|
|
| Авторів: |
1400 |
| Творів: |
21210 |
| Рецензій: |
41550 |
|
|
|
Код:
|
|
| 
Художні твори
Проза
Авторська проза
|
|
|
| © Зоряна Биндас, 18-03-2009 |
Ви наказали мені йти вперед. Не дали мені особливого спорядження, не ладували харчі у дорогу, не дали навіть ліхтарика, щоб бачити у темряві. Ви просто запевнили мене, що йдучи тим шляхом, я рано чи пізно побачу омріяне світло. Ви переконували, що це моя дорога, тому я маю пройти її самостійно і впевнено, а вести мене буде віра. Я послухала, попрямувала до свого світла.
Йти довелось у темряві… Я не бачила куди прямую, не знала, що трапляється мені на шляху. Босими ногами я шліфувала дорогу. Нагадувала собі сліпого крота, який керується особливими відчуттями, долає свій шлях. Гострі камінці залазили мені у п’яти, я шпорталась за великі корінці і падала.. Збивала коліна, здирала долоні, але підводилась і йшла. В шлунку бурчало, в горлі пересохло, але світла все не було. Жоден промінчик сонця не подав надії на те, що я таки дійду. Я почала сумніватись. А може мені збрехали? Може це зовсім не моя дорога, а ви просто щоб спекатись, сказали мені прямувати цією стежкою.. Я б вже сто разів мала дійти.. Може мені слід повернутись?..
Повертатись не було куди.. Темрява ж навколо, я не знайду дорогу назад. Павутина сумнів сковувала мої кроки, я вже не йшла, а просто ледь перебираючи ногами, пленталась вперед, поки не наткнулась на стіну..
– Та що ж це таке? Не може бути.. А де ж обіцяне світло, – думала собі, - вони не могли так зі мною вчинити..
Я почала обмацувати стіну пораненими руками. Вона була високою і гладенькою, я її не перелізу. Вирішила обійти. Але стіна продовжувалась і продовжувалась, їй не було кінця. В розпачі я сіла біля муру, безпорадно обхопивши голову руками.. Треба вертатись. За якийсь час, зібравши з кожної клітини свого тіла останні джоулі енергії, я піднялась і пішла назад. Я бігла, охоплена панікою, потім знесилена знову йшла і далі бігла… Втікала від себе, від темряви, від страху.. Я злилась на них, злилась на себе, ненавиділа власну безпорадність, хотіла повернутись.. Згадувала як натхненно я вирушала у дорогу..
Навпомацки перечепившись за великий камінь, я впала. Отак і лежала серед холодного каміння і липкої темряви. Коли останні сили вже покинули мене, коли на злість і паніку не вистачало навіть подихів, я зрозуміла, що насправді сама створила собі ту стіну. Гладенький мур був лише моїми сумнівами, його будувало безвір’я. Для сильних і впевнених нема місця для сумнівів. Я усвідомила, що насправді мені не страшні, ані товсті високі мури, ані каміння під ногами, ані сліпа темрява навколо.. Я віритиму в свої сили і буду йти лише вперед.
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
