-Доброго дня! Мені 32 роки. В це важко повірити, але з перших хвилин свого життя я –неймовірний егоїст. Народжуючись, вимагав посиленої уваги акушера, мало хвилювався за біль, що завдаю своїй матері. Я хотів жити! Я несамовито плакав, коли мене гортала медсестра. Мені було холодно, і як тільки я починав кричати, ставало краще. В школі я не змінився. Викладачі ставили добрі оцінки, інакше я починав пропускати їх уроки. Під час навчання в інституті ображався, коли мама не встигала приготувати обід. Тато мене підтримував, підтверджуючи цим правильність моїх дій. Коли мені було зле, я робив усе, щоб моя дівчина не відходила від мене. Маніпулював її почуттями, забороняв ходити без мене у кіно, на зустріч з подругами. Через певний час вона втратила майже усіх друзів, але була віддана мені. Не знаю, чи змогла вона знайти нових. Мені стало з нею нецікаво, і ми розійшлися.
Зараз я –успішний фінансовий аналітик. Маю велику квартиру та великий капітал. Знаю, що завдячувати цьому маю своєму егоїзмові: він рятував мене у конкуренції, на переговорах щодо підвищення заробітної платні, допомагав не звертати увагу на інтереси оточуючих. Бачу по вашій реакції, що я маю бути усім задоволений. Повірте, я був! Та з часом зрозумів, що не можу спинитися. Тепер не уявляю, як можна думати інакше, ніж думаю я, як можна реагувати не так, як я. Став втрачати людей навколо себе, боюся залишитися самотнім у своїй великій квартирі з капіталом, що через інфляцію, вже не такий великий. Тому я тут, з вами. Мені необхідна ваша допомога.
-Певно, тепер моя черга. Мені 38 років. І п’ятнадцять з них я живу з егоїстом. Коли ми познайомилися, його самостійність, рішучість вражали. Тільки згодом я усвідомила – за маскою сильного чоловіка ховався типовий егоїст. Уявіть собі, я не знаю, яку музику люблю, який вид спорту мені більше до вподоби, я забула, яка курка смачніша: смажена чи відварена. Майже все ми робимо так, як хоче чоловік. І я тут не тому, що мене це не влаштовує. Лякає те, що вже давно мене все задовольняє. Я втрачаю себе.
-Так... Важко починати. Важко ініціювати. Завжди було важко заявляти про себе. Мене оточують егоїсти. Повсюди. Ніхто не звертає увагу на те, що хочу я, чи зручно мені. Наш світ переповнений егоїстам через край. Це – ера егоїстів, ера самозакоханих нарцисів. Мені необхідно зрозуміти, як з вами жити. І ще я хочу зрозуміти, як навчитися бути одним з вас. Мені 27.
- Маріє, чи могли б ви дати ім’я кожному з ваших внутрішніх голосів?
- Певно...чоловічий голос – голос Фреда. Мій старий знайомий, зв’язок з яким обірвався. Решта – не знаю. Назвати – визнати їх. Не хочу.
-Маріє, ви вже їх визнали, ви ними говорите. Дайте тепер кожному з них почути іншого, поєднайте їх. Ми далеко просунулися за сьогодні, та наш час вичерпано. Чекатиму вас у четвер. Як завжди о 12-й.
