Чет дзвонить у чорні, металеві двері штаба опозиції. Довго не відкривають, але він наполегливий.
- Що треба? – питають у щілку, двері не відчинять, бо штаб очікує нападу, в районах уже кілька спалили.
- Хочу записатися волонтером.
- Що?
- Вам люди потрібні?
- Ні!
За дверима тиша, Чет знову дзвонить. Нарешті йому відкривають. На вході відразу троє збройних охоронців. Напружено дивляться на Чета.
- Я хочу записатися.
- До стіни.
Його ставлять до стіни і ретельно обшукують. Потім проводять далі. В опозиційному штабі небагато людей, але багато страху та напруження. Чета веде один з охоронців.
- Сергію Петровичу, ось, записатися хоче.
Чета заводять в одну з кімнат, де сидить зморений чоловік років п'ятдесяти. Дивиться на Чета.
- Записатися?
- Так.
- А ти знаєш, що Лисий зі своєю бригадою витворяє?
- Знаю.
- І все одно вирішив записатися?
- У мене до нього справа є.
- До Лисого?
- Так.
- Яка справа?
- Особиста.
- Що за справа?
- Не можу розповідати.
- Ну, так не годитися. Якщо не довіряєш нам, навіщо прийшов?
Людина дивиться на Чета, той наче мнеться.
- Він мою дружину скривдив. – бреше Чет.
- Скривдив?
- У день весілля. Ми фотографувалися в Дитячому парку, ну, знаєте, за традицією. А тут Лисий йшов зі своєю братвою. Побачив нас, підскочив до жінки і шльопнув її по заду. У день весілля! При гостях! Старший спробував втрутитися, так він йому передні зуби виламав.
- Відморозок. – зітхає чоловік.
- От я до вас і прийшов.
- Розумієш, що і сам можеш без зубів залишитися?
- Розумію.
- І не боїшся?
- Боюся. Тільки не можу терпіти. Досить. Якщо цього виродка не прибрати, він потім прийде і зовсім дружину забере.
- Ну, це навряд чи, Лисий зараз з якоюсь співачкою зійшовся.
- Співачкою?
Чет аж кам’яніє у люті, зціплює зуби до хрусту, але чоловік цього не помічає, мрійливо дивиться кудись удалину.
- Баба то так собі, але голос у неї, голос чудовий. – солодко зітхає штабіст.
Чет крутить головою, начебто намагається вигнати з себе якийсь морок.
- Так візьмете мене?
- Візьмемо. Нам зараз люди потрібні. Через два тижні Ющенко приїздить. Треба готуватися, а ми як в облозі, висунутися не можемо зі штабу. Треба буде листівки розклеїти. Візьмешся?
- Так.
- Ми спеціальні зробили, такі, що самі клеяться, щоб швидко можна було працювати.
- Добре.
- Тоді залиш телефон свій. За кілька днів подзвоню. А сюди більше не приходь, тут СБУ нас пасе і Лисому все зливають. Будемо зустрічатися в інших місцях. Зрозумів?
- Так.
- Ну, молодець. А як переможемо, посадимо цього Лисого у в'язницю. За ним такий шлейф, що на довічне вистачить.
Чет киває головою. Думає, що якщо влада поміняється, то в суді можна буде довести, що Лисий, це його член і домогтися повернення на місце. А тоді він йому покаже. Чет посміхається.
Хамло сидить у кабінеті губернатора, сидить упевнено, аж розвалившись. Владимир Петрович сидить за столом і дивиться навпаки якось непевно.
- Ти б легше, легше.
- Що легше, скоро Пасічник їде, ми йому тут такий Сталінград зробимо!
- Не потрібно! – аж кричить Петрович.
- Чому? – дивується Хамло.
- Тому що і так гримимо на всю країну. Комісія ОБСЄ їде.
- Зустрінемо і комісію.
- Я тобі зустріну, я тобі зустріну! Ти розумієш, хто це? Це - Європа!
- Та срав я на цю Європу, у мене батя фронтовик був, він об цю Європу ноги витирав!
- Ти ж говорив, що ти з дитбудинку?
- Мені там говорили, що батя мій фронтовик був або дід. Через це у мене на німців усяких ненависть спадкова.
- Я не ясно виражаюся, що комісію не чіпати? – грізно питає Петрович.
- Я не розумію! Якщо сказали палити - треба палити! – дивується Хамло м’якості керівництва.
- Не будь самим розумним! Бо занадто розумних не люблять! В міру треба бути. Скрізь опозицію давлять і ми давимо, але на рівні, а не так, що область у всіх звітах, як найгірша проходить! Мені не хочеться потім у Гаазький трибунал потрапити!
- Так який там трибунал! Ми тут самі собі господарі!
- Значить так, я тут господар і буде по-моєму. Чи є заперечення? – Петрович дивиться на Хамла.
- Немає заперечень. – каже той, трохи розчарований.
- Тоді комісію не чіпати і до приїзду Пасічника затихнути. По дріб'язку провокації робимо і все.
- А ми ж його могли по безпредєлу опустити, як у Донецьку!
- Я щось неясно сказав? Не чіпати без команди! І взагалі нехай люди відпочинуть, щоб два тижні тихо був, без погромів. Агітаторів нехай пиздят, інший дріб'язок, але нічого не палити!
Губернатор дивиться на Хамло, той киває головою.
- Добре, як скажете.
Губернатор посміхається.
- Ударимо перед першим туром. З усією сили вдаримо, щоб мало не здалося. А поки в засідці. Тим більше, що інші справи є.
- Які?
- Треба дві колони від кордону провести.
- Контрабанда?
- Ну що ти таке говориш? – кривиться губернатор. - Звідки і слова такі узяв!
Хамло розуміючи киває головою.
- Треба - зробимо.
- Тільки щоб без зривів. Шановні люди попросили, я перед ними відповідаю.
- Зрозуміло.
- От і добре.
За кілька днів Чет іде вночі вулицею. Оглядається навколо - нікого. Робить ледь помітний жест рукою, кидається до стіни, відскакує і йде. На стіні залишається листівка, що запрошує на мітинг опозиції. Так працює досить довго, потім позаду чує крик "Стояти!". Помічає хлопця, що біжить до нього. Кидається навтьоки. Забігає за кут будинку, зупиняється і притискається до стіни. Коли вибігає переслідувач, то підставляє йому ногу. Хлопець чіпляється і з матами летить шкереберть на асфальт. Чет насідає зверху, кілька разів б'є в обличчя. Переслідувач затихає і лежить. Чет обшукує його, у внутрішній кишені знаходить пістолет і гаманець. У зовнішніх кишенях - рацію і купу опозиційних листівок.
- Що, сука, уже когось піймав! – шепоче Чет.
Хлопець щось мукає. Чет б'є його по щоках, потім вставляє пістолет у рот. Шепотить тихо і зло.
- Слухай, дурню, слухай і запам'ятовуй! Скажи Хамлу, що скінчився його час. Що ми прийдемо і поставимо його на місце. А вас, холуїв, будемо стріляти, як собак скажених. Нехай тільки ще хтось буде заважати листівки клеїти. Усіх покладемо! Зрозумів?
Хлопець мукає, йому важко говорити з пістолетним дулом у роті. Чет виймає зброю.
- Зрозумів?
- Зрозумів. Тільки хто такий Хамло? – перелякано шепоче він.
- Лисий, царьок ваш. Йому скажеш. А тепер чеши звідси, щоб я тебе більше не бачив.
Чет відходить, хлопець підводиться і йде, спершу повільно, а потім всі швидше, вже біжить. Чет клеїть листівки далі, відходить уже досить далеко, коли чує позаду крик.
- Стояти, сука!
До нього біжать кілька людей. Бандити на обході, у них не вистачає навіть розуму подумати, чому Чет не тікає, а чекає їх. Коли залишається з десяток метрів, Чет починає стріляти. Пістолет спершу стрибає в руці, але відстань маленька - нападники однаково валяться. Троє лежить, двоє кинулися навтьоки. Чет обшукує лежачих, знаходить у них пістолети. Посміхається. Упевнені були, що зараз поб’ють опозиціонера. Про відповідь навіть не подумали, дурні. А дарма. Один з лежачих стогне, Чет підходить до його.
- Привіт, друже. Я хотів би зробити тобі контрольний у голову та і все, але не буду. Вважай, що тобі пощастило. Передай Лисому, що його час скінчився. Вас, виродків, будемо стріляти, якщо будете заважати на виборах. Він хотів війни, він одержав війну. Усе запам'ятав?
Поранений тремтить і киває головою, він весь у крові.
- Швидку, виклич швидку.
- Братухам своїм дзвони.
Чет забирає зброю і іде в ніч. Іде по стежці в сквері, потім підстрибує й підтягується на гілці. По ній лізе убік, потім зстрибує в траву. Плутає сліди, раптом менти пустять собаку. Робить ще кілька таких маневрів, чує, як удалині виють сирени. Уже вдома вмивається, дивиться в дзеркало і посміхається.
- Я тобі покажу, виродку, хто тут головний.
Лягає спати і пістолет кладе під подушку.
Розлютований Хамло бігає по вітальні свого розкішного будинку. Матюкається, стукає кулаками по стінах. Перед ним, потупивши ока стоїть кілька бандитів. Один з розбитою мордою. Той, у якого Чет забрал перший пістолет.
- Хто цей виродок? – гримає Хамло.
- Не знаю, я його не бачив. – перелякано бубонить бандит.
- Як він міг пістолет у тебе забрати?
- Він каратист, звалив одним ударом! Я ж не думав, що так, я думав - черговий лошок, скільки ми їх переловили!
- Ні хера собі лошок! Двох поклав, третій у лікарні! Що за лошок такий? Блять!
Хамло звіром метається кімнатою, підручні бояться на нього і глянути, туплять у підлогу.
- Що менти кажуть?
- Нічого поки. Собаку по сліду пустили, вона в сквері поруч зупинилася. Опитують зараз місцевих, але поки начебто ніхто нічого не чув і не бачив.
- Треба цих помаранчевых притиснути!
- Фіг його знає, вони начебто самі в шоці. Зараз нараду в штабі проводять.
- Нарада? Поїхали на нараду! Я їм зроблю нараду! Війни, суки, захотіли! Буде вам війна!
Колона машин мчить нічними вулицями, зупиняється біля штабу опозиції, що спеціально розмістили на першому поверсі житлового будинку: як би не свавільничали вороги, а житловий будинок спалити не насміляться. Тепер із заґратованих вікон злякано дивляться за декількома десятками бойовиків з пістолетами і кийками, які ломляться у броньовані двері.
- Відкривай, розмова є!
Хамло ричить і махає кулаками, готовий убивати і топтати.
- Яка розмова?
- Особиста, бля! Виходи або нахуй тут усе рознесемо!
- Відведи людей!
- Ти мені не вказуй!
- Відведи людей, я вийду і поговоримо!
Хамло дає знак, його бійці відходять до машин, залишаючи його під світлом фар. Двері в штаб відкриваються, через них виходить червонопикий чоловік, що трохи накульгує. Його звати Піф, він начальник обласного штабу опозиції. Сходить з ґанку, підходить до Хамла. Не боїться його. Хамло це бісить ще більше.
- Що за хуйня? Розумієш, куди лізеш? – член аж кричить з люті.
- Ми нікуди не ліземо. – бубонить Піф.
- А людей моїх валити!
- Ми нікого не валили і валити не будемо.
- Не пизди!
- Пиздять пиздуни, а я тобі говорю, що ми тут не при чому!
- Чому тоді моїм людям говорили передати, що стріляти тепер будуть, якщо перешкодять клеїти листівки?
- Не знаю.
- А хто знає?
- Сам подумай! Якби ми, навіщо нам розкриватися так рано? Наводить тебе хтось на нас. Щоб ти нами займався.
- На що натякаєш?
- Мені натякати немає на що. Просто говорю, що це не наші. Підставляють нас. Щоб очі тобі замилити. Може, за Арсена які теми або Марин хвіст. Я твоїх справ не знаю, ти сам розбирайся, але говорю, що ми тут не причому.
Хамло важко дихає і дивиться на Піфа. Той стоїть вже аж багряний і не відводить погляд.
- Якщо, блять, довідаюся, що твої люди - усіх замочу! Ніхто мене не зупинить. – ричить Хамло.
- Я по свавіллю ніколи не виступав і виступати не буду. – відповідає Піф.
Хамло йде. Колона машин їде, Піф повертається в штаб і хапається за серце.
- Коньяку, швидко!
Приносять фужер грам на сто п'ятдесят. Випиває, закушує шматочком груші.
- Хто ж це чудить?
Піф давно живе у цьому місті і знає, що люди тут можуть витерпіти багато чого. У них відбирали підприємства, відбирали все і вони терпіли, ніхто не хапався за зброю, хіба щоб застрелитися. А тут на тобі. Вишукався хоробрий. Наливає ще коньяку, випиває і йде до себе в кабінет. Штаб переповнений людьми - усе готуються до приїзду київського керівництва.
Чет наступні кілька ночей не виходить на вулицю. Все місто не виходить, тому що вулицями шастають люди Хамла з наказом стріляти без розмов. Убили декількох п'яних і собачника, що вигулював свою таксу занадто пізно. Але все не те.
Хамло сидить вдома у кріслі і дивиться телевізор. В ногах у нього сидить Міра, гризе якісь горішки, трохи схожа на білочку. Хамло гладить її волосся. Міра дивиться на нього знизу вгору.
- Ти надовго їдеш?
- На тиждень. По районах попрацюю. Там безладдя, треба попрацювати з лохами.
- Візьми мене з собою.
- Ні.
- Будь ласка.
- Ні.
- Але чому?
- Тобі зараз не можна нервувати. Сиди вдома.
- Тільки другий місяць.
- Різка робота, не треба.
- Мені нудно без тебе.
- Потерпи.
- Дуже нудно.
Міра тягнеться до нього, він підхоплює її і цілує.
- Приїду - розвеселю. Потерпи.
Чет стоїть на забитій людьми площі. Дивиться навколо. Тисячі, десятки тисяч людей, стільки в місті ніколи ще не збиралося. Чет радісно стискає кулакі. Усе буде добре, вони скинуть режим, а без прикриття влади Хамло - ніхто. Можна буде залякати чи змусити через суд. Повернути на місце.
- Ющенко - так! Янукович - мудак!
Чет скандує разом з усім майданом і відчуває, як у нього мурашки біжать по шкіри від єднання з такою масою людей.
- Бандитів на нари!
Чет повторює і відчуває себе сильним, дуже сильним, відчуває, що перемога близько. Він поставить Хамла на місце! Поставить! Чет радісно посміхається. Про Міру він нічого не думає. Він заборонив собі думати про неї зовсім. Заборонив думати про все пов'язане з нею. Через це у спогадах у нього великі провалля, але він готовий їх терпіти. Міри немає, він зміг домогтися цього у своїх думках. А от сни виявилося неможливо контролювати. У снах вона знову і знову приходила до нього і співала про соловейка, співала своїм сильним голосом, сумна, у народному вбранні, з вінком на білих кучериках.
Коса моя розплетена
Її подруги розплели.
А на очах блистить сльоза,
Бо з милим я прощалася
Вранці Чету бувало дуже важко, але він уже звик бути сильним. Змушував себе вставати, втягуватися в рутину повсякденних справ. Він тепер днями пропадав у штабі опозиції, його почали поважати, стали запрошувати на наради, питати поради. Він входив у силову групу. Кілька десятків чоловіків з рушницями, кийками, просто міцними кулаками, які могли стати в нагоді ближче до виборів.
На площі Чет був не просто так - забезпечував безпеку. Ще ранком їхня група скрутила десяток провокаторів, що розвішували листівки про скасування мітингу. Потім накрили в під'їзді одного з будинків двадцять лотків з протухлими яйцями. Їх повинні були кидати в ораторів на сцені. Вдалося забрати кілька ревунів, якими хотіли заглушити мітинг. Чет примітив кілька підозрілих підлітків неподалік. Вони стояли групкою, щось переговорювалися, а потім раптом стали проштовхуватися в різні сторони. Чет кинувся на місце, де вони стояли. У юрбі було дуже важко пробиратися, але Чет був швидкий, встиг затоптати ґніт великої хлопавки. Вона повинна була вибухнути під ногами людей - розрахунок на паніку, яка при такому скупченні народу могла привести до страшних наслідків.
Чет махнув рукою хлопцям з групи, вказав на підлітків, які намагалися втекти. Двох вдалося спіймати. Чет пробирається, щоб провести допит, бачить Олену. Вона - його, розгублено посміхається. Чет спершу хоче удати, що не помітив її, потім киває рукою, мовляв вітається, і проходить далі. За сценою тримають спійманих підлітків. Бикота зі спального мікрорайону, їм навіть грошей не платили, просто люди Лисого сказали, що треба зробити. А людей Лисого боялися. Хлопцям навішали запотиличників і відпустили.
- Кажуть, Петрович послав Лисого в райони, щоб він тут не сильно витворяв.
- Всрався Петрович, не хоче у в'язницю після виборів.
- Зачекайте, подивимося, що на виборах буде.
- Так все нормально буде, Чет, переможемо ми. Бачиш скільки народу? Що з ним зробиш?
Чет оглядається навколо. Тисяч п'ятдесят. Тут дійсно складно щось зробити. Міліцією не розгониш, хіба танками. Але танками давити побояться. Це ж не Китай, це хоч і окраїнна, але Європа. Тут сваволити сильно не дадуть. Кучма ізгоєм ставати не захоче. Тому пакостити будуть, але щоб без великої крові. Кому хочеться в Гаазі за ґратами сидіти? Чет думає, що вчасно Мілошевича прибрали. Звичайно, шкода сербських братушек, але урок вийшов переконливий. Що в Європі сваволити не вийде. На що Петрович відморозок, а і то побоявся справжню бомбу в юрбі підірвати або з кулеметів розстріляти. По дріб'язку щипають, а більше ні-ні. Ну а з дріб'язком, вони впораються. І переможуть.
- Ющенко! Ющенко! Ющенко!
Чет скандує разом з усією площею і бачить, як люди починають посміхатися. Правильний мітинг. Сюди всі прийшли перелякані і забиті, с прихованою ненавистю до режиму. А підуть впевненими у перемозі і в майбутньому дні.
- Кучму геть! Геть, геть, геть! Янукану - третій строк! На нарах!
Через два тижні, у переддень виборів, Чет сидить на нараді в штабі. Усі напружені. Більшість не спали вже добу і навряд чи будуть спати кілька наступних.
- Наші з постів повідомляють, що їде чотири автобуси янучар з Донбасу.
- Озброєні?
- Кийки, битки, молотки, без пістолетів. Мабуть, будуть ділянки по селах бомбити.
- Нафіга?
- Ділянку розгромили - вибори на ній недійсні. Вони ж знають, що тут за Янека голосів не буде. До того ж, якщо на багатьох ділянках вибори не відбудуться, то і по округу вибори можна недійсними визнати. Кілька десятків помаранчевых округів зарубати і нормально. – розтлумачує юрист штабу.
- Треба їх зупинити.
- Як, Чете? Не битися ж з ними. Притому менти їх прикривають. За кожним автобусом по машині ДАІ.
- Я візьму їх на себе.
- Як Чет?
- Я зроблю. Мені тільки десяток людей потрібен. З рушницями. І горілки кілька ящиків.
- Ти що вигадав?
- Побачите.
Усі кивають головами. Чет завоював авторитет і нікому не хочеться брати на себе відповідальність за ті автобуси. Поліз Чет - нехай працює. Незабаром Чет із групою їдуть на мікроавтобусі. Чету постійно дзвонять і повідомляють про переміщення автобусів. Два залишилося під Ахтиркою, інші рушили на північ.
- Перехопимо їх.
Зупиняються на дорозі.
- Висаджуємося і ховаємося в кущі. Взяти з собою два ящики горілки.
Чету слухаються відразу. Спочатку над ним жартували, що вчитель співу, артист, але потім побачили у справі і вже поважають. Говорить водієві:
- Проїдеш уперед, за той пагорб, і начебто злетиш із траси. Побачиш машину ДАІ, зупиняй її. А автобус нехай далі їде. Ми його тут зустрінемо.
Мікроавтобус їде. Чет увесь час говорить по мобільному. Він напружений, але спокійний.
- Готуйся, їдуть.
На трасі з'являється старий "Ікарус" з донецькими номерами. Неспішно скакає по вибоїнах. Чет цілитися з рушниці і стріляє у переднє колесо. Автобус різко кидає убік, тільки-но не перевертається. Водій устигає пригальмувати. До автобусу вже біжать люди Чета з рушницями. Оточують, виводять із автобуса молодих переляканих хлопців. Всі як один, студенти донецьких вишів. Тремтять, просять не вбивати, говорять, що їдуть на виробничу практику. З автобуса виносять кілька стосів кийків, обрізків арматури і молотків.
- Хороша у вас практика планувалася, пацани.
Хлопці тупцюють біля автобуса і перелякано дивляться на рушниці. Водій починає розповідати, що в нього двоє дітей і сам він родом з Житомирської області.
- Видати всім по пляшці. – наказує Чет.
Хлопцям роздають по пляшці поганої люботинської горілки.
- Відкрили і випили, зараз же. – тихо каже Чет.
Хлопці переглядаються, не вірять в те, що почули.
- Хто, через мінуту не вип'є, одержить дріб у сраку. Швидко!
Хлопці відкорковують пляшки, починають ковтати. Видно, що для більшості не вперше пити горілку з горла. Випивають по пляшці. Чет стежить, щоб не розливали, а пили.
- Тепер всі у автобус!
Хлопці заходять в автобус, Чет наказує пробити всі колеса.
- Значить так, хлопчики. От вам ще ящик горілки. Ні в чому собі не відмовляйте. Відпочивайте. До самої ночі. Якщо хтось кудись рипнеться - нарікайте на себе. У нас тут партизанський край, німці боялися ходити, куди вже вам. Все ясно?
Хлопці кивають головами, гогочуть, їм уже добре, дехто блює у вікно.
- Ну, відпочивайте.
Чет дзвонить і викликає мікроавтобус. Той приїздить за кілька хвилин з машиною ДАІ. Даїшники дивляться на юрбу з рушницями. Чет показує, щоб їхали звідси, і прикладає палець до губ. Даїшники показують, що вони - могила.
- Поїхали далі.
У такий же спосіб гальмують ще один автобус.
- Чете!
- Що?
- У Миколаївці ці виродки виборчу ділянку громлять!
- Рано почали! Туди!
Поки приїхали, гостей вже немає, ділянка розгромлена, урни для бюлетенів розбиті, члени комісії, які намагалися захистити протоколи, побиті, у крові всі. Плачуть.
- Куди поїхали?
- У Річки!
- Дзвоніть туди, нехай ховають урни і протоколи!
- Вони до Річок не доїдуть.
- Чому?
- Там дорога погана, їх автобус загрузне.
Каже це якийсь мужичок у фуфайці і з мисливською рушницею. Чет посміхається.
- Поїхали навздогін!
- Ви теж сядете.
- Так, а що робити?
- Зараз.
За кілька хвилин до ділянки під'їжджають два трактори з причепами, забитими озброєними чоловіками. У кого вили, у кого сокира, а то і просто штикові лопати. Кілька з великими ножами, якими ріжуть свиней. Мужики в причепах тісняться і дають місце людям Чета. Їдуть по дорозі, яку і дорогою то назвати важко: море багна. За півгодини натикаються на застряглий "Ікарус". Його пасажири спершу кидаються в бій, але, роздивившись рушниці, розбігаються. Їх ловлять по околишніх ланах та лісосмугах.
- Є тут підвали якісь? – питає Чет.
- Навіщо?
- Щоб цих мудаков замкнути. До ранку хоча б.
- Силосна яма є стара, може туди їх?
- Можна і туди. Тільки щоб не сваволили ви. – наказує Чет. - Вони полонені, поводитися з ними без жорстокості.
- Добре. Я тільки руку зламаю тому гадові, який сестрі моєї голову проломив. – каже один з селян.
- Одному.
- Одному.
- Домовилися.
Чета і його людей відвозять до мікроавтобуса, вони їдуть далі. Чету увесь час дзвонять.
- Треба в місто повертатися. Хамло там всіх людей зібрав, мабуть, щось почне творити, коли ділянки закриються.
Мікроавтобус мчить у сутінках, що густіють. Зустрічає кілька постів ДАІ, але ті не зупиняють. Знають, хто їде. Даїшники місцеві, не люблять янучар, як і всі інші.
Чету дзвонять і говорять, щоб скинули зброю.
- У місті облави, усіх, хто зі зброєю беруть. З Києва дві знімальні групи приїхало, кіно роблять, про те, що ми тут начебто бойовики. Так що сховати!
- А як з лисими без зброї? – дивується Чет.
- Не знаю! – кричить Піф. - Але зі зброєю вас пов'яжуть.
- Так нас і так пов'яжуть, а зброю підкинуть, якщо захочуть! – сперечається Чет.
- Наказ чув?
- Чув.
Чет б'є кулаком по коліну. Мікроавтобус заїжджає у двір будинку на окраїні міста, де залишають всю зброю і в штаб приїжджають чисті. А там уже міліція робить обшук. Одержали сигнал, наче в штабі засіли озброєні люди. Обшукують і Чета. Нічого не знаходять, ще довго крутяться, але в штабі скрізь відеокамери, підкинути зброю непомітно складно. Міліція уходить, Чет знову на телефоні.
- Лисі оточили дільницю на Пришибі. Вимагають результати міняти!
- Поїхали. – каже Чет.
- Їх там тридцять чоловік!
- Поїхали. – кричить Чет.
- З битками, з молотками!
- Поїхали! – ричить Чет.
Поспішає до мікроавтобуса, за ним його група. Десять чоловік. Міцні мужики, але з голими руками проти биток не підеш. Розуміють це і дивляться на Чета.
- Що робити будемо?
- Подивимося.
Їдуть мовчки, їх зупиняє міліція, обшукують. Лейтенант тихенько шепоче Чету на вухо.
- Не їхали б ви туди, вони вас чекають.
- Дочекаються.
- Ну, дивися.
Їдуть далі, звертають з дороги у двори, от і школа, в якій знаходиться виборча дільниця, один з найбільших по місту. Біля входу стоїть юрба лисих. Десь півдесятка бандитів дорослих і десятка три підлітків. Усі не з голими руками, дивляться на мікроавтобус.
- Їдь, їдь, не зупиняйся! - командує Чет і водій, який почав було пригальмовувати, давить на газ. Мікроавтобус їде, лисі вслід кричать мати і сунуть факи. Мікроавтобус повертає за ріг.
- Тут зупини!
Чет вистрибує.
- Що робити будемо?
Усе з надією дивляться на Чета, тому що він поводиться так, начебто знає, що робити.
- Зараз ідемо по під'їздах, дзвонимо в кожні двері і говоримо, щоб люди виходили. Виходили самі, дзвонили знайомим, кликали сусідів. Кожний бере по під'їзду і вперед! Говорити переконливо. Гасла такі: Або захистимо свій вибір або поставлять раком! Іншого не дано! Виходьте! Або ми народ або холуї! Сьогодні залишитеся сидіти вдома, завтра бандити прийдуть до вас у квартиру!
- Та ніхто не вийде, Чете! – кивають головами його люди, які розчаровані таким планом.
- Виконувати!
Багато хто з його групи колишні військові або міліціонери, дисципліну знають, тому йдуть. Дзвонять, переконують переляканих людей.
І вже за кілька хвилин з під'їздів починають виходити люди, стоять перелякано під стінами будинків, бояться відходити. Виходить Чет.
- Не стойте просто так, ідіть по інших будинках, піднімайте всіх!
За півгодини зібралося вже кілька сотень і народ підтягується. Чет дивиться на юрбу.
- Тепер йдемо на дільницю! Триматися разом і не бояться! Там шмаркачі, вони не полізуть у бійку! Вперед! – кричить Чет поставленим голосом.
Крокує першим, за ним інші. У темряві юрба виглядає загрозливо. Усі йдуть мовчки, стиснувши кулаки, повні рішучості чоловіки та жінки. Лисі бачать темну пляму, що насувається до школи.
- Агов, що там таке?
Кидають цигарки і недопиті пляшки пива, хапаються за кийки та битки, щоб знищити кожного, хто спробує їм перешкодити. Вони почувають себе господарями, упевнені, що переможуть хоч кого. Але коли юрба виходить на освітлену площадку перед школою, лисі лякаються і починають відступати. Юрба майже неозброєна, але в двісті або й триста людей, із сусідніх будинків підходять ще, їх усе більше. Юрба оточує лисих, припирає їх до стіни школи, не залишає шляхів до втечі. Уперед виступає Чет.
- Киньте все що в руках на землю і уходьте по одному. Швидко!
Лисі дивляться вовками і мовчать.
- Щось не ясно?
- А ти хто такий?
З юрби лисих виходить хлопець. Худий, жилавий, рухливий, спортсмен, досвідчений забіяка. Чет бачить, що такого не здолає. Жалкує, що немає пістолета. Говорить собі, що не потрібно лякатися.
- Я Чет Загорулько, з обласного штабу. А ці люди, жителі міста. Ще питання є?
- Як тебе звуть? – керівник лисих сміється, ті починають підбадьорюватися і вже не такі перелякані. - Ти видно крутий?
- Та ні, це ж ти в нас крутий. – каже Чет і наказує собі не боятися. Все, він вже відбоявся своє.
Бандит уже близько, в руках у нього кийок і Чет розуміє, що зараз буде удар. Хоче кинутися на ворога, бо іншого виходу немає, коли позаду клацання.
- Мудак, кинь кийок.
Чет обертається і бачить позаду хлопця з гвинтівкою. Хлопець, як хлопець, середньо росту, трохи гладкий, у чорній шапці, яка закриває обличчя. Звідки він і узявся? З гвинтівкою! Не рушницею, а справжньою гвинтівкою! Якби Чет розбирався в зброї, то впізнав би снайперську гвинтівку Драгунова із глушником. Бандит, той он впізнав зброю і злякався, зробив крок назад.
- Кидай. – каже хлопець.
- Лякати мене будеш? – не здається бандит.
- Ні.
Спалах, приглушений звук і лемент бандита. Він упав на асфальт і кричить, катається, схопившись за ногу.
- Всі швидко кинули зброю, якщо хочете з ногами залишитися. – наказує хлопець. В нього зовсім не командирський голос, але бандити слухаються, швиденько кидають молотки та кийки.
- Стали на коліна! Руки за голову!
Стають на коліна, руки за голову.
- Ну все, займайтеся. – каже хлопець і уходить. Натовп розступається перед ним. Чет наздоганяє.
- Зачекай, ти хто?
- Неважливо.
Чет думає, що хлопець зі снайперською гвинтівкою може ще знадобитися - незрозуміло, чого чекати далі.
- Нам може знадобитися твоя допомога.
- Я вже допоміг.
Чет хапає хлопця за плече.
- Зачекай....
- Забери руку. – хлопець каже так, що питань до нього більше не залишається.
Хлопець йде. Чет дивиться на нього. Згадує, як улітку хтось улаштував бійню і убив Мару, кримінального короля міста разом з усією охороною. Якийсь снайпер. А потім хтось стріляв у Хамла, але вбив якусь повію. Невже цей хлопець?
- Чет поїхали, на Роменку, там така ж херня!
Чет устигає крикнути, щоб люди не розходилися до оголошення результатів, охороняли дільницю. Їдуть на вулицю Роменську. Там люди вже зібралися, Чет іде з ними, сунуться юрбою на лисих. Оточують, роззброюють, відпускають. Потім теж саме на сусідній дільниці. Їдуть далі. Чет говорить по телефону, питає, де найскладніша ситуація.
- Чете, здається за нами хвіст.
Водій показує в дзеркало заднього виду. Чет бачить чорну "бэху", що тримає дистанцію і їде за ними. Потім раптом начебто зривається з місця і йде у обгін. Чету здається, наче він побачив, як мигнуло дзеркало дверей.
- Гальмуй! – кричить Чет.
Водій б'є по гальмах, мікроавтобус веде убік і розвертає, автоматна черга з "бэхи". Вона повинна була прошити весь автобус, але зачепила лише куток. Місце біля водія, де сидів Чет. Він стогне.
- Що з тобою?
- Потрапили, суки! – каже Чет через стиснуті зуби.
"Бэха" зникає за поворотом. Чета витягають з кабіни, затаскують у салон.
- У лікарню, швидко! Чете, як ти?
Чет мовчить, у нього шок. Дивний стан, коли навіть не боляче, а просто закладені вуха і щось вологе на животі. Одяг набряк кров'ю.
- Чете, тримайся Чете! Ми вже біля лікарні! – кричать йому, а він чує голоси товаришів наче через вату.
Мікроавтобус заїжджає у двір лікарні, там якийсь переляканий медик починає пояснювати, що везти треба в чергову лікарню, а вони прийняти не можуть. Чет непритомніє, хлопці з його групи починають кричати, ледь не лупцюють лікаря, піднімають на ноги всю лікарню і Чета таки везуть в операційну.
Він приходить до тями тільки вранці. Лежить слабкий, ледь-ледь соває язиком, але лікарі говорять, що жити буде. У палату заходять слідчі, задають дурні питання, самі зізнаються, що знають, хто стріляв у Чета. Тільки ж в лисих прикриття, лисих не можна чіпати. Тому запитують більше про хлопця зі снайперкою. Це та снайперка з якої поклали Мару з компанією, та снайперка з якої ледь не вбили Лисого, рознесли голову якійсь повії. Цікава снайперка, звідки вона узялася?
Чет не знає, в'яло відповідає, коли слідчі йдуть, почуває злість. Зараз стільки роботи, а він валяється тут і невідомо коли вийде, лікарі побоюються якихось ускладнень, люди зі штабу приносять дорогі ліки, приходили газетярі, написали про нього статтю, але фотографуватися він відмовився і імені попросив не називати. Повинен ховатися, повинен ударити по Хамлу зненацька. Приголомшити і розгромити.
Чет закриває очі і незабаром спить. Він багато спить, йому колють димедрол. І щораз Чет бачить сни з Мірою. Зазвичай він бачив тільки, як вона співала, а тепер вони ходять під ручку, цілуються в під'їздах, займаються коханням в парку, п'ють вино, регочуть, бігаючи під дощем. Чет спить і посміхається, його обличчя щасливе, як у дитини. Потім, коли прокинеться, він буде дратуватися і кпинити себе, він же заборонив собі думати про Міру, викреслив її зі свого життя. Головна мета - повернути член. І все, думати тільки про це. А Міри немає. Він випалив її зі своїх думок, але контролювати сни не міг. Сни дошкуляли йому, сни позбавляли спокою і призводили до депресії, коли він прокидався.
Чет саме бачив черговий сон, як вони з Мірою плескаються у морі, коли в палату прийшла Олена. Вона принесла вареників із сиром, Чет так їх любив і гранатового соку, якій дуже корисний за великої втрати крові. Олена підійшла до ліжка і побачила щасливе обличчя Чета. Заплакала, вона все ж любила його, незважаючи на всю його черствість. Підійшла і різко поцілувала його в чоло. Чет відчув доторкання губ, він був ще у сні, він думав, що це Міра, він сіпнувся, щоб зустрітися з нею губами, а замість цього вдарився чолом об підборіддя Олени, відкрив ока і побачив неї. Гримаса розчарування, злість від обману, він же був з Мірою, він чекав на неї!
- Йди геть!
Йому можна було цього і не говорити, Олена все зрозуміла по його обличчю. Ледь вистачило сил, щоб вийти з палати, а вже у коридорі розплакалася. Від болю і образи. Чет чує її плач з-за дверей і кривиться. Б'є себе по голові.
- Перемогти Хамла! Спочатку це, потім все інше!
Він думає про Хамла, думає, як змусити його повернутися на місце. Лежить годину чи дві, забороняє собі спати, тому що сни - чужа територія, у снах він сам собі не господар, там панує та, котру він хоче забути.
Чета збиралися виписувати тільки через місяць. Він пішов з лікарні раніше. Наступного дня після другого тура. Чет більше не міг лежати і слухати реляції про перемогу Янека. Переміг Янек, переміг і Хамло, виходить, програв він. Чет вирішив для себе, що не здасться, поїде в Київ або у Львів, які ніколи не ляжуть під Янека. Буде боротися там. А якщо вже програє, то повернеться в місто і уб'є Хамла. Застрелить. Пістолет і набої є.
Чет йде вулицею. Машин небагато, людей теж. Вся розгублені і налякані, ніхто не знає, що буде далі. Зустрічає знайомого зі штабу. Той розповідає, як після оголошення попередніх результатів Лисий пригнав до штабу ретранслятор і став крутити виступи Янека. Попутно пускав феєрверки і кричав у мегафон "Здавайтеся, суки помаранчеві!". Його бандити пили горілку із шампанським і жерли копчених курей. Свято в них.
- Що далі буде, Чете? Як далі?
- Боротися далі, це зовсім не кінець.
- Як же не кінець? Вони ж всіх тепер дотиснуть!
- Нехай спробують.
- Хамло кричав, що всіх урекає.
- Він, як усе бандюки, великий хвалько.
- Кажуть, що Петрович пообіцяв йому крісло заступника.
- Так хоч десять крісел, фигня все це! – дратується Чет.
- Валити треба з країни. – зітхає штабіст.
- Мені валити нікуди, це моя країна!
Далі йдуть мовчки, зустрічають ще знайомих.
- Чули, на площі народ збирається.
- Навіщо?
- Мітинг. На всіх заводах страйк, відкрили ворота, колони йдуть сюди. Щось буде!
Чет дуже хоче в це вірити, але вулиці поки порожні.
- Дивися, он!
Удалечині Чет бачить юрбу, що сміло виходить прямо на вулицю, машини зупиняються, потім починають підбадьорювати сигналами. Юрба з помаранчевими прапорами, велика. Кілька тисяч, люди всі йдуть і йдуть.
- Офігіти! – дивується знайомий.
- Я ж казав, що все тільки починається! – кричить Чет.
Відчуває, як від хвилювання починає тремтіти. Поспішає на площу. Лікарі говорили йому, що треба лежати вдома і якомога менше навантажень, але Чет розуміє, що зараз час діяти.
На площі вже зібралося кілька сотень людей, але юрба дуже швидко зростає, незабаром уже тисяча, потім дві, три, п'ять, десять, площа забита, виступають оратори, які говорять, що не можна погоджуватися з фальсифікаціями і пускати до влади бандита. Всі їм плескають. "Ющенко! Ющенко! Ющенко!" - скандують.
- Чете, привіт!
- Привіт.
Ще один знайомий зі штабу, з почервонілими від безсоння очима, збуджений багатолюддям.
- Як здоров'я?
- Та нормально.
- Може, виступиш?
- Я?
- Так! Ти ж у нас герой! Тебе всі знають, давай! Я тебе запишу!
Хлопець зникає в юрбі ще до того, як Чет устигає щось відповісти. Потім повертається.
- Зараз семеро виступлять, а ти восьмий. Рахуй.
Чет хоче сказати, що не звик виступати, не його це стихія, але не каже, мовчить. Напружено про щось думає, потім посміхається.
- Все, Хамло, пиздець тобі.
- Що ти говориш?
- Та, виступ повторюю.
- А.
На площі шум, нічого не чутно, багатотисячна юрба знаходить у собі сили і сміливість. Десь за годину Чету допомагають піднятися на вантажний причіп, що служить трибуною. Чета зустрічають оплесками, про нього дійсно багато хто чув, розповідають про його подвиги, про те, як ішов під кулі, нічого не боячись. Кров проливав! І простий же вчитель співу!
Чет піднімає руку, юрба вмовкає. Важко почати, сказати перші слова, і Чет згадує регочучого Хамла, щоб набратися люті та сил.
- Отут багато чого говорили, правильно говорили, що здаватися не можна, треба боротися і все таке. Про свавілля говорили, про бандитську владу. Так я хочу теж сказати, що треба не тільки говорити, але й робити! Що ми не знаємо, хто командував свавіллям? Хто посилав підлітків громити дільниці, хто бив і стріляв у нас! Знаємо! Це Лисий! Він говорить, що він – господар міста! Наш пан! Так ми люди чи барани! Будемо отут мекати чи підемо туди і покажемо Лисому, хто господар!
Чет показує рукою у бік річки.
- От там красується його палац, побудований на нашій крові і наших кістках. Звідти він командує, звідти вбиває і принижує нас! Так підемо туди і покараємо його! Покажемо, що ми люди, а не худоба! Почнемо з маленького бандита і дійдемо до того, який у Києві! Вперед!
Чет намагається злізти з причепа на землю, але його підхоплюють на руки і несуть. Юрба розступається, суне за ним убік ріки, там, де з'явився квартал палаців. Серед яких найбагатший - Хамла. Він відібрав палац у директора хлібозаводу, просто прийшов, приставив пістолет до голови і примусив подарувати. Тепер до палацу йдуть тисячі і тисячі. Кілька десятків бандитів, побачивши юрбу, кидається врозсип. Міліція теж не втручається. Ось вже виламують ворота у двір. Собаки на ланцюгах і ті нишкнуть, ховаються по будах, налякані багатотисячною юрбою. Люди заскакують у палац. Чет першим. Бачить, як широкими сходами спускається Хамло з пістолетами в обох руках. Він сміливий і рішучий, але він не дурний. Він бачить, що на цю юрбу не вистачить набоїв і біжить у свій кабінет. Чет за ним. Юрба, що розгубилася серед багатства палацу, трохи відстає.
Чет вбігає в кабінет, двері за ним закриваються, за ними стоїть Хамло з пістолетами.
- Попався, виродок! Тобі мало було зламаних пальців, тобі потрібно було прострелити і голову! – кричить Хамло.
- Спробуй! – Чет зовсім його не боїться.
- Спробую! Чим ти можеш мені перешкодити?
- Твоїм бажанням жити! – кричить Чет і переможно регоче.
- Що? – дивується Хамло.
- Подивися на двері! Бачиш, як тремтять вони під ударами! Вони витримають хвилину-дві, не більше. А потім люди увірвуться сюди і вб'ють тебе! Порятунку не буде!
- Я озброєний!
- Ти озброєний проти одного, двох або десяти, але проти тисяч ти беззбройний! Твої бандити покинули тебе і ти вже стоїш у стінки!
- Я вб'ю тебе! – Хамло кидається до Чета.
- А потім уб'ють тебе!
- Покидьок, потрібно було вбити тебе раніше!
- Не думай про минуле, думай про майбутнє. Так, ти всього лише член і мозків у тебе небагато, то обрисую тобі загальну картину. Вибір твій невеликий: або ти гинеш, або залишаєшся жити тим, ким ти є. Моїм членом!
- Та пішов ти!
Хамло б'є Чета рукояттю пістолета по голові. Чет падає і сміється.
- Ти можеш бити, можеш убити, але це нічого не змінить! Або ти труп, або ти хуй, інших варіантів немає!
- Я втечу звідси!
- Спробуй. Глянь у вікно! Там юрба, що готова розірвати тебе на шматки. Біжи ж!
- Виродок, я не повернуся до тебе!
- Як хочеш. – Чет посміхається.
- Я звик до людського життя! – кричить Хамло.
- Мені плювати, на твої звички. Ти мій член і ти або повернешся в матню, або загинеш.
- У мене буде дитина!
- У тебе не може бути дитини, ти всього лише член.
- Я член з яйцями!
- Ти мій член! Головне слово - мій! – кричить Чет.
Він підвівся і посміхається, втираючи кров з обличчя. Хамло розмахує пістолетами і кричить:
- Виродок! Чмо! Непотріб!
- Лайся скільки хочеш. Тільки подивися на двері. Вони вже тріскотять, вони не протриматися і півхвилини. А за дверима юрба, що хоче твоєї крові. Вони вб'ють тебе, затопчуть і розтерзають! Роби свій вибір, члене, роби свій вибір!
- Ні! – аж стогне Хамло.
- Дивися!
Чет показує у бік вікна. Дитячий фокус, але Хамло повертається і дивиться. Чет хапає зі столу величезну срібну попільницю і б'є по голові. Хамло падає на підлогу. Чет швидко розстібає ширінку, хапає член за ноги і починає прилаштовувати на місце. Здається, що це неможливо, він же такий величезний, але Хамло раптом починає зменшуватися, ноги його потопають у шкурці і незабаром він уже на місці, начебто так і було. Чет ледь устигає застебнути ширінку і упасти на підлогу, коли юрба вривається в кабінет, виламавши двері.
- Де він?
Рик багатьох глоток. Чета піднімають, він робить вигляд, що знепритомнів, говорить, що Хамло вдарив його рукояттю пістолета по голові, утирає кров.
- Може, він вистрибнув у вікно? Або тут є таємні двері?
Люди починають руйнувати стіни, у надії знайти хід, яким вислизнув Хамло, а Чет проштовхується на вихід з кабінету. Наче за медичною допомогою, але сам іде до рожевих дверей. Міра завжди любила рожевий колір, у неї був поганий смак, хоча Чету це здавалося милим. Двері закриті. Чет навалюється плечем, виламує її, заходить у кімнату. За ним ідуть ще кілька людей, але Чет наказує чекати зовні. Його слухають.
Чет закриває двері і оглядає кімнату з великим ліжком, величезним телевізором і столом, на якому стоїть багато косметики, лежать гори прикрас.
- Міро, виходь, я знаю, що ти тут. – каже Чет.
Вона з'являється з-під ліжка. Перелякано дивиться і не відразу впізнає його.
- Чете Космовичу?
- Так, це я.
- А де, де Петя?
- Хто?
- Петя.
- Ти маєш на увазі Хамла?
- Кого?
- Свого дружка?
- Так, де він?
- Його більше немає.
- Як немає? – лякається Міра і Чет з болісною радістю помічає її переляк.
- Його вбили.
- Що? – вона кривиться так, наче її сповістили про смерть рідної мами.
- Не хвилюйся. – з презирством посміхається Чет. - Все що він подарував, можеш залишити собі. Збирай речі і йди, тебе ніхто не чіпатиме.
- Його вбили? – голос Міри починає тремтіти. – Вбили?
- Так.
Чет посміхається, почуваючи смак перемоги. Раптом Міра падає на ліжко і починає ридати. Чет жодного разу не бачив, щоб вона плакала. Він плакав, коли дивився, як вона співає, але Міра - жодного разу. Тепер же вона ридала, а Чет скрипів зубами. Його накривали ревнощі.
- За ким ти плачеш? Ти хоч знаєш, хто він! – роздратовано кричить Чет.
- Я кохала його! – скрізь сльози шепоче Міра.
- Ти любила бандита і вбивцю! Точніше його гроші!
Міра підхоплюється і хоче втекти, але Чет хапає її і кидає назад, у ліжко.
- Куди?
- Я хочу побачити його! – кричить Міра.
- Ні! Забудь про нього!
- Що?
Міра крізь сльози дивиться на Чета. Той скривив обличчя в презирливій усмішці.
- А я ж кохав тебе. Кохав так, як ніхто і ніколи не буде кохати тебе! – каже Чет і губи його пнуться в напруженні.
- Що?
- А ти відкинула мої почуття заради якогось покидька, заради якогось хуя!
- Він кохав мене! – кричить Міра.
- Шльондро, що ти знаєш про кохання?
- Він кохав мене!
- Він трахав тебе, мав тебе, ти була його іграшкою. Гарна пізда, яка ще і співає! Круто!
- Він кохав мене!
- Я кохав тебе, тільки я! – кричить Чет.
Міра вже не плаче, дивиться на нього враз просохлими, злими очима.
- Ти кохав мене? Ти хотів мене трахнути! Хотів, але не міг, тому що ти - ніхто. Ти й у підметки не годився Петі, ти його волосинки не вартий!
- Дурепа!
- Ні, це ти дурень! Гордий дурень! Ти так себе цінуєш, ти здаєшся собі найкращим, якимось казковим дивом! І от ти полюбив дівку з родини п’яниць! То вона повинна була радіти такому щастю і бути вдячною! Сам Чет Космович, хоче її трахнути! Про що ще можна мріяти?
- Не кажи дурниць!
- Тільки ти - лайно! Ти - жалюгідний! Ти - лузер, невдаха, що прикривається розумними словами! І ти не кохав мене! Ти просто хотів мене трахнути, хотів тому що я тобі не давала. А ти не міг зрозуміти, як якась сучка з села, може пройти повз такого принца!
- Ти повія, ти просто повія! Тупа, мерзенна, огидна повія!
- Що ж ти тоді бігав за мною, що ж ти все норовив мене полапати! Та у тебе навіть зараз член на мене стоїть!
Чет дивиться на роздуту матню і гилить кулаком. Боляче, дуже боляче, але з членом інакше не можна.
- Повія! Доля нагородила тебе талантом - прекрасним голосом! А ти наплювала на талант, продалася по дешевці, за фінтіфлюшки! Дурепа! – гримить Чет.
- А ти тому і убив його, що не зміг простити, що я обрала Петю! Ти вбив його із заздрості! Тому що він був краще тебе, щедріше тебе, він кохав мене по-справжньому, не робив мені ласку і не чекав, що я буду цілувати йому ручки, а кохав! Він міг кохати! А ти – ні!
- Дурепа!
- І нехай ти його вбив! Але я завжди буду пам'ятати його! І я ношу під серцем його дитину! Його дитини, а не твою!
- Що? – Чет ледве втримується на ногах від цієї звістки.
- Ти вагітна?
- Так. – Міра киває головою.
- Від кого? – Чет відчайдушно хапає ротом повітря, бо задихається.
- Від Петі.
- У Хамла не могло бути дітей! – Чет аж кричить.
- Звичайно, діти можуть бути тільки в тебе! Тільки їх немає, тому що жодна баба не спокуситься на такого невдаху, як ти!
Чет б'є Міру в обличчя. Вона падає на ліжко, посміхається, облизуючи закривавлені губи.
- Може, ти і мене вб'єш, як убив його? Давай же, давай! – кричить вона. Чет дивиться і розуміє, що хоче її вбити. Знищити, розірвати на куски, задушити цю негідницю, яка завдала йому стільки болю. Він аж робить крок, Міра бачить божевілля в його очах і аж здригається, не чекаючи від нього такої люті.
Та Чет зупиняється. Говорить подумки сам собі, що якщо зараз не витримає, то тим самим визнає свою поразку. Він вирвав цю сучку у себе з серця, має забути про нього. Йому байдуже, що з нею. Вагітна? Та йому начхати!
- Я не бруднив руки об нього і не буду бруднити об тебе. – нарешті каже Чет. - Живи, як хочеш, ти мене більше не хвилюєш. Тебе для мене немає.
Чет розвертається і виходить. Говорить людям, що чекають:
- Там Лисого немає, тільки його коханка, що плаче, бо тепер нікому буде дарувати їй діаманти. Викиньте її звідси і шукайте Лисого далі.
Чет спускається сходами і чує, як кричить Міра. Не радіє і не засмучується, адже її більше немає для нього. Виходить на вулицю.
- Чете Космовичу, вас у штабі чекають! – кличе його один зі штабістів, що примчав на машині.
- Так, їду. Але в мене ще одна справа. У центр підкинеш?
- Звичайно!
Знайомий везе його на штабній машині в центр. Чет просить зупинити біля звичайної хрущовки, піднімається на третій поверх, дзвонить у двері. Відкриває Олена. Вона сумна, у якомусь затрапезному халаті, але Чет не звертає на це уваги. Він уже все для себе вирішив.
- Привіт, Олено. Я кохаю тебе, виходь за мене заміж.
Вона стоїть і дивиться на нього, не знаючи, що і думати. Чет робить крок і цілує її в губи.
Через кілька днів Чет допомагає Олені зібрати речі. Вона переїжджає до нього. Чет несе якийсь ящик, Олена з любов'ю дивиться на милого. Вона дотепер не вірить у своє щастя.
- Четику, а коли ти підеш на роботу?
- На роботу?
- В училище, там тебе із задоволенням приймуть.
- Ні, я не повернуся туди.
- Чому?
- Тому що, пісні співати потрібно тим, хто хоче їх слухати.
- Не зрозуміла.
- Цим дітям не потрібні мої заняття і мої знання. Вони цінують інше і нехтують тим, що даю їм я. Не хочу кидати насіння знань у пісок.
- Але тобі так подобалася твоя робота! – дивується Олена.
- Я тішив себе ілюзіями, тепер прийшов час дорослішати. Дитина живе мріями і ілюзіями, а дорослий повинен дивитися правді в очі.
- Але чим ти будеш займатися?
- Мені пропонують очолити район.
- Що?
- Стати главою райдержадміністрації. Я добре зарекомендував себе під час революції, придбав цінний досвід, я думаю, що впораюся. Звичайно, доведеться поїхати з Сум, але квартиру в районі нам дадуть. Ти ж поїдеш зі мною?
- Хоч на край землі!
Олена цілує його і відчуває себе найщасливішою людиною на землі. Чет гладить їй волосся і думає, що вчинив правильно, викинувши з голови всі безглузді мріяння про незбутнє. Співай пісні тим, кому вони потрібні, будь із тим, кому це важливо, не дозволяй уяві робити тебе нещасним. Все просто і у цій простоті і є правда життя. Не колоситися в марних надіях, а діяти. Не мріяти, а жити. Створити родину, побудувати будинок, виростити сина, посадити дерево. Він уже не хлопчик, йому за тридцять і настав час ставати дорослим. Він став дорослим.
І скорив свій член, що тепер і пискнути не може. Щоб він більше не втік, Чет зробив спеціальну вуздечку, яку ніколи не знімає. Олена спершу дивувалася, але ж коханій людині так легко прощати його дивацтва. Вона дивиться на нього з очами повними зліз щастя.
- Я кохаю тебе, - тихо шепотить Олена.
- Я тебе теж, - відповідає Чет і цілує її. Очей не закриває, тому що варто закрити очі, як бачить Міру в народному вбранні, що співає:
Козаче мій А я твоя
Пусти мене зійшла зоря
Проснеться матінка моя
Буде питать, де була я
Але нічого, він упорається. Упорався ж з членом, упорається і з мріями. Дорослим, він став дорослим і не дозволить собі повернути з цього шляху.
