Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96047

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14800, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.15.229.217')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Оповідання

Маленька історія

© Літо зі смаком Кориці, 30-03-2009
  Одного разу Його серце зрозуміло, що втратило Любов, прекрасне відчуття, яке дарувало Йому незабутні хвилини щастя та легкі білосніжні крила. Він навчився літати. Любов пішла нічого не пояснивши, Вона забрала з собою двох вірних друзів, без яких життя Його серця стало байдужим та порожнім: віру і надію. Грюкнувши дверима, безслідно зникла. Його серденько шукало Її та ніде не знаходило, воно відчайдушно кидалось в обійми Інших Сердець, але нікого там не було.  Ходили чутки, що Любов померла, минула, або ж що Її взагалі не було. Та Він не вірив, наївно гортав телефонний записник сподіваючись знайти номер блаженного відчуття Любові.
  Час не погодився зупинитись і допомогти, так минула Осінь і у місто на гастролі завітала відома примадонна Зима. Якось морозного ранку Його серце знайшло омріяний номер, воно поздзвонило... Подзвонило, щоб попрощатись, бо колись так і не встигло цього зробити...
- Ти з’явилася, коли я тебе не чекав… Ти просто грубо увірвалася у моє життя і навіть не запитала, чи хочу я щоб ти залишилася… Та я хотів…Я хотів бачити тебе кожну мить, я неминуче хотів ловити кожен твій погляд… Хотів тримаючи тебе за руку іти вперед… Хотів належати тобі… Просто хотів! Невже ти не чуєш мене?!! А може не хочеш?..
З часом ти стала повітрям, ти текла по моїх венах і поступово вбивала мене… руйнувала і робила своєю іграшкою… Та я цього хотів. Ти вкрала мене з цього світу і поселила в світі стражденного щастя…
…Та раптом ти зникла, розчинилася, так наче тебе і не було ніколи. Пішла і забула забрати мене з Раю, який перетворився на Пекло…
Твої очі, губи все зникло… Залишилася лише чорна порожнеча і тиша, яка кричала від болю… Серце, яке проклинало тебе, ненавиділо і все одно кохало… Ти брехала мені, а я вірив і навіть зараз вірю… Це ти навчила мене не відрізняти кольорів реальності… Знаєш, а я і зараз їх не відрізняю, я не знаю обманюєш ти чи говориш правду… Я й далі сліпо вірю тобі…  Вибач. Ти проганяєш мене, знаючи, що я нікуди не піду, бо не можу… Пробач мене… - за прощальну відповідь слугувала байдужа лайка телефонних гудків...Піііі-пііііі-пііііі...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.03030800819397 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати