Петрушевич Павло Іванович, кандидат в президенти від блоку «За Петрушевича», лежав на підлозі свого кабінету з закритими очима. Комусь могло здатися, що політичний лідер віддав Богові душу, та істину видавала музика ансамблю «Enya», що лунала в кабінеті. Насправді, пан Петрушевич, кавалер ордену Станіславського, активний громадський діяч та професор економічних наук, під музику вищезгаданого колективу, намагався розслабитися. Розслабитися і забутися.
Вдих-видих, - говорив про себе кандидат. - Вдих-йопересете-видих, - повторював він.
Попри всі свої старання зосередитися на власному диханні та релаксуючій музиці, Павло Іванович не міг викинути зі своєї голови купи тривожних думок хоча б на хвилинку. Переважно думав кандидат про вчорашнє голосування парламенту та проблему пошуку нових спонсорів на виборчу кампанію.
Врешті-решт, Петрушевич здався. Він встав, тримаючись за лівий бік рукою, і виключив музичний центр. На робочому столі лежали стоси різних паперів та Павло Іванович змів їх набік, залишивши перед собою новий постер своєї виборчої кампанії та соціологічні дослідження за минулий тиждень.
- Сильній країні – сильний президент, - повільно прочитав Павло Іванович. – Щось є, щось є, - думав він.
Постер був складений дійсно сильно, враховуючи найсучасніші психологічні технології та найостанніші дослідження українського виборчого фону. Постер виглядав так: Павло Іванович сидить на коні серед степу, піднімаючи над собою мотоцикла, а над ним текст, написаний великими жовтими літерами на фоні небесної блакиті.
- Сильній країні – сильний президент, - повторив про себе Павло Іванович.
Вся штука в тому, що цей постер мав би імпонувати як чоловічій так і жіночій аудиторії. Національний однострій, що поєднував традиції Гуцульщини та Слобожанщини, символізував єднання в кандидаті народних традицій заходу та сходу, а мотоцикл піднятий вгору – по-перше: сподобається пацанам, як-не-як нова модель Тойоти; по-друге: демонструє м’язи не гірші від Арнольдових; по-третє: символізує прагнення кандидата підняти промисловість України на небачені висоти. І це все лише вплив на колективне свідоме, а постер, між іншим, потужним чином впливав і на підсвідомість. Павлу Івановичу довго про це розповідали, та з того всього він запам’ятав лишень, що йдеться там про вплив на лібідо чи щось таке. Коротше, вплив на підсвідомість – потужний, - зауважували експерти.
Незважаючи на всі ці позитивні сторони постеру, він чомусь не давав такого результату, який від нього очікували. Постер був класний, в цьому сумнівів не було, та все ж результати соціологічних досліджень з Центру Разумкова відверто спантеличили пана Петрушевича та всю його команду. Саме тому він і запланував зустріч на третю, щоб з цими питаннями розібратися.
Секретарка зайшла і, вибачаючись, повідомила, що прийшли Гвоздін та Курвименко. Це були якраз два спеціалісти, що шкурою відповідали за його, Петрушевича, рейтинг. Та пан Павло не поспішав їх запрошувати. Залишалось близько трьох хвилин і навіть у такій критичній для кампанії ситуації, Павло Іванович не бажав псувати свою репутацію найбільш пунктуального політика Пострадянського простору. «Я запущу їх, як собак секунда в секунду, ну а перед тим, хай потрусяться в приймальній. Знають, що головою відповідають», - думав собі Петрушевич.
Заходьте! - прогримів голос кандидата на весь четвертий поверх столичної будівлі рівно за п’ять секунд до третьої.
На порозі з’явилися посмішки, а за ними обличчя, що їх випромінювали – Гвоздін та Курвименко. Павла Івановича могли б роздратувати усмішки своїх політтехнологів в такий важкий для кампанії час, та пан Петрушевич знав – лев, тому й лев, що випромінює королівський спокій.
- Рейтинги бачили? – запитав кандидат.
- Рейтинги бачили – відповів Гвоздін сухо, поправляючи свій ленінський значок на темно-синьому светрі.
- І як це розуміти, панове? 6.5, впав на 0.3 за минулий тиждень. Передумов до зростання немає - все чітко і ясно.
- Ваше занепокоєння, - почав Курвименко, - зрозуміти можна...
- Можна? Моє занепокоєння? Панове, ви, здається ситуації не розумієте. Ці вибори непрості - факт. Можливо, вони стануть вирішальними в історії незалежної України. Якщо я програю, то нас чекають жахливі часи, але для самого мене це - не трагедія, майбутнє в мене буде. А от чи буде воно в вас, це ще питання...
- Так-так-так, - поспішив відповісти Гвоздін, - ситуація дійсно безнадійна, ми це визнаємо. Зі стандартними політтехнологіями змінити хід виборчої кампанії не вдасться. Найкращий результат – 10 відсотків – аналітики вже підрахували.
- Але у нас є нестандартний вихід, - перебив Курвименко. – Павло Івановичу, ми знаємо як ці вибори для вас виграти.
Потрібно буде надзвичайна воля і бажання від вас та наші зв’язки, одначе врешті-решт ви зможете стати президентом України. Головний чинник - ваше власне бажання, - підсумував він.
- На що можете піти заради перемоги... – додав Гвоздін.
Павло Іванович потер свої окуляри і з зацікавленням подивився на обох.
- І що ви пропонуєте, соколики-консультанти? – спитав Петрушевич.
Обличчя в обох засвітилося і Гвоздін почав пояснювати: «Близько місяця ми аналізували хід виборчих кампаній в багатьох країнах. Важливим було виявити нестандартні фактори, що впливали на популярність того чи іншого політика. Якщо звести все до одного, тільки не надто лякайтесь Павло Івановичу, але для перемоги на президентських виборах на вас має бути зроблений замах.»
- Розумію, – повільно вимовив Петрушевич. – І це дасть результати? – запитав він.
- Та ні, - сказав Курвименко, - ви нас не зовсім зрозуміли. Для того, щоб стати президентом України у цій ситуації, на вас має бути здійснений замах. При чому... Ну, при чому... Коротше кажучи, замах має бути виконаний успішно.
Петрушевич аж підстрибнув від здивування.
- Ми аналізували ситуацію, - продовжував Гвоздін, - і виявили, що після смерті популярність політика різко зростає. Мало того, факт замаху робить покійника мучеником, борцем за народ, національним месією. А якщо додати продуманий PR, то й взагалі можна виграти з першого туру.
- Це як? – запитав Петрушевич.
- Ну, по-перше, тут така особливість, що про покійника говорять або добре, або нічого. Агресивна кампанія з нашого боку, пропаганда, видовищні похорони, промови конкурентів... Плюс - кілька фільмів, книжок, кліпів і вважайте популярність матимете з 70, а то й цілі 90 відсотків!
- Так, але тут постає проблема доцільності такої популярності для самого кандидата. – зауважив Петрушевич.
- Правильно!!! Правиль-но!!! – вигукнув Гвоздін. – Ви все чудово розумієте! Ще ніколи в людській історії політик не міг скористатися своєю посмертною популярністю! Цей резерв ще ніхто не використовував!
- Ось тут і стануть у пригоді наші зв’язки, - сказав Курвименко.
- Зв’язки? – перепитав Петрушевич.
- Угу. Політичні технологи повинні мати різного роду зв’язки, іноді – досить специфічні. Ми ж повинні якось вас воскресити в переддень голосування. І тоді...
- Здається, мені погано, - сказав Петрушевич.
- Та чого хвилюватися? Це буде непросто влаштувати, але ми вже дізнавалися. Коротше кажучи, потрібно дати кілька хабарів. Спершу Сатані, щоб відпустив з пекла.
- Пекла?! – спитав Петрушевич.
- Ну невже ви думали, що з таким життям підете в рай, - зазначив Курвименко.
- Ну а потім – дати хабара наверх, щоб воскресили. Спочатку вони там трохи мнулися, адже тільки раз таке робили, та і то – по блату, самі знаєте кого то був син... Але зрештою, погодилися, – сказав Гвоздін.
- А що їм треба?
- Верх хоче, щоб ви, будучи президентом, виділили кілька ділянок землі під Києвом мормонам. То буде трохи важко, знаю, але якщо ввести диктатуру...
- А Сатана? Що хоче Сатана? – запитав Павло Іванович.
- Вони там ще не вирішили, їм і так непогано буде з вашим президентством, казали, та зараз вони схиляються до будівництва величезного дитячого притулку. Зараз, бачте, в моді благодійництво, а Сатана моду поважає. Ось. Думаю, все у нас вийде пречудово, ну а ви цього навіть не помітите. Прокинетеся, а назавтра вже й переможну промову виголошувати.
- Останнє питання: ви це серйозно? – спитав кандидат.
Хмари над Києвом розступилися і промінь світла вдарив прямо у вікно кабінету Петрушевича.
З неба почулося: «Вони це серйозно!»
Петрушевич Павло Іванович, кавалер ордену святого Станіслава, почесний житель Сум і переможець турніру з шашок до дня Перемоги 1975 року, лежав на підлозі свого кабінету з закритими очима. Музика вже не грала.
