Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48238
Рецензій: 92941

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Абсурд

Японська пісня в прозі. Глава друга

© Ковальчук Вова, 23-03-2009
Все починається з того, що самурай опиняється біля дзеркала. Уважно придивляється і бачить не японця, а європейця, про котрих він чув від старих мудреців. Волосся розпатлане, вдягнутий в піджак по верх чорної футболки.
  Хіко поступово почав розуміти – втрачає свою сутність. Не зрозуміла метаморфоза і ………………………………………………………………………  .................................................... …………………………………………………………..  Я зрозумів що поспішаю. Швидко вдягнув кеди і вибіг з квартири. Своєї, що радувало. Після того як закінчив універ батьки підігнали однокімнатну. Залишивши мене на самозабезпечення. Я влаштувався на роботу. Вчитель історії старших класів.
  Зараз я поспішав в маркет закупитись продуктами, відмітити новосілля. Був серпень отже ще халявного життя маю приблизно місяць.
  Заселився не погано. Третій поверх, маленької пятиповерхівки, сусід з верху, так підфартило, колишній одногрупник Ростислав. Поселився зі своєю дружиною, котрою обзавівся ще на третьому курсу.
  Він був дуже жвавим хлопцем. Жив, коли навчався, у гуртожитку і приходячи на пари промовляв одне слово. Так наче прокажений – здоровя, так наче Далай Лама - мир, так він захопливо промовляв з придихом – філфак. То було його все. Він жив там, спав і робив різні приємні речі, що привели його до одруження на досить не поганій дівчині.      
  Краєвид  з мого вікна красивий свого роду.  Особливо мені любителю урбаністичної романтики. Прямо перед очима розкривався напівзруйнований завод.
Біля маркета надибав друга. На вигляд дивний як і вся моя компанія. Його кликали Індезіт.

  - Привіт.
- Привед.
- Як поживаєш? Як на любовному фронті?
- Загалом нормально, але розумієш баби є баби.
- Ти ж казав кохаєш її.
- Ну кохаю. Майже кожен день.
- Не видєлуйся гаразд.
- Добре. Я знаю, що ти на неї теж западав.
- Що було то було.
- Коротше, чувак, битовуха,
- То розповідай
- Думав родакі звалили собі на Мальованку, поживу спокійно. Рік без нікого прожив зашибісь. Познайомився з нею, думаю можливо спробуємо разом пожить. Місяць нормально жили, а потім все. Приходжу з роботи, стройка сам розумієш. Кажу:
  – Дай пожрать.
  А вона мені:
  - Розумієш залижалась.
  Ну думаю всьо битовуха. Зараз почнеться, хто правий, хто винуватий. Думаю переведу розмову в інше русло.
   - І що перевів?
  - Звичайно.
  - В що?
  - Кажу, давай пострахаємось мила, і все забудем
  Ось за такою цікавою розмовою ми вибирали продукти для вечірки гуляючи по маркету.
- Щось пишеш? – запитую.
  - Роман пробую писати про монахів, Дена Брауна перечитався, - пояснює Індезіт  – Правда Оля заважає.
  - Чим?
  - Типу треба їй увагу приділяти, а не читати книжки,  Не страждати творчістю, думати про майбутнє.
  Видно мій кумпуль дуже переживав через обставини які склалися. Ми з ним авангардні поети. Не давнім часом вирішили спробувати себе в прозі. Я пишу якусь легенду про японця. Не дивуйтесь, щ поети так спілкуються, вдягнені дивно, один в піджаку на футболку під джинси і кеди, другий, тобто Індезіт, в майку і брюки, на перший погляд два молодих алкаша. Е ні, то такі поети. Що стосується Ольки, дівки мого дружбана, справді подобалась, навіть намагався щось з нею закрутити.  Та в кінцевому результаті вибрала не мне. Чесно кажучи довго не розкисав. День походив депресивний, написав ліричного вірша. Наче все.
  Справжнє ім’я Індезіта – Сашко. Познайомились ще в школі. Здається в класі восьмому. Я був, як кажуть на своїй хвилі і він не чім не поступався моїй дурості. Підсадив хлопця на готику, мав таке раніше захоплення, бо побачив, що йому подобаються вампіри і різна погань. Та загалом він мав не ординарне мислення. Індивідуальна особистість. В народі кажучи – дурень.
Хлопець не боявся бути іншим, за що його і мене в школі не долюблювали. Зрозуміти місцевих пацанів не важко. Ходять два ублюдка, не вдягаються так, як треба, не слухають їхніх порад, не порядок.
  Після школи Сашко подався до будівельного ПТУ, а я поступив до педагогічного університету. Проте дружба наша від цього не постраждала.
  Поет Індезіт дуже самобутній, провокативний. Поезія його не контрольована, вона безжалісна щодо свого читача, жалить відвертістю і неприкритістю. Першу свою збірку випустив коли було 21.  Переміг на всеукраїнському конкурсі за що винагорода видання збірки. Котра отримала назву:
                                  Трусики моєї сестрички чорні
  напевно така назва характеризує всю творчість людини.
- Слухай, - звернувся товариш - Дай почитати якусь добру поезію.
  Всі мої товариші знали про мою велику бібліотеку котра налічувала близько трьохсот книжок. Книжки для мене погана звичка, як не дивно. Я багато читаю і читав, правда універ і школу закінчив абияк. Замість того щоб готовитись до уроків, екзаменів – читав. На пари брав літературу яку з Ростиславом захопливо поглинали. Наприклад за шість пар археології прочитав Достоєвського “Злочин і кара”. В десятому класі за цей твір отримав два, здається. Не любив коли задавали, що читати.
  Моя бібліотека – сукупність різних напрямків, стилів. Починаючи з Коельйо і закінчуючи Паланніком. Всі томи мого гуру в авангарді Буковського. Українськи майстри слова Жадан, Дереш, Карпа.
  Найбільш улюбленим і поважним автором, поетом є і буде для мене Хіко Моко
  (наш самурай загадково посміхається крізь сон)
  Маю всю колекцію, навіть оригінал японською його збірки “Долина Самураїв”. За котрий віддав до речі дві штуки баксів. Поеми цього японця , щось захопливо нереальне. Вірші маленький світ в котрий хочеться завернутися наче в пухову ковдру. Просто кайф.
- Спробуй Моко, - запропонував другу
- Ні не люблю схід, давай наше.
  Зійшлися на романі Дереша, який я мав сьогодні на вечірці передати Індезіту.
  - Як там Старий? – запитав Сашко.
  -  Нормально.
  Знайомство з Старим і наша цікавість ним окрема історія.

  Він мій сусід по площадці. Пенсіонер без дітей і родичів. Але краще я почну з поетичної преамбули.
  Коли ти довгий час займаєшся літературою, тобто пишеш поезію, прозу, виникає відчуття ніби твої персонажі оживають. Така чортова містика. Так вийшло і у випадку зі Старим.
  Сімнадцятирічним вилупком я написав текст “Сміття”. Щоб довго не розпинатись (переказування віршів дуже невдячне і непотрібне заняття) читайте.
        
                                                          Сміття

Дивний був чоловік
Йому в 77 захотілось писати
Авангардну поезію
Купивши стару друкарську машинку
І поставивши її біля комп’ютера
Почав виливати свої хмільні думки на папір
Гучно стукаючи по клавішам

Архангели в бікіні
Старі бабці котрі випили
Кінського збуджувача
Бог який шукає шкарпетки
По раю
Після гулянки з святими

То всі його образи
Дивного чоловіка
Котрому було 77

Добра квартира – сказала хазяйка

Тут хтось помер
Подумав і в той же час сказав в голос

Ні-ні – почала заперечувати

Не брешіть. Хто він був?

Старий дідуган. Письменник. Навіть –
Друкарська машинка залишилась

Я запалив

Вона не заперечувала

Він більше нічого не залишив?
Питаю не заради цікавості

Якесь сміття
Подумавши  каже

Архангели в бікіні
Старі бабці
Котрі перепили кінського збуджувача
Бог котрий похмиляється
Зі своїми апостолами

Такі у нього були образи

  Отже до чого я веду.  Старому 57 і він пише вірші. Не повна звичайно відповідність до вірша, але й цієї схожості мене вистачило з головою. Про це я дізнався зовсім випадково. Поспішаючи кудись по справах я не помітив сусіда й налетів на нього. Весь вміст пакету опинився на землі. То не були кабачки, огірочки картопелька. То були книжки. І навіть не про війну, комунізм, справедливість чи просто якісь закордоні бойовики.  Ті книжки виявились сучасною літературою.
  Ввечері я зайшов до нього в гості під предлогом познайомитись, як сусіди. Приніс пляшку доброго коньяку. Розговорились виявляється він читав мої і Індезіта книжки. Про мої казав дуже претензійно, а про Сашкові дуже епатожно. На, що  відповів, зачитайте своє, і тут, як кажуть, я прозрєл.
Наче в моєму тексті, не обминув увагою релігійну тематику.
  Заценіть. Ви зрозумієте, що іншого вибору, як запросити Старого на новосілля в мене не було. До речі справжнє імя так й не назвав. Сказав, кличте мене Старим. Отже вірш.
        
                
Церковна братва

У християнській церкві
Своя ієрархія
Є пахани
Є півні
Наприклад в католиків
Пахан – Папа
Ще кажуть Папік
У православних ієпископ
Що до півнів
Треба подумати

В них є свої разборкі
Що до статусу
І авторєтєту
Приходять на трапезу
Стрілка по нашому

До речі церква має
Свій стиль музикальний
Насамперед у православних
Вони читають молитву
Настільки швидко
Наче реп
Свій реп
Про мертві райони
На небі

І ось стрілка
Вони виясняють
Хто правий
Починають мочиться
Своїми тяжкими христами

Ісус знову в крові

Переможений
Йде
Якщо православний
Збриває бороду
Якщо католик
Просто йде
Якщо православний
Йому залишається один
Вихід

Читати реп

  Індезіт не разу не бачив Старого, отже не дивно, що він хотів з ним познайомитись.
  Після того, як ми скупилися дав корєшу ключі від хати. Попросив Сашка розпакувати продукти і потрібні покласти до холодильника. Просто мав завітати до свого колишнього однокласника.  Поспішив на тролейбусну зупинку. Швидко в скочив до потрібного тролейбусу.
  Причиною була розмова з Ростиславом.  

  Вчора завітав до мене з пляшкою водкі. Відразу стало зрозуміло в тіпочка проблеми. Сіли на кухні, я якраз насмажив картопельки. Дістав стакани і приступили до вирішення проблеми.
  - Розповідай
  Ростислав на мить задумався. Доволі начитаний хлопець, але наші розмови були тільки про ЦЕ.
  - Проблеми, чувак, - нарешті щось сказав.
  - Не встає? - раніше він казав, що страшніше цього не може бути ні чого, так я припустив таку версію
  - Ні з цим все гаразд, тут інша проблема
  - Яка?
  - Я тобі розповідав, що бачу аури і різну хрєнь?
  - Так, казав.
  - І казав про маленьких зелених чоловічків які в ранці приходять?
  - Так.
  - Так ось, вони стали приходити коли я зі своєю того.
  - І шо?
  - Спочатку тільки коли прилюдії, просто собі бігали.
  - А далі?
  - Не давним часом вже приходять при процесі
  - Заважають?
  - Не зовсім, почали співати тільки, в них ще такі маленьки тарілки в котрі вони гупають, розумієш такий оркестр виходить.
  - Угу
  - Заважає трохи, головне боюсь Натаха побачить.
  - Співчуваю брат, але не знаю чим зможу допомогти, - розвів руками я.
  - Ти казав в тебе є друг вєдун, Вєталь здається звати, може зведеш, побазарю з ним.
  - Гаразд завтра до нього завітаю, запрошу на новосілля , до речі не забудь прийти, і поговориш з ним по душах.
  - Братан, - очі Ростислава набрались слізьми і він поліз обніматись.

  Вєталь – мій колишній однокласник. Як казали у відому серіалі, ми з першого класу вмєстє. Щоб довго не товктися на місці, не буду розповідати про наші грандіозні бухаловкі, обригані квартири і інші цікаві речі, переходжу відразу до діла. Він  вєдун, тобто той хто бачить майбутнє і добре петрає в магії. Проте він не винищує вампірів, вовкулак, навіть гопників рідко чіпає, маючи сто двадцять кілограмів живої ваги і знання вільної боротьби, просто живе. Часто з ним балакаємо про ці дивні речі за пляшкою пива.
   - Ось, - каже – Зрозумій магія дуже дивна штука. Я почав за собою помічати дивні речі в 16 років. Бачив чужі аури, чортиків різних, що важливо тільки по п’яні. Спочатку думав алкоголь. Але ні. Читав книжки. Там написано, коли людина випиває, вона помічає багато різних речей, бо починає працювати ліва півкуля людського мозку разом з правою , адже права півкуля працює коли людина в нормальному стані,  а ліва коли спимо. Отже не дивно, що я став помічати більше. Мене почали навчати. Я став розумітися на баченні майбутнього.
  Такі бесіди ми вели біля під’їзду Вєталя. Він палив майже постійно. Я просто глухтив своє пиво.
  В районі де проживає мій друг тусуються малолітні неформали. Котрі кричать, що вони проти системи і все їм по  барабану. Вони вважають, що змінять світ, назавжди залишаться такими. Я їх називав просто – “малоєткі”. І як не соромно деякий час у них був за так званого гуру. В цій компаній ошивається молодший брат Індезіта Женя.
  Якось він підійшов зі своїм другом Льохою до нас, коли ми просто сиділи мирно спілкувались і каже:
  - Вєталь, я знаю ти шариш, бачиш майбутнє, погадай.
  - Добре, - погоджується вєдун – Вирви свою волисину, зав’яжи на ній три вузлики і я скажу, що буде завтра.
  Довірливий юнак почав виконувати вказівки.
  - Ось, - протягнув він Вєталю волосинку.
    Вєталь уважно вивчив предмет і прорік:
  - Завтра буде вівторок.
  Бо коли це відбувалося був понеділок.
  Такий мій друг Вєталь.
  Веселий, непередбачений, неповторний просто відмінник соціалістичної праці заодно істинний християнин й комуніст. Зустрічі з ним я не міг дочекатись.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© олька, 24-03-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73706102371216 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …