Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51225
Рецензій: 95850

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 1482, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.236.83.14')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

НАОЧНІСТЬ

© Наталія Добжанська, 30-05-2006
НАОЧНІСТЬ
…Це сталося одного погожого недільного ранку. Земля, осипана духмяним буйноквітом, радісно віншувала весну і Воскресіння. Цей дух, дух піднесення і торжества святості, витав навколо, насичуючи повітря радістю благовісту.
У такому піднесеному настрої простували прихожани місцевого храму на ранкову службу. Літургія от-от мала розпочатись.
Чинно і поважно перехрестившись, спускались сходами до “нижнього храму” – там служба провадилась раніше – ще з пів на восьму. Дехто почувався ще трохи сонним – проте все одно йшли рано: скоріше почнеться – скоріше закінчиться, а цілий недільний день буде вільний.
…Мирний плин безхмарних думок було раптово перервано.
Просто у притворі храму лежала труна.
Вірніше, їх було дві.
Ні-ні, їх було по дві з кожного боку – справа і зліва від входу.
Прихожани,  що зазвичай посміхалися, вітаючись один з одним, радісно промовляючи: “Христос воскрес!”, раптово замовкали, один за одним.
У храмі панувала гнітюча тиша.
Ніхто ні з ким не розмовляв, як велося щонеділі у добрих знайомих – як-не-як, заприятелювали потроху, стаючи щонеділі громадою.
Сьогодні все було інакше.
Почалася служба, і священник, вражений незвичною тишею, сприйняв її як благоговіння вірних – і правив із небувалим натхненням.
Натомість думки вірян крутилися навколо однієї теми.
Чому, чому в церкві гроби?..
Подолавши перший неспокійний наплив думок, люди несміливо зоглядались на гроби і переконувались, що вони мусять бути порожні: адже домовини були складені одна на одну, справа і зліва від входу.
Слава Богу, ніхто не помер… Тут…
В якомусь напруженні чекали проповіді: можливо, батюшка щось пояснить?
Священник же правив як звичайно, і ніщо в його поведінці не видавало настання якихось змін у церкві. Тільки у проповіді щось згадувалось про смерть і воскресіння…
Натхненний тишею та відсутністю метушні, що зазвичай супроводжувалася милими балачками між присутніми – невід’ємною частиною недільних служб, – заглиблений у молитву, служитель не помітив, що невидимі пристрасті вирували у храмі.
Деякі хиткі душі почав опановувати революційний дух пошуку справедливості: невже, невже – бізнес у храмі? Невже дім молитви тепер стане печерою розбійників? Невже ніде немає місця, вільного від принципу: “купи-продай”? О Боже, невже навіть у святому храмі священники сором втратили, торгують усім на світі?…
…Самотні старенькі ж плекали таємну надію, що просвітлювала безрадісність животіння на мізерну пенсію, без турботливих піклувальників. Без нікого… А може… Ні, не осмілиться душа думати – аби не обпектися… Проте якраз – може, щось-таки трапилося… І церква братиме на себе поховання самотніх прихожан – клопоти, витрати… І завзято хрестилися, уникаючи спокуси – аби не розгорілася жевріюча надія, аби не загасилася гірким потоком розчарування… Ні, ні – не смію думати…
Дехто з поважних старців, внутрішньо підготувавшись до неминучої смерті (“молодий померти може, а старий - мусить”), підходили ближче до домовин, роздивлялися. Добра тканина, гарно оббите, нічого не скажеш… Треба буде собі десь таку замовити… Так, саме в такій нехай поховають – скромно, зі смаком… І схвально перемовлялись між собою.
Молодші якось шарахались від такої прямоти та відвертості – тема така серед юних та здорових ледь не табу вважається. Якщо всерйоз її підіймати… А жартома – так то ж жартома…
А домовини були справжні.
Словом, тема смерті витала по храму, торкаючи жорстким чорним крилом кожного з присутніх. Смерть… Це єдине, що не омине нікого – багатого чи бідного, праведного чи грішника… Так, проповідь – добре; кожен послухає, як потрібно поводитись, а як – гріх… Таке скоро забувається за воротами храму: щоденні клопоти захлинають, сповнюючи пристрастями, бурхливими і не дуже – життя вирує…
А така наочність… Думка про домовини не давала спокійно помолитись – і забути, пішовши зі спокійною совістю… Перед очима стояли цвинтарні пам’ятники з портретами людей – молодих і не дуже, стареньких і зовсім юних… Невідомо, якої години повернеться господар… Аби лиш оливи вистачило – щоб не довелось на базар бігти… А якщо хто буде наїдатись та упиватись, і бити слуг…
Пригнувши голови, тихенько виходили з храму… І хтось неголосно промовив – проте у загальній тиші його почули всі, аж до закапелків по кутках:
От тільки це і забереш на той світ… Більш нічого…
…Всі мовчки погодилися з банальною думкою… Проте наочність як ніколи ілюструвала правдивість банальності… Все марнота і гонитва за вітром…
“Бог Авраама, Ісаака і Якова…” –
говорилось у проповіді…
“Бог не мертвих, а живих… Бо по воскресінні не женяться і не виходять заміж, а будуть як ангели в небі…”
Як Ангели… Як важко уявити себе ангелом… Ангели не женяться, не їдять, не п’ють, на базар не ходять… Простіть нас, ангели…
“Піди і скажи братам моїм, – сказав багач до Лазаря, - бо як мертвий встане, то повірять…” Не повірять… Простіть нам, ангели і святії Божі, і наших предків простіть…
Христос воскрес! – благословив священник купку вірян, що нерішуче тупцювали в числі останніх молільників. Думки не відпускали…
…Воістину воскрес!.. – ледве видихнули, і по тому якось полегшено сповнились миром. Воскреснемо з ним разом і ми, якщо не відпадемо… Хто витримає до кінця, той спасеться…
Виходили змужнілі, зміцнілі вірою, несучи воскресіння у пробуджене весняне місто.

По закінченню служби паламар підійшов до отця-настоятеля.
Різні чутки ходять, отче. Народ збурений. Одні ремствують: мовляв, Церква наживатись хоче – на людському горі бізнес робить… інші сподіваються на благодійну допомогу Церкви… Правду казати, деякі віряни по піввіку до нас ходять – і в свято, і в будень…
Настоятель стояв мовчки, перебираючи зернятка на вервиці.
Не дочекавшись відповіді, паламар насмілився запитати:
Що скажете, отче? Може, прибрати – спокійніше якось? Бо ж диви, і черга до владики буде – з претензіями, проханнями?
Нехай… - неквапом відповів настоятель. – Нехай лежать… для наочності…
Завжди?… - видихнув паламар.
От іще кілька неділь постоять, тоді і сховаємо… А за деякий час, коли всі заспокояться у клопотах та марноті – знову виставимо. Для нагадування…
Memento Mori?
Христос воскрес! – сказав замість відповіді настоятель і благословив паламаря хрестом.
Той побожно уклонився. Очі просяяли:
- Воістину воскрес!


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© svetakedyk, 30-05-2006
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88386583328247 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …