Вирішив і собі повторити «подвиг» попередників та підняти суб*єктивну штангу - 2008. Попереджаю, що важкоатлет з мене нікудишній, бо штанга занадто важка, щоб її підняти ривком, з першої спроби. Мало каші їв ще (а правильніше – читав гаківських творів, бо займаюсь важкою атлетикою лише півроку). Проте виховати з мене висококласного спортсмена, майбутнього важкоатлета, з усіх сил намагалося вся ГАКівська тренерська команда, дружно навішуючи на штангу замість млинів господарчі сумки зі своїми рукописами. Деякі тренери виявились найбільш прудкими, і, не зважаючи на протести інших та без будь-якої черги, змогли почепити свої роботи першими, які я мусив підняти. Отже, дякую тим, хто з мене творить чемпіона:
- Ю. Камаєву – за Машину часу, сподобалось їздити;
- П. Муравію – за небойові мемуари;
- В. Тибелю – за бурштинові….. казки-картинки;
- Наталці (зі Львова) – за вміння народититися НЕ в середньовіччі;
- М.Кідруку – за вміння брехати;
- М.Непораді – за прокляту землю в…. драмтеатрі;
- black 3012 – за догляд ясенів.
І, звичайно, Л. Долик, яка своїми поетичними мініатюрами довершила справу майже так, як метелик на штанзі у вовка з відомого мульта «Ну, постривай!»
Більш не підніму! Даруйте, хто не встиг до штанги, бо ті, хто в списку, вони ж без черги! Без черги!!!!
