Початок http://gak.com.ua/creatives/1/14488
Частина 1
1.
Батьки виявили неабиякий дипломатичний хист. Чи вчинили відверту підлість. Це з якого боку глянути. Вони примудрилися майже безгучно спакуватися на світанку й гайнути у село до родичів. Залишивши, якщо судити по ледь чутному шерхоту, молодшеньку на Лєрку. Навіть не розплющуючи очей, вона ладна була заприсягтися, що побачить, прокинувшись, біля своєї тахти: таке собі кучеряве янголятко зі збитим колінцем та трохи щербатою посмішко. (Про що лише думає мама? Робота роботою, та все ж їй було б варто викроїти годину і відвести улюбленицю до дантиста. Не чекати ж такого звірства від Лєри).
Дівча майже безгучно грається зараз із люлькою чи там кубиками і зовсім невинне, що її старша сестра прокинулася раннім суботнім ранком із дивним відчуттям, що виспалася на тиждень уперед.
У кухні ж, й до ворожки не ходи, магнітиком – усміхненою грушкою – до холодильника прикріплена цидулка із звичним текстом:
«Валеріє.
У Юльці – нежить. Не випускай її сьогодні на вулицю. Гроші на хліб та молоко – на столі. Їжа – у холодильнику. Пам’ятай, що ти – вже майже доросла. Як слід підготуйся до олімпіади.
Мама».
І грошей, певно, буде трохи більше, ніж «на хліб та молоко». Вистачить і на кілька ґдумкою, чи варто напихати морозивом хвору дитину: застуда меншенької на перевірку виявиться таким самим міфом, як і сумлінна підготовка Лєри до шкільної олімпіади з історії. Навіть більшим: Лєрка усе ж збиралася пару годин просидіти над підручниками. Усе ж ліпше, ніж провести вихідні серед родичів вітчима.
Як вона підозрювала, мати теж не була у захваті від перспективи в черговий раз побачити, як свекруха знову візьме улюблену онуку на коліна і, сунувши малій пару карамельок, що вже давно встигли злипнутися, чи домашній пиріжок із картоплею, розпочне вічні запитання: «І як там Юлечці у дитсадку? Добре? А хлопці не ображають? А виховательки не лають? А старша сестричка з нею грається? Так? От молодець Валерія! А мама, певно, повертається з роботи втомленою? Ну, звісно, сучасні фірмачі ладні усі соки вичавити з підлеглих. А Юля не хоче трохи пожити у бабусі?»
Дівчинка, втомившись від безкінечних розпитувань, мовчки посміхалася, і бабуся, зітхаючи, спускала її з колін, пригладжувала неслухняне юльчине волосся і відсилала на вулицю погратися. При цьому замурзаному восьмилітньому Васькові погрожували усіма можливими карами, якщо він хоч пальцем торкнеться молодшої двоюрідної сестрички. Хлопчисько, переживаючи пекельні муки через неможливість гайнути у своїх важливих справах геть із подвір’я, мужньо розважав міську гостю. Юлька так само мужньо розважалася, хоч, як підозрювала Лерка, трохи побоювалася великого білого півня, що полюбляв гордовито походжати перед самим ґанком.
А бабуся бралася обробляти вже маму:
- Ні, справді, Оксано. Вона у тебе скоро зовсім прозорою стане, хто його знає, чим там у тому садочку годують. Та й ті, хто жвавіші, певно, від іграшок її відганяють. Ти – на роботі з рану до ночі. Льошка, певно, зі своїм бізнесом, хай йому, дома хіба що ночує. А Валерія твоя майже доросла, у неї, певно, вже наречені у голові. Чого їй молодшу сестру на шию саджати? А мені – які клопоти? Дівча тихеньке, охайне, радість – не дитина. А на чистому повітрі та свіжому молоці вона у мене швиденько хоч трохи тіла набере.
Мати поки що мужньо тримала оборону. Та й Лєрка, варто їй було уявити, що Юлька за кілька місяців може стати копією завжди розхристаного та скуйовдженого, хоч і добре вгодованого - тут бабуся таки мала рацію – Василька, а то й зовсім перейме звичку улюбленої бабусі… Ні вже, терпіти цю докуку під боком – не найгірше...
Час би було вже й уставати. Нащо вилежуватися півдня із заплющеними очима, коли зовсім не хочеться спати.
- Привіт, мала.
Дівчинка радісно всміхнулася у відповідь:
- Привіт.
Ну от, як Лєрка і гадала, Юлька вже встигла одягнутися. Лише правий гольф трохи перекрутився, заголивши замазане йодом коліно, та волосся розтріпане: у цьому віці від кучериків – одні неприємності. Поруч на килимі – стара облізла лялька. Чому це мама ніяк не збереться викинути це страховисько, купивши навзамін щось хоч трохи пристойніше? Сидить і щось зосереджено вибудовує з кубиків. Одним словом, гарна дівчинка, мрія будь-якої матінки, що втомилася від своїх галасливих шибеників. Лєра у тисячний раз урочисто заприсяглася, що якщо у неї будуть діти (що навряд чи) ніколи не виховувати їх використовуючи це жахливе словосполучення про гарну дівчинку чи хлопчика. Ні, звісно, горлати на малих теж не варто, але…
- Ти що, здуріла?! – Лєрка відразу забула усі свої міркування, варто їй було побачити, чим забавляється сестричка. – Якого ти нишпориш моїми речами?! – вона миттю зіскочила з тахти, кинулася до малої негідниці, аби провчити її раз і назавжди і завмерла, зустрівшись із здивовано-чесним поглядом малої.
Ідея заховати таємну папку між різнокольоровими дитячими книжками (гарні дівчатка самі прибирають свої книги та іграшки, не чекаючи нагадувань завжди заклопотаних мам) зараз не видавалася такою вдалою, як у ту мить, коли виникла вперше.
2.
У Лєрки була таємниця.
Ні, зараз мова йде не про банальний щоденник. Товсті зошити, більш чи менш розцяцьковані світлинами кумирів чи малюночками сердечок і кошенят, мала, принаймні, половина її однокласниць. Не була вона закохана і в співака чи кіноартиста, хоч свого часу чесно намагалася захопитися хоч кимось, аби стати «як усі». Однокласники, ще вкриті підлітковими прищами, увесь час один поперед одного галасували про вигадані перемоги над «класними тьолками», приваблювали ще менше.
Її секрет полягав у тому, що Лєра збирала малюнки із сайтів, присвячених фентезі.
Ні, звісно, мама звернула увагу, що старша дочка обліпила стіну над письмовим столом зображенням лицарів та магів (та вже давно засвоїла принцип, що ховати будь-що найлегше на видноті). Та після відвідин під час обідньої перерви кількох спеціалізованих сайтів, де йшлося про психологію підлітків, вона дійшла висновку, що Лєрині однолітки виробляють ще й не таке. Добре, що дівчинка не молиться на якогось патлатого поп-ідола. На те, аби припустити, що донька закохалася у якогось із намальованих драконоборців, у матері просто не вистачило уяви. Тож, особливо не хвилюючись, вона обмежилася тим, що попрохала Лєрку ввести певну цензуру на занадто оголені чоловічі та жіночі постаті та не прикрашати кімнату бойовими сценами, здатними налякати Юлю.
- Налякаєш її, - стиха буркнула Лєрка, та усе ж гукнула до сестри: - Юль, ти картинок, ну, тих, що над столом, боїшся?
Мала відірвалася від альбому, де старанно виводила сині хвилясті лінії.
- Ні. Вони ж не насправжки, - просвітила старших родичок тоді ще трирічна реалістка. І знову повернулася до свого малюнку, зосереджено вимальовуючи посеред аркуша жовте коло, що усе більше скидалося на еліпс. Певно, пейзаж мав зображати не море, а небо.
- От-от, здорова дитяча психіка та вплив на неї усіляких дурниць, - прокоментувала Лєрка, знов уткнувшись у підручник з алгебри. Мама вирішила за краще, мимохідь зробивши старшій доньці зауваження за зухвалість, вийти з кімнати.
У таємній же папці не було ні амазонок, ні крилатих коней, ні магів, що перекидалися між собою вогненними кулями.
Лєрка не так уже й часто, лише коли приємне очікування змінювалося роздратуванням, виходила до Інтернету «на лови». Потім, коли радість знахідки трохи тьмяніла, ще раз влаштовувала здобичі – рідко коли більше десятку малюнків за один раз – прискіпливий відбір. Потім ще один. Малюнки, яким пощастило на кінець вціліти, задешево роздруковувалися на кольоровому принтері у старшої подруги, що підробляла продавщицею у копі-центрі. Й осідали у таємній папці, щоб лише інколи з’являтися звідти у довгі тоскні вечори.
Зараз же аркуші вкривали більшу частину килиму, немов Юльця узялася викласти з них дивний візерунок. Хто ї знає, цю ненормальну, може, справді вирішила, що це – подарунок старшої сестри. Щось на зразок того жахливого бузкового зайця, якого Лєрка потайки приткнула біля ї подушки на минулий Новий рік.
Збагнувши, що викликало невдоволення у сестри, Юльця сама почала акуратним стосиком складати кляті аркуші. Лерка вихопила у неї малюнки і ледь не жужми спробувала запхати їх до папки. Похопившись, так-сяк розгладила зіжмаканий папір. І завмерла, неначе вперше вглядаючись у вигадливі зображення.
… Перед громіздкими дверима, у щілини яких по краплі просочується темрява, завмерла молода світлокоса дівчина, майже дитина. У її руці – темно-червона, аж з чорним відблиском, троянда із зламаним стеблом. Пальці іншої от-от мали б торкнутися дверної ручки у формі дивовижного чудовиська, та завмерли у повітрі: нелегко наважитися на таке, та вороття назад давно вже немає. Не відразу помічаєш, що її постать напівпрозора і крізь тіло посвічується груба кам’яна кладка стіни…
… Посеред галявини застиг мармуровою статуєю красень – єдиноріг. Сонячні промені, щедро ллючись крізь проріхи у зеленому листі, лягають на його шерсть золотавими півтонами. Поряд, не в змозі повірити в давно вимріяне диво, несміливо тягнеться до нього гніда кобилиця. Погано закріплене сідло при першому її кроці може остаточно зсунутися на землю, даруючи їй остаточну свободу. Треба мати дуже добрий зір, аби побачити на його луках рудуваті плями. Бруду, чи, все ж таки, крові?..
… У сріблястій чаші плаває зірка, по вінця сповнюючи її своїм сяйвом. До неї із сутінок жадібно тягнуться руки – чоловічі й жіночі, молоді та вкриті зморшками, прикрашені блискучими перснями і ледь прикриті страхітливими лахміттями рукавів. Їх багато. І кожна прагне випередити суперниць. Ніхто не бажає помічати, що рідке полум’я зірки от-от перехлюпнеться через край чарівної чаші й… Що «й»? Залишається лише гадати…
І ще, ще… Малюнків виявилося несподівано багато. Старі, із ледь обтріпаними краями; нові, від яких, здавалося, ще пахло фарбою. Поруч – невмілі нариси самої Лєрки, яка вже навчилася більш-менш точно копіювати контури, та поки що ніяк не могла передати щось невловиме, те, що чарувало її у витворах чужої уяви.
Да-а, подаруночок для молодшої сестрички!
І що тепер накажете робити? Ще не вирішивши, чи варто шпетити Юльку, вона потяглася за останнім малюнком. І лише зараз побачила, що меншенька рішуче відокремила один аркуш від решти. Юльця виклала навколо нього загорожу із кольорових кубиків, чи то замурувавши його, чи то спробувавши захистити від усього світу.
Це був особливий малюнок. Здобич із незнайомого сайту, на який вона вийшла за підказкою випадкового знайомого із сайту, куди Лєрка й заходила пару разів на рік. На самому ж сайті вона ледь не прогледіла зображення серед безлічі напіводягнених красунь із оголеними мечами і грізних чарівників із довгими сивими бородами. Скопіювавши ж, у той же день відправила до кошика. А через два дні, змучена докорами сумління, що хтозна-звідки і взялися, відшукала адресу того ж сайту. Де й підчепила вірус, який із легкістю зламав захист нещасного комп’ютера й відформатував жорсткий диск.
Мати тоді влаштувала їй грандіозний скандал. Та це були дрібниці порівняно зі станом самої Лерки: вона втратила сон та апетит, а її неуважність викликала чимало нарікань, як у батьків, так і у вчителів. Остаточно вона прийшла до тями лише через тиждень, коли однокласниця, з якою Лера була у нормальних стосунках, поклала на її парту кілька кольорових роздруківок із ядучо-яскравими драконами,серед яких дивом затесався той клятий малюнок: «Здається, ти казала, що твоя молодша цікавиться таким? Мій братик, на щастя, уже переріс ці дитячі дурощі».
Лєрка ніколи не казала такого. Це вона пам’ятала абсолютно точно, на пам'ять бо їй ще не доводилося скаржитися. І вичавлюючи слова подяки враз змертвілими губами, лише зараз збагнула, наскільки її таємниця була близькою до публічного відкриття. Якби не Юлька, що послугувала надійною ширмою…
Та вдячності до молодшої сестри вистачило ненадовго. Принаймні зараз, визволяючи малюнок із полону, Лєра була близькою до того, щоб вдарити малу чи хоч накричати на неї.
Продовження буде
