Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2689
Творів: 51212
Рецензій: 95849

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14352, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.211.26.178')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Кінематографічна лірика

І повстав Він_для Владюші Бар-Кончалаби-4

© Владислав Івченко, 06-03-2009
Увечері Хамло відпочиває в клубі. Танцює посеред залу, гримить музика, миготять прожектора, поруч увиваються кілька дівок у коротких спідницях. Хамло хапає їх, притискає до себе, лапає за сідниці, щипає цицьки і кричить:
- Я мегахуй! Я мегахуй! Я мегахуй!
Дівки регочуть. За столами поруч сидять кілька хлопців, п'ють якісь химерні коктейлі, вороже дивляться на Хамла і його розваги.
- Що це за хер? – питає один.
- Так не знаю, недавно у місті з'явився. – відповідає інший.
- Борзий.
- Ага, всіх дівок уже тут перемацав.
Відвертаються, сидять, випивають далі. Коли один із хлопців підводиться і йде через танцпол на вихід. Хамло саме підхоплює дівку і вертить нею у повітрі, цілує її нижче пояса, чіпляє хлопця. Той штовхає Хамла.
- Чуєш, обережніше!
- Якісь проблеми? – питає Хамло, який все ще тримає дівку на руках.
- У тебе будуть! – каже хлопець.  
Хамло регоче, хлопець дивиться на нього так, наче хоче спалити поглядом. Хамло ставить дівку на ноги.  
- Потанцюйте поки самі, незабаром повернуся. Пішли, дебіл ,на вулиці поговоримо!
Хамло йде на вихід, хлопець слідом. З-за столу підводяться його друзі. Але поки вони виходять на вулицю, Хамло вже б'є ногами лежачого хлопця. Кидаються на Хамлао, він відбивається, валить по черзі всіх, махає кулаками і сміється.
- Ну що, дурні! Ще хочете? Ще?
Хамло один на ногах, всі його вороги стогнуть скривавлені у нього під ногами.  
- Ну що, мудили! Ще? Набавки може кому? Чого мовчите, сучонки? Язики проковтнули? Чи в сраку позатягувало? А?
Підскакує і б'є ногами. З клубу вискакують підручні Хамло, відводять його.
- Пішли шеф, а то менти зараз приїдуть.
- Де тьолки! Тьолок сюди! – реве Хамло. – Їбатися хочу! Я мегахуй!
Один з підручних біжить у клуб, другий заводить "Мерседес". Із клубу виходять три дівки. Перелякано дивляться на побитих хлопців.
- Сучки, в машину! Відпочиваємо! – кричить Хамло.
Незабаром "Мерседес" уже мчить нічними вулицями, Хамло на задньому сидінні мацає баб і сміється разом з ними. Час від часу, сьорбає віскі прямо з пляшки.
- Оце житуха! Бля, як я по ній у в'язниці скучив! – регочу Хамло.
- Ти сидів? – питає одна з дівок.
- Сидів! Скільки років без нормальних бабів і бухла! Тепер наздогнати все хочу! Наздогнати. Ох, бляді!
Хамло починає кусати дівок, ті верещать, як різані, хлопці на передніх сидіннях  крутять головами. Вміє їх шеф відпочивати, ой і вміє!  
Проходить тиждень. Чет сидить вдома на дивані і дивиться у підлогу. Пальці правої руки у гіпсі. Чет обережно тримає руку на животі і сидить. Схуд, змарнів, синці і забої ще не зійшли з обличчя. Чет сидить і дивиться у підлогу годину, другу, третю. Потім лягає, укладає руку і дивиться в стелю. Годину, другу, третю. У двері дзвонять. Чет наче не чує. У двері стукають, він не звертає уваги.  
- Чете, відкрий, ти ж вдома, я знаю!
Це голос Олени. Чет ніяк на нього не реагує.
- Чете, що з тобою? Відкрий, будь ласка! Я дуже за тобою хвилююся!
Він лежить і дивиться у стелю. Олена тупцює біля дверей, знову дзвонить і стукає, випадково береться за ручку, натискає і двері відчиняються. Вони не були заперті. Олена розгублено стоїть на порозі. Вона налякана, тому що Чет завжди закривав двері, ніколи не залишав їх відкритими.
- Чете?
Олена робить крок у квартиру. Вмикає світло у гостинній, проходить далі, бачить Чета, що лежить на дивані. Незрозуміло чи живий чи мертвий.  
- Чете! Чете!
Вона кидається до нього і бачить, що він дихає. Потім помічає гіпс.
- Господи, що в тебе з рукою? Чете, що трапилося?
Олена сідає поруч, Чет наче не бачить її, дивиться в стелю. Олена запитує, чому він уже тиждень не з'являється на роботі, не відповідає на телефонні дзвінки, чому лежить і мовчить, що трапилося з його рукою. Олена запитує, Олена трясе Чета за плече, але він не чує, дивиться в стелю мертвим поглядом. Олена бачить сивину в його волоссі і починає плакати.
- Чете, ну що з тобою, що? Відповідай хоч щось! Чете!
Він мовчить, ніяк не реагує на неї.  
- Може тобі приготувати поїсти? Чете, тобі потрібно прийняти душ і перевдягнутися. Чете, милий, ну чому ти мовчиш?
Дзвонить телефон. Чет не звертає уваги. Олена чекає кілька дзвінків, потім бере слухавку.
- Алло.
- Ми по оголошенню. Це у вас хуй пропав? – питає її веселий голос підлітка.
- Що?
- Га-га-га-га! Так може ми під'їдемо, у нас хуїв досить!
Олена кладе трубку. Качає головою.
- Ідіоти якісь!
Іде на кухню, підігріває чай, робить бутерброд, приносить усе до Чета.
- Чете, милий, тобі треба поїсти.
Він мовчить і дивиться у стелю. Олена сидить із ним кілька годин і за весь цей час Чет не вимовив ані слова, все лежить і мовчки дивиться бозна-куди.
- Чете, будь ласка, вставай. Я піду, якщо ти не хочеш мене бачити, а ти вставай. І подзвони мені, я дуже за тебе хвилююся. Добре?
Вона зі сльозами на очах дивиться на Чета, якого їй дуже жаль. Бідолаху. Цілує його в чоло, гладить по голові й іде. Чет лежить і все дивиться в стелю. Там кілька тріщин на побілці, схожих на ріки з географічних карт.
Хамло лежить у ліжку і курить. Поруч спить відразу дві голі дівки. Раптом гуркіт, двері злітають з петель, у кімнату уриваються збройні люди в масках і камуфляжі, збивають Хамла, що встиг підвестися, з ніг, б'ють. Перелякані дівки репетують, Хамло ричить і матюкається, йому заламують руки і тягнуть.
Хамло з одягненими наручниками сидить у кабінеті. Побитий, у синцях і свіжій крові. Над ним відразу троє чоловіків у штанях і майках. Сорочки завбачливо зняли, щоб не забруднити кров’ю. Чоловіки грізні і нахабні.
- Ну що, гандоне! Зрозумів, куди поліз? Зрозумів?
- Пішли нахуй. – каже Хамло і посміхається.  Він ледь говорить спухлими губами.
Трійка зривається і починає його бити. Валять на підлогу, гилять ногами.
- Ми тебе тут поховаємо, гівнюк!
- До самої смерті кров'ю сцати будеш!
- А смерть твоя буде скоро!
Вони регочуть і б'ють його, збуджені кров'ю і владою. Стукіт у двері.
- Що таке? – гримає один з чоловіків.
- Вас до телефону.
- Я зайнятий!
- З облдержадміністрації.
- Що?
- З облдержадміністрації.
Чоловіки перестають бити Хамла і здивовано переглядаються.
- Якого хуя?
- Не знаю. – відповідають з-за двері.
Чоловік витирає скривавлені руки рушником, накидає сорочку і виходить. Хамло лежить на підлозі і спльовує кров разом з зубами.
- Пиздець вам, мудили.
- Що? Що ти там пиздиш? – зриваються чоловіки.
- Пиздець вам, притирки! – Хамло посміхається.
- Ах ти ж виродок!
Чоловіки кидаються і знову гилять Хамла ногами. Коли прибігає третій, який виходив.  
- Припинити! Припинити!
- Що таке? – чоловіки питають, а самі гилять Хамла ногами.
- Та стійте ви!
Він кричить переконливо і ті двоє зупиняються.
- Що?
- Його наказали відпустити.
- Що?
- Якого хера!?
- Негайно!
- Хто наказав?
- Губернатор.
- Що?
Хамло плюється кров'ю і регоче на підлозі.
- Пиздець вам! Пиздець!
- Якого біса?
- Вийдемо, поговоримо.
Всі троє виходять.
- Губернатор дзвонив особисто. Наказав.
- Але цей козел побив племінника прокурора області!
- І зняв гроші з ринку, хоч його тримаємо ми!
- Губернатор наказав.
- Чому?
- Не знаю. Я думав, це просто якесь сурло, якийсь бандючок, думав замочимо отут і ніхто знати не буде. Але ось так.
- Хуйня»
- Як же його відпускати?
- Він же мстити буде!
- Це Марини справи?
- Мара губернаторові не указ. Петрович сам вирішує.
- Тоді чому?
- Не знаю, але треба виконувати.
- Йобане життя!
Незабаром Хамла тягнуть у медчастину. Там обробляють рани, потім відвозять додому. У розкішний двоповерховий особняк в центрі. Хамло лежить на дивані ф посміхається, весь білий від бинтів і пластирів.
- Замочити хотіли - хуй вам!
Через кілька годин Хамла викликають до губернатора. Не поспішає. Коли приходить до приймальні, міліціонер на вході підозріло на нього дивиться. Але документів не вимагає. Секретарка дивиться і зовсім перелякано.
- Проходьте.
Хамло і не чекав запрошення, заходить у кабінет губернатора. Довгий, з декількома іконами, картою області, вирізаної з дерева і великим портретом президента Кучмы. У великому шкіряному кріслі сидить усміхнений Петрович, крутить головою.
- Добре тебе обробили.
- Ага, старалися.
- Може і не треба було тебе звідти витягати? Нехай би замочили та й все.
Хамло посміхається і сідати біля губернаторського столу.
- Треба було мене виручати, треба.
- Це навіщо ж? – питає Петрович.
- Тому що тобі бандити потрібні.
- У мене Мара є.
- Мара не в тебе, Мара сам у себе. І якщо нагода буде, він тобі в спину вдарить, це вже обов’язково. Бо ти Мару у кут загнав, забрав у нього майже все. В нього пам’ять хороша, то не твій він, зовсім не твій. А попереду вибори, тобі надійна людина потрібна, щоб справи вирішувати.
- Ти, чи що, надійний? Узявся тут незрозуміло звідки.
- Я надійний. найнадійніший. Мені відступати нікуди, а ти мене за яйця міцно тримаєш. Як же мені не надійним бути?
Губернатор посміхається, Хамло посміхається.
- Ти, однак, тихіше поводься.
- Не вмію я тихіше, голосна я людина.
- Не від великого розуму.
- Та як сказати. Я ж не просто так гримлю, я ім'я роблю. Уже зараз у місті про мене знають. І якщо прийду я, поговорю, то зовсім інше відношення буде.
Обоє посміхаються.
- Перевірити хочу, як ти робити вмієш. – каже Петрович.  
- Давай, перевіримо.
- Ось адреса. Поговорити треба з людиною. Зовсім нічого не розуміє, совість втратив, мого заступника на хуй послав. Неправильно це.
- Поговорити, це легко. А до чого домовитися то треба?
- Акції мені його потрібні. Нехай завод то віддасть, не потрібен йому завод.
- Раз не потрібен, то не потрібен.  
Хамло встає і уходить. Біля облдержадміністрації його чекає "мерс". Хамло плюхається на переднє сидіння.
- Стволи є? – питає у своїх бійців.
- Ні.
- Як ні?!
- Та сховали ми, коли вас менти пов'язали.
- Дістати, на справу поїдемо.
- Утрьох?
- А там більше і не треба.
Через півгодини під'їжджають до великого будинку на околиці міста. Виходять утрьох.
- Візьми кувалду.
Водій дістає з багажника великий молот. Підходять до металевих воріт, Хамло пробує ручку хвіртки.
- Давай.
Водій б'є. Збиває хвіртку з третього удару. Хамло заходить у двір, на нього кидається троє великих ротвейлеров. Стріляє по них. Собаки валяться і скавчать, але недовго. На балкон другого поверху вискакує чоловік з двостволкою. Хамло стріляє, влучає у праву руку. Рушниця летить униз. Водій кувалдою вибиває двері в будинок, забігають всередину.
Через кілька хвилин у вітальні сидять зв'язані жінка років сорока, підлітки хлопчик і дівчинка, поранений чоловік. Над ними стоїть Хамло, трохи подалі його бійці. Хамло посміхається, приставляє до голови хлопчика пістолет і кладе палець на гачок.
- Так що, буде в нас розмова чи ні?
Чоловік тремтить, жінка намагається щось йому сказати, але у неї в роті кляп.
- Хороший пацан у тебе, не хотілося б мені, щоб не вийшло розмови. – каже Хамло.  
Чоловік мовчить. Хамло показує на годинник.
- Бачиш секундну стрілку? Хвилину тобі даю. Як коло добіжить або ти відповідаєш або я стріляю.
Тиша. Потім чутну дзюрчання якесь. То дівчинка від переляку обісцялася. Поранений стогне і киває головою.
- Дайте йому заяву. Там уже все написано, тільки підпис твій потрібен. – каже Хамло.  
- Я не можу підписатися, у мене рука прострелена.
- А ти приклади зусиль, друже. Ти в цьому зацікавлений, як і твій син.  
Чоловік ледве виводить підписи на декількох бланках.
- Дякую, а тепер поїдемо, в лікарню тобі треба.
- Я сам!
- Та ти не напружуйся. Якщо б ми тебе вбити хотіли, отут би все і вирішили. Навіщо нам виставу влаштовувати? Поїхали.
- Розв'яжіть їх. – каже чоловік і киває у бік жінки та дітей.  
- Почекають, поки ти повернешся.
Відвозять чоловіка в лікарню, по дорозі Хамло говорить, що шум краще не піднімати.
- Можеш, звичайно. Але ми ж знайдемо. Не відразу, так через час, але знайдемо і тоді вже питань задавати не будемо. То сам вирішуй, чи хочеш дичиною ставати чи ні.
Чоловік тримається за поранену руку і мовчить. Коли його відвезли і висадили біля дому, Хамло дзвонить губернатору.
- Підписав.
- Все?
- Все.
- Він живий?
- Ага, тільки рука трохи дірява.
- Молодець.
- Я такий.
Кладе трубку, витягається в кріслі.
- Все пацани, додому, заморився я.
Проходить кілька тижнів. Чет стоїть на кухні і меланхолійно жує скоринку пліснявого хліба. Він заріс, змарнів, але синці майже зійшли. Права рука як і раніше в гіпсі. Дивиться у вікно, там світить сонце, ходять люди, іде життя. Відвертається, повертається на диван. Лежить із відкритими очами. Рука з гіпсом на груді.

Сцена з минулого №5. Чет сидить на відкритій площадці дешевого кабака біля залізниці. Навколо якісь п'яні пролетарії, галас, репетує радіо, час від часу гудуть потяги. За столом з Четом його колишній однокласник Петро, що приїхав з Москви. На столі пляшка горілки, пластикова тарілка із зеленню, одноразові миски з пельменями і стаканчики з випивкою.
- Ну, давай.
- Давай.
Цокаються, хоча смішно цокатися пластмасою. Випивають. Майже не закушують, хіба що зелені трохи.  
- Розумієш, гниле місто! Наскрізь! – розповідає Петро. - Ні тобі друзів, ні товаришів! Нікому вірити не можна! Усі обманюють! І всі заздрять! А на людину дивляться по грошам! Відразу лічильник в очах! Ціну твою пробиває і зараховує в теку "Порожнє місце"! Суче місто! Всі проти всіх, усі біжать, начебто знають куди! І тільки бабло в голові. Бабло, бабло, бабло! Більше бабла! У нас на фірмі баба працювала. Розлучена, дитина в неї, непогана така баба. Я почав до неї клинки підбивати. Ну там у ресторан запросив. А вона мені з ходу каже, що, мовляв, у мене квартири в Москві немає, машина стара, то нехай я краще сам у ресторан іду. От це так, прямо в лобешник! Я розлютився і говорю їй, що ти ж однаково сама! Якщо і є радість, так ручкою! Ну добре б я їй не подобався - зрозуміла справа! А то ж бачу, що зачепив її, але вони ж там усі принців чекають, олігархів! Запитую її, тобі поїбатися потрібно чи московська квартира? Дурепа. Так і живе сама. Ну, нехай чекає принца, нехай! Давай, наливай.
Чет розливає останню горілку. Петро дивиться, що в чарці зовсім небагато.
- Ще пляшечку?
- Давай може пива, а то я геть п'яний.
- Чете, так чого там, організм не обдуриш!
Петро біжить за горілкою, приносить, наливає повні стаканчики.
- Давай.
Випивають. Петро хрумтить огірком, Чет запиває якоюсь солодкою газованою водою.
- Ну а ти як, не набридло ще дитинок учити?
- Та нормально.
- Чогось ти невеселий.
- Та є.
- Проблеми?
Чет дивиться на Петра.
- Мимо все.
- Що мимо?
- Усе. Робота моя. Я ж як краще хотів, віддавати дітям свої знання, знаходити таланти і розвивати, а все повз!  
- Немає талантів?
- Та таланти то є! Тільки нікому вони не потрібні. Ні суспільству, ні самим дітям!
- Чому?
- Час такий. Усім на все насрати, тільки про гроші думають.
- О, тут теж тільки про гроші?
- Та добре б про гроші, щоб заробити. Так ні, про гроші, щоб просадити. У шинку або на ігрових автоматах. Ось це круто! А співати добре - відстій. Для галочки. Я їм про мистецтво розповідаю, а вони сміються. Тому що мистецтво для них - херня, болтологія якась. От тачка модна - круто, просадити купу грошей у казино - поважаємо, бухати - теж непогано. А на мене дивляться, як на динозавра, якогось! Я їм про талант, про працю, про те, що треба намагатися і досягати, а вони мені – від’єбися, дядю, не заважай жити!
- А, знаю. Це я раз додому йшов. Я в Капотні живу. Найгірша окраїна московська, поруч завод нафтопереробний, повітря завжди таке, наче в рот вихлопна труба з машини вставлена. Зате квартири подешевше можна зняти. Ага, от колись іду я і бачу пацана, років десяти. Ланцюг у нього з велосипеду зіскочив, він мудохаеться, але одягти не може. У Москві то як прийнято: чужі проблеми нікого не їбуть. Проходь, не оглядайся. Але я трохи випивши був, згадав дитинство, як сам на веліку ганяв, як ланцюг спадав, як мужики сусідські навчили одягати. Дай, думаю, допоможу. Підходжу, здороваюся, говорю "Що, хлопець, проблеми з технікою?". А пацанчик так голову піднімає, дивиться на мене, як на мудака і каже: "А тебе єбе?".  И далі возиться. Я стою, як обісраний. Хотів запотиличник дати, щоб думав, що дорослим казати, але не став. Пішов він у жопу, це ж головне московське правило. Пішли все в жопу!
- Так тут теж не краще. Мене от майже так само послали. Була в мене учениця, Мірою звати. Міра. У неї голос такий, знаєш, я навіть плакав, коли його чув!
- Ну, ти завжди тонкосльозий був.
- Та ні, просто янгольський голос! Справжній талант! Я її примітив ще на шкільних змаганнях, ледве вмовив до нас у музичне училище поступати. Працював з нею, навчив правильно співати. Розумієш, талант, це як алмаз, його ще огранити треба, щоб засяяв. У неї є чому сіяти. Я хотів, щоб вона в консерваторію поступала, у Харків. У мене там знайомі є, її б без усяких хабарів прийняли, тому що голос! Диво а не голос! Я навіть готовий був з нею їхати. Вона з бідної родини, мати - медсестра, грошей немає. Я б і за квартиру платив і за їжу. Мене давно в Харків кличуть, а заради такого таланта і поїхати можна! Їй вже треба було на іспити їхати, я навіть квитки купив, а вона говорить, що не хоче. Чому? Каже, що нудно їй вчитися співати. І вона роботу знайшла! Знаєш яку?
- Ні.
- У нічному клубі співати! Я їй говорю, що в тебе ж талант, а в нічному клубі головне, щоб цицьки здорові та срака примітна!
- А що в неї за цицькі?
- Вона гарна. Дуже гарна. Але не в тому справа! Я їй пояснюю, що мистецтво, творчість, не можна в собі талант ховати, талант на те і дається, щоб розвивати його на радість собі і людям! Такий же голос! Скільки ми вчилися, тренувалися! І далі треба працювати, багато працювати, щоб висот досягти! А вона каже, що нудно їй, вся ця творчість. І опери співати нудно і народні пісні. А весело з подругами в барі посидіти, потанцювати до ранку, випити, покурити, все таке. Тепер, як роботу знайшла, учитися більше не хоче і поїде до Харкова. Я давай їй пояснювати, переконувати, а вона дивиться на мене й говорить: "Відстаньте, Чете Космовичу, не лізьте в моє життя". І пішла. Тепер у нічному клубі, усяким ідіотам співає.
- Думаю, що не тільки співає. – крекче Петро, складає ліву долоню у трубку, а правою стукає по ній.
- Та ні, тільки співає. – запевняє Чет.
- Навряд чи. Баби гроші люблять, їх гроші збуджують. Це я по Москві точно знаю. Може бути мужик шибздик-шибздиком, а як тільки є в нього гаманець товстий, так відразу на нього баби і дивляться! Сучки продажні! Для них гаманець довший за хуй! Давай!
Чет наливає по півстакана. Петро додає, щоб повні. Випивають. Четові паморочиться, тут ще за сусіднім столом починається бійка. Чет мало що розуміє, Петро тягне його до виходу. Потім тримає, поки Чет блює у кущі.

Хамло їде в "Мерседесі", регоче з підручними.
- Я його запитую - скільки обійдеться?
- Він говорить, ну якщо повний фарш, з усіма протезами і реставрацією, то тисяч тридцять.
- Скільки!? – питає водій.
- Тридцять штук! – кричить Хамло.
- Ні хуя собі!
- Ага, прокурори, суки, попрацювали!
- Ну, так ви племінника прокурора відмудохали!
- Він же сам поліз! Сидів би тихо, не вигріб би!
- Так, а що зі стоматологом? Будете платити?
- Буду. – киває Хамло.
- Може, налякати його?
- Дурень, він же в мене в роті длубатися буде! Навіщо він мені там ляканий! Нехай працює, а коли зробить все, тоді поговорю з ним про знижку.
- Так краще зовсім нічого йому не платити, він же багатий лох! Бачили, яка в нього машинка!
- "Кадиллак"! Такий тільки у Чумадана баксів є!
- А я платити і не буду.  – каже Хамло. – Не він мені, а я йому знижку робитиму. Так би мені до хуя заплатив, а так просто багато!
Сміються.
- Куди їдемо?
- Так у шинок якоїсь. Хочу тьолок зняти.
- Оце діло!
Незабаром усі втрьох заходять у клуб. Охоронець на вході намагається зупинити їх, щоб купили квитки, але відходить, коли впізнає Хамла. Хлопці сідають за окремий столик, замовляють випивку, дивляться навколо. У клубі поки порожньо. До столика підходить невисокий літній чоловік у костюмі, з метеликом. Запопадливо посміхається.
- Доброго дня.
- Феліксович, де тьолки?
- Плачуть.
- Що роблять?
- Жалоба в них сьогодні.
- І чого це?
- А ви що, не знаєте?
- Ні.
- Чумадана баксів пришили.
- Пришили? – дивується Хамло.
- І Мару теж.
Хамло хапає чоловіка за рукав і всаджує поруч.
- А ну розповідай!
- Та я небагато і знаю…
- Кажи!
- Вранці сьогодні. Снайпер біля будинку Мари попрацював. Мара саме збирався їхати кудись. З охороною. А снайпер їх поклав усіх. І Мару і Чумадана і биків мариних. Чи то сім, чи то вісім жмуриків.
- Нічого собі!
- Ага, сильно.  І це ще не все.
Чоловік загадково посміхається.
- Ну не тягни, говори! – гримає Хамло.
- На дорозі, недалеко від Мариного будинку знайшли одне мента і одного прокурора, мертвих.
- Якого біса?
- Не знаю. Прокурора ти повинен знати – Кошицький.
- Це той мдак, який мене бив!
- Ага, він. А мента Шлапак прізвище.
- І як вони під заміс потрапили?
- Не знаю. Знайшли їх біля машини Чумадана, хоча він сам у дворі Мариного будинку поліг. Каламутна якась історія.
- А що говорять? – питає Хамло.
- Та різне говорять.
- Ну і що різне?
- Говорять, що Мара до нафти поліз.
- До нафти?
- Так. І в Києві це серйозним людям не сподобалося. От його і пришили.
- Ну так, нафта, річ небезпечна. Що ще говорять?
- Та говорять, що тепер незрозуміло, як воно буде?
- Що буде?
- Та усе буде. Раніше був Мара, тримав багато чого. Тепер немає Мари. Хто на його місце встане?
- І хто?
- Та, говорять, Арсен вертатися збирається. Довго він від Мари ховався по закордонах, а то вже, начебто, дзвонив, що їде.
- Нехай би краще сидів, де сидить.
- Я теж так думаю. Тому що в нас тепер ви є, шановна людина. Ви на місце Мари і ставайте.
- Небезпечне місце.
- Ну, як сказати. Мара на ньому багато роки просидів. Не ліз би у нафту, так і далі б сидів.  
- А що по Арсену? Багато хто його тут чекає?
- Так є і такі. Думають, що тепер раз Мари немає, так вони королі. Заспокоїти треба людей, пояснити.
- Заспокоїмо, Феліксович, як треба заспокоїмо.
- Дай-то Бог.
Чоловік встає, щоб піти, Хамло ловить його за руку.
- А що, ні до чого тобі тут буде Арсен?
- Так усім нам він тут ні до чого.
Хамло відпускає і людина йде. Один з підручних дивиться йому вслід.
- Кажуть, що Феліксович сильно Арсена прокинув. Ліг під Мару вчасно і шинок цей собі забрав. Якщо Арсен повернеться, то голову знесе.
- Якщо в Арсена голова на плечах, так не буде він сюди вертатися.
- Так що, вип'ємо за нового хазяїна міста? А шеф?
Хамло сміється, піднімають чарки і випивають. Їм підносять їжу. Хамло жадібно їсть, потім помічає білявку, що сіла біля барної стійки.
- Що за сучка? – питає Хамло.
- А, це Марьяша.
- Бомбова баба! Кажуть, так смокче, що знепритомніти можеш.
- Вона з Чумаданом баксів вешталася.
- Покликати її?
- Так я сам підійду.
Хамло витирає серветкою свої пишні губи, встає і йде до барної стійки. Сідає біля білявки. У неї тонкі губи, носик ледве горбочком, в оченятах бісики виблискують.  
- Привіт, красуне.
- Привіт.
Вона п'є якийсь коктейль і навіть не дивиться у бік Хамла. Той посміхається, розглядає її жадібно і липко.
- Пішли зі мною.
- З тобою?
Вона повертається і дивиться на Хамла.
- Зі мною.
- Ні, я потанцювати хочу.
- Любиш танцювати?
- Люблю.
- Я теж. Два "Хенесі"!
Вони випивають кілька чарок, потім танцюють, потім ідуть у туалет покурити, там цілуються, вертаються в зал, знову випивають, знову танцюють. Потім Хамло підхоплює блондинку.
- До мене!
Вони сміються, виходять із клубу, ідуть на стоянку. Цілуються, Хамло жадібно мацає дівку, хапає за сідниці. Підручні трохи відстали, щоб не заважати. Раптом Хамло кричить і падає разом з дівчиною. Кров, багато крові. Підручні вихоплюють пістолети, біжать, оглядаючись навкруги.
- Шефу, шефу!
Хамло кричить. Він заляпаний кров'ю, у дівчини геть знесена голова. Підручні відтягають Хамла до "Мерседеса", вереск коліс і машина зникає. Гонка нічним містом, Хамло весь тремтить, утирає кров.
- Це Арсен! Сука, хоче місто зачистити, це Арсен!
- Шефе, ви цілий?
- Блять, я нервовий! Мене ледве не замочили! Якби не ця сучка! А снайпер лоханувся! Ну, Арсен, я тобі відповім!
Через годину Хамло, умитий, ще з мокрою головою, під'їжджає до Кривої хати, будинку облдержадміністрації, у якому сидить губернатор.
- Сидіть тут!
Виходить з машини сам, оглядається навколо, але під'їзд до облдержадміністрації закритий високими стінами. Заходить усередину, там сидять два міліціонери з автоматами. Віддають йому честь. Хамло проходить до ліфта, піднімається на третій поверх, там знову два міліціонери з автоматами. У приймальні троє хлопців з особистої охорони губернатора. Обшукують і підводять до дверей кабінету. Один з охоронців заходить у кабінет та майже відразу ж повертається.
- Заходьте.
Хамло заходить, іде до стола, за яким сидить губернатор.
- Ну, як справи? – питає Петрович.
- Та ледве не підстрелили.
- Треба бути обережним.
- Що по Марі? – питає Хамло.
- Немає Мари. А ми є і треба господарство його прийняти.
- Так багато бажаючих.
- Багато кликаних так мало покликаних. От тут ти і повинен попрацювати, щоб бажаючих зменшилося. Мене цікавлять елеватор, базар і футбольний клуб. Інше бери собі. Тільки швидко треба зробити все, щоб ніхто і не пискнув. А якщо пікати сильно будуть, то займайся. І менти і прокуратура особливо цікавитися не будуть. Все зрозуміло?
- А нафта? Мара встиг нафти трохи схопити.
- Нафту не займай! Нафта хоч кому шию зверне. – каже Петрович.  

Сцена з минулого №6: Губернатор сидить за цим же столом і переглядає документи. Потім натискає на кнопку.
- Лізо, каву!
Незабаром у кабінет заходить чорноволоса дівчина з підносом. У неї обличчя акторки німого кіно. Гарненька. Вона ставить піднос, наливає з турки каву, кладе цукор, додає вершки. Петрович відкладає документи, гладить її по руці, вона посміхається.
У цей час з боку площі до Кривої хати під'їжджають три великих чорних позашляховика. Звідти виходять високі хлопці в довгих чорних плащах. Міліціонер на вході намагається щось сказати, але вмовкає перед поглядами гостей. Вони піднімаються на третій поверх, там перед ними змовкає ще один міліціонер. Без стукоту хлопці заходять у кабінет. Петрович відстороняється від дівчини, його обличчя вмить викривляє гримаса жаху, коли бачить гостей.  
- Поїхали Вова, поговорити треба.
Петрович - хазяїн області, у нього під рукою всі силові структури, але зараз він киває головою, начебто мавпа, загіпнотизована удавом. Зсаджує секретарку з колін, встає, його беруть за шкірку і ведуть, як школяра, який нашкодив. Через кілька хвилин кортеж несеться з міста. Зупиняються біля лісочка, бредуть по снігу до дерев. Починають бити. Тренованими кулаками в дорогих шкіряних рукавичках.
Незабаром Петрович лежить у снігу, перемішаному з кров'ю. Його обличчя - криваве місиво. Один з хлопців дістає пляшку з чимсь чорним. Підходить і ллє на Петровича.
- Нафти захотів? Ось тобі і нафта. Оце вся нафта, на яку можеш претендувати. Жери, сука, пий!
Хлопці сідають в машини і їдуть. Петрович лежить, потім встає і ледь валандається до дороги. Дзвонить по мобільному. Незабаром за ним приїжджає кілька машин. В одній міліцейський генерал.
- Оголосити план "Перехоплення"? Ми їх візьмемо!
- Ні! Літак готовте.
З міського аеропорту злітає літак. Приземляється в Борисполі. Там пересадка на рейс у Нью-Йорк.
- Ціль поїздки в США?
Прикордонник з підозрою дивиться на обличчя, все у пластирі.  
- Лікування. – хрипить Петрович.
Йому важко говорити, зуби вибиті, губи спухли. Через добу, Петрович уже у Флориді, лежить у дорогій клініці. Лікарі пояснюють йому, що зможуть ліквідувати всі наслідки. Через два місяці Петрович летить назад з майже цілим обличчям. Якщо не придивлятися, то наче нічого і не було. Пластичні операції зробили йому якісно. Зуби, як у голлівудської зірки. Тільки іноді, уночі, він прокидається у холодному поті, від того, що відчуває на губах смак нафти. Смердючої нафти, від якої він починає дрібно тремтіти. Більше не хоче нічого чути про нафту. Проклята нафта. Вона коштує занадто дорого, вона з тих скарбів, які тягнуть до дна. А він не хотів на дно, він хотів у Київ.

Чет іде в магазин. Не йде, шкутильгає. Неголений, зарослий, у м'ятому, брудному одязі. Він був би схожий на бомжа, якби не бліде обличчя, на якому вже майже не видно синців. Бомжі бухають і багато ходять під сонцем, у бомжів не буває блідих облич. Тому, скоріше, божевільний. Усе його обходять, навіть поза чергою пропускають, щоб швидше купив і пішов геть. Копається в кишенях, дістає купу монет, йому не вистачає декількох копійок на пакет молока і батон, продавщиця збирається різати батон навпіл, але хтось додає грошей. Чет навіть не дякує, складає лівою рукою куплене в сітку, бере і йде кудись зі скляними очами. На правій руці усе ще гіпс, Чет обережно тримає її, притискаючи до себе.
Ледь тягне ноги, скребучи підошвами по асфальту.
- Кого я бачу!
На лавці сидить Стас, ще більш худий і нервовий.
- Привіт, дружок, давно тебе не бачив!
Чет не помічає його, шкутильгає собі далі. Здається, що він зовсім нічого не бачить і не розуміє, що відбувається навколо.  
- Агов, стояти!
Стас підхоплюється, хапає Чета за руку.
- Ти що, обдовбаний?
Чет спокійно зупиняється і дивиться прямо, не звертаючи на Стаса жодної уваги.
- Що несеш? Ти ж мені ще гроші винен! Пам'ятаєш?
Стас швиденько лазить по кишенях Чета. Зовсім нічого не знаходить, ані копійки. Оглядає одяг і взуття, розчароване кривиться, лізе в сумку. Там лише булка та молоко.
- Що за херня? Де гроші, Загорулько?
Чет мовчить. Стас б'є його долонею по щоці. Ніякої реакції.
- А ти знаєш, що твій знайомий у великі люди вибився? Чуєш? Лисий той! Мару то вбили і Чумадана завалили. Тепер він самий крутий у місті. Чуєш? Я йому розповім, що ти хотів його замочити і тобі пиздець! То краще давай бабки!
Чет мовчить і дивиться кудись удалину.
- Так що з тобою?
Стас трясе його, знову б'є по щоках, але Чет його як не помічав, так і не помічає. Стас не знає, що далі робити.
- Нічого, говорять, Арсен повертається! Ми з Арсеном раніше такі справи робили! Чуєш?  
Стас лізе в сітку, відламує окраєць батона, дає Чету стусана і повертається на лавку. Нехотя жує.  
- Блять, де ж грошей взяти!
Нервово оглядається навкоголо, кидає в траву недожований шматок батона. Дивиться, як Чет ледь шкутильгає по доріжці. Плюється в його сторону, підхоплюється і йде в кущі.
(Далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.90958189964294 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …