Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2580
Творів: 46838
Рецензій: 91227

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Гарна дівчинка (Початок)

© Тала Владмирова, 14-03-2009
                                                                    Пролог

Юльця – гарна дівчинка.
Із цим згодні всі. Ну, хіба крім Вірки із п’ятого під’їзду. Тієї, що насправді – Вероніка. Її мати ще викладає соль-хве-джіо у найближчій гімназії. Так от, хай Вірка й велика і вже майже місяць навчається у тій самій гімназії, та ніяк не втомиться дражнитися. Щоправда, прізвисько Юльці вигадала не вона, а її старший брат Арнольд. Та, врешті, він не хотів образити малу, просто, як усі дорослі, виявися дуже неуважним.
Він, взагалі, зараз нечасто з’являється у їхньому дворі, хіба що інколи приїздить на великій блискучій машині відвідати рідню. Тоді він, зазвичай, кличе Вірку, сує їй пакунок дорогих цукерок чи іграшку і наказує поки що не потикатися до квартири. А тій не дуже й кортить: і так зрозуміло, що через кілька годин розчервонілий і злий брат вискочить із під’їзду, присягаючись, що ноги його тут більше не буде! А їхня мати, скорботно зітхаючи, довго потім буде щось нашіптувати сусідкам, ті ж, зітхаючи у відповідь, будуть співчутливо хитати головами.
Вірка тоді зло закушує губи і грубіянить старшим.
Одного разу Юля під час гри у схованки  спало на думку заховатися за гаражами. На Вірку вона натрапила зовсім випадково. Та, зіщулившись, розмазує по щоках злі сльози. Тоді Вірка відразу втекла, навіть не дала хоч слово сказати, пояснити, що Юльця зовсім не шпигувала, а підгледіла не зумисне. І зараз увесь час намагається зробити Юлі боляче.
От і того разу вона вихопила з Юльчиних рук її улюблену ляльку. Навіщо Вірці, у якої аж дві справжніх барбі, знадобилася стара, з облупленою на щоці фарбою та сколоченим волоссям Яна, Юлька так і не збагнула. Та Вірка тримала ляльку дуже грубо. Певно, тій було боляче, тому Юлька стривожилася і почала настійливо просити: «Віддай Яну, вона ж тобі зовсім не потрібна, віддай». Вірка кинула щось образливе, та навіть її подружки не захихотіли: усі відчули, що в їхньому дворі відбувається щось недобре. «Віддай мені Яну», - у свої п’ять років Юлька добре засвоїла, що, якщо говорити спокійно і дивитися співрозмовнику просто у вічі, прохання виконують. Завжди. Майже завжди.
- Ну, ти й…- далі йшло погане слово. Таке погане, що Юльці його раніше й чути не доводилося. – Уже й до школи пішла, а у малих стару гидоту цупиш! – цього разу Арнольд з’явився у дворі пішки, злий і, здавалося, навіть зрадів, що знайшовся привід причепитися до молодшої сестри. Вихопивши у Вірки ляльку, він замахнувся вільною рукою. Дівчисько зіщулилося, водночас зло зирнувши на родича. Її подружки збилися до купки, про щось жваво перешіптуючись. Юльця наважилася і зробили крок наперед.
- Це – не гидота. Це – Яна, - вона впевнено простягла тендітну, ще вкриту літньою засмагою ручку. Розгублений Арнольд обережно вклав іграшку у тоненькі дитячі пальчики, і отримав вдячну трохи щербату посмішку:
- Дякую. Тільки ти Віру не чіпай, добре? Її і так сьогодні ваша мама лаяла. І насправді не через те, що вона забула купити того хліба, а тому, що тебе довго не було, а вона хвилюється.
- Ну, ти даєш, - вражено видихнув хлопець, коли до нього повернулася мова. І невміло провівши згрубілою долонею по русявим Юльчиним кучерям, додав: - Янголятко.
У цю мить, у поспіху грюкнувши дверима під’їзду, на вулицю вилетіла Лєрка.
- Що?.. Тоді?.. Треба?.. Від неї?! – рвучко рвонувши Юльку за руку і засунувши її кудись собі за спину, вона із викликом втупилася у хлопця.
- Божевільня якась, а не двір!
Арнольд розвернувся вбік арки, що вела до проспекту. Зробивши кілька кроків, раптом зупинився, ніби пригадавши щось важливе:
- Вірко, ти матері передай, що я більше у батька гроші не циганитиму. І тут з’явлюся не скоро. Хоче – хай сама телефонує… А ти, як там тебе кличуть, заспокойся, ніхто твоє янголятко не збирається кривдити. Так, Вірко? – це вже із неприкритою погрозою. – Та ти усе ж приглядай за малою, мало чого…
- Порадник знайшовся! А тобі скільки казати, що в чужих не можна брати будь-що?!
Сірі Юлині очі аж посвітлішали з подиву:
- Яна моя. Ти забула, так?
Лерка мовчки потягла її до під’їзду, боляче смикаючи за руку.
- Янголятко! – дзвінко й зло гукнула наздогін Вірка.
Лєрка насупилася:
- Ну от, тепер тебе ще й усі знайомі дражнитимуть. І тільки-но спробуй матері поскаржитися! Сама винна. Коли ти вже навчися здачі давати?!
- Навіщо?! – ледь стиснула плечима Юльця. Вона й не збиралася щось казати матері: варто втрутитися дорослим, як будь-яка справа надто ускладнюється. А дівчатам швидко набридне дражнитися. Що, вона не знає? От хіба що Вірка…
А так усі визнають, що Юля – гарна дівчинка.
Навіть вихователька у дитсадку Клава Василівна, якщо не хлипати і  пильно дивитися їй просто у вічі, перестає кричати і бурмотить щось по гарну дитину. А потім, повернувшись до принишклої групи, додає:
- Ну, йдіть пограйтеся там у кубики, у машинки, із ляльками… Тільки тихенько-тихенько, не галасуйте та не ганяйте, як оглашенні, - наприкінці її голос знову підвищується і починає дзвеніти. Та усі в дитсадку знають: зараз із її зморшкуватих щік сповзе нерівний рум’янець, і вона не буде кричати ще довго. Може, навіть до завтра.
І бабусі біля під’їзду у відповідь на дзвінке Юльчине: «Доброго вечора!» та нерозбірливе Лерчине: «Здрасте», починають всміхатися та привітно кивати. Якось сестри випадково почули, як сусідки пліткують по їх сім’ю.  При цьому Марь-Павлівна зітхала, що, мовляв, сімейні непорозуміння можуть зіпсувати навіть таку гарну дівчинку, як Юленька. Лєрка тоді від душі грюкнула дверима під’їзду, велівши сестриці не здумати розказати про почуте мамі. Юлька й так не збиралася  цього робити.
Зрозуміло ж, що із мамою потрібно говорити дуже обережно, аби не засмучувати її зайвий раз. Хоч вона і так часто повторює, що Юльця - гарна дівчинка. Та інколи вона вимовляє це так, ніби чимось докоряє Лєрі. Та ж у відповідь починає кричати, що Юльку дресирують, немов якесь цуценя, готове за  похвалу стояти на задніх лапках. Ще добре, що їх сварки майже ніколи не чує тато.
Щоправда, тато взагалі зараз з’являється  вдома пізно й дуже втомленим. Юля, навіть якщо ще й не спить, не лізе до нього із порожніми балачками та іншими дурницями: мама вже давно пояснила, що гарні дівчатка так себе не поводять. Тільки не зрозуміло, чому вона щоразу нагадує по це. Певно, думає, що Юльця не досить уважна і може забути її настанови.
Зрідка тато повертається додому раніше. І веселий, розчервонілий ще в передпокої підкидає Юльку вгору: «Диви-но, яка вже велика! Гарна дівчина росте!» - і сує їй в руку трохи підталу шоколадку. Юля сміється та дякує. Їй подобається, що тато вже вдома і хоче ї порадувати. А от шоколад любить не вона, а Лєра. Тато весь час про це забуває. І ще, дівчинці не подобається різкий татків запах, так само тхне від ватки у медичному кабінеті в дитсадочку. І взагалі, татові веселощі якісь неправильні.
Це відчуває і мама. Вона копилить губи, на мить стаючи схожою на Вірчину матір, і мовчки йде до кухні розігрівати татові вечерю. Той їсть пожадливо, але якось байдуже, не дивлячись на свою тарілку. І багато збуджено говорить: «вигідна оборудка», «цього разу – справа певна», «нарешті таки відіграємося на конкурентах». Юльці незручно, кришка стола заважає чимраз більше, та вона мовчки сидить на батькових колінах, дивлячись на нього знизу вгору великими серйозними очима.
І тато потроху заспокоюється, починає розмовляти тихіше, запитує маму, як у неї справи на роботі і де Лєра, чому її немає за столом? Мама відводить погляд: «Я наказала Лєрі йти спати, у неї завтра нульовий урок, а школа так далеко» чи «Лєра ще не закінчила готувати уроки: зараз додому задають надто багато, а вона така неорганізована! Я заборонила їй виходити із її кімнати».
Це неправда. Лєрку у такі вечори просто не витягти з кімнати. А як примусити, то вона буде, навіть не доторкнувшись до кухлика з чаєм, підкреслено уважно розглядати квіти на кухонному календарі. На всі ж таткові питання лише коротко кидати: «Так, дядю Льошо» чи «Ні, дядю Льошо».
Чомусь саме після питання про Лєру мама похоплюється, що Юлі час спати: гарні дівчатка уже давно вклалися до ліжечок. Тато, трохи ніяковіючи, гладить неслухняне волосся улюблениці і, торкнувшись губами її щічки десь біля вуха, бурмоче: «Ну, як мама каже, що гарним дівчаткам уже час спати, то йди… І не сердься на батька, дочко… Колись відшукаю трохи часу – і ми сходимо до цирку чи просто так погуляємо у парку…»
Наступного дня мама приносить рожевий зефір, що так подобається Юлі і намагається не робити зауважень Лєрі. І чомусь здається, ніби вона ніяковіє перед дочками.
Поки ж Юльця прямує до ванної, без нагадування чистить зуби, а потім – до Лєриної кімнати, де в неї є свій куток, відгороджений старою шафою. Лєрка, звісно, ще не спить: затуливши вуха навушниками плеєра, вона що гарячково записує до великого пістрявого зошита, який називає своїм щоденником і старанно ховає від мами. Спершу Юля чесно намагається заснути. Та потім не витримує, вилазить із ліжка і плутаючись у задовгій, купленій на виріст нічній сорочечці, підходить до письмово столу сестри.
- Чого тобі? – Лєрка рвучко розвертається до сестри і, не чекаючи на відповідь, продовжує: - Твій таточко знову прийшов на підпитку! Так він і зіп’ється колись, як буде обмивати кожну вдалу операцію, теж мені, видатний бізнесмен відшукався! «Валеріє, це просто не припустимо – настроювати малу дівчинку проти батька!», - це вже «дорослим» голосом, передражнюючи маму. У неї це виходить не надто вдало, у самої б Юльки  могло вийти краще, та вона мовчить. Лєрка ж ніяк не може вгамуватися: - А мені от чомусь інколи здається, що ти – не маленька лагідна й дурненька дівчинка, а всі навколо тебе справжні бовдури. Ти ж розумієш усе краще за них, так, янголятку? Ну, чого мовчиш? Хоч щось скажи!
Юля врешті розкриває рота:
- Чому ти кажеш «твій тато»? Тато не мій, а наш!
Лєрку від несподіванки аж пересмикує:
- У точку, янголятко. Тато – наш, і бувають у світі батьки куди гірші за нього… От мій, наприклад, втік ще до мого народження… Так що… - зітхнувши, вона вилізає із улюбленого потертого крісла, підхоплює Юльця на руки, вкотре здивувавшись малій вазі дитячого тільця, обережно вкладає її до ліжечка і підтикає ковдру.
Трохи ніяковіючи, пояснює свою турботу:
- Ще застудишся, а потім возися із тобою… Все ж таки, певно, краще, коли у тебе в сестрах така - от гарна дівчинка, ніж  мала негідниця, як та Вірка-сусідка, - це вже собі, рішуче натискаючи на кнопку вимикача: останнім часом їм більше подобалося роздягатися у темряві…
Наступного ранку Лєра кличе тата татом, а від нього уже другий тиждень не пахне гидким медичним запахом. Вірку ж її мати, позітхавши через поганий музичний слух доньки, усе ж пристроїла до музичної школи, і тепер їй нема часу дражнитися.
Усе гаразд. Лише залишилося дочекатися, поки Лєра теж визнає, що Юльця – гарна дівчинка.
І полюбить її.
Продовження буде...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Гарно змальована

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 14-03-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Тата Рівна, 14-03-2009

Життєво

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Dara, 14-03-2009

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 14-03-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.68757796287537 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …