Соня була маленькою пухкенькою дівчинкою. Безперечно, усі бабусі нарікали - їй неодмінно треба споживати більше калорій, щоб зовсім не зникнути з цього світу. Саму ж Соню мало хвилювали прохання бабусь, а особливо їх зауваження щодо калорій. Її взагалі мало хвилювали всі ці дієтичні медичні терміни. Власне, як і вся медицина та здоровий спосіб життя. Соня просто була здорова, завжди мала гарний апетит - в її косметичці рідко можна було знайти люстерко та туш, зате завжи – пару шоколадок або цукерок. Певно, я забула уточнити: Соня була маленькою через низький зріст, а не через вік – вона насолоджувалася цим світом от вже 26 років поспіль.
Колись Соня вирішила прибрати у себе на антресолі: там знаходилися забуті усіма речі – інколи абсолютно безглузді, інколи – безмежно значимі. Вона дістала велику драбину і почала підійматися нею. Кожна перекладина, ніби прожитий рік, наближувала до загадкового, давно забутого минулого. Інколи Соня відчувала м’якість у ніжках, таку, яка виникає при втраті свідомості –чи від того, що підіймалася надто швидко, чи від переживань – хто знає, що сьгодні вона знайде на антресолі?
Ніжки м’якли, очі заплющувалися - Соня відчувала безпідставну легкість свого тіла.
От вони, дверцята, за якими безцінні речі, припорошені пилом, який додавав їм цінності не гірше за пил на дорогих пляшках витриманого вина.
Скрип дерева, дверцята відкрилися і першими посипалися листівки з погано закріпленої коробки. Вони вилітали з шафи ніби птахи, кружляли над головою, робили останній змах крильцями та приземлялися на підлогу. Соня чхнула. Перед нею промальовувалися контури старих іграшок, пакунків з речами, що однозначно загубили свого власника... Пухкенькі пальчики потягнулися за сумкою коричневого кольору. У Соні були дивні відчуття – пальці ніби зіскользували з шкіряних ручок. Їй все ніяк не виходило вхопити сумку за який-небудь край. То була величезна валіза: стара, затерта, зроблена з грубої шкіри. Як вона тут опинилась? Соня мимоволі підійняла плечики, не маючи відповіді.
Замок – тільки б відкрити його! Неочікувано думка про те, що валіза буде відкрита, налякала Соню - струм пробіг по тілу. Драбина похитнулась, Соня втратила рівновагу- руками моторошно хапалась за край шафи. Картинки, сотні картинок промайнули в її очах, ніби спалахи, ніби фотокартки: от вона сидить з подругами в кафе,от їде в потягу, новий рік... Соня падала .Кольорові фото змінялися на чорно-білі: перша самостійна прогулянка,перше відчуття ненависті, перший поцілунок, перший клас, дитячий садок, відчуття страху перед дідом морозом, страх, що ховався в Соні, поки вона ховала себе за ялинкою.
Соня відчула різкий біль у всьому тілі. Біль, що виходив скоріше з середини тіла, ніж був спричинений її дотиком до підлоги. Отямившись, вона відкрила очі. Тільце було притіснено валізою. Згадала – не схопившись за дверцята, ручки потягнулися за валізою. Але замість того, щоб втримати Соню, та її завалила.
Замок злетів сам по собі. Затамувавши подих, Соня ризикнула і привідкрила валізу.
Очі розширилися, вона почала частіше дихати, долоні стали вологими. Краще б там були старі речі, подарунки коханих людей - що завгодно, що могло би завдати біль від згадувань. Але валіза була переповнена тим, про що Соня давно забула, тим чим не користувалася і що не хотіла більше ніколи бачити. Як вона могла забути, що сама одягнула той клятий замок і спеціально загубила ключ, щоб ніколи не відкрити цю красиву валізу!
У ній лежали всі Соніни мрії - красиві та повітряні,вони дивилися на неї. Посунувшись ближче, Соня почала їх перебирати – великі та малі, багатосюжетні та миттєві, кольорові, чи злегка підфарбовані...Пальчики відчували їх щирість та прозорість, Соня відчула їх запах – запах старих речей, таких рідних та теплих речей, з розмірів яких вона, у свої 26 давно вирісла...
Соня встала з підлоги, підібрала пару листівок та пішла на кухню робити чай.
Ображені мрії залишилися у красивій коричневій валізі, зробленої з грубої шкіри...
