Дорогий щоденнику! Пишу я зараз оце сюди, а сама тут сиджу і думаю: що це наша Юлька із 10-Б та в поети подалася? Анька – коліжанка моя – каже, шо то тепер модняцько вірші писати. Та взагалі я не проти, хай си пише ті вірші, тай тримає під подушкою. Але ж вона ні, не хоче так. Певно, надумала вже си поетесою народною стати. Вже збірку свою мріє видавати. І буде читати нашу місцеву розумницю вся деревня. Ой, яка ж деревня, Юлька помню казала шось про весь світ. Казала, шо всі ше перводити її творіння будуть! Завойовниця вона наша! Ми її «талант» запримітили вже давно, коли Марія Богданівна вперше на уроці біології взяла в Юльки зошит та й подивилася, шо та там пише. Оказується, мистецтво творить! Куди ж їй до наших приземлених хромосом та дощових черв’яків! Вона ж пані міська! Рік тому переїхала до нас в деревню, то вже зразу всі наші хлопці їй портхвеля додому носити визиваються. І шо вони в ній найшли?? Як каже бабця Люба «ні рожи, ні кожи!» Та ні, вона в нас пані міська, то їй, значить, положено наших деревенських парнів за собою волочити! От Володька взагалі вже сон через неї потеряв! Не спить, не їсть, бідненький, лиш про Юльку говоре: Юлька те, Юлька се!
А Юлька шо? Та шо Юлька… Юлька свою любоф в місті згубила. Кажуть, парень в неї там був. Симпатичний парень, старший від неї, та в армію пішов. А звідти вже і не вернувся. В нас в деревні кажуть, шо то з ним якась трагедія сталася. Але я думаю, шо він просто кинув нашу Юльку, найшов іншу паню. А в Юльки батько алкоголік був, хату їх в місті пропив, тай прийшлося Юльці в деревню переїжджати. От наша красуня і стала стихи писати. Про любоф – вічна тема.
Скажу я тобі, милий щоденнику, читала я її пуезію. Обичне ниття обичної міської пані, - от і все! А вона на конкурси з тим пхається, якоюсь «лауреаткою» її там називають. І шо би сь то значило? Ні шоб про наше життя писати - про коров, про півнів... А ше знаєш шо в неї там є? В неї інтєрнет є!!! Нічо, в мене тоже таке скоро буде, батько обіцяв, якшо скінчу школу на «відмінно», то мені тоже той комп’ютєр куплять, і інтернєт буде! Так до чого то я веду: вона в тому інтернєті свою творчістm публікує! Ти сі можеш уявити? Ніби хтось буде то читати, - робити нема чого людям! Ну нічо, не видасть вона ту свою збірку, та й успокоється.
Ну шо тобі ше сказати, щоденнику… Ти прикинь, вона вже навіть косметикою користується!!! Так Марина Вікторівна – директорша наша (а вона в нас така пані зі старою закалкою) - як побачила таке неподобство в рідній школі, то грозилася вигнати Юльку зі школи, батьків викликала, але якось воно тоді обійшлося. Напевно тільки того, шо вона в нас пані міська!
Ну добре, щоденнику, буду вже заокруглятися, треба сьогодні ше й собі стих написати, - гляди ж і Володька про свою Юльку забуде, та й на мене подивиться. Все, бувай, до завтра!
