюбу я двадцять два аборти зробила. – вона гордовито дивиться у куток, де наїжачились майбутні породіллі.
Руда плескає в долоні. У неї запалюються очі.  
- Страшно, напевно, було? Двадцять два аборти? – з захватом питає вона.
- Боляче. – відповідає Юлька.
- Так, наркоз, же.
-  П’ять перших по живому робили. Не заведено тоді було знеболювати.  Ще декілька - бабки пристарались… не в лікарні …- вона замовкає, тоді лягає й накривається з головою.
- Я – Наталка. – чує Люба від дівчини, яку привів на аборт чоловік.
- Люба.
Розмова не клеїться, кожна думає про своє. Згодом Наташа встає, починає швидко збирати постіль. У цей час до палати входить операційна сестра. Оголошує прізвище. Наталя полотніє, притискаючи до грудей зім’яте простирадло.
- Пішли! – без емоцій звертається до неї сестра.
- Я не хочу... – видавлює з себе Наташа.- Я боюсь...
- Ти ж вирішила! Лікар чекає! Все готове! - пояснює медсестра.
- Не піду. – Наталка, як мала дитина чіпляється за дерев’яне бильце ліжка.
Медсестра кладе теку з паперами на тумбу, підходить до Наташі, акуратно розтискає її пальці, тісненько бере за передпліччя й виводить з палати, не забувши наостанок прихопити папери. Ната беззвучно відкриває рота та злегка махає вільною рукою.
За двадцять хвилин Наталку повертають. Бліду, з розкуйовдженим волоссям й розхристаним халатом. Руки й ноги наче ватні. Однією рукою вона тримає між ногами вдесятеро складену пелюшку. Голова її норовить відкинутись назад. П’ять хвилин вона просувається від дверей до свого ліжка. Сестричка каже їй: «Ш-ш-ш» та «Ну-ну-ну», коли жінчині колінця підгинаються, а тіло відмовляється рухатись далі. Люба, переживаючи за  Наталку, згризає собі ніготь на великому пальцеві, аж до крові.
- Чого дивишся? – звертається медсестра до Люби. – Збирайся!
Люба автоматично збирає постільну білизну та пхає її тремтячими руками до торби. Медсестра, вклавши нарешті Наталю в ліжко, переводить погляд на Любцю.
- В іншу палату? - питає Люба й відразу розуміє, що ні.
Медсестра витягає усе назад з трояндової торби, вказує рукою, щоб дівчина застелила ліжко.  Тоді, підтримуючи Любу за спину виводить її з палати.
Любця зовсім по-іншому уявляла операційну. Більш камерно, чи що.
Лікарка, що робитиме аборт смакує бутербродом, розкидаючи крихти хліба на формуляри, що їх вона заповнює. Її питання притуплюють Любин страх . Прізвище, ім’я, по-батькові. Протокол заповнений, гінеколог змахує паперами крихти на підлогу й вказує Любі на гінекологічну розкаряку. Любині руки-ноги прив’язують до залізяччя. Та, що виконує цю роботу, по-материнському погладжує Любу по нозі й пояснює:
- Щоб не брикалась.
- Рахуй! – дає команду анестезіолог після уколу.
Люба сумлінно рахує. На сімнадцяти вона падає в глибокий кам’яний колодязь. По його вкритим пліснявою стінам стікає липка вода. Хтось промовляє незрозумілі слова настільки протяжно, що Любці стає моторошно.
- Я померла. – чує Любка свій голос.
- Ж-и-и-и-в-а-а-а! – відказує хтось та сміється липким тягучим сміхом.
Люба прагне вирватись з кам’яного мішка, але не може відчути свого тіла. Дівчина несамовито кричить. Від крику падає все глибше. Чіпляється руками за слизькі холодні стіни й підриваючи нігті на руках дереться нагору. Відчуває біль на пальцеві правої руки. Тоді біль перекидається на живіт й тягне її донизу. Любця летить у прірву з неймовірною швидкістю. У вухах гуде-свистить. До того свисту долучається голос:
- Л-ю-ю-ю-ю-б-о-о-о-о!
Дівчина намагається підняти голову вверх, туди звідки доноситься голос.
- Л-ю-ю-б-о-о! – вже менш протяжно й не так страшно кличе хтось.
Люба таки піднімає голову й помічає світло.
- Люб-о-о-о!– дівчина розпізнає людський голос й відчуває, як хтось трусить її  за плече.
- Любо! - світлове коло трансформується в обличчя старенької, що гладила Любцю. Та схилилась над дівчиною й тихо промовляє її ім’я.

Любу потому заводять до палати та обмінюють на Юльку.

По обіді всі троє приходять до тями після кетамінових видінь.
- Мені снилось, що я померла. – згадує Любка. – Дивний сон.
Вона не може розповісти з точністю страхи, які пережила.
- Я також думала, що вже тю-тю. – зізнається Наталя й нервово сміється.
- Це помирала частина вас. –  припускає рудоволоса вагітна.
- Це клятий наркоз. – нервує Юлька. – Без нього боляче, та швидко забувається. А ці страшні видіння – на все життя…




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Неправдоподібно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Lina Litinova, 04-06-2009

Відгукуюсь знову,

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Наталка Ліщинська, 08-04-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© , 02-04-2009

Про що не відають чоловіки

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 02-04-2009

страшно..

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Оксана Яблонська, sevama, 02-04-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74166512489319 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …