Вона мала таємницю. Вона відкрила дорогу до інших світів. Вона знала про що думають інші люди і що вони відчувають. Вона навчилась повертатись у безтурботне дитинство, а згодом знову дорослішати та розкривати таємниці, наповнені містичними подіями. Вона любила книги....
Її кімната нагадувала маленьку бібліотеку... Частенько стоячи перед полицею з книгами, Її думки мандрували кудись далеко...Залишаючи отак непорушно стояти кілька хвилин...
...Про реальність написано чимало книжок, створено тисячі томів, які безцільно припадають пилом на одній із полиць у бібліотеці… Вони нікому не потрібні, їх ніхто не читає, про них не пам’ятають…
Вони – класика, забута людьми але увіковічена часом…
Перша та найбільша книга на полиці, книга Життя. Наше різноманітне та інколи абсурдне існування змушує нас іноді зупинитись і замислитись, іноді забити на все, іноді зникнути, іноді збожеволіти, померти і воскреснути, щоб жити далі… Іти, спотикатися об думки інших, тікати від чужих поглядів, боятись себе… Життя…
Воно дається або логічно або не зовсім. Зумисне або у силу випадку…Відсутності глузду…
Після життя з’являється біль. Він оволодіває нами з першої хвилини нашого життя і не покидає нас до останнього подиху…Біль усюди, фізичний або душевний…Нам боляче коли нам радісно чи можливо нам радісно, бо боляче? Ми любимо біль… Чому? Та хоча б тому, що тоді нас пожаліють…Помітять…Зауважать, які ми нещасні…Хоча ми можемо бути цілком щасливими…Жалість. До кого? Чому? Не потрібно причини, відповідної ситуації, оточення…Звичайний викид емоцій, як непотрібних відходів, які токсично отруюють нас зсередини, псують під дією думок.
Щастя. Яке воно? Тепле чи холодне? Велике або маленьке? Та чи взагалі воно існує?.. Для кожного щастя, це наче лотерейний квиток, надісланий нам, її величність Долею у поштові скриньки… Комусь дістанеться велике щастя. Щастя, яке своєю надмірністю зіпсує усю свою сутність…Адже коли багато щастя, починаєш до нього звикати, не цінувати, не помічати і в результаті перетворюєшся на блазня Долі, її сліпого підданого, зомбованого фальшивими реаліями…
А хтось отримає маленьке щастя. Таке щастя можна зустріти усюди. Варто тільки захотіти і вміти шукати… У променях пекучого сонця, у пурпурових барвах неба, у посмішці незнайомих людей, у шумі дощу, у собі…
За щастям заховане Кохання. Маленька книжечка, яку ніколи ніхто не помічає в очікуванні знайти на її місці величезний том банальних трагедій, де між сторінок виднітимуться шматочки розбитих сердець, вкритих пилом втрачених мрій…
Обман. Яким ми самі себе вперто годуємо, свято вірячи що це все солодка правда. Але чи так це?.. Нехай це й маленька книжечка. Та вона існує…На жаль не всім вдалося знайти її серед безмежних полиць бібліотеки реальності. Та вона там. Увімкніть світло…
Самотність. Книжка, обрамлена чорною палітуркою, на якій зображено страждаюче обличчя чи то дівчинки, чи то жінки, чи то бальзаківської пані, яка останні десять років розводить удома котів, ненавидить чоловіків і майстерно проклинає усе на чому стоїть цей великий і грішний світ… Це світова книга скарг без пропозицій… Пошуків істини та часом знаходження її невдалих абстракцій…Словесних викривлень…
Страх. Книга, томам якої немає числа. Страх, це єдиний вічний бестселер, яким ми захоплені, налякані, одержимі…Страх…викид адреналіну…ейфорія і знову скляний та переляканий погляд захоплення. Заціпеніле тіло. Ми в захваті, тому що нам страшно…
Смерть. Остання книга… Зареєстрована в архіві, але відсутня на полиці…Вона невідома. Її ніхто не бачив серед живих, її не читали навіть мертві… Це чорна мітка десь на руці нашого Існування…Це не що інше, як оплата за Життя, рештою з якої буде щось Невідоме…
Книга, де закінчується початок і починається кінець… Кінець бібліотеки… Кінець історії, яку ніхто не пам’ятає…
