З агублюсь у сірому натовпі, оплаканому небом...
А потім втоплюсь у відчаї твоїх очей...
Б уду тікати від тебе, намагаючись загубити себе...
У дотику вітру ти знову торкатимешся моїх рук...
Д ощ прохолодно і ніжно цілуватиме тебе...
У галасливій тиші ми почуємо, як розмовляють наші серця...
С онце помре коли ми назавжди попрощаємось...
В очах бринітимуть гарячі сльози, які обпікатимуть солодким болем...
І нколи я хочу забути світ у якому живу...
Т а не можу, поки світ не забуде тебе...
