Кажуть, що ангели живуть тільки на небесах. Літають там собі безтурботні в білосніжних туніках на крильцях з німбами і роблять життя кращим. Так принаймні пишуть розумні і дитячі книжки. Проте це лише казки та високі моральні устої церкви. А в реальному житті їх і сліду немає, хіба що там за небесами і то це сумнівно. Хто їх бачив? ДЕ?
Я бачив! З одним янголятком я навіть знайомий. Вигадки скажеш? Е, ні. Люди-людьми, ангели на землі…. вони інші. Не такі як всі. От і моє янголятко, інше. Точніше моє знайоме янголятко.
Якщо побачиш особу всю сяючу і красиву, впевнену в собі… Знай, це хто завгодно але не ангел. Скоріше навіть демон. Ангели вони не радіють життю так відкрито. Там на небесах їм було добре, там гармонія спокій, досконалість, там вони самі були досконалими. А що з могла дати їм дати грішна земля? Де скрізь посеред хорошого щедрою рукою засіяно погане, де все важко розділити як ячмінь від полови.
Ангели приходять в наш світ лише звичайними людьми, бо мають змінити щось не краще чи врятувати чиюсь душу. Проте хто подумав про душу ангела? Так, так а вона в нього є.
Їй страшно тут, янголятко не знає що робити? А цей світ не ідеальний. Янголятко прагне побудувати свою маленьку досконалість свій маленький рай, проте все ж воно людина і не знає ще всіх правил жорстокого життя. Воно щиро вірить у справжні почуття, відчуває і переживає за інших. І дуже любить таких беззахисних і милих тварин, адже й саме божественно миле.
А яке ж воно беззахисне, вчиться жити самостійно. Падає і піднімається. І при цьому назавжди залишиться янголятком. І сліпий той хто цього не бачить, і горе тому хто його образить. Адже людина втратить шанс врятувати свою душу.
Коли янголятко в шкоду собі врятувало і мою душу. Віддавало свою душу до останку, лише б зі мною все було гаразд. І не думало, що йому буде погано. А так сталось, адже запас дивовижної енергії ангелів не безмежний, вони ж бо не зовсім люди. А що дав йому я? Не можна заключати свою рятівницю хоч в золоту і але все одно клітку. Ангелам потрібна свобода. Вони страждають в не волі. Як би ж я дурний то знав. Але не можна склеїти чашку, не можна зібрати пролите молоко, не можна змінити плин часу. То ж краще відпустити. Дивитися не янголятко як на миленьку зірочку на небосхилі, а у серці та душі берегти ту часточку божественності ангела яка грітиме душу завжди. Час ангелу жити для себе.
Бо це янголятко хоч і маленьке, миленьке, добре, ніжне, до того ж і розумне мудре й розсудливе. Воно найкраще, воно ідеальне.
