Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50907
Рецензій: 95680

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14503, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.210.77.73')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Кінематографічна лірика

Мама буде задоволена_для Джонні То-2

© Владислав Івченко, 15-03-2009
Чет крутить головою і стогне. Вона притиснулася до нього, так і сидять.
- Як ти стала вбивцею? – питає Чет десь за півгодини.
- Випадково. Я дуже добре стріляю.
- Ти?
- Так. Просто вмію заспокоюватися, а коли ти робиш постріл, це головне. Ще, коли вчилася в інституті, то була там найкращою, була, навіть, кандидатом у національну збірну. Але один тренер, він ліз до мене, а я його послала, то він викреслив мене зі збірної, не пускав на змагання. Я вимушена була піти зі спорту.
- А що далі?
- Ну, далі я переїхала в Київ. Роботи особливо не було, я навіть кілька разів працювала дівчиною за викликом. Потім познайомилася з одним чоловіком. Були в нього вдома, я побачила гвинтівку, сказала, що хочу постріляти. Поїхали в тир. Коли він побачив, як я вибиваю десятку за десяткою, то запропонував роботу. Потім виявилося, що я ще і ножем вмію працювати не гірше.
- А це звідки?
- В мене був дід, колій. Ну, він жив в селі і різав свиней. Він хотів комусь передати свою професію, але в нього були тільки доньки. І в них тільки доньки. То дід навчив мене, казав, що я схожа на хлопчика і взагалі мав за онука.
- Ти різала свиней?
- Різала і розбирала. У діда були дуже гострі ножі, які йому робили на замовлення. Я з дитинства гралася з ними.
- Але в тебе такі тонкі руки!
- Коли у тебе в руках ніж, то сила не важлива. Те саме і з пістолетом.
- Ну добре, ти навчилася вбивати. Але як ти могла кожного разу уходити?
- В мене завжди було кілька планів відступу. Про це майже не говорили, але ж я працювала не одна. Були ще люди. Одні слідкували за ціллю, інші готували мій підхід і відхід, хтось складав план нападу, хтось координував всі дії. Я була лише гостряком спису. Тому завжди вражала цілі і встигала відійти.
- І де зараз ті люди?
- Не знаю. Можливо вже мертві, якщо він їх знайшов. Коли ми вирішили припинити працю, ми розійшлися так, щоб не можна було знайти один одного. Коли нічого не знаєш, нікого не зрадиш. Так кажуть. Але ось бачиш, він якось знайшов мене. Може знайшов і їх. А може полює лише за мною.
Вони сидять. Чет підходить до неї і обнімає. Він тремтить.
- Я просто боюся тебе втратити.
- Все буде добре. – вона посміхається і цілує його.
Офісна багатоповерхівка десь в центрі Києва. На вході з десяток охоронців, всіх пропускають лише через рамку. На десятому поверсі, за кількома броньованими дверима, сидять чоловіки. Бос на чолі великого столу.
- Вона прийде, це факт. – каже бос.
- Вона ж не самовбивця! Вона розуміє, що ми її чекатимемо! І вона ж тепер без команди, вона сама! Вона заляже на дно, може потім!
- Ні! Вона прийде зараз! – каже бос і всі замовкають. – Ми підняли руку на її дитину, ледь не вбили її чоловіка. Вона захоче поставити крапку в цій справі, то прийде.
- Ну добре, хай приходить. Ми будемо її чекати!
- Коли вона приходить, її завжди не чекають. – каже бос.
- Але тільки не цього разу!
- Так думали усі! І усі здохли! – бос б'є правим кулаком по столу. Його ліва рука лежить недвижима. Вона не протез, руку пришили, але пальці майже не рухаються. – Я хочу, щоб всі зрозуміли, серйозність ситуації! Щоб не було тут отого тупого "Та ми її зробимо!" Ця сучка прибрала бісову кучу професіоналів! Найкращих, які думали, що зроблять її одною лівою! Вона вміє вбивати, як ніхто! Це талант! І нам доведеться дуже постаратися, щоб зупинити її! Отже, увага і пильність! Три рівня перевірки! Ця будівля повинна охоронятися краще, аніж палац президента!
Всі кивають головами.
- Тепер до справи.
Більшість чоловіків виходять, залишаються троє.
- Покажіть мені його. – каже бос.
В кабінет приводять людину. Дуже схожу на боса. Майже один в один. Він придивляється, потім дивиться в дзеркало, знову роздивляється двійника.
- Непогано. А ну пройдися.
Чоловік йде. Досить схоже на боса.
- Руку тримай, руку! – підказує той. – Не забувай, що вона не працює!
Знову дивиться.
- Нормально. Можеш іти. – двійника відводять. – Хай сидить тут, нехай його охороняють, як мене. Вона клюне. Вона вміє добре вбивати, але вона не така хитра. – каже бос. Йому одягають бороду і перуку, він уходить.
На в'їзді у паркинг під будинком сидять четверо охоронців.
- І що вона така крута? – каже один з охоронців.
- Вона просто суперкрута! Вона королева смерті! Вона найкраща! Я бачив, як вона прибрала одного нафтовика. Уявляєш, пройшла на корпоратив. Там було кілька рівнів охорони. На кожному рамки. Там манікюрні ножиці не можна було пронести. Ми прощупували кожного, ледь не в дупу заглядали! А ще ж документи! Пропускали тільки за списками, за списками з фото. І вона пройшла, бо все співпадало.
- Як співпадало?
- Її загримували і вона пройшла замість іншої. Не просто пройшла, а з подарунком. Такий металевий підніс з гравіруванням. Ну, звичайний підніс, що в ньому такого? Пропустили. Всі розсілися і почалася програма. Там нагородження, привітання. Банкір сидів за головним столом, метрах в двадцяти від усіх. Поруч кілька десятків охоронців. На всіх дверях теж люди. Ну що ти тут зробиш? Пройшло вже хвилин двадцять, всі трохи розслабилися, здавалося, що все буде нормально, коли слово узяв банкір. Щось там казав про команду, корпоративну солідарність, потім запропонував крикнути "Разом – сила!". Всі підвелися, заграв корпоративний гімн, почали скандувати "Разом – сила!" і тут гасне світло. Абсолютна темрява. А потім жіночий крик «Пожар!». Ну, у всіх переляк, всі побігли з залу, не дивлячись, що охорона наказувала зупинитися. Знесли охорону вибігли. Секунд через тридцять вмикається резервне живлення. І знаєте що?
- Що?
- Знаходять банкіра без голови!
- Як це?
- Та сучка кинула в нього підносом. Він виявився гострим по краях. Зніс банкіру голову. Повністю!
- Вона в темряві кинула?
- В темряві! І поки не було світла, втекла! Уявіть, за тридцять секунд встигла точно метнути підніс, потім підняти паніку, з натовпом вибігти, а потім ще на виході з підвалу вбити двох охоронців і зникнути!
- Нічого собі!
- Я ж кажу! Страшна сучка! Недарма про неї показували в "Житті по-справжньому!".
- Це вона і нас може пришити?
- Навряд чи. Який сенс? Ну замочить нас, а далі? Всі проходи в будівлю закрити. Працює лише ліфт, але там он скільки охорони. Вона може і їх перебити, але ж встановлені камери. Вона не зможе зробити це непомітно.
В паркинг їде машина, невеличкий мікроавтобус. В ньому два чоловіки в уніформі, обидва років біля п'ятдесяти.
- Ми по виклику, ремонт вентиляції.
- Зараз.
Один охоронець дивиться у журнал, інший передзвонює керівництву.
- Тут приїхали чинити вентиляцію. Ні, двоє, чоловіки. Добре, перевіримо. Виходьте хлопці.
- Навіщо?
- У нас посилений режим безпеки. Будемо вас обшукувати.
- І довго це?
- А ви спішите?
- Та футбол же сьогодні! Збірна!
- Та встигнете.
Охоронці виводять ремонтників, обшукують їх, обдивляються машину, доповідають по рації: - Все чисто. Добре, пропускаємо.
Машина їде всередину. Біля ліфта ще один пункт пропуску. Ремонтників знову перевіряють.
- Та тут у вас тут, як у палаці президента!
- У нас крутіше. – посміхаються охоронці і дуже прискіпливо обшукують ремонтників. Тільки після цього пропускають в середину. Далі відводять до вентиляційної шахти. З ними поруч завжди чотири охоронця.
- Ви так і будете за нами ходити?
- Так і будемо. У нас посилений режим.
- І в шахту полізете?
- Так хоч куди. – насправді в шахту не лізуть, бо там брудно. Ремонтники всередині працюють, дивляться на годинники.
- Чорт! За години футбол!
- Та он ще ту решітку прибрати.
- Це ж довго.
- Та довго.
Мовчать, вовтузяться з якимись трубами, іноді дивляться на решітку, яка перегороджує частину вентиляційної шахти.
- Може ну її? Кому вона заважає?
- Та нікому. Окрім нас тут ніхто не лазить.
- Наступного разу будемо ремонтувати і приберемо її.
- Ну і добре.
Ще щось роблять, потім вилазять. Охорона веде їх до мікроавтобусу. Вже коли виїхали, один з ремонтників питає іншого:
- А що це за контора така, що ось так охороняють?
- Та головного свого, мільярдера. Жид один, дуже багатий, один з найбагатших. Так-то живе з кордоном, але інколи і сюди приїздить.
- Автомати у них.
- Ага.
- І багато. Загін цілий.
- Кого це вони так бояться?
- Де великі гроші, там і бажаючих на них багато. Що там, встигаємо, на футбол?
- Встигаємо.
За кілька днів десь у центрі Києва знаходять труп помічника Боса.
- Це вона! Вона! – кричить сам бос, коли дізнається про зламану шию.
- У нього ще пальці поламані. Здається, вона його катувала. – каже охоронець.
- Сучка!
- Але він не знав про двійника.
- Не знаєш, не розповіси. Вона скоро з’явиться! Бути напоготові!
- Слухаюсь.
Бос уходить, він у перуці і з бородою. Сам на себе не схожий. На стоянці сідає в мікроавтобус. У той же час під’їздить цілий кортеж, з якого виходить двійник у супроводі охорони. Бос дивиться на нього.
- Нормально. – каже одному з помічників. - Тільки про руку нагадуй! Руки майже не відчуваєш!
Мікроавтобус рушить з місця.
Десь за тиждень в будівлю заходить високий і худий хлопчик зі смішними вусиками і у дорогому костюмі. Документи в порядку, проходить далі, піднімається на передостанній поверх. Йде по коридору, чекає поки нікого буде, потім відкриває ледь помітні дверці у стіні, плигає туди. Закриває за собою. Це Міра у гримі. Пролазить до вентиляційної шахти, опускає туди мотузку, яку пронесла, обмотавши навколо тіла. По мотузці спускається на кілька поверхів, опиняється на тому, тому, де треба. Підходить до дверей, просуває у замковий отвір невеличку трубку, дивиться у неї, чи є хто в коридорі. Там нікого. Виходить, поправляє одяг, йде у туалет. Чоловічій. Там чекає, поки приходить один з охоронців. Ламає йому шию, забирає зброю, два пістолета і набої. Всаджує на унітаз, вилазить верхом. Кабінка залишається зачинена, видно ноги, що там хтось сидить. Кладе щось на підлогу в коридорі, біля дверей, які ведуть до ліфта. І ще щось біля стіни. Уходить. Через кілька секунд вибух, який вивалює здоровезний шматок стіни. Охоронці, яки були біля ліфта біжать в коридор, але їх змітає новий вибух. Інші охоронці вискакують в коридор, там пилюка, нічого не видно, лише чутно постріли і крики. Охоронці починають стріляти, вбивають самі себе. Якась тінь проходить у провал в стіні. Попереду броньовані двері. Ще вибух. Знову постріли, крики. Потім тиша.
Міра вже у кабінеті. Бачить пусте крісло боса. Заглядає під стіл. Він ховається там. Переляканий, товстенький, неголений, сивий, чимось схожий на мультяшне левеня.
- Це не я, це не я! – постріл. У лоб. Міра уходить. В коридорі ще охоронці, ще постріли, ще вибухи. Ось вона вже біля шахти вентиляції, спускається вниз.
Тим часом у будівлі тривога.
- Вона тут! Вона на будівлі! Стріляти, якщо бачите щось підозріле! – кричить начальник охорони. Бійці дістають пістолети, наставляють автомати. – Стріляти відразу, розбиратися потім! – кричить командир.
Один з охоронців помічає, як жінка у сірому костюмі поспішає до ліфту.
- Стій! Руки до гори!
Жінка чує це і піднімає руку. В одній тека з документами, вони починають сипатися, вона намагається підхопити їх, охоронець дає чергу. Жінка падає. Крики.
Інший охоронець чує якісь підозрілі звуки у туалеті. Йому в навушник кричать: «Стріляти по всьому підозрілому!». Він тисне на гачок і вбиває пару, яка займалася сексом у кабінці.
Ще один охоронець, який вже у підвалі, чує стогін у вентиляційній шахті. Дивиться, а потім починає стріляти з автомату. Випускає увесь ріжок.
- Що таке? – підбігають до нього інші бійці.
- Там щось є! Там! – боєць вказує на вентиляційну шахту.
Віддирають продірявлений кулями лист і бачать Миру, пошматовану кулями. Вона зачепилися за решітку. Вона б втекла, але постріли.
- Ви вбили цю сучку! Вбили! Вона тут! – кричить охоронець.
- Дай по ній ще чергу! Щоб точно! – кричать йому. Він стріляє, інші теж. Вже мертва Міра здригається від нових і нових куль.
- Ми вбили її! Вбили!
- Я вбив її! Я! – кричить охоронець, який почав стріляти по шахті. – Це я! Я!
Чет з малою їде у маршрутці. Йому звільнили місце, щоб він сів, жінки дивляться з якою турботою тримає дитинку. Чет з наклеєною бородою, всім каже, що у нього син, а не донька, це Міра наказала. Дивиться на дитину і посміхається, йому хочеться поцілувати її рожеве чоло, але стримується від прояв почуттів і маршрутці. Коли чує по радіо, що грає в салоні.
- А зараз ми перериваємо нашу трансляції для випуску екстрених новин! Тільки-но стало відомо, що в центрі Києва була вбита Біла вбивця, сенсаційна злочинка на рахунку якої десятки вбитих високопосадовців і банкірів!
- Зроби гучніше! – кричать водію, той ставить звук на максимум.
- Біла вбивця була вбита під час нападу на офісну будівлю в центрі Києва. Ціллю нападу був офіс компанії Гаранте оптімал дефенс, скорочено GOD! Ця компанія входить до складу одної з найбільших фінансово-промислових груп України! Під час нападу було вбито біля тридцяти охоронців! Біла вбивця і цього б разу втекла, але під час відступу стикнулася з патрулем і була вбита. Як передає з місця подій наш кореспондент, тіло злочинки геть скривавлене, в ньому багато десятків кульових поранень. Експерти не виключать, що стрілянина в Києві була якось пов’язана з нещодавнім масованим вбивством у Вінніцькій області, де на одному з хуторів були знайдені тіла десяти співробітників GOD. Ми будемо слідкувати за розвитком подій і оперативно повідомляти вас про хід розслідування!
Далі знову музика. В маршрутці галдять про Білу вбивцю, хтось її засуджує, хтось вихваляє, що вбивала різних жирних котів та їх посіпак. Чет наче скам’янів, сидить мовчки і дивиться в підлогу. Потім по його щоках починають котитися сльози. Вони падають прямо на обличчя малої. Та прокидається і починає плакати. Чет чує її, приходить до тями, починає гойдати, потім просить зупинитися. Виходить з маршрутки бозна де, бачить поблизу міст, ховається під ним і там вже плаче досхочу. Плаче і стогне. Дитина теж плаче.
У офісній багатоперхівці.
- Ну сучка, попалася! Попалася! – Бос б’є ногою скривавлене тіло Міри. – Я казав, що я тебе дістану! Казав! Я просто так слів на вітер не кидаю! Не кидаю!
- Її випадково дістали. У шахті решітку хтось залишив. Вона за неї зачепилися. А так би втекла, курва.
Приходить міліція. Жметься біля стінок, боїться потурбувати поважних людей. Он сам міністр поправляє окуляри на своїй червоній пиці і обережно, ледь не вклоняючись сунеться до Боса. Той навіть руки міністру не подає.
- От бачиш Юро! Якби не мої охоронці, прибрала б мене! А де твої орли?
- Так… - починає виправдовуватися міністр, але Бос його не слухає, махає головою і зі своїми охоронцями уходить. На вулиці чекає натовп журналістів. Всі зриваються з місця, охорона ледь стримує.
- Що ви відчуваєте?
- Радість від того, що ця жахлива вбивця нарешті закінчила свій кривавий шлях.
- Чи правда, що вона намагалася вбити вас, коли напала на офіс ГОДу?
- Головне, що тепер вона вже не вб’є нікого. І за це всі ми повинні дякувати тих хлопців, які наклали голову, щоб зупинити цю сучку.
- Чи виплатите ви мільйон доларів, які обіцяли тому, хто знешкодить Білу вбивцю?
- Так, ці гроші отримає боєць ГОДу, який не дав вбивці втекти.
- Чому вона хотіла вас вбити?
- Їй потрібно було вбивати, цього вимагала її схиблена натура. Вона була справжнім звіром, що постійно хотів крові.
- Чи правда, що ви намагаєтеся через суд заборонити зйомки фільму про Білу вбивцю?
- Я проти того, щоб популяризувати вбивць.
- Кажуть, що ви хотіли вбити її родину.
- Брехня. За ці твердження я подав в суд на «Життя по-справжньому!». І вони заплатять за цю брехню!
- Що буде з її тілом?
- Запитайте у міліції. Але я вважаю, що її треба спалити, а попіл сховати, щоб її могила не стала місцем прощі різних божевільних. Вона злочинець, страшний злочинець, якого вдалося зупинити лише ціною багатьох людських життів.
Бос сідає в машину і кортеж чорних машин зривається з місця.
- Готуйте свято! Я хочу повеселитися з нагоди смерті цієї сучки! – кричить бос.
Вже увечері в шикарному ресторані під Києвом вибухають розкішні феєрверки та гучно грає музика.
Пройде ще кілька місяців. В двері квартири, де живе охоронець, той самий, що вбив Міру, подзвонять. Він вийде, трохи спухлий від п’янки. Він вже не робить у ГОД, навіщо робити, коли в тебе є мільйон?
- Хто там?
- Піца.
- Я не замовляв. – дивується охоронець.
- Як? З морепродуктами і грибами. А ще соуси і томатний сік.
- Звучить непогано. – охоронець відчиняє двері. – Я хоч і не замовляв, але візьму. – він посміхається у передчутті смачної їжі, бачить Чета з коробкою. Постріл. Охоронець падає. Чет затаскує його тіло в середину.
Бос їде Києвом. Начальник охорони поруч з ним, бере телефон.
- Що? Обидві? Щось зникло? Що? Фото? Чорт!
- Що таке? – Бос дивиться на стривожене обличчя начальника охорони.
- Вбили Симонова. Того хлопця, який отримав мільйон за сучку.
- Вбили? Хто?
- Невідомо. Але вбили і відрізали обидві руки.
- Що?
- Поклали руку на стіл і в них залишили вашу фотографію.
Скривавлені руки і вирізана з газети фотографія боса. «Це свято не тільки для мене, але й для всієї України». Заголовок, узятий з його прямої мови.
- Що це значить? – кричить Бос.
- Не знаю. Треба посилити охорону. Повертаємося у стан повної боєготовності.
Та сама офісна будівля в центрі Києва. На вході сидять кілька охоронців. Коли приходить ще не менше десятка, встановлюють рамку. Те саме на в’їзді у підземний паркінг.
- Що таке? Її ж вбили?
- Такий наказ.
Засідання в кабінеті Боса. Кілька найближчих людей.
- Може це просто провокація? Хтось хоче потріпати нерви? – питає один з радників боса у начальника охорони.
- Не знаю, але краще бути готовим до найгіршого.
- Але вона ж мертва!
- Може бути ще хтось!
- А її чоловік? – питає Бос. – Його знайшли?
- Ні, він з дитиною зник. Але то не він. Він якийсь галімий фермер! Він тільки і вміє, що трактором керувати. – каже начальник охорони.
- Тоді хто?
- Може ті люди, з якими вона працювала. Вирішили помститися.
- Ми ж вбили їх.
- Може не всіх.
Мовчать.
- Треба перечекати тут деякий час. Поки ми не вияснимо, що це все означає. – каже керівник охорони.
- Сидіти тут? Як під арештом! Я що, шістка якась, яку будуть ось так лякати? – кричить Бос. – Знайдіть їх, знайдіть якомога швидше!
- Ми шукаємо. Ми знайдемо. Але зараз треба поберегтися. Ми не знаємо звідки чекати удару. А тут найбезпечніше місце.
- Вона тоді прийшла і вбила б мене, якби не двійник! – верещить Бос.  
- Ми врахували помилки!
Стукають у двері. Заходить охоронець з телефоном.
- Вибачте. Це терміново. – дає слухавку керівнику охорони. Той слухає.
- Чорт! Коли? Як?  
- Що таке? – Бос вже розуміє, що знову трапилося щось погане.
- Вбитий адвокат. Його висадили в повітря.
Дорога. На ній догорають залишки машини. Якісь шматки метала розкидані поруч, вирва від вибуху.
- Це «Життя по-справжньому!», як завжди у вирі подій! Цього разу у вирві подій! З вами Жорж Бураченко. Ми на Житомирській трасі, де був скоєний замах на Миколая Круштика, відомого київського адвоката. Він повертався зі свого заміського будинку на броньованому «мерседесі». Але броня не врятувала від вибуху кількох десятків кілограмів вибухівки. Машину адвоката перевернуло і вона загорілася. Сам адвокат і двоє його охоронців загинули. Ще четверо бійців, що слідували у групі супроводу, поранені. Мало в кого є сумніви, що це замовне вбивство. А якщо зважити на те, що пан Круштик був відомий захистом інтересів групи Боса», то можна зробити висновок, що навіть після знешкодження Білої вбивці проблеми у господаря цієї групи не скінчилися!
- Вимкніть це лайно! – кричить Бос. Підхоплюється, бігає кабінетом серед принишклих підлеглих. – Що це в біса таке? Хто це робить?
- Ми знайдемо. Дивна вибухівка. З селітри зроблена, з добрив. Не чув, щоб такою користалися. Чортівня якась.– каже керівник охорони.
- Знайдіть! Знайдіть! – він падає в крісло, береться рукою за серце. – Чорт! Хтось хоче мене налякати! Не вийде!
Знімальна група «Життя по-справжньому!» зупиняється біля офісної будівлі. Виходить Жорж Бураченко, камера слідує за ним.
- Про те, що в групі Боса почули попередження свідчить той факт, що київський офіс групи почали посилено охороняти. На вході знов встановлені рамки, охороні видані автомати. Та ви й самі можете це бачити!
До знімальної групи біжать хлопці в чорній формі з нашивками «GOD».
- Припинити зйомку! Припинити зйомку!
- Знімайте! Це вулиця, а не приватна власність! Знімайте!
У оператора намагаються забрати камеру, він відбивається, йому допомагає Жорж.
- Ви є свідками чергового випадку свавілля людей Боса! – кричить Бураченко і тільки після того запис припиняється.
В інтернеті починають приймати ставки, чи доживе Бос до зими. Більшість вважає, що ні. Бо в «Житті по-справжньому!» сказали, що з’явилася Біла вбивця-2, яка мститься за свою попередницю. Люди не люблять багатіїв, то сподіваються, що Боса вб’ють і охоче ставлять на це аж поки сайт, який приймав ставки, не закривається з невідомих причин.
- Вони не можуть заборонити нам знімати! – каже Жорж. Він зі знімальною групою у невеличкому фургончику, який стоїть напроти офісної будівлі. – Кажуть, що пан Поломойський вже три тижні не виходить з цього приміщення, бо боїться замаху. Тут його охороняють кілька сотень озброєних до зубів бійців. Навіть сьогодні, у суботу, коли офісі пусті, бійці GOD на своїх місцях. Он можна бачити автоматників на центральному вході, або біля в’їзду на стоянку.
Чет підходить до невеличкого кіоску по ремонту годинників десь в центрі Києва. Там сидить чоловік і слухає радіо. Як раз там розповідають про вибух, що вбив адвоката. Експерти кажуть, що замах робив непрофесіонал, бо хто це буде робити вибухівку з селітри. То розповіді про Білу вбивцю-2 не мають під собою жодних аргументів.
- Слухай, брате, якщо дам тобі двадцятку, подивишся за дитиною. – питає Чет і показує майстру на згорток з малою. – Вона спатиме, турбувати не буде. А мені треба на співбесіду. Дуже важливо.
Майстер дивиться на Чета.
- А жінка де?
- Та, розлучилися.
- І дитина при тобі?
- При мені.
- У мене так само. – зітхає майстер. – Залишай.
- Дякую, дуже виручив. Ось, на. – Чет дає гроші.
- Не треба. Іди, успіхів.
Чет залишає малу, яка тільки-но добряче поїла з пляшки і зараз міцно спить, така рум’яна та щаслива.
Чет заходить за ріг, сідає у фургон, на якому намальований хліб. Їде до офісної будівлі, повертає на стоянку. Там з десяток охоронців. Дає їм документи.
- Що везеш?
- Свіжий хліб.
- Показуй.
Чет, у кепці та фірмовому одягу виробника хліба, вилізає, відкриває двері фургона. Звідти приємний аромат свіжого хліба.
- У, яка смакота. – каже один з охоронців.
- Можу буханку дати. – пропонує Чет.
- А давай, так пахне, що гріх не скуштувати.
Чет дає йому буханець, охоронець відламує і жує.
- Супер!
- А то що таке? – питає інший охоронець і вказує на мішки за полицями з хлібом.
- Борошно. – каже Чет. - На млин заїхав, щоб двічі не їздити.
- А. – каже охоронець. Мішки притрушені чимось білим, ну дійсно ж борошно.
Чета ще обшукують, заглядають в кабіну, дивляться під машиною, але нічого підозрілого.
- Ну їдь. Класний хліб.
- Це гірчичний, дуже корисний. – каже Чет. Сідає в кабіну і рушить. Зупиняє машину внизу, виходить. Повертається до посту. – Ну все, пішов.
- Давай.
Чет виходить на вулицю і неквапливо йде. У цей час на вулицю виплигує чоловік. Голий, зі зв’язаними руками і ногами, з кляпом у роті. Мугикає і плигає до людей, але всі від нього тікають. Він так і плигає, аж поки не під’їздить міліція. Кладуть його на землю, знімають кляп.
- Угнали! Машину угнали! – кричить чоловік, а міліція б’є його дубинками, бо думає, що п’яний.
Чет підходе до кіоску. Вже скинув фірмовий одяг.
- Ну що, спить? – питає у майстра.
- Наче янголятко.
- Воно і є янголятко. – посміхається Чет.
- Успішно сходив?
- Так, завтра приступаю до роботи.
- Молодець.
- Дякую, що подивився.
- На здоров’я.
Чет бере згорток з малою, киває майстру і уходить.
- Слухай, а якого біса він машину залишив? – каже один з охоронців на в’їзді в багатоповерхівку.  
- В сенсі? – не розуміє інший, який дожовує хліб.
- Ну, там же свіжий хліб.
- Ну, для їдальні чи кав’ярні.
- Сьогодні ж вихідний. Окрім нас у всій будівлі нікого, а нас годують привозними обідами.
- Точно. Дивно. – охоронець перестає жувати. Дивляться один на одного.
- Чорт! – аж кричать разом.
Чет йде вулицею, позаду його видно офісну будівлю. Он там міліція возиться біля голої і зв’язаної людини, он мікроавтобус зі знімальною групою «Життя по-справжньому!». Он вікно кабінету Боса. Він сидить у одній футболці і працює над документами. Відкладає аркуш, бере металеву банку, що стоїть на столі. Там попіл Міри. Трясе банкою.
- Що, сучко, ніяк не можеш заспокоїтися?
Керівник охорони слухає доповідь охорони.
- Фургон? З хлібом? Мішки всередині? Ви що, йобнулися таке пропускати? Вивезти його негайно! Як хочете! – кричить чоловік.
Охоронці кидаються виконувати наказ. Чет жме якусь кнопку. Чується вибух. Будівля здригається, застигає на якусь мить, а потім починає осипатися. Всими своїми десятками поверхів. Повітря струшується, штовхає Чета в спину, він прикриває собою дитину, вони прокидається, починає плакати, Чет цілує доньку і плаче сам.
Йде далі, не звертаючи уваги на апокаліпсис позаду. З перекинутого, присипаного пилом мікроавтобусу вилізає Жорж Бураченко, тягне сам камеру, бо оператор поранений.
- Як завжди у вирі подій «Життя по-справжньому!». Тільки-но була висаджена у повітря офісна будівля в якій знаходилася штаб-квартира Боса! Думаю, що якщо хтось ставив на смерть Боса, то він виграв! Ви тільки подивіться на це! – кричить Жорж Бураченко, лізе через шматки заліза та бетону, дереться на гору руїн, які були ще хвилину тому хмарочосом. Повертає камеру на себе. – Найбільший теракт в історії незалежної України! З вами «Життя по-справжньому!», ми як завжди перші!
Крики Бураченко пускають у прямій трансляції. Вся країна дивиться «Життя по-справжньому!». Як і завжди.
Чет спускається у метро, гойдає малу, шепоче: - Тихо, тихо, Міро. Мама буде задоволена.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.62956309318542 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …