Він не хотів більше жити. Набридло щоденно хапатися за павутину, що рветься, - досить мучитися! Та й що то за життя? Рябий пес , Цоко, був зовсім сліпий і майже глухий, чув лише звуки пострілу, гучні удари металевих предметів. Грім з блискавкою - ті, що прямо над головою чув, але не бачив. Цурпалок – хвіст геть обліз, кусатися не було чим. А ніс! Що від нього залишилося? Із сотень тисяч запахів, їх відтінків, букетів і напівтонів тепер є лише кілька грубих, жирних мазків для примітивного існування. Запах їжі, будки де спиш, відхожого місця, закопаної посудини з водою.
А в кращі часи на околиці села, на засохлій акації Цоко міг впізнати аромат п’яти своїх синів від різних матерів, які відмітилися там місяць назад. Напружившись, навіть оцінював стан їхнього здоров’я на той час...
Бабця Вія, дивлячись як Цоко вже другий день відмовляється їсти, купила дорогих псячих антибіотиків і антидепресантів. Вона дуже любила тварин. Тут на дворищі чудово уживалися: сучка Моніка, кішка Лота, гладкий кіт Лемур, якого кішка постійно згодовувала пійманими пацюками. Ще були кури, гуси, коза Ромашка і навіть крук, якого мисливці підстрелили на полюванні на качок. Вія виходила його. Літати повноцінно крук уже не міг, а лише перестрибував, допомагаючи здоровим крилом, з даху на дах, з гілки на гілку. Ще мав кілька спостережних пунктів на деревах і перший попереджував про наближення чужих голосним круканням. Іноді крук усідався на спину Ромашці і довбався чорним долотом між рогами. Коза впадала від цього у нерухомість, прикриваючи рожевими віями очі від задоволення.
Отже коли псу ледь не силою згодували куплену фармакологію, він почав потроху їсти і одужувати. От тільки шерсть випала уся! Зовсім „ голий” Цоко не на жарт перелякав Вію, але місцевий ветеринар запевнив: - Якщо пес їсть – то до зими шерсть виросте обов’язково. Птахи ж скидають пір’я! То, певно, у нього так омолоджується організм.
Минуло два місяці. І дійсно, пес почав обростати легким сивим пушком. Але сліпота і глухота залишилися.
І тут розмірене життя у дворі порушила Моніка, бо вирішила „смачно” погуляти. Що спонукало її до цього встановити важко. Може, навіть, розташування зірок, чи позиція Сатурна при зближенні з Венерою, а може метаморфози з шерстю у Цоко.
Він лежав, забившись у глибину будки, водив носом і старанно роздував ніздрі, а у дворі відбувалося дике ,шалене таїнство запліднення Моніки. Прямо перед будкою крутилися, билися, гавкали чужі здорові пси. Не зважаючи на прострелене крило, крук злетів на найнижчу гілку берестка і обурено горланив на зухвалих чужинців, нашорошивши пір’я.
„ ...Ех, Подруго, ти забула скільки десятків кілометрів ми відміряли бік у бік, дружно збираючи вранішню павутину. І тоді наші заросяні лапи ледь торкалися землі, а наші серця стугоніли у єдиному ритмі... Хоч я і не зрячий, але розумію, відчуваю, що тут діється, і мені боляче! ...Відвела б їх хоч на балку...Як багато ворогів тут товчеться! Мені не здолати самого миршавого серед них, навіть якби він скакав на трьох ногах і був не більше кішки Лоти”, - у розпачі думав Цоко.
Через кілька діб Вія заперла Моніку, що „ наїлася” до сараю, щоб зграя самців покинула двір і не витоптувала посіви на грядці. Настав спокій. Лемур і Лота повилазили зі схованок, крук мовчки зайняв позицію на верхівці дерева.
День минув без пригод, а вже наступного ранку, коли треба було годувати живність, Вія побачила довгий тунель під стіною сараю. Величезний об’єм землі вийнято всього за одну ніч! Відкривши двері ,бабця побачила винуватий погляд Моніки і радісне помахування хвостом у Цоко, що переможно розплівся у беззубому оскалі.
- Ото, вилікувала тебе на свою голову, Кожа Анактинська, сарай завалиш!
- Втомлений пес лише відхекувався, вимазані землею ніздрі і лапи дрібно тремтіли, але він був безмежно щасливий.
