Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2606
Творів: 47442
Рецензій: 92262

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Нео-детектив

70 коп (ч. І, ІІ, ІІІ)

© В:тал:й, 04-03-2009
І (1)

   В електронному листі було написано наступне:
   70 копійок лежали на столі. Лежали вони до того часу, поки до них не докинули ще 5 копійок та 15 гривень. І все було б нічого, якби було б нічого, а так - лампа перегоріла, а точніше лампова лампочка. Хтось скаже:  "Де тут той ВБІСА (одне слово) зв’язок?" А дійсно, Зв’язку далі у підвалі не було. Тому, щоб вішукати Зв’язка, всі гуртом вийшли з мінусового поверху будинку і почали йти. Раптом хтось, хто був справа, а відповідно Правий, згомонив: "Вбіса, це зима!". Не договоривши встигнуту останню букву "а", раптом "деякий Клоун" у радісному поклику гукнув:  "Я знайшов Зв’язок! тобто... Зв’язок,  Зв’язок знайшов мене!" Він (Зв’язок) підбіг махаючи хвостом, як птах сизокрилим крилом над клавішами  "Ямахи" (YAMAHA).
І дійсно, на вулиці була зима. Була! Але вчора... А сьогодні не зима - оскільки поскільки сьогодні березень - більше того, середина післяобіддя першого весняного дня. Сьогодні 1 березня.
- Сьогодні ж 1 березня, чорте забирай! - промовив той, хто був у зеленому вбранні.
- І дійсно! - підтримав зеленого кольоровий. В нього було прізвисько Клоун, бо сума всіх різних кольорів його одягу, зашкалювала за тверду четвірку.
- Це так мило! - висловила свою думку Поміркована. Це, дещо фамільярно, але її всі кликали і окликали по прізвищу - Поміркована.
- Авжеш! - усміхнувся брат Зеленого - Жовтий.
   Погодилися всі крім одного. Він не міг погодитися, бо сказав, що сьогодні "вбіса це зима!". Тому, поправляючи чорну шапокву річ на голові, Правий додав до 15,75 гривень ще 15 копійок і промовив:
- Вбіса ЦЯ зима!
- Що? - Перепитав той, хто був в зеленому.
- Вбіса ЦЯ зима! - Повторив свої переконання Правий.
- Чому? - Посипалося наступне запитання.
- Кожен раз вона проходить... - із сумом у вухах, сказав чорно-шапенко.
- А ти б хотів щоб вона не проходила? - Запитав той, в кого куртка була зеленою.
- Ей дуруже, що трапилося, ти б хотів щоб вона не проходила? - поцікавився Клоун.
- ееее ні, він б не хотів щоб вона не проходила! - зробив зненацька висновок Зелений.
- Авжеш! - весело вставив своїх 5 копійок Жовтий.
- Це так мило! - В захваті сказала Поміркована.
   Правий відмовчався. І всі гуртом, але по-черзі, підійшли до черги і запитали:
- Хто крайній?
- Я! - відповіла дещо-приємна дівчина.
- Ми за вами - за вами за всіма... - сказав той, хто був у зелених штанях. Кіт усміхнувся і похитав головою. Він любив такі завивисті фразочки.
   Товариство і плямуватий кіт Зв’язок стали в чергу. Кіт, прогнозовано, сів на найближчий стіл і почав вмиватися за вушком та скидати ложки з нього. Це знак - потрібно чекати ще гостей. Сподівано підійшов високий, як італійське мистецтво, чоловік років 32-57 і запитав:
- Хто крайній? Крайній хто?
   Всі промовчали і проігнорували це запитання. Лише дещо косо на нього подивився один черговий (учасник черги) - косоокий інвалід.
- Хто крайній? – цинічно, як останній цинік, циклічно (без прискорення) запитав височенний, ще раз.
   На цей "ще раз", було явно відчутне підвищення його голосу, як підвищував градус вчора дядько Сергій. А чолов’яга років 32-57 подовжував хамити:
- Хто тут вбіса, чорт забирай, крайній? Що тут вбіса відбувається? Чому всі мовчать? Що за лайно?
   І тут натовп почав обертатися, дивитися на нього, як на кольорового, ще й посміхатися взялися. Картина така була дійсно надзвичайно кумедною. Та такою кумедною, що я ледве зараз кажу... ой чекайте... ой не можу... все-все заспокоївся.... ги-ги. Так, дійсно смішна картина. Зараз спробую пояснити. Уявіть собі: ви звичайний середньо статистичний житель країни Україна, зрання спожинаєте вівсянку, інколи платите податки і ваші погляди явно є тверезими. І тут ви сьогодні, як і вчора, стоїте в черзі. Люди, люди, ще люди, люди, люди і кіт Зв’язок сидить останній на столі і завзято кидає ложки в цьому черговому натовпі. А тут підходе якийсь ДЕЯКИЙ високий і починає питати "хто крайній?"!!!  Не зрозуміли? Як, можна додуматися у кота-а-а, запитувати хто крайній!? Дивні люди нічого не скажеш.  
   А поки всі в нашій черзі сміялися, тут підійшла наша черга. І ми купили якийсь товар за 15 гривень 95 копійок.  
Увага запитання: "Що за товар ми купили? Якщо так, то чому?"  

ІІ (2)

   Пан Віталій любив загадки. Ця "Що за товар ми купили? Якщо так, то чому?" - була досить важкою, але "нехило" цікавою і принциповою... Життя нам підкидає дуже багато різноманітних загадок, які ми навіть не пробуємо розгадувати - в цьому і полягають всі наші проблеми. Бо запустити загадку, це як непролікувати зуб, або як запустити "ОРЗ" ("Остроє распіраторноє заболєваніє" - російською) - в кінці-кінців, початку-початків, гірше буде. Але на щастя, є такі люди, як пан Віталій. Його ремесло і нахлібогрошшя полягало у розгадуванні загадок людей, які зверталися до нього.
   Якраз сьогодні пан Віталій дивився у вікно, а в його голові крутилося запитання: "Що за товар ми купили? Якщо так, то чому?".
   Методика розгадування загадок була простою - спочатку потрібно максимально спростити складне запитання. Потім випити кави. Пізніше починається найцікавіше. На практиці майстра по відгадуванню, наступний етап називався "Звари зупу". Суть його полягала в наступному: кожному компоненту приділити особливу увагу, щоб кінцева картина вийшла правильною. Якщо ти знайдеш всі складові і зрозумієш причини їх присутності в загадці, тоді ти відгадаєш загадку. Пан Віталій думав, а час йшов. Час йшов, а пан Віталій думав.
  Перший етап - спрощення. "Якщо так, то чому?" - це другорядне запитання - його потрібно спочатку відкинути, щоб воно не заваджало. Відкинувши цю частину і ноги на стіл, пан Віталій при цьому при тому вже сидів в кріслі качалці і спрощував "Що за товар ми купили?"
   Процес спрощення проходив наступним чином:
"Що за товар ми купили?"
"Що ми купили?" - ми купили товар.
"Що, товар купили?" - так.
"Який товар?" - який купили.
"Який?"  
"Як?"  - це і є спрощенне запитання.
   Майстер був задовонений як пройшов ("ЯК"!) перший етап. Завдання максимально спростилося, але ще відповіді не отримали. Тому потрібно застосувати другий етап - етап №2. Пан Віталій зняв ноги зі столу і енергійно натиснув на кнопку жовту, білого телефону. Це кнопка виклику секретаря-референта:
- Занароїдочко, будь-ласка, мені ще кави...
- Ч асямаля? - запитала вона.  
- Так, три ложки - відповів пан Віталій.
- Алясяма лямася алямась алямась?
- О, зовсім небагато, - розгадувальник загадок не любив багато вершків у каві.
   Пан Віталій у процессі пошуку відповіді на запитання вирішив застосувати графічний метод. Можливу відповідь намагався вималювати. Він відкрив найнижчу шухляду у тумбі. Звідти з пачки дістав листок формату А4. На ньому ручкою намалював круг. Почесав бороду, почесав носа, почесав я... В центрі цього кола домалював ще менший. У ньому ще один - зовсім малий. Феноменальний відгадувальник задумався. І тут сонце запустило сонячного зайчика у вікно (ці сонця, тільки таких зайчиків і вміють пускати), який утворився попаданням променя на "зачіпалку до піджака" в ручки.
   Роздуми були наступними: "Сонце, зайчик, відбиття... дзеркало... ДЗЕРКАЛО! ДЗЕРКАЛО!" - пан Віталій підхопився із крісла качалки і енергійно натиснув на кнопку жовту, білого телефону:
- Занароїдочко, як там кава?
- асямася!
- Добре. Коли будеш сюди йти, будь такою доброю - захвати люстерко.
- Амася! - погодилася секретар-референт.
   "100 баксів на місяць і всі тебе..." згадалися слова Андруховича Юрія Гагаріна, надзвичайному розгадувачу надскладних загадок.
   Відкрилися двері - зайшла Занароїдочко. Вона була молода, але красива. Пан Віталій підняв очі і суворо, як сибірська (ні не "язва") зима, запитав:
- Люстерце прихопила? - він вимагав, щоб його працівники чітко виконували його прохання, атже це допомагало набагато швидше і якісніше розгадувати загадки, такі важливі для людей.
- Амася! - відповіла дівчина і принишкла із кавою і люстерком у руці.
- Це так мило, - розплився в усмішці бос, - давай мерщій його сюди! - змінив вираз обличчя на строгий, - в мене тут нехила загадка. Я весь в справенціях. Каву поклади на ліву сторону синьої серветки, яка знаходиться на третій полиці мого шкафа, біля паперів із написом "Архів 1994-1995 рр"- заклопотано промовив пан Віталій.
- Амася! - слухняно все виконувала представниця жіночого роду, - ляся Ппа Втаі,  лямася амася лаямася алямася?
- Добре, - пан Віталій не бачив нічого жахливого в тому, якщо співробітниці потрібно було з роботи піти швидше на "лаямася" хвилин. Але лише на "лаямася" - не більше! - Коли поставиш каву, закрий, сонечко, сонечко жалюзями, бо сліпить досить. І не затримуйся в кабінеті, ти мене дещо відволікаєш, - пан Віталій завжди відволікався на Занароїдочко, бо вона була справжнісінькою кралечкою.
   Взявши люстерко великий розгадувач приступив до великого розгадування. Він акуратно листок із колами підсунув ближче до люстерка так, щоб у відзеркаленні було ціле коло... "Що це?" - запитав він сам себе. "Воно дещо нагадує? Чи є в цьому зображенні відгадка на питання "Як?" " - запитав він сам у себе вдруге. В наслідок віддзеркалення утворилися два кола в яких ще по два. "Та-а-а-а-а-к! Це схоже.. це схоже... це схоже на дві великі цицьки... це потрібно записати".
   Пан Віталій взяв жовтий листочок із липучкою і написав на ньому великими буквами "ЦИЦЬКИ". Потім взяв ще один такий і на ньому вже маленькими буквами вивів "Як?". Приліпивши їх на спец-стіну із написом на ній "Спец-сціна 1 шт.".
   Далі думки так і йшли в голову. Маестро пан Віталій сів у крісло-качалку і крісло-качаючись почісував борідку. Сьорбнув кави.
"Я-а-а-к?" - крутилося, як підбитий гвинтокрил, це питання в світлій, але не лисій голові.
   Сьорбнувши ще трохи кави, розкручувач загадкових вузлів кинув оком на лист. Резиновий м’ячик у вигляді ока відбився і як слухняний собака відскочив знову до руки. В роздумах пан Віталій і не помітив як робочий день підійшов і переступив через свій кінець. Одягнувши капелюха, бос закрив двері і пішов.

ІІІ (3)

   Пан Віталій повертаючись додому сьогодні вирішив це зробити пішохідним методом. Його піджак колихався і надувався в наслідок тиску вітряного дмуху. Зранку було видалося тепло, тому він не брав із собою плаща. Ліхтарили світлярі, тому асфальтову було добре видно. Розгадувачу зараз важко на думці через роботу і важко в мочовому міхурі, ще б пак, скільки-стільки кави випити за день. А оскільки поскільки тиск у мочовому заполонив весь розум, то пан Віталій швидко, дуже-дуже швидко дійшов додому і під час цього блискавично перестав думати про роботу, а лише про білий унітазик, який буде прямо таки радий скупатися в сечовому душі.
   Вже в хаті після туалету, пан Віталій заглянув у люстерище. Воно сьогодні показувало те ж, що й вчора, але вже далеко не те, що років 25-26-27 тому. Причесавши вуса вусовим причесанцем і почесавши бороду бородатим почесанцем, аналітичний мислитель пішов на кухню роздягаючись по ходу і вішаючи одяг на предмети, які попадались другий раз на очі.
   Відкритий холодильник застав хазяїна в одних трусах і двох майках. Просто зранку пан Віталій прокинувся і одягнув майку. Потім вирішив ще 4 хвилини подрімати. Після того, як подрімав 40 хвилин, пан Віталій ще раз прокинувся і ще раз одягнув ще одну майку, потім і решта одягу. Пішов на роботу. Але це було зранку. Зараз, біля холодильника стояв маестро у одних трусах і двох майках без шкарпеток. Як справжній джентельмен їх зняв швидше. Бо найгірше що може бути, це коли чоловік лише у шкарпетках і трусах.
   Діставши однією рукою з холодильника папугайчика, який ще зранку залетів туди і сховався, пан Віталій у другу руку взяв і молоко. Наливши його у високо-скляний стакан, хазяїн почав топтати вівсяне печево. Побачивши свою таку незграбність, він підняв печево з підлоги, подув на нього з усіх боків кілька разів і без передніх і задніх думок вжив печенько запиваючи холодно-нічним молоком. Папугайчик вже загнувся - буквою "Ю". А навіщо неживі папугаї в хаті? Пан Віталій кинув папугайчика в котячу таріляку, який вже так довго його чекав - і хазяїна і папугая. Але так як хазяїна хазяйський кіт би не подужав, то пожувати холодного папугайчика наніч було якраз-якраз.
   Жінка вже спала, тому і не стала зустрічати пана Віталія. Сьогодні він прийшов пізніше ніж кіт із полювання. Ще й до країв задуманий питанням "Як?". Одягнувши синьо-біло-клітинчасту "пежаму" геніальний хазяїн ліг. Питання не виходило йому з голови, тому він зробив те, що допомагає відволіктися від роботи - чхнув і заснув. Через кілька хвилин підійшов ситий кіт і муркочучи ліг в ногах... Насіла ніч.

                                                            Продовження...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

формалізм

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Олег Derim, 04-03-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.56283593177795 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …