Яскраве світло від фар проїзджих машин засліплювало, повертало до реальності, наче холодний душ тверезило, та не надовго... Кімната повільно наповнювалась жовтуватим світлом вуличного ліхтаря, який наче вартовий стояв навпроти Її будинку. Вона лежала горілиць на підлозі, вкотре розглядаючи стелю. Поки всі спали, Вона блукала довгими коридорами свідомості, шукала відповідей, зустрічала думки і прощалась зі спогадами... Стрілки старого годинника невпинно наближали ранок, відкривали дорогу назад у світ ідеального безладу. Ще одна автівка – на стінах з’явилися химерні тіні, без певної форми та подоби, просто згусток пітьми, що пробрався до Її покою.
«Ми часто не усвідомлюємо те що оточує нас, те що відбувається з нами... Змінює нас, ламає чи створює новими. Ми недооцінюємо роль іншої людини в нашому житті і водночас свою роль у її житті... Ціна визначається запізно, коли втрачене вже не повертається... Ми завжди залишаємось самотніми, від народження і до смерті... Серед людей, у натовпі...Скрізь...
Самотність - порожня кімната в якій ти водночас суддя і група присяжних, кат і в’язень...
Самотність - самосуд, добровільне ув’язнення у важких кайданах пригніченої волі, в потьмянілих кольорах думок...в собі...
Самотність - це вирок, ухвалений тобою...
Самотність – це ти...я...і кожен з нас, бо це лише частина загальної картини Світу – новаторства в мистецтві...
...Хтось вчиться жити самостійно – виховує сильний стійкий характер, а хтось потребує тепла та уваги, наче рослина, яка зів’яне без належних умов...Врятувати її зберігши крихку красу – створити гербарій...
Впевнено ідучи по довгому коридорі життя ми шукаємо кімнату в якій хочемо залишитись назавжди, де буде затишно та комфортно, де житимуть наші мрії... Важко знайти цю кімнату, коли всі двері однакові, а особливо якщо в коридорі ти залишаєшся сам...
Дороги назад немає, бо з кожним кроком вперед, двері повз які ти проходиш безслідно зникають, залишаючи по собі прохолодні похмурі стіни... Пережиток минулого, не більше... Чергова історія чи втрачений шанс знайти омріяну кімнату?
В тьмяному освітленні різнокольорових ламп – спектр емоцій, можна розгледіти як хтось спостерігає за тобою крізь маленькі шпаринки в стінах...це натовп, черга з людей які нетерпляче чекають відкриття нового атракціону «Коридорами твоєї душі», бажаючи першими пролетіти туманними образами повз тебе, голосно регочучи та фальшиво захоплюючись дизайном твого внутрішнього світу... А завтра про це напишуть в газетах, де безневинні слова складуться в ряд брудних пліток створених на брехні...вигадці...Сенсація! Тираж розійшовся – прихильників нещодавно відкритого атракціону стає все більше... Квитки безкоштовні... Задарма йдуть всі...
Складається враження що тебе ґвалтують...без твого дозволу...без твоєї згоди, тебе паплюжать зсередини...і все ціною однієї помилки чи можливо невдало сказаних слів, чи ідіотської ситуації, яких безліч у арсеналі Життя.
...Минає час і атракціон закривають... Він більше не цікавить людей, не змушує їх серця битися швидше у передчутті чогось нового...
...І в довгому загидженому коридорі залишаєшся лише ти. Самотньо йдеш обпльованою підлогою, ненароком розчавлюючи недопалки цигарок та інше дріб’язкове сміття, яким вкритий увесь шлях.
Гасне світло – без дармових відвідувачів нічим платити за різнобарвні почуття... Тоді залишається йти навпомацки, несміливо опираючись на розмальовані солодкими словами стіни, написами залишеними нещодавніми фанами...
Попереду щось нове... Можливо раптовий перехід у інший коридор, куди ще нікого не впускали, а можливо бажані двері до затишної кімнати або ж вихід біля якого тебе обов’язково хтось чекатиме. Хоча, це може бути черговий підлабузник-пліткар, спраглий до нових вражень для Міста Людей, який потай хихотітиме поки ти йтимеш, а потім знову влаштує грандіозний атракціон чи оплативши тобі різнобарвне світло, продасть тебе з аукціону, як рідкісний експонат...Знову ж таки Людям...
Ми часто не усвідомлюємо те що оточує нас, те що відбувається з нами... Змінює нас, ламає чи створює новими. Ми недооцінюємо роль іншої людини в нашому житті і водночас свою роль...»
Гучним дзенькотом будильника Вона попрощалась з прохолодною ніччю...Останнім світлом вулиць ніч попрощалась з нею...
