7. Муки душевні. Муки сердечні.
Привіт,Офеліє!
Я тебе не бачив всього два тижні,а таке враження,що минула ціла вічність.Час без тебе йде дуже повільно.
Не знаю чому,але ,знов тебе зустрівши,я відчув певний емоційний зв’язок.Можливо саме тому ми і зустрілись.Серце підказувало мені,куди йти і що робити.
Мені дуже тебе бракує.Таке враження,що в мене відібрали кусок мене самого.Хоча…напевно так не можна…не можна вважати тебе частиною мене,бо я нікчемне створіння,а ти - надзвичайна. Швидше,це я частина тебе.Частина чогось грандіозного і прекрасного.Його не найкраща частина.Далеко не найкраща.
Ми якось пов’язані.Я ще не знаю як,але пов’язані.Ми дуже схожі.В нас багато спільного,але ще більше відмінного…Ми мало спілкувались,але я знаю,що це так.Знаю,бо за ці пять років ти мало змінилась!
Мені дуже сумно і самотньо.
Вибач за відвертощі.
Па.
28.03.05
Ти мені не відписала,але я не маю сил чекати на твою відповідь.Почуття і емоції перекривають мені горло.Мені важко дихати.Мені важко дихати без тебе.Всі ці роки мені бракувало тебе.
Ти,напевно,думаєш,що я ідіот.Я і сам так думаю.
Я шукав тебе в кожному слові і в кожному обличчі,я шукав людей,на тебе схожих,але таких більше нема,не буде…
30.03.05
Я читаю його листи і мені страшно.Я і сама вже не можу без нього.Не витримую.Я ні на хвильку не припиняю думати про нього.Він поселився в моїй свідомості.
А ми і справді пов’язані.Інакше…всі ці сни.Мені ж снилась пожежа!!!!!Мені снилось,що йому погано!
А ми і справді пов’язані.І від цього мені страшно!
Привіт,вибач,що так довго не відписувала.Не могла до нету дібратись.
Як твої справи?
Таке враження,що в тебе глибока депресія.
В мене точно!Хандра замучила.Можливо по тій причині,що мені нудно.Нічим не можу себе розважити.Нікому нема до мене діла.Коли ти приїдеш?Я сама горю бажанням тебе бачити!
Моє життя сіре,в ньому нічого не відбувається,тому писати нема про що.
Па!
Цілую.
Офелія.
4.04.05
Сонечко моє ясне,Офелія!
Я мало не скакав до стелі,коли відкрив скриньку і побачив твого листа.
Я приїду на вихідних!!!!Нарешті я тебе побачу!Ми ж сходимо кудись,правда?!
Я хотів би,щоб ти мене зустріла,але я приїду дуже рано,тому відсипайся і набирайся сил перед нашою зустріччю.Ніхто не знає,що я приїду,тому заважати нам ніхто не буде!
Ти-промінь світла в моєму житті!З тобою я усвідомив,що в житті є і позитивні моменти.Ти і є цими моментами!
В мене таке враження,що ти-мій ангел-охоронець,який оберігав мене всі ці роки!Не знаю чому,але я завжди відчував твою присутність.Ти була зі мною всюди.
До зустрічі,мій світлий і прекрасний, Янголе з порізаними руками і поламаними крилами.
4.04.05
«…ПОЛАМАНІ КРИЛА!!!!Звідки йому відомо про поламані крила?!Все ж…я їду дахом-хом-хом-ом-ом! О! Вже чую відлуння тарахкаючого шиферу!
Цей хлопець мене доводить до божевілля!Моїм коханням,своїми зізнаннями,своїми проблемами,своїми загадками…
Або він бачить мене наскрізь,або занадто сильно відчуває,або тут має місце якась містика…
Все моє життя огорнуте інтригами,загадками і містикою…
Все моє життя – суцільна помилка!!!!!Моє життя - помилка!Мене не повинно було б бути!Мій батько не хотів мене зачинати,мама не хотіла мене народжувати,моє життя мало обірватись ще в материнському лоні,через вживання наркотиків моєї маман…
І як я маю себе в цій ситуації поводити?»
От і настав цей (судний) день.
Він мав приїхати вранці,відіспатись і подзвонити Офелії.
Півдня вона намагалась спати,щоб час його дзвінка прийшов швидше.Заснути їй не вдалось.
Її трусило.Адреналін лоскотав живіт.Голова тріщала по швам.Піднялась температура.Їсти вона не могла також.Надмірне нервування створило хворобу,яка вже намилилась розбити тимчасовий лагер в її організмі.
Це був найважчий день в її житті.Сказати,що їй було погано ї важко - це нічого не сказати.
Хвилини тягнулись так довго,як не тягнулись перед найвідповідальнішими подіями в її житті.Вона ходила з кутка в куток,незнаходячи собі місця,їй хотілось битись головою об стінку,вона була готова померти,тільки б не чекати.Проте,померти було б тупо,бо приїхав Діма - сенс її існування. Зараз він відпочине і вони зустрінуться.
Мобільник з рук вона не випускала. Але ця мала пластмасова срібляста наволоч, нашпігована мікросхемами і ше якоюсь туфтою, не подавала жодних ознак життєздатності, тобто пристрій працював, але ніхто не дзвонив, а повідомлення від операторів,які вселяли в дівчину життя,коли приходили. Дратували смертельно,коли виявлялись не «тими»,тобто «від оператора»,а не «від Діми».
Наступав вечір.Дзвінка все ще не було,тому Офелія взяла ініціативу в свої руки і подзвонила причині шаленого хвилювання і душевного неврівноваження.Пішов сигнал,хтось підняв трубку і п’яний голос Діми під фоновий вереск якихось дівуль сказав: «Офелія…а ми тут з Олегом пиво п’єм…шось я вже такий п’яний!Ми напевно не зустрінемось,бо завтра я поїду,але я ше якось…»-голос обірвався.Офелія збила виклик.Вона рідко плакала,але в той день вилила весь запас сліз,який накопився за весь той час,що вона їх утримувала!
«Мені паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно, паскудно,паскудно,я- непотріб,непотріб,непотріб,непотріб!!!! Я хочу здохнути, здохнути, здохнути, здохнути,здохнути, здохнути, здохнути, здохнути, здохнути, здохнути,здохнути, здохнути, здохнути, здохнути, здохнути, здохнути, здохнути, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ, ЗДОХНУТИ!!!!!!!!!!!!!! Для чого він з’явився в мому житті?Навіщо він приїхав? Краще б його не було! Краще б я його не знала? Краще б він не казав,що я йому потрібна, що він не може без мене ,що ми пов’язані і бла-бла-бла! Тоді б я не претендувала на взаємність і жила в своє задоволення, кохаючи його!»
Не побоюсь сказати ,що це був найгірший час мого життя.Я знов почала божеволіти.Цього разу посправжньому, без участі різних містичних персонажів.Все , що було зі мною раніше,відійшло далеко на задній план,більше того,майже зникло з моєї свідомості.Все,що було раніше здавалося сном.Воно було не зі мною,а з дівчинкою,яка давно померла.Померла там,у ванній,перерізала собі вени кілька місяців тому.
На той час Офелія Вишко була зовсім іншою людиною:це була майжебожевільна,одержима палкою ,без взаємності,пристрастю.
Після того випадку я ще довго страждала.Мені було боляче.Моя ненависть мене спалювала.Моє розчарування мене спалювало.Моє кохання мене спалювало.Моя пристрасть мене спалювала.Його байдужість мене спалювала.Спалювала і спопеляла.Ось воно…моє дев’яте коло пекла.Я опинилась в епіцентрі полум’я.Воно оточувало мене і не відпускало.
Я плакала.Я знала,що не заслуговую на таке страждання.Марта казала,що він мене не вартий,що він не для мене,що я варта кращого(але ж кращого немає,НЕМАЄ!!!!).Я в це майже вірила,але поверталась додому і писала йому лист «на мило»,або катувала телефон есемесками,а потім молилась на телефон,очікуючи його скупих відповідей.
І він писав…
Інколи писав,що в Варшаві йде дощ,що він їв на вечерю канапки з сиром,що він готується до іспитів,що йому написала листа подруга з Німеччини…раз написав,що я ,напевне, прев’язала його до себе невидимими нитками і час від часу за них смикаю…
І я його пробачила…
І я знов йому повірила…
Але все одно мені було важко. І я подзвонила Юрі.
-Ну…давай!Розповідай, що там в тебе сталося?
-Я, якшо чесно, не впевнена, що хочу про це говорити…в моєму випадку треба просто відволіктись…
-Погані емоції отруюють організм, знищують його…тому, краще випустити їх на волю…розповісти…поплакатись…інакше вони тебе будуть мучити ще довго…
-П’ять років тому я познайомилась з одним хлопчиком,ми стали друзями,дуже близькими друзями…крім нього в мене нікого не було.А потім він поїхав жити до Варшави.
-І?
-В кінці лютого ми зустрілись знов…
-І?
-Краще б він не приїжджав!
-Дай вгадаю!Або він закохався в тебе,або ти в нього…
Офелія розвернулась до Юри спиною і почала йти.Це був єдиний спосіб приховати сльози.
-Сонце…Куди ти йдеш?Ти…плачеш?
Вона заридала ще більше і впала йому на груди.
-Заспокойся!Він до тебе байдужий?
-Я не знаю.
-Ну то ще не все втрачено.Може ви ще будете разом.
-Я не впевнена,шо цього хочу.
-Себто?
-Зараз він мій друг.В нас стосунки ніби…більш-менш…Але якшо він мене не кохає(я знаю,шо як друга,як людину він мене любить,але не впевнена,шо це шось більше),то рано чи пізно ми розійдемось і швидше за все наші стосунки зіпсуються,а я не хочу його втрачати!Більше за все на світі я боюся його втратити!!!
-Тоді не кажи йому нічого.Хай все йде своїм шляхом.Час розставить крапки над «І».
-Але я не можу без нього.Мені хочеться вовком вити,коли його нема поряд…я від нього залежна,як від героїну.Я не почувалась так жахливо навіть коли кидала курити!Більше того,батьківське розлучення і мамину смерть я якось легше переносила,ніж усвідомлення того,шо я для нього «ніхто»,шо я йому не потрібна…
-Ти ж казала,шо ви друзі.Значить потрібна.
-Так,але …слова про те,шо ми просто друзі і я не претендую на будь-яку взаємність,часом здаються мені самообманом,придуманим мною для того,шоб легше було жити без нього…
-Так і є.
-Він мені не пише.Я вже тиждень щодня йому пишу на e-mail і надсилаю йому sms-ки,але він не відписує.Раніше відписував,а зараз…
-От шо я тобі скажу,але не ображайся:ти його дістала!І якби він був в тебе закоханий,то відписав би.Так що ,збийся.Змирися з тим,що ви-лише друзі.
-Але я не можу…
-Він також людина.І він також має право на вибір.І цим вибором можеш бути і не ти.Отже,прийми це як належне.
І я прийняла це як належне.Я прийшла додому і стерла всі його номери телефонів і адреси електронних скриньок(які не мала звички запам’ятовувати),всі повідомлення і листи з пам’яті мобільника і комп’ютера.Короче кажучи,я намагалась стерти його зі свого життя.Шкода,що з пам’яті не можливо видалити спогади.
Щодня я хотіла йому нагадати про своє існування,щодня в мені накоплювались почуття і думки,якими я хотіла поділитись.Але я не могла цього зробити.І так було краще.Я знала,що час все лікує…
…але він не дав мені часу.
Через чотири дні він написав,що склав іспити і приїде до Львова.
Ми зустрілись біля Ратуші після моїх занять з репетитором-істориком.До моїх вступних іспитів залишився місяць. До щкільних також залишався час.Я,взагалі,дивуюсь як мені вистачило холоднокровності,щоб вчитись.
Він сидів на тротуарі по-турецьки,листаючи якийсь журнал.Я підійшла майже впритул: «Привіт!», «Честь!»-відповів він.Я сіла поряд.
Наше спілкування складалось з тупих балачок «ніпрощо»,перемішаних з незручними мовчанками.Наближався вечір і ставало холодно,тому ми підсувались поближче одне до одного,щоб зігрітись чужим диханням і теплом тіл.
Він лише взяв мене за руку,але мені було цього достатньо того вечора.
Він взяв мене за руку, і в мене ще й досі таке враження ,що він мене тримає.
-Доню!
-Тату!
-Можна я про щось тебе попрошу?
-Валяй!
-До вступних іспитів залишилось кілька місяців.Ти ж знаєш, як це важливо для нас обох!
-НУ?
-Я тебе прошу…БЛАГАЮ, не вздумай закохуватись до здачі вступних в універ! Здаси і роби,шо захочеш…
-Пашка…
-Га?
-Вали звідси.Пізно, раніше треба було казати.А іспити я здам, чесне піонерське.
«З кожним днем,з кожною хвилиною,з кожним новим етапом в наших стосунках я усвідомлюю, що завдяки йому кожна мить мого життя має особливе значення.В середині мене поселилось тривожне почутя ностальгії,чогось втраченого і не зворотнього!Я розумію,що більше ніколи не буду шукати з ним зустрічі,набиватися йому в друзі,більше не душитеме горло адреналін,який наповнював моє тіло при кожному очікуванні зустрічі з ним,не зриватиметься голос,не полум’янітиме шкіра від його лукавого погляду,не завмиратиме серце від дотику руки.Я більше ніколи не побачу його вперше(його шалено блакитні очі),не закохаюсь в нього знов,не поцілую його вперше,не втрачу його…а,хоча,якщо і втрачу,то можу не здобути назад,а якщо і здобуду,то все буде не так.
Не буде більше цього!Я досягнула всього,чого хотіла,я здобула те,чого прагнула…
Мені ніколи вже не буде дванадцяти років,не буде більше тієї дівчинки,яка загубилась у цьому великому світі,у своїй свідомості.
Не буде більше ангела з поламаними крилами,який опинився десь між світами.Він помер.Розчинився.Згорів.Так,згорів,але,наче фенікс,відродився у щось нове.Поки що мені не відоме.»
