Герої:
Чоловік – водій, який сів за кермо в нетверезому стані і став причиною аварії.
Чоловік 2 – водій автобусу, жертва.
Хлопець – безневинна жертва.
Дівчина з парасолькою – друга жертва.
Академік - пасажир автобусу.
Наркоман – пасажир.
Пара божевільних – потрапили до зали очікування дещо пізніше.
Дівчина 2 – самогубець. Також потрапила до зали пізніше.
Частина 1. Зала очікування
Лунає різкий звук зіткнення двох автомобілів. Сирени швидкої та ритм серцебиття.
В залі цілковита темрява. Лише яскраво світиться слово «Вихід» в кутку сцени. Повільно вмикається світло, тьмяно освітлюючи сцену на якій сидять: чоловік 2, хлопець, дівчина з парасолькою, академік та наркоман. Вони сидять зацікавлено розглядаючи чоловіка, який лежить горілиць перед ними.
«Спокійно чекати ми призвичаюємось тільки тоді, коли нам вже нічого чекати.» Марія Ебнер-Ешенбах – читає голос за кулісами.
Хлопець повільно підводиться та йде до краю сцени. Зробивши кілька кроків він опиняється в оточенні зграйки людей, мімів, які блазнюють перед ним але швидко втомившись згуртовуються в кутку сцени і непорушно спостерігають.
Хлопець: Ми зустрічаємося з ними кожного дня… Зустрічаємо їх у без мрійних коридорах свідомості, у темних підвалинах пам’яті… Чуємо їх шепіт у монотонному стукоті серця і у галасі тиші… Вони завжди поруч, готові до краю наповнити нас… Спогади… Наче маленькі уривки фільму, що бджолами рояться у голові, змушуючи тебе знову і знову переживати протертий сюжет, аж поки тобі не остогидне…допоки холодна байдужість не змусить тебе заявити, що тобі на все і на всіх начхати, і пропади все пропадом... І от, коли ти опиняєшся біля дверей над якими яскраво горить слово «Вихід», ти озираєшся назад…озираєшся і намагаєшся зафіксувати найяскравіші моменти свого короткометражного життя. Заглядаєш у очі близьких, дорогих, знайомих і малознайомих людей, сподіваючись побачити там любов, теплі почуття, щиру радість або хоча б усвідомлення власного існування… Але що побачиш саме ти?.. І чи побачиш ти хоч щось?.. Чи дозволиш ти собі вийти за встановлені рамки і добре відрегульовані стереотипи?.. Чи хочеш ти цього?.. Багато запитань, отже і багато відповідей, які породжуватимуть все нові і нові запитання…
Почувши голос, чоловік поволі приходить дотями, сівши здивовано роздивляється людей, які його оточують.
Чоловік: Де я? Хто ви? Чому тут так холодно?
Академік: Шановний, ви ставите стільки запитань... Та чи сподобаються вам відповідь на них?..
Чоловік: Що за чортівня?!. Відповідайте де я?!. (різко підводиться).
Чоловік 2: Шукаєш відповідей?..
Чоловік: Ви що всі божевільні? Це якась лікарня? Як я тут опинився? Покличте сюди менеджера...лікаря...чи хто там у вас! Я вимагаю пояснень! Хто ви такі? Де я? (зривається на крик).
Академік: Тссс! Тут не прийнято кричати. Крик вам не допоможе.
Дівчина з парасолькою: Не став запитань на які не існує відповідей, бо ти їх не вигадаєш, не озвучиш і не повіриш. Ти наче сліпець шукаєш у темній кімнаті правди, якої там немає... Не став запитань на яких не існує відповідей, бо тіні відповідей не знають!.. Спершу скажи: ЗА ЩО?
Чоловік: Ненормальні! Які тіні? Що ви взагалі верзете?.. Ага, а ось і вихід! Зараз я звідси виберусь... Ви, нікчеми, навіть уявлення не маєте з ким зв’язались...(швидко крокує до напису «Вихід»). Ей, випустіть мене!!! Негайно випустіть! Відчиніть двері!
Чоловік 2 (до академіка): Що ж, ми так довго тут чекали його...почекаємо ще трохи, поки він не заспокоїться...
Академік: Скільки агресії...Скільки емоцій...Я давненько цього не бачив. Тут все по-іншому... Тут немає часу, немає дня і ночі... Тут є лише ми і вони (вказує на мімів, які причаївшись про щось перешіптувались).
Наркоман (підійшовши до чоловіка): Брат, косячка не буде?
Чоловік: Що? Який я тобі брат? Відчепися, наркоман проклятий! (різко відштовхує наркомана, той падає на землю ).
Хлопець: Не смій торкатися його! (допомагає підвестися наркоману).
Тим часом міми оточивши чоловіка, потягли його до середини сцени. Тримаючи його руки за спиною силоміць змусили сидіти.
Чоловік: АААА!!! Заберіть їх! Що вам потрібно від мене? Грошей? Я дам вам їх стільки скільки скажете, лише відпустіть мене! Благаю!
Дівчина з парасолькою: Благаєш? Ні, ти тільки просиш, благатимеш пізніше...
Чоловік 2 (до чоловіка): Отже любиш випити?
Чоловік: Що? Випити?.. А хто ж не любить випити?... О, я починаю розуміти!.. Вам потрібна випивка. Ви волоцюги, які викрали мене, щоб наживитись, знайти таким чином гроші на алкоголь та наркотики!
Хлопець: Мовчи!
Академік (до чоловіка): Молодь, вони такі не стримані. Шановний у вас гарна машина...була.
Чоловік: Покидьки, що ви зробили з моєю машиною?!. Ви заплатите! Ви дуже дорого за це заплатите!
Наркоман: Ми вже заплатили...
Дівчина з парасолькою: Життям... За що ти вбив нас?
Чоловік: Та Бог з вам, я нікого не вбивав! Дівчино, хто вам дав право звинувачувати мене?
Хлопець: Бог з нам, можеш не сумніватися. Ти вбив нас! Поясни за що?
Чоловік: Я вас вперше бачу... Я не міг вас вбити!..
Академік: Що ти пам’ятаєш?
Чоловік: Нічого... Я був на святкуванні дня народження дочки... Випив... Поїхав їй за подарунком... Автобус... Якісь люди... А далі нічого...
Наркоман: Ті люди – ми... Ми були в тому автобусі! За що ти вбив нас?
Чоловік мовчить, намагається вирватися але міми міцно тримають його.
Чоловік 2: Відповідай, за що?!.
Чоловік: Я не хотів! Я не знаю... Ви мертві... Отже і я також?..
Хлопець: Мовчи! Стільки даремних, порожніх слів... Не питай – дай відповідь!
Наркоман: Я хотів вилікуватися, влаштуватися на роботу... Не встиг...Ти вбив мене...
Чоловік 2: Я хотів подарувати синові собаку... Не встиг... Ти вбив мене...
Академік: Я хотів закінчити наукове відкриття...Не встиг... Ти вбив мене...
Дівчина з парасолькою: Я хотіла познайомитися з ним... Не встигла... Ти вбив мене...
Хлопець: Я хотів вперше сказати їй «Я тебе люблю»... Не встиг... Ти вбив мене...
Одночасно: За що ти вбив нас?..
Чоловік: О, Боже, я не хотів! Я не думав що так трапиться! Не знаю...
Одночасно: Відповідай!
Чоловік: Клянуся, я не хотів! Я не знаю що вам відповісти... Зникніть... Зникніть... Залиште мене будь ласка! (тремтячи від холоду лягає на підлогу). Гасне світло.
Частина 2. У темряві серед спогадів...
Тьмяне свіло направлене на самотнього чоловіка, який сидить на підлозі, мугикаючи щось під ніс... З різних кутків сцени до нього сповзаються міми. Сідають півколом і завмерши, споглядають на нього.
Чоловік: Хто ви такі?
У відповідь міми жестами показують що вони німі.
Чоловік: Отже німі? Так?
Міми ствердно кивають головами.
Чоловік: Ви моя совість?
Міми заперечують. Один з них простягає чоловікові кілька фотографій. Чоловік уважно проглядає їх.
Чоловік: Здається я вас розумію! Ви спогади...
Міми ствердно кивають головами, радіячи що їх зрозуміли.
Чоловік: Ви спогади тих дивних людей, які були тут нещодавно... Що їм потрібно від мене?.. Гроші їм начебто не потрібні. Тоді навіщо їм я? Це неможливо...Я не міг їх вбити...Вони ж живі, стояли ось тут кілька хвилин тому, розмовляли зі мною... Я невинен...Справді! Ви вірите мені?
Міми тільки стинають плечима, наче говорячи що нічого не знають. Беруть чоловіка за руки і ведуть на середину сцени.
Чоловік: Що ви робите? Куди ви ведете мене?.. Ви знаєте де тут вихід?..
Один з мімів простягає чоловікові фотокартку, яку тримав у руках.
Чоловік: Навіщо? Ви хочете мені щось показати?
Міми ствердно кивають головами. Чоловік бере фотографію, розглядає її. Тим часом міми накривають його чорним полотном. За якусь мить знімають його, і на сцену виходить дівчина з парасолькою.
Спогад перший (Етюд з парасолькою).
Спогад другий (академік).
Спогад третій (Водій автобусу).
Спогад четвертий (наркоман).
Спогад п’ятий (хлопець).
Коли зі сцени зникає хлопець, міми знову накривають чоловіка полотном. Гасне світло.
Частина 3. Відповідь
Вмикається світло. Чоловік лежить посеред сцени, поруч з ним півколом стоять його жертви, а позаду них півколом міми.
Чоловік: Ви знову тут...
Наркоман: Звичайно...
Чоловік: Як ви мені набридли...
Чоловік 2: Відповідай!
Чоловік: Ідіть геть!
Дівчина з парасолькою: Говори!
Чоловік: Я вас не вбивав... Я бачу, ви живі...Зникніть!
Академік: Це ти живий...Ми мертві!
Чоловік (головсно сміючись): Це неможливо! Припиніть! Якщо ви мертві, то мертвий і я... Якщо б я був живим, тоді б я вас не бачив...і не чув... Тож або я також мертвий або просто божевільний...
Хлопець: Ти в комі... Тепер відповідай.
Чоловік: Я не міг вас вбити. Розповісти чому? (підводиться і підходить до академіка) Тебе я не вбивав, бо ти несеш в собі мудрість...(чоловік легенько штовхає його, той падає назад на руки міма і знову випроставшись стоїть перед чоловіком). Тебе я не вбивав, бо ти чудовий чоловік і батько (звертається до чоловіка 2 і також штовхає його). Тебе я не вбивав, бо ти надієшся і віриш (звертається до наркомана, відштовхує його). Тебе я не вбивав, бо ти кохаєш (до хлопця, також штовхає його). А тебе я не вбивав, бо ти щаслива (до дівчини, відштовхує її). Ось чому я не винен...Тут просто якесь непорозуміння.
Чоловік 2: Брехня!
Хлопець: Це ти зробив!
Наркоман: Ти винен!
Чоловік: Я відповів на ваше питання... Тепер відпустіть мене...
Дівчина з парасолькою: Ні! Ти повинен відповісти нам, негайно!
Академік: Прикро, але ти залишишся тут...
Чоловік: Що? Ви не маєте права!.. Я дав відповідь!..
Хлопець: Та не на те питання. Залишайся!
Раптово вимикається світло та за мить знову вмикається.Чоловік сидить обхопивши голову руками. За кулісами долинає несамовитий регіт, різноманітні вигуки та голосна розмова. На сцену виходять двоє божевільних в гамівних сорочках. Помітивши чоловіка, вони підходять до нього.
Божевільний 1 (уриваючи сміх): Диви хто тут!
Божевільний 2: А хто тут?
Божевільний 1: Та от сидить! Ти що не бачиш його?!.
Божевільний 2: Бачу, а хто це?
Божевільний 1: Незнаю (починає голосно реготати).
Чоловік (роздивляючись психів): Хто ви?
Божевільний 2: Боги!
Чоловік: В гамівних сорочках?
Божевільний 1: Та як ти смієш, простий смертний! Я великий Зевс!
Божевільний 2: А я маленький хитрий Локкі... Розв’яжи мені руки... Я покажу тобі вихід!
Божевільний 1 (несамовито сміючись падає навколішки).
Чоловік: Я бачу вихід, він зачинений... Ти не допоможеш мені...
Божевільний 2: Я бог! Я відчиню всі двері і виведу тебе звідси...тільки якщо ти розв’яжеш мені руки... Ну, давай... Тебе ж там чекають?.. Я правий?..
Чоловік: Ви ненормальні... Я вас не вбивав...Ідіть геть звідси!
Божевільний 1: Боги безсмертні, навідміну від тебе... Ти не міг нас вбити навіть якщо б і хотів! Запам’ятай це дурню! Розв’яжи нас!
Божевільний 2: Тссс! Немає часу, треба тікати звідси! Нас можуть спіймати... Нехай краще забирають його! Він просто псих якийсь...
Божевільний 1: Ні, нехай розв’яже нам руки!.. Як він сміє насміхатися з великого Зевса?!.
Божевільний 2 (до чоловіка): Якщо ти допоможеш нам – отримаєш все що забажаєш... Ти ні в чому не винен, я знаю... І допоможу тобі це довести...
Божевільний 1: Ну, розв’язуй...
Чоловік: Я не можу... Ви божевільні і ніяк мені не допоможете...
Божевільний 1: Хто ми? (голосно сміється)
Божевільний 2: Ми йдемо звідси...Ти втратив свій шанс, тож залишайся тут навіки, дурню!
Вони поважно йдуть зі сцени, крадькома озираючись чи часом не наздоганяє їх чоловік.
Чоловік: Де ви? Люди, привиди чи тіні де ви?.. Я не знаю відповіді, бо не вбивав вас... Так, я був п’яний...я не міг... Простіть мене, не винного...
З обох боків сцени до чоловіка сходяться його жертви.
Хлопець: Невинних не прощають, вони не винні...
Чоловік 2: Брехня – це гріх...
Дівчина з парасолькою: Гріхами гріх не зітреш...
Академік: Ти знаєш відповідь?
Наркоман: Скажи: за що?..
Чоловік мовчить, заперечно киваючи головою.
Дівчина з парасолькою: Мовчиш... Нехай... Ти залишишся тут доки не знайдеш відповіді, а ми залишимся з тобою...
Академік: Вічність, це так довго...В тебе буде багато часу щоб подумати...
Наркоман накриває чоловіка білим полотном, жертви починають крутити його, штовхати увесь час повторюючи одне і теж саме питання.
Чоловік (падаючи навколішки): Не винен!
Всі одночасно: Винен!!!
З зали на сцену вибігає дівчина 2, тримаючи в руках кота.
Дівчина 2: Зупиніться! Він не винен!
Хлопець: Хто ти така?
Дівчина 2: Я все бачила... Я була на даху будинку коли трапилася аврія... Він не винен!
Чоловік 2: Ти покінчила життя самогубсвом стрибнувши з даху... тобі не можна вірити...
Дівчина 2: Я вчилася літати...
Чоловік: Ти ще одна ненормальна?..
Академік: Літати? Такої дурості я ще не чув (сміється).
Дівчина 2: Клянусь вам, він не винен...Це все через цього кота...Він перебігав дорогу і потрапив йому під колеса...Він вбив лише кота (вказує на чоловіка).
Наркоман: Кіт? Звичайний кіт нас вбив?!.
Дівчина 2: Так...
Чоловік: От бачите...Я не винен, тому і відповіді не знаю... Простіть мене...
Дівчина з парасолькою: А кіт?.. Він ніколи не знайде відповіді... Ми преречені залишитися тут...
Хлопець: На вічно...
Чоловік 2: Так довго...За що?..
Академік: Якщо кіт не відповість, то отже відповіді не треба!..
Наркоман: Що? Нам потрібно знати, бо не виберемося звідси.
Академік: А ми вже знаємо... Знаємо, що загинули через ось цю істоту, яка ніколи не зможе відповісти... Ось і відповідь...
Дівчина з парасолькою (беручи на руки кота): Звичайний кіт... Не вірю...
Дівчина 2 (до чоловіка): Тобі вже час... Тебе чекають.
Чоловік: Я можу йти? Ви відпускаєте мене?
Жертви перезираються між собою і ствердно кивають головами. Чоловік підводиться і йде до напису «Вихід».
Хлопець: Стій! Там вихід для нас...Тобі туди (вказує на зал звідки прийшла дівчина 2).
Наркоман (до чоловіка): Бережи себе!
Академік (до чоловіка): І не пий за кермом!
Чоловік повільно спускається в зал і сідає на спеціально приготоване вільне місце серед глядачів.
Дівчина 2: Двері відчинили. Вам також час іти... На вас теж чекають...
Чоловік 2: А ти? Ти не йдеш з нами?..
Дівчина 2: Не можу я декого чекаю.
Дівчина з парасолькою: Тоді щасти...і дякую...
Всі йдуть до «Виходу» і зникають зі сцени. Там залишається лише дівчина 2 та кіт.
Дівчина 2: Чи бувало не замислювались ви над тим, хто буде поруч, коли життя прикладе вам до скроні холодне дуло пістолета? Хто буде поруч коли час підсадить вас на наркотичні хвилини солодкої самотності? Хто стане вашим поводирем у непролазних хащах реальності? Хто взявши вас за руки відведе у невідоме майбутнє? Хто допоможе не відступити від мети і не здаватися перед труднощами? Хто навчить дивитися в очі страху, але не боятися?..
… Ви не думали?..
На сцені раптово вимикається світло.
