Чорний вовк невтомно біг, долаючи гори, болота, луги. Він інколи зупинявся і оглядався. Потім починав кружляти, запутуючи свої сліди.
Через деякий час пробігаючи через високу траву, хижак насторожився і принюхався. По знайомому запаху вовкові стало зрозуміло, що його подорож добігає до кінця. Він круто звернув в сторону й пірнув через густі хащі в Чарівний ліс.
Тримаючись в тіні могутніх дерев, які височіли над землею та величезного коріння, він щодуху побіг до невеликого озерця.
На краю лісу зупинився, важко дихаючи. Його погляд був прикутий до старенької хижі, що стояла на краю поляни. Хижина була з кривими стінами і низько посадженим дахом. Невеличкі віконця мало пропускали світла до хати, а старі дерев’яні двері були єдиною прикрасою стіни. На порозі він побачив стареньку жінку , яка пильно дивилась в сторону лісу. Було видно, що вона з нетерпінням когось виглядає.
Коли жінка знову зайшла до хатини, вовк швидко вистрибнув із схованки. За кілька кроків до дверей з шерсті хижака почав підноситись золотий пил. Він завис над вовком і збільшувався набираючи дивної форми. Золота хмарина, виблискувала на сонці різнима кольорами. І тут за одну мить вона швидко опустилась на звіра і зникла. А перед дверима замість вовка вже стояв маленький чоловічок.
- Ти запізнився, Мадаре- сердито промовила жінка, побачивши його.
- Мені потрібно було весь час запутувати сліди.
Жінка повернулась і глянула на чоловічка. «Ох ці лісовики, їхня надзвичайна обережність завжди на першому місці»-, думала вона.
- Розказуй, що ти дізнався – бабуся присіла на стілець.
- Вони тепер назавжди будуть разом.
- Отже, це сталось... – В її очах з’явилася журба.
- Що ж тепер буде?
- А що саме ти бачив? – несподівано запитала старенька, пропустивши повз вуха питання Мадара.
- Перед тим як собаки увірвались у печеру, я побачив дивне світло, котре сліпило.
- Отже вони назавжди разом, але їхнє кохання використали проти них.
- Що це значить? – лісовикові стало цікаво.
- Вони стали рабами... Отже пророцтво Повітрулі здійснилось...
