Ліхтарі вулиць стомлювали своїм одноманітним тьмяним світлом. Вечір обтягував блискучим чорними покривалом старенькі будинки, величні постаменти, які з часом стали всезагальними місцями для зустрічей, не більше... Просто ще одна точка на мапі Франика.
Миготливі вивіски, рекламні бігборди, розмальовані стіни – макіяж на обличчі міста.
Голову роздирають думки, наче страшний невиліковний вірус роз’їдає м’яку клітковину мозку, випаровуючи сіру речовину інтелекту... Усе навколо змішалось в одну в’язку речовину, без форми, без кольору, смаку і запаху. Наче згусток повітря в якому надовго завмер час, просто заснувши там.
...Він повільно рухався в течії натовпу до найближчої автобусної зупинки. Через зимову прохолоду пальці рук замерзли і все ніяк не вдавалось вкотре набрати смс невідомому номеру. Ще вчора на дисплеї Його телефону замиготіла звісточка: «Fuck off! I’m with you…»
Він не знав хто це. Яке в нього/неї ім’я... Він знав лише номер – вибіркову послідовність чисел, код, який відкриває шлях до невідомого.
...На брудному світлофорі яскраво сяяв червоний вогник – всі зупинилися, натовп завмер в очікуванні. В повітрі витав запах Різдва, родинного затишку і тепла, запах щастя (якщо він у нього є).
- О, братан, ти диви яка тьолочка! – пролунав над вухом прокурений голос місцевого авторітєта, бугая який щовечора збивав бабло з малолітніх «патлатих» в обмін на їх недоторканість.
Він вдав що не почув... Волосся спадало на обличчя, завбачливо прикриваючи очі.
- Чуєш, та в неї сєрьга в губі, овца! - бризгливо оглянувши Його, процідив крізь зуби інший, друган авторітєта.
- Дєвушка! Дєвушка, а як тебе звати? – сплюнувши, запитав авторітєт.
Він не зважав, погляд наче прикипів до табло з червоним світлом, а думки прилипли до тексту майбутньої смс. Машини рухались злагодженим потоком, а люди покірно чекали.
- Тля, Вась та це пацан! Урод, а як на тьолку смахує! – раптом випалив друган, уважно придивившись до Нього.
- За таку чьолочку я тебе... – авторітєт не договорив, не встиг, бо червоне світло змінилося зеленим...тепер рухався натовп.
Ставало все холодніше, Він дмухав на замерзлі пальці, потирав їх але ніяк не міг зігріти... Невідомому номеру доведеться зачекати... Та чи взагалі чекають там відповіді? Дорога все ніяк не закінчувалась, а лише розгалужувалась на кілька менших вулиць – розділяючи загальну масу.
...Куди йти далі? Де зігрітись?..
Він зупинився навпроти невеличкої майже порожньої кав’ярні. Туди рідко заходили відвідувачі - там жили таргани, маленькі огидні створіння, які раз-у-раз бігали дерев’яною підлогою. Ні, Він не настільки замерз щоб опинитися у лігві паскудників. Він рушив далі. Попереду весело перемовляючись крокувала зграйка дітлахів, які для випендрьожу понатягали на себе безліч цяцьок і зараз швидше нагадували екзотичних папуг, яких навчили добре говорити і майстерно лаятись... Навчили тримати цигарку в зубах і палити «не в затяг».
Завернув за ріг, на безлюдну вулицю, що вела до його теплого дому, де всеодно було холодно. Гарячі батареї обпікали руки...Гарячий чай – не зігрівав...Теплий одяг лише обмежував рухи, дратував, ув’язнював... і всеодно було холодно.
Стільниковий легенько завібрував в замерзлих руках. «Need love» - черговий меседж. Вже знайомі числа поволі в’їдались в голову...Та це лише числа, вигаданий людьми спосіб для позначування чогось важливого, чогось іншого.
Він поправив смугастий шалик, щільніше закутавшись від різких поривів крижаного вітру.
Будинки – бетонні коробки в яких наче в мурашнику метушаться люди, власноруч створюючи ефект затишку та відпочинку. Він хотів відповісти, але не знав що треба написати...І чи треба?
Хто шукає любов таким чином? Такі жарти не смішні, вони викликають швидше жаль аніж сміх. В під’їзді тхнуло випивкою, цигарками та залишеним сміттям. Ліфт зі скреготом відчинився, яскраво розмальовані стіни, розплавлені кнопки – справа рук «цвіту нації».
«You are so fucking sweet!..» - дивні повідомлення відіслані в нікуди знову і знову змушували здригатися Його телефон.
Потираючи руки Він набрав номер, хотів почути голос...
«На вашому рахунку не достатньо коштів для здійснення дзвінка...»
