| © iga-ga, 30-03-2009
|
Найважливіше в житті – зміст. Придумай собі його, але не втрать пильності: зміст має йти дорогою ДО, має, фактично, ВІД тебе сходити. Твої напрацювання, те, куди ти вклався, так би мовити. Як там щось набралось – то й ти живеш, ще тут присутній (якщо життя визначається в-ньому-присутністю). Але ж не визначається зміст категоріями з-поза…
Зміст повинен, в першу чергу, бути цікавим тобі, інакше нічого не працює; так – сновигаєш, а очі щоб хоч раз загорілись – то не про тебе. Хе. І чому власна персона є ленінською зіркою, неодмінно бовваніючою десь на узвишші? І зірочка ця, ну як би не хотів ти її…того… позбутися, позбавити здатності такого над-яскравого-для-тебе-сяяння – як через решето, блін!
Ні, «Я» - це щось. Як з ним «пучок», то й ти нічо. Так, бадьорЕнький, своїми кроками поступаючий кадр. І добре тоді. А коли твоє «Я» отак, в цьому ідеальному для нього обрії, спіткнулось, боронь бо… - ой, рєбята, тримайте МЕНЕ, бо до чого ж тут моє «я»?!
Взагалі, напачкували оте «Я», як у супермаркеті, бозна чим: і ментальними складовими, і персональними психоздатностями, і світоглядними спрямОваннями – бо зна шо! Уже би й втік кудись, злиняв просто – не чути, не бачити, та ж ні! – Стій, дивись, переживай, терпи. І буде так!
Порадьте, позбавте щоденної залежності від цього монстра! Сумно виходить – і не сховаєшся. Хотілось би, зрідка.
А взагалі, «Я» інколи тебе тішить – викидає таке… ніколи б не подумав, що це ти! Часто здається, усе, що ми робимо – то тільки аби було цікавіше. Звеселяємо, так скать, жисть. І що би робили мої мама-тато, якби не сварилися? Заниділи б од скуки. Сум – це одне, скука – зовсім інше. Сум – як велика містерія, і обов’язково там має бути причина, зміст, таке воно щось, вагоме… А скука... ну, знаєте, наші пращури, певно, такого й не відчували. Скука – тільки прикрості по вінця; прикро так – наче тобі й робити нІчого, сидиш і скучаєш, панюся, блін. І як це воно в нашій українській – скучати, скучити можна, а скуки (як явища) нема! І добре. Нудьга – й та багато значнІшою видається.
Кожен сам собі обирає зацікавлення, ну, так, щоб по серцю було, щоб забарвити життя у принагідний колір, у колір, біля якого б зазвучав! І як приємно тоді наслухати тієї пісні… Чуєш – звучиш, і нічого тоді вже не важливо! (звучиш – ніколи не скучаєш). Ні, навпаки, все тоді набирає ваги, але вона відчутна невагомістю звуку. І як же це хОроше – ловити моменти себезвуччя, просто гедонізм якийсь… але ми так довго позбавляли себе цієї привілеї, що забігли на відстань, де його, звуку, й не чутно вже (власного, найближчого)!
Для віддалених, для мрійників, що бояться мріяти – повірте: не страшно! Немає нічого страшнішого тієї відстані, на якій вам себе уже не чуть. І чого боятись своєї мелодії? Щире, воно завжди підкупає. Що правдиве – має право гордитися собою. Як подумаєш – і до чого тут оте «Я»? Забудьте. Ну так – полилось… А зміст… тут уже не на загал, кожен сам з собою й про своє. Як спідня білизна – завжди на собі носиш, завжди мусиш прати, цивілізаційні, словом, зобов’язання.
Є речі, про які не можна забувати дбати. Ото й зміст туди ж. Щодня, з любовію, без форсу, ретельненько! Тоді й буде приємність від того, від процесу плекання змісту! Та й ЩО б не плекали – є у цьому крихта небуденності. Так. Так чую, так відчуваю.
Приємності вам!
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
