4. The Youth Of The Nation
Осінь підходила до кінця.На вулицях було досить холодно,кілька разів випадав і розтавав сніг. Час настав тривожний і нестабільний.Всі чекали змін,всі чекали чогось нового.
«За свої сімнадцять років я ні разу не впихнула свого носа в політику.Я навіть не знала прізвища діючого прем’єр-міністра(дивно,шо запам’ятала,хто в Україні президент).Мені просто було не цікаво.Я сто разів чула як тато з Вовчиком розмовляли про вибори,але ніколи не заглиблювалась в зміст їхніх балачок,я брала на вулиці агітаційки,але одразу викидала їх у смітник.Про політику ,останнім часом ,розмовляли і в школі,причому у кожному кутку,але я оминала їх увагою.На запитання «А ти за кого?»,я відповідала,що як майбутній журналіст підтримую політичний нейтралітет.Про тогочасних кандидатів в президенти знала тільки те,що одного отруїли і дружина в нього має американське походження,а інший був «проффесором економіки», був вихідцем з зони і його закидали яйцями. Щодо цього мене проінформував мій політично свідомий однокласник,який власне й ходив останні два місяці до школи,щоб інформувати всіх про перебіг виборів і агітувати за опозиційного кандидата(ну той,шо заміжній за американкою).Потім я вже накопала більше інформації і сформувала висновок,що не вірю в першого і не вірю другому.Отже,з цих двох за цей «полум’яний місяць» я мушу сказати,що не підтримала жодного.За свої дії я відповідаю,за слова також.Я НІКОГО НЕ ПІДТРИМАЛА, КРІМ НАРОДУ,який цього разу просто не захотів коритися(а я люблю різноманітні протести!).
22листопада ми до школи не ходили,бо на дільницях ще підраховували бюлетені.Ввечері подзвонила Марта,сказала що в центрі міста відбувається щось неймовірне і ми пішли подивитись.»
Вже на проспекті Шевченка «запахло чимось незвичним».Давно не дивували люди з оранжевими стрічками на сумках і одязі,дивувала їхня кількість.На Офелію і Марту сунили толпи людей,яких деколи важко було обійти,тому часто відбувались зіткнення,спроби познайомитись,привітання і неприємні лайки.Офелія була в сірій лижній куртці з оранжевими вставками,що одразу робило її «своєю», незважаючи на політичні переконання.
«Men in orange»заполонили проспект Свободи.Якщо раніше дівчата постійно на когось натикались,то зараз можна було лише врізатись в густий потік людей,які або мітингували,щільно стоячи одне біля одного(холодно було!!!),або величезними колонами крокували по колись проїжджій частині(здається навіть правил дорожнього руху не порушували:по одну сторону всі йшли в одному напрямку,по другу - в протилежному,а транспортний рух на проспекті,традиційно,односторонній).Люди,які йшли в колоні тримались за одну довгу оранжеву стрічку(«Десь тут має бути Свят.Най би мене качка копнула,якшо його тута нема» - промайнула думка в голові Офелії.Чесно кажучи , Марта подумала про те саме).Дизайн головної вулиці міста(а також багатьох інших ) був змінений за допомогою тих самих стрічок,того самого кольору.
Хтось сказав,шо почалась революція. Офелії це не сподобалось: вона боялась війн,катаклізмів і революцій.
«Вперед на штурм зимнього!»Боже, який жах! На фіг нам та революція? На фіг нам боротись за якогось кандидата, якщо він все одно не на багато кращий за іншого? На фіг нам жертви ( людські, фізичні, матеріальні, будь-які)? Для чого весь цей цирк? Для чого ці діти на мітингах і «юні агітатори», типу Свята, яких повиперали на мороз «відстоювати свої національні ідеї»? Які, в біса, ідеї, якщо вони навіть не мають права голосу?
Сфальсифікували вибори? Яка сторона? Обидві! Знаю я як їздили голосувати по три рази за Ющика! Чула як так само ставили галочки за Янека, по принципу конвеєра!
Нє…хай роблять, шо хочуть, хай судяться, кричать, мітингують, але без революцій! Не хочу війни! Не хочу боротьби!
Бракує мені тої клятої свідомості!»
«We are,we a-re the youth of the na-a-tion…»-заволав мобільник Офелії пісеньку,яку вона недавно записала на диктофон.Бідний Паша мало не вдавився своїм бутербродом від переляку.
Zavtra na 8.30 bil’a shkolu.Vd’aga’s’a teplo
Sender:Mirka
22/11/2004
20:31
-Круто,я не йду завтра до школи!Але чує моє серце,шо потягнуть мене на барикади!!!
-Тільки не лізь в ці політичні баталії…
-Боїшся,шо завтра я трохи покричу па площі «Ющенко-президент!»,після завтра він програє вибори,а через тиждень закриють твою крамничку?Та заспокойся.Я ж нейтральна!Все ж таки,крашче на мітинг,ніж до школи!Буде весело!
-Ше встрягнете кудись!
-Ти мене знаєш, як тільки я почую постріли , побіжу додому. Тату, сиди вдома і дивись телик. Якшо скажуть, шо на проспект Свободи направляється спецназ або Червона Армія, дзвони!
А не прийшла Офелія на півдев’ятої під школу,бо прокинулась аж в дев’ятій!Спочатку думала залишитись вдома і подивитись на все по телевізору. Погода не сприяла розвитку патріотичного духу.
Полазила по хаті.Нудно!Зібралась і пішла на мітинг,перед тим подзвонивши Мірі.Близько половини її однокласників було з плакатами біля університету.
«Сніг топився від підвищення температури,спричиненого випарами в атмосферу від гарячих сердець політичносвідомих громадян,ідейних мізків новоспечених революціонерів,національної гордості за єдність народу і погодніх умов.Ще й зверху шось капало.В повітрі пахло зимою і патріотизмом.Настрій був піднесений.Було цікаво і весело.Бойових дій на території Львова не очікувалось.На той момент не було кого боятися,бо місто було єдиним у боротьбі за справедливість і за президенство Ющенка.Прибічники Януковича сиділи по хатах і дивились телевізор,чекали чим все закінчиться,час від часу вибігали на вулицю за хлібом і цигарками,мовчали в свої носовички,бо в іншому випадку ризикували стати боксерською грушею для якогось випившого прибічника Помаранчевої революції.А все по одній єдиній причині: це вам дітки не Донецьк,тут вас меншість!Можливо саме тому я приєдналась до більшості.(Хе, яка я підступна і хитра!)Хоча мої дії були спонтанними і необдуманими.Мені подобалось відчуття боротьби,єдності і нації.Я дивилась на людей,які ще кілька днів тому були «кожен сам за себе», ділились на страшних і красивих,молодих і старих,багатих і бідних,того дня всі об’єднались під спільними гаслами і метою(хай я в них і не вірила!),стали єдиним цілим,кожен був важливою складовою Великої Української Нації,принаймні тієї його частини,яка боролась за своє право голосу.Саме за право голосу,а не за Ющенка.Так думала я.Так хотіла я.За це я боролась.За право голосу.За право бути почутим.За право.Народне право.За силу народу.Ображеного народу,який забажав справедливості!!!!»
Не далеко від місця призначення Офелія запримітила групу хлопців,які курили,час від часу поглядуючи,чи ніхто їх не бачить. «Ага!Всі курилки зайняті!»-вирішила Офелія і направилась до них.
Серед «куряг» тусувався її однокласник.Почесний революціонер класу ,а для Офелії просто Святік.
Святослав працював на передвиборчий штаб Ющенка ще з вересня. Як він туди потрапив, хто його взяв і чи мали право його туди брати ніхто не знав. Свят був найкрутішим і найпопулярнішим в школі,бо в нього завжди були «ТАК!»-значки,прапорці,футболки і всяка різна символіка,яка останнім часом користувалась шаленою популярністю серед вчителів і учнів.Агітаційна робота - єдина причина,яка тримала його в школі( хоча в навчальних установах агітація заборонялась!),бо на уроки останнім часом він не ходив.Казав,що не має часу,але всі,що більш-менш його знали були впевнені,що проблема не в часі,а в бажанні.Хоча зайнятим він був.Якщо не роботою,то питтям пива зі своїми друзями. Тим більше гроші в нього були постійно.Дівчата його рідко витримували більше тижня,бо,переважно,були суттєво обмежені увагою,тому або кидали його самі,або шукали розради в інших представниках чоловічої статі,про що миттєво дізнавався Святослав і тоді ловив момент і сам їх кидав.Проте,таким нефартом в коханні він особливо не переймався.
Його стосунки з Офелією були суто офіційними.На рівні «Привіт!Па-па!Дай списати алгебру!»
-Свя-я-ят!-протягнула Офелія.
-О,які люди!Офелія Вишко!А шо ти тут робиш?Там мультики по телику показують!
Чомусь Святослав вважав її досить дитячою і обмеженою. Проте, спілкувався з Офелією більше, ніж з рештою однокласників.
-Де всі наші?
-На мітингу.
-Де на мітингу?Там народу дофіга!
-Кому шо треба передати?
-Я на мітинг прийшла.
-Ти ж поза політикою.
-Все-таки на мене подіяла твоя агітація.
-Невже мені вдалось і тебе навернути в мою віру?
-Ти мусиш цим пишатися.Я потім напишу листа Ющенку про твій внесок в революцію.Такі люди ,як ти ,не повинні залишатися поза історією…
-Добре-добре!Вистачить,бо я вже зашарівся.Ой,вибач,я такий не уважний…Цигарку?
-Дзякую,але я кинула.
-Та невже?Шось ти все останнім часом кидаєш…і курити,і Антона…
-Тіхо будь.Антон - то не твоя справа.І хто б казав!Ти ж кидаєш когось частіше,ніж чистиш зуби.Не розумію,як ти ше дівчат собі знаходиш.
-Ой-йо-йой!Шо?Заздриш?Та нє,не ображайся.Все нормально.Просто в вас було таке кохання,шо чутки про ваш розрив стали сенсацією в нашому обмеженому шкільному VIP-колі…
-Хто?
-Мартіта!
-І чьо це мене не дивує!До речі,де вона?
-Наша кохана Мартуся,Міра і Женька,як на зло,саме сьогодні не додумались напялити свої незмінні(зімойілєтам) і незамінні «гади»,не взяли змінних шкарпеток і плюс не стали ходити по дорозі,як усі нормальні люди і поперлись на тротуар,в сугроби снігу,ше й туди,де глибше(ну ви ж вар’ятки?)..в результаті підмочили свою репутацію і… ноги…Там вони,в піцерії,за рогом,чайок п’ють.
-Точно?
-Якшо нє,то з мене пиво.
-Два!
-Подзвониш,якшо їх там не буде.
А не довелося дзвонити,бо Свят не помилився.Дівчата змерзли,намочили ноги і відігрівались в піцерії. Шкода…страшенно хотілось пива.
А потім був мітинг,мітинг і ще раз мітинг.А наступного дня була температура.Вистояли лише Офелія і Марта.
Трохи пізніше Офелія по дорозі на мітинг зайшла до Ілони на роботу.Там всі також припинили роботу і поринули в політичне життя країни.В холі Офелія знов зустріла Всеволода.
-Мала,позич десять гривень.Я віддам…через Ілону,або можеш дати свій номер телефону-сказав Він.
«Офігевша»-стан свідомості Офелії на той момент. «Бля,як романтично!»-подумала вона ж .
-Так зі мною ще не знайомились!
-ОК.Я Всеволод.
-Офелія.
-Тепер,ти можеш сказати,чи є в тебе десятка.
-Ти не подумав про те,шо мені гроші також можуть бути потрібні!
-То ти позичиш?
-Йди на фіг! Я бідний школяр. Живу на кишенькові.
-Я віддам.
-Разом нас багато!Нас не подолати!І гроші в нас ні взяти,ні забрати!
-А номер?
-А дусту в дзьобик?
-А чьо така зла?
-А ти якого х…я до дитини пристав?-втрутилась Ілона.
-Та так…розмовляли.-сказав блондин,оглянув Офелію з ніг до голови і попрямував до мамусиного кабінету.
Цілий тиждень вже не хожу до школи.Ні я не хвора і канікули давно закінчились.Просто в моїй коханій країні відбуваються політичні розборки.Мені це все же набридло.Я хочу стабільності і впевненості.Мені вже не цікаво.Я не ходжу на мітинги,взагалі,стараюсь не вилазити з хати,бо мене це все захарило.
Сталось би якесь кровопролиття для різноманітності, чи що? Нудно…
Я щодня дивлюсь CNNі BBC.Так приємно.Всі говорять про Україну,що вона встала на шлях демократії.Кажуть,що дуже вже ми всі класні і свідомі(всеодно я в це не вірю.Побачимо чим цей весь дурдрм закінчиться.Леніна також боготворили,а через сімдесят років стали відверто бакланити і зносити пам’ятники і погруддя.То цей чувак ого-го яку революцію провернув).
Приїжджають люди з інших країн,зокрема браття-ляхи.Вчора ми зі Святославом присікли групу польських студентів біля МакДональдса.Вони вже вивчили всі наші нецензурні гасла про Януковича.Я впіймала погляд одного з них.У нього були небесно-сині очі,небезпечно-сині очі,я таких ще не бачила,не знала що таке існує в природі.Ці очі дивились прямо в мої.Таке враження,що я їх все життя знаю,що саме їх я шукаю в кожному хлопцеві…такі знайомі,такі рідні у цього поляка очі.Він був найсимпатичнішим з іноземців,яких я бачила.Дуже приємні риси обличчя.Мені сподобалось їх роздивлятись,спостерігати за його рухами.У нього дуже гарна посмішка і довге русяве волосся,яке спадало на плечі і помаранчевий шалик.Ой,шось я останнім часом часто захоплююсь незнайомими хлопцями(хоча так прикольніше,коли ти з ними не знайома,то не знаєш,які вони придурки)
-Дискримінація-улюблене слово мого тата.-сказав він чи то по-польськи,чи то по-українськи одному зі своїх братів по крові.
Дивна була зустріч.
Ми ще трохи постояли і пішли,бо треба було побачитись з нашими однокласниками.
«Здається,я перегружаюсь.В мене глюки.Я вчора півгодини втикала на себе в дзеркало.Потім побачила,що тінь позаду мене якась дивна.Вона троїлась.При чому,кожна з частин мала іншу форму.Одна з крайніх була чорною і об’ємною.Мені стало страшно.А потім всі вони зникли.Жодних тіней.Так моторошно.Я сховалась під ковдру і довго не могла заснути.Було таке враження,що щось наді мною стоїть, дихає і ось-ось мене торкнеться.»
Революція йшла до свого логічного завершення. (Те, що називали революцією! Бо була вона без бою, крові, зрештою, боротьби особливої не було! Черговий ентертеймент на державному рівні). Офелія,застуджена після чергової тусовки на проспекті Свободи,сиділа вдома.Вечір був як ніколи звичайним.Нічого не пророчило якихось змін або подій.Все було тихо,мирно і спокійно.Правда,за вікном йшов дощ,який розмивав бруд і залишки снігу і вітер бився в не дуже щільні вікна,таким чином створюючи страшний протяг.
У двері хтось подзвонив. «Хто?»-прокричала з місця Офелія,оскільки їй було впадло вставати і підходити до дверей. «Якшо знов ця припарена сусідка з низу,то я навіть відкривати не буду!»-одразу подумки прокоментувала ситуацію та ж сама Офелія. «Відчиняй!Це я!»-долинав з під’їзду до болі знайомий голос. «Опа!Голос предків!»-у відповідь подумала дівчина.
Вона піднялась з дивану,замотана в клітчату ковдру,і почалапала в коридор,відчиняти двері.За здоровенною лакованою дерев’яною дошкою на завісах,яка перекривала отвір в стіні,щоб фільтрувати суб’єктів(підозрілих і не дуже),які заходять в оселю,стояв ніхто інший,як Паша.
-Чьо так рано?-одразу спитала Офелія.При чому,без здивування в голосі,при чому,ситуація потребувала здивування в голосі,оскільки,Паша ніколи не приходив додому раніше десятої вечора.
-Офелія…тільки спокійно.Всі ми будемо там…
Дівчина моментально зблідла.
- Де там? Хто всі?Тату?Шось сталось? – зараз їй знов здалось, шо тато смертельно хворий.
-Мені подзвоила твоя бабця…
-Шось з мамою?-мало не кричала Офелія.
-Юра загинув в автомобільній аварї два дні тому…
-Вона була з ним?Шо з нею?Вона жива?!!!!!
-Вона …вскрила собі вени.
-І?
Величезний гіркий ком заважав говорити йому.Паша заперечно похитав головою.
Офелія стояла,наче паралізована і дивилась в підлогу,потім розвернулась і сказала:
-Вона сама так хотіла.
Офелія зайшла до кімнати,міцно тримаючи Пашу за руку. Сьогодні вона вже не вважала себе дорослою( думка про те, що батьки їй вже не потрібні також зникла). Поведінка в неї була досить флегматичною. В її голові рідко з’являлись думки. Вона ще досі перебувала в шоці.
Посеред кімнати стояла труна,навколо якої було ціле море квіток.В цьому дерев’яному ящечку лежала Софія,тобто її тіло.Бліде і знекровлене,губи її були фіолетові,руки якісь , на диво, кістляві і сині.Вона була мертва,але ще досі молода і красива. «Їй було рано вмирати…але,здається,вона так не думала…»-спало на думку Офелії.
Біля вікна стояла мама Соні, бабця Офелії,яка останнім часом постійно намагалась забрати дівчинку до себе в Київ.
Офелію довго вмовляли їхати в Київ на похорон.Після новини про мамину смерть,вона почувала себе щебільш зрадженою і покинутою.Вона рідко говорила,але так і не заплакала.Їй було важко усвідомити,що Соні більше нема і не буде.Зараз вона дивилась на жінку,дуже схожу на Софію,але це була не її мати.В її мами були завжди сумні і розчаровані очі,вона ніколи не мовчала в присутності Офелії.Часто на неї кричала і, здавалось, ненавиділа свою дочку, але часом вона була і лагідною,люблячою,розуміючою мамою,яка переживала і раділа за неї. Правду кажучи, про це Офелія рідше згадувала. Образи запам’ятовуються краще.
-Поцілуй в останнє маму!-старим і страждаючим голосом сазала бабуся.Офелія підняла на неї,повні сліз ,очі: «Маму?»-прошепотіла вона. «Маму!»-подумки дала собі відповідь.Вперше Офелія заридала.Вона плакала і кричала,притискаючись до Пашиних грудей.Вона її втратила,Соні більше не буде,вона ніколи їй не скаже про той біль,що накопичувався роками,не скаже,як її любить,коли усвідомить це.Нічого не скаже.Все закінчилось.Обірвалось.Різко і назавжди.Все.ВСЕ.ВСЕ!!!!!
За мить почала голосити і бабця,а далі пішла ланцюгова реакція і плакати почали всі присутні,а Паша тим часом вивів звідти Офелію.
-Мені постійно здається,що зараз вона сюди зайде і почне критикувати мій зовнішній вигляд.-промовила Офелія.Голос її був тихий і невпевнений,а погляд пустий.Вона зверталась до батька,але дивилась крізь нього. – Не знаю, чи звикну колись…
-Мені також так здається,хоча за п’ять років я добряче від неї відвик.
-Я всеодно не розумію,як вона могла?Добре,Юра загинув,але ж в неї була я.Невже він важливіший за мене?!!!
-Я це запитання задаю собі все життя.Вона його любила неймовірно сильно,незважаючи на те,що він кидав її мільйон разів,часто завдава їй болю…вона щоразу поверталась до нього,коли він цього хотів…Знаєш,правду кажуть,Бог любить трійцю.Вона тричі намагалась себе порішити,двічі її рятували.
-Ти мені так толком і не розповів,що там між вами відбувалось.
-Він був старшим за неї на шість років,Соня ще тоді в школі вчилась.Я дружив з її братом,був в неї шалено закоханий,хоча й почував себе педофілом(їй було15,а мені 26).Вона була класна,завжди весела,життєрадісна…В один прекрасний день мені подзвонив Андрій і сказав,що його сестра у відділку і її треба терміново з відти забрати.В мене було кілька знайомих,але Юра(той самий) взяв всю вину на себе.Річ в тому,шо в них траву знайшли,до того ж вони дибоширили в парку імені Шевченка(той шо біля університету)і були в стані наркотичного сп’яніння.Соня відмазалась,а Юру ми відмазали на свою хвору голову.Потім,тому дурню шось встрелило в голову і він Софію кинув,а вона молода і дурна порізала собі вени.Її врятували,відкачали і відправили в психушку.Не знаю чому…чи то я її любив,чи то мені було її шкода,але я взявся за її реабілітацію.Дореабілітувався так,шо аж ти народилась.Ну ми одружились,а через два роки вона нас кинула,бо приїхав той виродок і пообіцяв їй зірочку з неба.Тоді мені вже стало шкода себе.А він знов її кинув,а вона знов покрамсала собі вени,а я знов поїхав до Києва її реабілітовувати.Вона повернулась,але то вже було шось не те,відносини були натягнутими…Короче,далі ти все знаєш.
-Я мовчу.Жодних коментарів. Але мені боляче.
Все кінчилось.Навіть революція.Вчора Свят приїхав з інаугурації,щасливий,як стадо слонів!!!А я далі сижу вдома і схожу з розуму.Вчора в дзеркалі я бачила дядька,блідого ,з тонкими рисами і довгим чорним волоссям,як вампір з дурного фільму жахів.
Найстрашніше те,що я дійсно його бачила,кілька секунд,але був він лише в дзеркалі,коли я оберталась,то позаду мене нікого не було.Але в дзеркалі він був!!!Потім спалахнув і зник.Тіпа його забрало пекло.Може то диявол?Шо за життя таке: то мене ангели переслідують,то дияволи!!!То зі всіма так,чи тільки зі мною?Шо я зробила цьому світу,що він так наді мною знущається?Мабуть,комусь-таки вигідно,щоб я з’їхала з глузду.
