Маленьке дитяче сердечко стукало і промовляло: «Усе гаразд, мамулю, усе гаразд». Мама слухала стукання і плакала:
- Скажіть: з моїм дитям усе гаразд?
- Та ви не хвилюйтеся, а то від хвилювання нічого доброго не буває, - відповідав чоловік у білому.
Сердечко стукало і стукало. Маленькою крихітною ніжкою маля впиралося в мамині ребра: «Яка моя мама красуня!». А сердечко: «Стук, стук».
Мама встала з ліжечка, обняла свій величезний животик, подякувала лікарю, засяяла посмішкою і пішла на вулицю.
Там, на вулиці, буяла весна, пахло землею і зеленими бруньками, світило сонечко і щебетали птахи.
«Яке життя прекрасне», - думала мама, згадуючи ритмічне стукання малесенького сердечка свого малюка.
«Яка моя мама щаслива», - позіхав малюк і вмощувався спатки.
Маленькі ніжки перестали бити маму по ребрах , ручки не розтягували і так уже не маленького животика. Маля заснуло. Мама дивилась на легкі хмаринки і уявляла обличчя свого дитяти. Ба, ні, не уявляла , а розглядала. Оце маля з золотим волоссячком, яке смоктало вказівного пальчика, посміхалося їй – це її дитинка, її щастячко, її сонечко…
… Яскраве весняне сонечко опускало свої ласкаві промінчики на усміхнену маму з великим животиком, у якому стукало малесеньке серце. Сонечко огорнуло теплом ощасливлену жінку, яка сиділа на лавочці в парку. Розвіяна лікарем тривога, ох ці материнські тривоги, рівномірний стукіт сердечка й весна навіяли мамі сон…
