У Катеринославі любили Махно. Усі сторони у Громадянській Війні, що червоні, що білі, що жовто-блакитні, тільки й займалися на місці тим, що грабували, вбивали, ґвалтували, декларації зачитували та гроші друкували. Махно ж не такий! Авжеж, він також грабував, вбивав, ґвалтував, декларації зачитував і гроші друкував, але з душею.
Бувало, як підходить армія Батьки Махна до Катеринослава, так місцеві мешканці радіють. Інтелігенти самі бібліотеки та театри дошками радісно заколочують, дівчата самі другі спідниці знімають – незручно же, банкіри вішаються на всяк випадок, робочі барикадуються на заводах, поліціанти масово самі зачиняють себе за ґратами, прикидаючись арештантами, і лише трунарі спокійні: їм що білі, що червоні, що жовто-блакитні, що Махно – все рівно, усі – годувальники.
Займе Махно місто, вийде на Соборну Площу, огляне з неї весь Катеринослав і просміхнеться, а соратники його на коліна падають – рідко таке буває. Тільки, коли Катеринослав беруть.
- Кря! – Говорить Махно, і свято починається. Дівки верещать, будинки палають, у театрах ради засідають – армія гуляє. А робочі сидять собі на заводах і шкіряться – заздрять. Нічого з тих часів не змінилося.
- І чого цей клятий Махно так наш Катеринослав полюбив? – Спокійно розмовляють собі старенькі бабусі на лавах під багатоповерхівками під канонаду лікуючого натовпу.
- Та дівчина у нього тут! – Каже всезнаюча Баба Мотря. – Он він – Ірод – до Катерини біжить.
І, дійсно, Махно, озираючись по боках, притримуючи шаблю та папаху, забігає в будинок до Катерини Осьмачки. І, поки хазяйка десь займається гімнастикою із Щусем, Нестор Іванович сидить у неї на кухні, п’є чай та милується снігуром, що живе там у клітці.
- Милий ти мій, коханий! – Каже Махно.
- Цвірк! – Відповідає йому птах.
- Знав би ти, як я за тобою скучив! І поля мені не в радість, і ліса, і Гуляй-Поле – тюрма без тебе.
- Цвірк! – Каже снігур.
- А життя в мене – не ліпше, ніж в тебе. Також клітка. Червоні напирають, білі… Ще й німці звідкись взялися.
Мовчить птаха, співчуває воїну.
- Ще й нога в мене того… болить.
Знову мовчанка.
- А, знаєш, що? Переїжджай до мене! Скільки можна так порізно жити! Важко це! А?
І тоді не витримує снігур:
- Несторе, ну скільки можна? Ти же знаєш, що це неможливо! У мене тут родина, дім, контракт. Не можу, і не благай!
І йде Махно з будинку, і знімається з Катеринослава, забираючи свою вірну армію з собою. І досі гуляє він степами, лісами, Гуляй-Полем, поки не пройде якийсь час, і не защемить йому десь під серцем, і не кинеться він знову всіма силами на Катеринослав.
