Синдром відкритих дверей. Вона періодично смикала за клямку , але тільки правою рукою і непарну кількість разів. Їй все здавалось, що двері не зачиненні. Минуло ще десять хвилин, а вона все продовжувала перевіряти чи не забула замкнути двері.
Довгоногий, блідий на обличчі і з зеленими очима хлопець вийшов з кабінету навпроти і здивовано подивився на неї. Йому було незрозуміло чого вона смикає за ті дверей, адже там зачинено і нікого немає. Дівчині стало ніяково, але вона продовжувала смикати клямку.
Слизький тип. Він був слизьким типом, слизьким не через свій характер, а через поверхню своєї шкіри. Все за що він не брався - вислизало у нього з рук, і важко було знайти одяг, який би тримався на ньому. Але йому це подобалось, він любив все слизьке: слимаки, очищені від шкіри фрукти і овочі, вітатися з слизькими, спітнілими руками, внутрішню поверхню алое, поручні сільських маршруток. О, а коли на вулиці гололід – то його радості не було меж. Він взував найслизькіше на його думку взуття, таке, в якого вже підошва вся витерта, і прямував до вулиць ще не посипаних піском. Йому байдуже , що казали про нього люди, слизь – то була його найбільша цінність.
Їй допомагало взуття. Коли вона одягала взуття на пару розмірів менше за її ноги - думки про двері відходили в сторону. Поки ходила у ньому, її свідомістю керував біль, а потім, роззувшись вдома, витягнувши з цих кайданів червоні набряклі ноги, вона насолоджувалась життям.
Вона ніколи не зустрічала людей з синдромом відкритих дверей, їй незручно було розповідати комусь про це, тому мовчки терпіла...
Аж поки не зустріла його. Вона поспішала додому. Черевики вже в котре до крові натерли пальці, потрібно було роззутись і перебинтувати рани, щоб насолоджуватись життям. Вона побачила довгоногого, він несамовито їздив на підошвах свого взуття. Це було настільки дивно...Настільки, що їй захотілось розказати йому про свій синдром, довірити найпотаємніше...
У неї були варіанти. У неї було два варіанти, або розказати Довгоногому про все, або задовольнитись картопляними чіпсами Люкс із паприкою. Вона вибрала перше.
Вперше. Того дня він вперше послизнувся і впав, на нього з захопленням дивилась дівчина. Він ніколи ще не відчував стільки уваги . Тендітна брюнетка стояла навпроти і не могла відвести від нього свій погляд. Довгоногий впізнав її, він лише один раз в житті бачив таке зніяковіле перелякане обличчя, тоді у коридорі, вона смикала за ті закриті двері. Йому вперше захотілося розділити з кимось задоволення від слизьких вулиць.
- Бажаєте покататися зі мною – з невпевненістю спитав хлопець.
- Вибачте, але я не можу... Мені потрібно перезутись, мене натерло взуття – відповіла брюнетка.
- Хм.. Шкода..Я вас упізнав, ви...
- Так, я пригадую вас також, ви ще тоді так дивно на мене подивились - сказала вона.
- А чого ви так довго смикали за ті двері, вам важко було їх закрити чи...?
- В мене синдром відкритих дверей....
- А як це?
- Це тоді коли постійно здається, що двері відкриті, це як манія переслідування, чи щось подібне. Навіть не знаю як вам пояснити.
- І давно у вас таке?
- Та практично з дитинства. Від коли я почала остання замикати двері.
- Остання де?
- Вдома, потім на роботі і. т. д.
- Вперше про таке чую..
- А у вас є якісь дивні звички ?- запиталась брюнетка
- Так... Я люблю все слизьке...
- Кумедно, також вперше чую про таке.
- В нас багато спільного – з посмішкою відповів довгоногий.
- Так.
- То виходить що ви там працюєте., там де ті двері..
- Так. Тоді я закривала офіс, коли ми перший раз зустрілись поглядами.
- Цікаво, дійсно багато спільного.. я думав , що один такий дивакуватий.
Кінець. Олеся проспала. В боротьбі за кожну хвилину, щоб встигнути на роботу, їй вилетіло з голови , що потрібно замкнути двері, вона вже згадала на півдорозі, повертатись не хотілось. Після зустрічі з тим дивакуватим довгоногим хлопцем, зрозуміла, що таких, як вона - безліч, і соромитися цього не потрібно і чим більше вона буде думати про недосконалість себе тим більше тих недосконалостей виявлятиме в собі і байдуже чи замкнені ті двері чи ні...
