Тихий весняний ранок. Стрімкі промінці сонця ніжно прокрадалися через важкі штори у їхнє ліжко.
- прокидайся мила, вже ранок. Чудовий ранок. – сказав Він, поцілувавши Її у рум*яну щічку.
Це був їхній ранок, їхній день, їхнє життя. І здавалося весь світ належав тільки їм. Це було кохання – справжнє кохання. Нестямне і взаємне. Він був щасливий ( та і Вона напевно теж). На обличчі завжди усмішка, очі горіли шалено і бездонно. Кохання, кохання, кохання… це було Його перше справжнє …глибоке, щире і сердечне. Як і всі, вони гуляли вулицями міста, обнімаючись і не даючи спокою губам, говорили про різні дрібнички і про грандіозні плани на майбутнє, були здатні на безкраї вчинки і шалені ночі. Він не міг без Неї жити, не уявляв себе без Неї, тієї чарівної і привабливої блакитноокої дівчини.
На горизонті не виднілося ні хмаринки, Він робив усе аби так тривало завжди. Усі почуття і вчинки цього, у минулому грубого і брутального хлопця, були милими і незбагненними ( приємно незбагненними). Навіть те пухнасте руде кошеня, подароване на День Св. Валентина, характеризувало Його як ніжного і ласкавого, і зовсім нічого не натякала на пройдений Ним раніше шлях. Вона змінила, перевернула Його життя. І Він був щасливий і вдячний.
Та небо не може бути завжди безхмарним… Сумно, та доля розлучила їх. Його життя змарніло. І нове кохання ніяк не могло достукатись до Його серця. Там ще досі жила надія на Її повернення, досі жила любов. І Він не міг від цього утекти.
А Вона…Вона жила своїм життям, хоча і спілкувалася з Ним, але вже не так як раніше. Вони були просто друзями.
Та і цей етап скінчився, так само неждано. Її не стало. А Він лишився тут – на цій землі без Неї. Зі своїми буденними турботами, проблемами, своїми страхами і нездійсненними мріями. Лишився на одинці зі своїми думками і переживаннями. І Він плакав…плакав як дитина…плакав так гірко, що ангели на небесах дрижали від Його болю.
Він ще досі Її кохає. Та нічого виправити вже неможливо.
Кожен день Він приходив на Її могилу і омивав сльозами. Його душа не могла прийняти цей удар. Не могла прийняти Її смерть. В той день помер і Він, точніше Його серце. Воно не відкриється більше нікому. Він став Ангелом на Її могилі, і тепер вічно буде з Нею, вічно буде оберігати ту, яку кохає…кохає до безтями, до кінця днів. Існує тільки Він, Вона і золотаве осіннє листя, яке покрило все довкола.
