5.Гостри зброю,Бруте!
За всю історію свого навчання Офелія змінила чотири школи (три з них за останні два роки). У неї вже було близько півтори сотні однокласників і близько п”ятидесяти вчителів. П’ять з них були вчителями з історії.
Офелія часто сварилась з вчителями, багато з них “мали на неї зуб”, але була вона дівчинкою розумною, і саме за це її завжди пробачали і ставили хороші оцінки.
Специфічною була ситуація з вчителями-істориками. Учиниця Офелія Вишко успадкувала від тата-Павлика шалену любов до історії (а ше до рок-музики; і генетично їй передалось захоплення літературою, і все ,що з нею пов”язана від мами - Соні, але мова йде зараз не про це, тому повертаємось до теми) і купу історичних інцеклопедій, довідників, підручників, романів, літописів, описів, фотографій і хронік. Тому дівчина була напрочуд обізнана в цій сфері. Часом їй було відомо набагато більше фактів, аргументів, припущень і домислів, ніж її викладачам. І все це вона намагалась донести до відома однокласників (тобто похизуватись) і педагогів (тобто знов ж таки похизуватись), заодно й заробити пристойну оцінку. На уроках історії рот у неї не закривався ні на мить(вона виявляла знання, коментувала, знущалась над вчителями, або просто жувала бутерброд сидячи під партою), практично, проводила урок замість вчителя, або заважала проводити, за що її часто просили вийти за двері і повернутись в клас після дзвінка, щоб Офелія,таким чином, не зривала навчальний процес. Але не зважаючи на все це, вчителі історії на неї молились, приносили їй купу додаткової літератури (яку вона завжди брала і не читала), змушували її виступати на всіх відкритих уроках, відсилали на різноманітні олімпіади і конкурси, хоча на жодному вона так і не з’явилась. Не мала часу. Думала про Родика(уррррродика).А шо?Також потрібно!
Але він був вийнятком. Він її ненавидів. В першу чергу саме тому, що підсвідомо розумів те, що Офелія набагато розумніша за нього.
Це був “воєнрук” і історик ту-ін-ван Роман Іванович. Він був надто дивним суб’єктом. Вже перший погляд, перше враження про нього говорили тільки одне: він ненормальний. На його худорлявій статурі завжди висіло щось не зрозуміле, пом’яте, брудне і , взагалі не придатне для носіння, але Роман Іванович завжди був при краватці, яка мало на неї схожа, бо була така пом’ята, ніби її щойно витягнули (хай пробачать мені всі мої вчителі мови-літератури і всі мої «вихователі», робота яких так і не залишила жодних відбитків на моїй совісті (свідомості і в мозку).) з дупи. Мав завжди прилизану, жирну полисівшу руду зачіску, але на маківці завжди стирчало якихось “три волосини”. На рукавах завжди були якісь плями невідомого походження, які були схожі ні то на клей, ні то на жуйку. Мав поганий зір, але одні сильніші окуляри його не задовільняли, тому зверху він носив ще одні. А найголовніше-це те, що внього було якись слиноневтримання, бо коли він розмовляв, то всіх оточуючих атакував краплями слини. Бідна Христя на першій парті завжди закривалась зошитами і підручниками. А чорнило завжди було розмитим на його сторінці в журналі.
Через кілька тижнів навчання, а особливо, після виставленої за третю чверть оцінки, Офелія винесла йому вирок: він контужений. Вона була близькою до істини: він був не просто контужений. Він був контужений кілька разів.
Жив-був маленький хлопчик Ромчик.Був він не дуже розумний і ліз усюди, куди його не просили.
Його мама не один раз казала: ”Ромцю, не пхай пальці в розетку, не пісяй на оголені дроти, не підходь до трансформаторної будки, бо те шо там клацає, то не музика.” Але хлопчик мав ше коротку пам’ять ,тому й забув, про що попереджала мама. Так він травмував свою голову вперше. Цей факт не врятував його від армії, і Ромця відправили в десантники. Там командир взводу його попереджав: ”Ромцю, не гуляй по мінним полям, не метай кільце від гранати замість самої гранати, не пхай свого писка в гармату, коли та не вистрілила, не смикай так сильно за кільце від парашуту, то не шнур від туалетного бачка, не йди на світло в кінці тунелю і т.д. ”Хлопець запам’ятав, що може бути якщо не слухати старших, але забув хто старший і що він йому наказував, тому переборщив з розбиванням цегли об голову і отримав черепно-мозкову травму. Пізніше знайомий дядя при владі допоміг йому закінчити військове училище і влаштував його замполітом. Не знаю як, але якимось чином він потрапив на військові навчання. І спочатку повалявся в болоті в парадній формі, а потім, проходив занадто близько біля місця, де підривали якісь снаряди. Дядю контузило так, що в голові гуділо місяць. Дивно як він не залишився інвалідом, хоча Офелія так його і називала, і казала, що йому слід платити пенсію як «інваліду ума».
Врешті-решт він опинився в школі. Довго ще не міг відвикнути від армії і «строїв» всіх учнів по коридорах, але після зауважень адміністрації став виховувати дітей дещо іншим способом. Він страшенно занижуваав оцінки, але то півбіди. Він страждав комплексом (як вважала Офелія) всіх тиранів, комплеком неповноцінності. Він знав, що нікчемний, що всі його ненавидять, але якщо вже його не люблять, то він би хотів, щоб його хоча б боялись.
Злякати когось йому зовсім не вдавалось. Проте, найстрашнішим для нього було усвідомлювати, що хто-небудь є кращим за нього. Але по тій єдиній причині, що він дивився на всіх зверхньо, то”кращих за нього “не було абсолютно. Не було доки не з’явилася Офелія Вишко. Це жахливе зарозуміле нарване дівчисько, яке перебивало його і завжди могло довести , що будь-який історичний персонаж, яким він захоплювався був тираном, психопатом і страждав від комплексу неповноцінності. Вона критикувала всіх його кумирів, а головне критика була завжди грамотною, ґрунтовною і аргументованою, тому сперечатись з нею було неможливо. Він робив простіше: не давав їй вимовити ні слова. Офелію Роман Іванович боявся , як вогню, тому і ненавидів її всім своїм ”Я”.
Та як на уроці історії абсолютно всім було наплювати на Офелію, то вони з Дімою втекли подалі від усіх на останню парту. Ані не було в школі, Едіка також (він, щоб не попадатись на очі вчителів і однокласників “викликав” ангіну: побігав трохи, а потім нахлебтався води з-під морозильника, а та як мав слабке горло, то наступного дня вже лежав з температурою. Він знав, що наслідки можуть бути саме такими, тому часто так робив, якщо хотів прогуляти школу (садомазохіст малолітній)). Решта учнів були присутніми. Роман Іванович вже третій урок підряд читав з конспекта розповідь про Атіллу, але його ніхто не слухав. Офелія нап’ялила навушники і переслуховувала свіже записану касету, Діма кишеньковим ножиком вишкрябував на дерев’яній
поверхні парти слово ”Nirvana”, Костя робив домашнє з математики, Інна фарбувала нігті, всі решта перебували на своїй хвилі, або солодко позіхали.
Касета закінчилась і Офелія звернулась до свого сусіда по парті:
-Слухай, друже бобер, він які-та склерозний. Як можна три уроки підряд читати той самий конспект?
-Так? Я навіть не помітив. Та від цього дауна можна всього чекати. Невже він не бачить, шо його ніхто не слухає?
-Не бачить. Забув свою другу пару окулярів. Знаєш, слуховий апарат йому також не завадить. Мар’яна так жваво розмовляє з Христею, шо я аж тута чую, а він ні. І це коли вони сидять в нього під носом! Глянь, як він розповідає: яка пристрасть , яке натхнення, він кайфує від власних слів!!! Сам хотів би так як Атілла. Та не дано. Знаєш, шо Атілла нібито продав душу дияволу? А ше він був збочинцем.
-Вони всі були збочинцями. І цей... - Діма подивився в сторону вчителя. - ...також злочинець . Підар!!!
-Казала йому мама, не пісяй на оголені дроти... Цікаво, він без конспекту шось розкаже?
-Та де там!!! Прикол би був, якби поміняти сторінки місцями. Я дивився, вони не пронумеровані. Півуроку пройде доки він знайде шо після чого йде.
-Треба буде спробувати. Але чур не я, бо як застукають, то буде гайка. Я і так відчуваю, шо мені трояк грозить. Всі мої п’ятірки за знання перекриваються двійками за поведінку.
-Та не кіпішуй. Кера підійде та й поставить він тобі чотири. П’ять навряд чи.
-А журнал?
-Та там чорт голову зломить. Все чорнило попливло, ніхто нічо не розбере. Він сам не пам’ятає, шо кому поставив. Ні я до його конспекту також не полізу. Він певно мокрий, а якшо сухий, то сторінки позлипались від ретельного обслинення.
-Спорим я зараз почну кричати всякий брєд і він не зверне на мене увагу.
-Не буду спорити , бо знаю, шо то буде нуль по фазі.
-Добре , тоді спорим, шо він мене почує і вижене з кабінету.
-Шо жити надоїло?
-Та ні просто скучно стало.
-Ну давай.
-На шоколадку. Вань розбий. Ти свідок. Той даун має вигнати Офелію з кабінету.
Ваня якимось знесиленим стомленим рухом розбив руки Офелії і Діми.
-Роман Іванович , а ви знаєте, шо Кучма педофіл?
На ці слова ніхто не звернув уваги, тим більше Роман Іванович.Тоді вона продовжила:
-А в вас соплі під носом!!! Я вагітна! Зараз коронна фраза: Олександр Македонський був педиком!!!
-Вишко, вийди з класу!
-О я ж казала. Заділа за живе. Все з тебе шоколадка. Корона. Молочна з горіхами. Роман Іванович ,я не можу вийти з класу, я навіть з-за парти вийти не можу. Діма перегородив вихід.
-Діма встань, щоб вона змогла вийти.
-Роман Іванович, в мене ноги відказують. Мене паралізувало. А ще я хочу дослухати до того місця, як Атілла поїхав в Рим. Я звичайно не думаю, що там могло шозь змінитись з четверга, але... Ви знаєте, що він на свій меч молився? Не знаєте, бо цього нема в вашому конспекті!!! А я знаю. Я багато чого знаю. І можете мені наставити двадцять двійок, але знання в мене залишаться. Знаєте, в мене є прикольна книжка про загибель Риму. Може вам принести? Для загального розвитку. Хоча, ви, здається, далі вашого конспекту не розвиваєтесь...
Продзвенів дзвінок на перерву. Відверті заяви Офелії викликали шок у всіх, в Ромця також. Сама вона відчувала певну ейфорію.Вона також його ненавиділа, а на оцінку їй було наплювати… Вже було наплювати.
-Я завжди знав, шо ти ненормальна, але ж не до такого... -сказав Діма. Він робив вигляд, що його це шокувало. Здавалось, що він дещо був розчарований. Але як він не старався відтворити це на свому обличчі, у нього це не виходило. Його очі сміялись. В них була гордість. Він пишався вчинком Офелії. Вона сказала те, що кожен з учнів Ромка Івановича виношував в собі роками, але так і не наважувався сказати.
Саме в цей момент він усвідомив, що перед ним ідеальна дівчина. В ній було все. Все, чого тільки можна було бажати. Особливо яскравими були ті якості, яких так бракувало йому: мужність, сила волі, непереборність, вічний внутрішній протест, що регулярно вибухав назовні, вражаючи всіх оточуючих, відкритість, а ще вона завжди говорила те, що думала. Він знав , чого від неї можна чекати, тому міг довіряти їй більше, ніж собі.
Через вічне бажання допомогти, Дімку часто підставляли ”друзі”. Офелія цього не зробила б, бо зуміла оцінити його як людину. Він був надійний, відповідальний, стриманий, спокійний, чесний і відданий (то все стосувалося друзів. Інна під дію цих чеснот не підпадала). Цих рис особливо бракувало Офелії.
-Ти сам мріяв то сказати, але я тебе випередила і ти теперка бісишся.
-Ой!Герой тисячоліття! Мені взагалі було добре тоді, коли він тобі самі п’ятірки ставив...
-Ще б! Моє прізвище в списку одразу після твого, і цей дебіль всі мої п’ятірки тобі поставив.
-Ото ж бо.
-Дурням щастить.
-Та шо ти не кажеш!!!
-Думаєш влетить?
-Шо перший раз?! Ми шостий”Б”. Всі звикли до наших приколів і ніхто не здивується... Наша Оленка навіть уваги не зверне . Тим більше вона тебе любить і навряд чи повірить цьому придурку... Ой, глянь хто суне!!!
-Інночка.
-Ось так-так.
Інна опромінила Діму з Офелією своєю білосніжною посмішкою і кинулась з обіймами на Офелію:
-Ну ти його... класно було. Чьо ти раніше мовчала? Так йому і треба. А то вже всіх дістав той даун. Але оцінки тепер нормальної не чекай.
Офелія була в легкому шоці. Такої честі вона не чекала. Вона сконфужено дивилась то на Інну, то на Діму і ледве підбирала слова в голові:
-Та... мені і без того на п’ятірку розраховувати не було чьо. А нижче четвірки він мені не поставить. Такого не буває, що всі п’ятірки, і тута раптом трояк з історії. Шо я всі предмети вивчити можу, а історію... то ж не вища математика.
-А наш Костя знає, шо таке синус і косинус. -повідомила Інна.
-А це тут до чого? -не дотягнув Діма і глянув на Брітні , як на душевнохвору.
-Та так просто сказала. Ну то я пішла?
-Тебе ніхто не тримає. -попрощався Діма, а через півхвилини нахилився до вуха Офелії:
-.Юлій Цезар готовий. Гостри зброю, Бруте
“Знову Пасха. Може це погано, і може Бог мені цього не пробачить, але я ненавиджу це свято. Це паскудне сімейне свято, коли ми всі їдемо до бабці в Київ, де збираються всі мамині родичі. Сідають за стіл. Їдять, п’ють і розмовляють про їжу. В них одне в голові: наїстися. Причому так, щоб потім без “Мезиму” не встати з-за столу. Головна мета: з’їсти більше за всіх, і по фіг, що все закінчується численними розладами шлунку. І обов’язково всі скаржаться, що я нічого не їм і насильно пхають в мене всі сорок вісім приготованих страв.
Потім вони наїдаються, зручно вмощуються, наставляють свої напхані пуза догори, і починають скаржитись на радикуліт, погану погоду, низьку зарплатню і т.п. А потім дістають мене дурними дитячими запитаннями. І обов’язково я ляпну щось не те, хтось образиться, і потім мама з бабцьою будуть пиляти мене по тижню за кожне сказане слово, а потім будуть діставати тата, що він не приділяє мені уваги, а маму я вже давно не слухаю, і все тому, що він як завжди скаже, що це мама мене погано виховала, тому що він в мому вихованні участі не брав. Все було б так, але тато цього року з нами не поїде. Як би ж то і я так могла!!!
Я ненавиджу всі сімейні фести! Різдво також не люблю. На Різдво ми переважно їздимо до татових родичів. А там все те саме. Але в Ужгороді є свої переваги: він набагато ближче, у тата менше родичів і ми деколи співаєм колядки.
Я певно помру на Великдень. Під звуки церковних дзвонів і під запах вишневого цвіту.”
У вівторок вранці Паша зустрів Соню і Офелію на вокзалі. Чесно кажучи на свята він був дуже самотній. Всі його друзі святкували Великдень в сімейному колі. Тому він дуже зрадів, коли побачив ”залишок” своєї родини:
-Христос воскрес!!!
-А Офелія померла!!!-відрізала Пашина кровинка.
-Офелія, що за...
-То за... Я ненавиджу твоїх родичів. Я більше туди на свята не поїду. Що в Львові не можна було Пасху відсвяткувати, обов’язково було теліпатися добу в плацкарті, щоб вислуховувати п’яний брєд твоєї тітки Маші?
-Офелія...
-Офелія!!! Офелія, Великдень - то сімейне свято. Сімейне, але покажи мені сім’ю. Ти покажи, або ти!!!
Офелія розвернулась, взяла сумку і попрямувала до трамвайної зупинки. Паша з Сонею
обмінялись ненависними поглядами і по-одинці пішли наздоганяти дочку.
Офелія ледве дочикалась кінця канікул.
В гардеробі вона зустрілась з Інною.
-Привіт!
-Прівєт. Як свята?
-Паскудно.
-А чьо?
-Бо паскудно.
-Шо облили сильно в понеділок?
-Я була в Києві, а там не обливаються.
-Як?
-Водою.
-Слухай, Мар’яни сьогодні не буде. Може сядеш зі мною.
-ОК.
-Ну то я пішла.
-Який зараз урок?
-Зарубіжна.
-На третьому поверсі?
-Ага.
-Офеліє Павлівно, я вас вітаю з успішним проникненням на територію противника.- урочисто вигукнув Дімка і спробував віддати честь.
-Гіп-гіп, урра!!! Вона запросила мене погуляти в їхньому дворі після уроків.
-Та ти шо?! Офеліє, я тебе люблю.
-Ще б пак!
При виході зі школи Офелія побачила Аню.
-Анька!!! Анька! Аня, чекай!!!
Аня збавила швидкість і зупинилась. Це дещо здивувало Офелію, бо вона до останнього сумнівалась, що Аня буде з нею розмовляти.
-Анька, треба поговорити.
-Шо ся стресло?
-Оце я хотіла запитати, що сталось?
-А що сталось?
-Те, що ми з тобою більше місяця не розмовляєм по невідомій мені причині.
-Тобі ше звинувачення винести?
-Прошу дуже.
-А ти не здогадуєшся? Хоча... вибач, то я винна. Ти тут полюбе не причому.
-Я то вибачила, але чьо ти на мене накинулась?
-Бо дурна.
-А все-таки?
-Не роби вигляд, що не здогадуєшся.
-Ну може здогадуюсь, але може і помиляюсь.
-Не помиляєшся.
-Дімка?
-Дімка.
-Ми з ним тільки друзі...
-Та він в тебе закоханий!!!
-Я в цьому не винна... якщо це взагалі так. Він казав, шо ти йому подобаєшся, так шо я думаю, шо шанси ти маєш. Крім того, яка любов може бути в дванадцять років?!
-Йому тринадцять.
-Хлопці відстають від дівчат у розвитку на чотири роки.
-Тільки не Дімка.
-Раніше ти так не казала.
-Яне завжди кажу те, що думаю.
-То ми помирились?
-Думаю, що так.Але ти , здається, зараз з Брітні? Чи це частина вашого плану?
Офелія кивнула головою.
-Слухай, Ань, не знаєш куди Едік подівся?
-Він хворий. В нього ангіна.
-Шучновикликана?
-Авжеж.
Увечері, після візиту в двір Інни, де нічого цікавого не відбулося, Офелія сиділа в вітальні і робила вигляд, що дивиться тупий серіал ”РайонМурлоуз”. Насправді вона була десь поза зоною досяжності і мислила на різні філософські теми, які , as always, невчасно перебивались одна одною.
Соня тим часом жваво розмовляла з подругою по телефону.
Офелія спостерігала за матір’ю,слухала її безглузді пусті розмови. Потім почала роздивлятися всі куточки кімнати. Дівчинка відчула, що її почало морозити. Вона вся трусилась.
-Мам...мене знобить.
-Офеліє, не бачиш, що я розмовляю?
Вона відчула, як по крові розповсюджується адреналін... вишневий цвіт... пахло чимось не добрим. Вона навіть знала чим. Вона зупинила свій погляд на вікнах. Їх було два. Це були єдині вікна, які виходили не в двір, а на вулицю. Але це були єдині вікна, що були на рівні з тротуаром. Офелія бачила лише ноги людей, які зрідка проходили по цій вуличці. Цього разу ніг було багато. Всі вони йшли з неймовірною швидкістю.Час почав бігти з шаленою швидкістю. В Офелії почав підніматися тиск. Її голову здавило, як у вакуумі. В вухах почало гудіти. Цей шум поступово перетворювався в ”бам-бам” величезних церковних дзвонів. ”Це все відбувається не зі мною” -думала вона. Офелія знов подивилась у вікно. Вона бачила лише сотні ніг у черевиках, але... одні з них були босі і накривались легкою жовтою тканиною, з якої стікала... КРОВ!!! Щось здавлювало її горло, вона не могла дихати, не могла говорити.
Постать за вікном намагалась зігнутись. ”Тільки не згинайся не показуй свого обличчя!!!” -хотілось кричати. В кімнату проникало яскраве жовте світло. В дугому вікні було видно величезні потріпані крила, незрозумілої форми. Він дивився на Офелію і посміхався, принаймні їй так здалось, бо обличчя вона знову не бачила. Вікно відчинилось. Воно наче збільшилось, бо ангел стояв посеред нього в повний зріст, наче зображення на іконі. Він простягав свої руки. ”Я з тобою. Я тебе не залишу” - Офелія чула глухий голос. Її горло відпустило, вона набрала в легені повітря...
Страшний крик оглушив Соню, вона впустила трубку, яка вдарилась об землю , і розлетілась на тисячі шматків.
Наступного дня, не порадившись з Пашою, Софія повела Офелію до психіатра. Дівчинку якраз не дуже пробивало на відвертість, і вона ні слова не сказала про ангела. Вона боялась, що її покладуть в психлікарню. Вона не хотіла лікуватись, вона хотіла з’ясувати причину своїх ведінь.
Тихий весняний вечір. Тихий маленький дворик в центрі тихого старого міста. На дерев’яних сходах одного із входів, до одного житла сидять батько з дочкою.
-Вона хоче запхати мене в дурку.
-Можливо, тобі варто розповісти, що тебе хвилює.
-Нічого серйозного.
-То чому ти впадаєш в істерики?
-То мої проблеми.
-Розкажи.
-Ви запхаєте мене в дурку.
-Може тобі варто пролікуватись?
-І на все життя залишити клеймо душевнохворої.
-Багато-хто живе з таким клеймом. А в вас то , як я бачу , спадкове.
-Шо?
-Та нічого. Я купив квартиру. Тобі. В новому будинку, недалеко від центру. Трикімнатну.
-Ми туди переїжджаєм?
-Ви з мамою туди переїдете. Я залишусь тут.
-Ви розлучаєтесь?
-Хто тобі сказав?
-А не видно!!! Ви вже півроку не спілкуєтесь.
-Ми вже десять років як розлучились.
-Не розумію.
-Ми розлучились десять років тому. Пам’ятаєш, ти жила з моєю мамою? Потім знов зійшлись, але стосунків не оформлювали.
-А, до речі, чому я тоді з бабцьою жила?
-Бо я шукав в Рівному квартиру. Я працював ,і мені було важко впоратись з маленькою дитиною.
-А чому я не жила з мамою?
-Бо суд так вирішив.
-Чому? Де вона була?
-Я тобі потім розкажу, або сама в неї спитай.
-Розкажи. Мама про тебе всі паскудства розказує.
-Я знав, шо вона тебе настроює проти мене.
-Якщо десять років тому суд залишив мене тобі, то може я і зараз з тобою залишусь?
-Якщо хочеш. Але її не можна залишати саму. Вона пропаде.
-Вона ще молода і гарна, вийде заміж.
-Або втече кудись з Юрою.
-Що?
-Нічого. Ти хочеш жити в цьому підвалі?!
-Я вже звикла. Якщо ми переїдем, вона віддасть мене в іншу школу.
-А ти не хочеш? Правильно, в тебе тут хоча якісь друзі з’явились. Ти знаєш, що Дімин тато напівполяк, дімина бабуся живе під Варшавою, він живе тиждень тут, а тиждень в Польщі? Розлучився з жінкою два роки тому. Коли він в Львові, то Діма живе в нього, а коли їде в Варшаву, то Діма у мами.
-Я не знала, що його батьки розлучені. Може то не його тато? Звідки ти то все знаєш?
-Дімин тато розповів. Ми з ним кілька днів тому в школі познайомились. За гальбою пива він мені все розповів.
-Його тата звати Вадим?
-Вадим-то відчим, а тата його звати Іван.
-Точно.Логічно: Дмитро Іванович. Як я могла забути? Він точно його відчим. Чому я не знала? Була в нього вдома і не помітила. Я думала, що він просто свого батька за щось ненавидить. Таке часто буває. Особливо, в нашому віці.
Ото ж бо, спостерігаємо напрочуд дивну картину...тобто саме для нас вона зрозуміла, але для знайомих Офелії і Інни (окрім Діми і Ані) така ілюстрація була шокуючою. Офелія і її ”подруга” сиділи на лавочці навпроти університету і їли морозиво!!! І це тоді, коли Офелія ніколи не сиділа на лавочках, особливо в таких людних місцинах як площа біля універу, ненавиділа морозиво, особливо плодово-ягідне, а про Брітні я , взагалі, мовчу...
Оте вони сидять і розмовляють:
Інна:Ніколи не повіриш ,шо случилось!
Офелія:Невже нам будуть давати воду цілодобово?!!!
(Питання львівського водопостачання хвилювало Офелію набагато більше,ніж проблеми в школі і стосунки з однолітками,особливо з дев’ятої до шостої.)
Інна:Та ти дурна!(Голосно регоче)
Офелія:Ти не перша, хто мені це каже.(Також регоче,в результаті давиться морозивом)
Інна:В тебе таке буває,коли тобі нравиця дуже хлопець,ну ,так нравиця,тіпа ти його любиш?
Офелія:Був в мене один такий,звали його Родиком(урродиком),але я на нього забила.Зрештою,то дурне.Шо там за подія в тебе?(«включила дурненьку»)
Інна:Мені тута один пацик подобається.Здається,він в мене влюбився.(зашарілася і втягнула шию)
Офелія:(про себе)Та шо ти не кажеш!!!(вголос)Ну то шо.Він тобі подобається,ти йому.А толку?Вам ше рано зустрічатися.Шо ви в такому віці робити будете?Е-е-е-е...А ти як знаєш,шо йому подобаєшся?
Інна:Він до мене залицяється,а тепер дзвонити почав.Сказав,шо я йому давно подобаюсь,але він не наважувався мені сказати.
Офелія:То може він прикалується?
Інна:Це я і хотіла...тіпа попросити,шоб ти вияснила,може в тебе вийде,бо ти з Дімою дружеш і живеш з ним...
Офелія:(на пів площі)Олег?Олежик!!!WOW!!!Я фігею.Це ж треба!!!Кайф!!!
Інна:Думаєш він дражниця?
Офелія:Та ні в якому разі.Думаю на повному серйозі.
-Дімон,твій друг просто лапочка.Інна вже щаслива,шо соняшник.
-Бачиш,а ти його недооцінила.
-Та ладно!!!Шо тепер будем робити?Як її нокаутуємо?
-Та шось придумаєм.Але можна я тебе про дещо попрошу?
-Ну.
-Ніколи не дзвони мені в одинадцятій ночі.Я вже спав.
-Вибач.Добраніч!
-До завтра!
По довгому коридору жовтої школи в чудовому настрої крокував Роман Іванович . Позаду йшла Офелія,яка намагалась зімітувати ходу коханого вчителя.Раптом дівчина відчула сильний хлопок між лопаток,що змусив її прогнутися.”Дімка...!!!”-подумала вона,але не встигла додумати,коли Дімка взяв її за руку,приклав палець до губ, з натяком на збереження тиші,а зрівнявшись з істориком голосно сказав:
-Романьо-Романьо,а які хлопчики тобі подобаються:чорняві,чи біляві?
Обоє зайшлися від сміху.Тоді Офелія,недочикавшись відповіді Романа Івановича ,який вдавав,що нічого не чує і не бачить,відповіла:
-Йому подобаються розумні.Такі як ти.
-Ой,та невже.Я завжди про це мріяв!
Парочка знов розреготалась.
-Навіть,коли ти не вчишся,він все одно тобі ставить нормальні оцінки.Мої оцінки.Чи то йому вже і дві пари окулярів не допомагають,чи то руки косі,шо він не може в потрібну клітинку попасти,чи то в нас в країні демократія,ставлю,шо хочу і куди хочу?
Роман Іванович чув все,і за живе його задівало,але сказати нічого він не міг,бо в випадку з Офелією наступив на граблі.
Спочатку він пожалівся на неї класній керівничці,яка одразу покликала Христю і влаштувала їй допит.Дівчинка була проста,як ті двері і наївна,як сто китайців,тому виклала все як було.Розповіла і про Офелію,і про нелюбов до неї вчителя,і про любов її до історії,і про несправедливе оцінювання,і про наставляння Дімі оцінок Офелії,і про конспект,який читається тричі підряд і про все-все-все.Олена Іванівна,була такою самою чистою і правильною,як Христинка і одразу побігла і розповіла все завучу,а той , в свою чергу розповів все директрисі.А їй не сподобалось,що вчитель-чоловік знижує оцінки-дівчинці учениці,а завишує хлопчику-учневі.Все решта її не цікавило.Всі мужики сволочі,і тому вона викликала до себе Романа Івановича .Провела йому промивання мозку і відпустила.Він був все ж таки не до кінця придурком,тому все зрозумів,принаймні,зрозумів те,чого йому в подальшому житті робити не треба,тобто , зв’язуватись з Офелією.От такі –от пиріжки.
А Діма з Офелією тим часом розробляли підступний план по знищенню Брітні.
-От про шо я подумав,якшо ми вже втягнули сюди Олега,то хай він десь так через тиждень почне залицятися до тебе,прикидаєш,який буде облом?
-Прикидаю,але він не погодиться.
-Погодиться.Ти просто не знаєш,як та Інка свого часу його дістала.Він все зробить,щоб її обламати.
-Добренько.Хай поки до Брітні попристає,а далі буде видно.
6.Vendetto, народ!
-Знаєш, ця твоя нова подруга така мила. -вирішила поділитися враженнями від Інни мама Офелії.
-Ага, з розбігу в стінку! Ти також була милою, коли я з тобою одружувався.-дожовуючи свій бутерброд, сказав Паша. -Ну все, па-па! Побачимося після обіду.
-Можеш взагалі сьогодні не приходити.
-Доки я оплачую цю квартиру, доти я буду вирішувати приходити мені, чи ні.
Паша вперше в житті вийшов з квартири після сварки з Сонею і не лупнув дверима, а навпаки, акуратно їх відкрив, помахав рукою доньці і , притримавши дверну ручку, легенько їх зачинив. Воно було і не дивно, бо двері ледве тримались, і від надмірного застосування сили могли попросту відвалитись.
Соня провела свого колишнього чоловіка поглядом і знов звернулась до Офелії:
-То вона твоя однокласниця? Перша нормальна людина , з якою ти спілкуєшся. Бачила як вона виглядає? Бери приклад.
-Мені мій вигляд подобається. А чим тобі Діма не подобається?
-Я не кажу,що він мені не подобається,швидше навпаки.Гарний вихований хлопчик,правда,в історії з журналом був замішаний,але мені,здається,що він непоганий.Але ти й без того,як хлопчисько,я вважаю,що для тебе краще було б спілкуватись з дівчатами.Крім того,в будь-якої жінки повинна бути найкраща подруга-порадниця.
-О-о-о,Інна мені багато нарадить!Ти не чула,шо справжньої дружби між жінками не існує,в будь-який момент можна чекати зради,а от хлопці дружити вміють.Найкращий друг для дівчини-це хлопець.
-Це буде через років три-чотири.
-Я не говорю про boyfriend-ів.Я маю на увазі справжніх друзів.Ти знаєш,я тут подумала,що друг важливіший за коханого,бо кохання минає,хлопці змінюються,а друзі залишаються.Тим більше ,хлопців багато,а друзів мало.
-Ти нічого не знаєш про кохання.
-А я і не хочу.Ти знаєш,я хотіла тебе запитати,чому мене залишили татові,а не тобі?
-Хто залишив?
-Суд.Завжди дітей залишають матерям,тим більше маленьких.
Соня м’якокажучи розгубилась.Вона не знала,що Паша проговориться.Вона не хотіла розповідати все Офелії.Вона боялась правди,а особливо реакціїОфелії.
-За десять дев’ята. Ти запізнишся до школи.
-А якже...
-Я сказала збирайся до школи,бо запізнишся!!!
“Мене поглинула павутина секретів і неясностей.Всі від мене щось приховують:мама,тато,Діма.Добре,шо хоча б Анька розкололась.Я вже божеволію. «Крыша едет неспеша тихо шифером шурша.»Суцільні таємниці.Як в дешевому банальному серіалі!!!”
Минув тиждень.Діма розробив черговий план,Едік зібрався до школи,Інна почала довіряти Офелії більше,ніж собі,а в Олега з’явилась нав’язлива ідея.
-Погляньте,хто прийшов!!Едік,друзяко,невже ти повернувся!!!Я не вірю очам своїм!!!Едік,сонце,давно не бачились.-залунав в коридорі голос Діми.
-Так давно...- видихнув Едік і нервово спробував посміхнутись.
-З тих пір ,як ти влаштував похорон журналу,ти,дибіл останній!!!-заревів від люті Діма.
-Панове,ваші аплодисменти!!!Яка радість під назвою ”Повернення блудного Едіка” ! Вибач,друже,ми випадково забули про червоні доріжки,шампанське,оркестр,”Туш”і квіти,але обіцяю все виправити!-підхопила Офелія,яка щойно побачила Едіка.
-Ти де був,паскуда!!!Мене тут всі дістали через твої витівки!!!Припекло йому журнал спалити!!!Сам два тижні відсижувався вдома,а ти Діма віддувайся!!!ШО мовчиш?Сцикун!
-Вибач!
-Вибач?І це все на,що ти здатний?-кричав Діма, агресивно розмахуючи руками.
-Я не думав,що так вийде.
-Він взагалі не думає.Йдемо,Дім,звідси.- вирішила подати голос Офелія, бо не любила спостерігати за бійками. А ситуація цьому якраз сприяла.
-Я був хворий!Ну вибач,якщо шось не те...
-Шось не те?Все не те.Сам вчудив дєлов,а я все розгрібав.Злиняв,блін,замість того,щоб допомогти мені хочаб морально!!!
-Ти ж знаєш моїх батьків.В мене б дупа була синя від ремінця,якби взнали.
-Ти за свою дупу боявся?!А за мене?Я практично прийняв весь удар на себе,а ти навіть не подякував!!!Міг би подзвонити,щоб хоча б спитати,як мої справи.Тато Офелії,і той мене вигороджував,а моєму найкращому другу пофіг!!!
-Діма,ну вибач,ну будьласочка!!!
-НА КОЛІНА!!!І проси пробачення.- почала знущатись, нудьгуюча дівчинка.
Едік не вагаючись гепнувся на коліна.
-Та вставай,ти придурку.На нас люди дивляться. Вона пожартувала.
-А шо?Хай просить.- обурилась Офелія.
-Офеліє!!!- крикнув Добрий Діма і повернувся до Едіка.-Я тебе помилував!
-А я ні.-залишилась невдоволеною дівчинка.
-В тебе,Офелія,він пробачення буде просити після уроків.За моїм сценарієм і під моїм керівництвом.
Закінчився шостий урок.Інна вийшла на шкільне подвір’я.Погода була абсолютно нельвівською:було сухо,тепло і світило сонечко.Все навкруги ,наче посміхалось.Інна також посміхалась.Вона якраз ділилась своїм досягненням у стосунках з Олегом з Мар’яною і Юлькою.
“Інна!”-почула вона голос,що доносив вітер,який дув їй в спину.Вона обернулась,а там він...тобто сонце її ясне,Олежик власною персоною.
-Ти не можеш відправити кудись своїх подружок?Нам треба поговорити.
Інна розцвіла від несподіваного щастя.Вона з усіх сил стримувала посмішку і намагалась створити на обличчі тінь байдужості.
-Ні,не можу.Ми разом йдемо додому.
-Та заспокойся,сама не підеш.Я тебе проведу.
-А...ну якшо в тебе така вже важлива справа...-Інна підійшла до своїх вірних подружок і пояснила їм всю ситуацію.Ці ,в свою чергу,зробили вигляд,що зраділи щастю Брітні,і пішли вперед,підтримуючи тишу,щоб почути,про що розмовляють Олег з Інною.
-Знаєш,Інно,мені потрібна твоя допомога.Я вирішив,що ти дуже хороша і чутлива людина і обов’язково мені допоможеш.Я..тільки тобі можу довіряти.- з невинністю в очах процитував промову з якогось мильного фільму, Олежик.
-Я завжди рада тобі допомогти.-не приховувала радості Інна.
-Розумієш,я закохався в одну дівчину,але не можу їй зізнатись.Я просто не впевнений,шо я їй подобаюсь,і що вона мене не засміє,якщо я зізнаюсь.
-А...я тут причому?
Інна вже приготувалась до вислуховування зізнань у коханні,але в Олега були свої помисли.Він постійно відвертався в сторону і посміхався.Усмішка була фірмовою,лукавою і хитрою,як завжди.
-При тому,що ти її добре знаєш.
-Ну...-Інна розплилась в усмішці.Вона вже не могла себе стримувати.
-Вона твоя подруга...
Усмішка змінилась розгубленістю.Олег це помітив,і також не зміг приховати свого настрою,тому посміхнувся ,як в рекламі зубної пасти,і ледь стримуючи сміх додав:
-...Офелія.
Інна була в шоці.Вона мовчала,перебираючи в голові всі можливі комбінації слів,але нічого гідного придумати не могла.В неї було одне бажання:насолити Офелії.Мовчки Олег довів Брітні додому,де вони і розійшлись.
Додому він вже біг.Радості його не було меж.Він пишався собою.
-І де привселюдне розкаєння в усіх гріхах?- діставала Офелію свого вірного друга.
-Шо?- вдав, що не чує милосердний Діма.
-Я про Едіка.Ти казав,шо він буде просити в мене пробачення після уроків.
-Тобі то треба?Хай то буде на його совісті.
-Авжеж.Треба його покарати.А то він розплакався,ти його пожалів і все пробачив.Наступного разу він знов тебе використає.
-Наступного разу не буде.
-З твоєю м’якотілостю ще й як буде.
-Не буде,бо після останнього дзвоника я його навряд чи вже побачу.
-Шо?
-Я їду.
-Як?
-Нормально.Сідаю в автобус і їду.
-До батька?
-Як знаєш?
-Здогадуюсь.
-Я вже не можу витримувати цього Вадима.Мама вагітна.У них буде дитина і їм вже не до мене.
-А я?
-Ти...з тобою ми ше побачимось...я думаю...ні,точно побачимось...я тобі обіцяю.
-А якщо ні?
-Я ж буду до мами приїжджати.Крім того,після школи хочу тут вчитись.
-Якшо в армію не заберуть.
-Та яке там,таких,як я в армію не беруть .
-Я не хочу,щоб ти їхав.В мене більше нікого нема.
-Ти дурна.Можеш знайти собі друзів,якшо захочеш.Все буде добре.Я тебе не покину.Ти якась зелена!!!
-Мені не добре.В мене погане передчуття.Сьогодні день галімий.Щось точно станеться...недобре.
Цієї ночі Офелія заснути не могла.Всю ніч вона плакала.Їй було шкода себе.Шкода,що її батьки розлучаються,що вона переїжджає,що переїжджає Діма,що її переслідують кошмари і видіння,що у неї немає друзів,що нічого хорошого в своєму житті вона не зробила,що життя минає,а всі дні схожі один на другий,що час летить,що вона втрачає вітчуття реальності і часу,що переважну частину більшості днів проводить перед телевізором,дивлячись тупі серіали,в зміст яких вона навіть не вникає,а це тоді,коли на вулиці весна і все цвіте.
Вона встала з ліжка.Включила кишеньковий ліхтарик,і поставила його на столик перед дзеркалом.В дзеркалі вона побачила себе,темну і розпухшу від плачу і поганого освітлення.
Її довге чорне волосся спадало на шию,плечі і руки.Вона подумала про те,що дивно,що воно досі не заплуталось біля шиї і не задушило її.З тумбочки вона витягнула великі кравецькі ножиці.Сльози засліплювали її,і зображення у дзеркалі стало розпливчастим.Вона майже нічого не бачила.Силуєт навпроти також почав танути.Напомацки вона почала обстригати собі волосся.Її заглушував дзвін,в дзеркалі вона побачила ненависну постать ангела без обличчя.Офелія замахнулась рукою на зображення.Дзеркало розлетілось на шматки,з руки юшила кров,здавалося,що вени також були відкритими.Величезне важке дзеркало полетіло зі стіни і накрило собою Офелію.
Сонячне проміння боляче вдарило мені в очі.Крізь сон я відчувала як болить моя голова,як ниє все тіло.Права рука була нерухомою.Я відкрила очі,перед очима все пливло,повільно картинка ставала більш чіткою,і я змогла побачити,що моя рука забентована від пальців і аж до ліктя.Пахло вогкістю і лікарнею.”Добре,що не вишневим цвітом”-подумалось мені,цього запаху я боялась найбільше.Перед собою я побачила напіврозвалену тумбочку,і усвідомила,що знаходжуся не вдома.На мить мені навіть здалося,що це сон(були моменти,коли я не могла відрізнити сни від реальності).Я підняла голову,здавалось,що для шиї вона була заважкою,подивилась навкруги.Я була в не знайомій мені кімнаті.На стінах панелі були пофарбовані в зелений колір,як то,часом,буває в під’їздах,стояло шість ліжок(на одному з них була я) і шість тумбочок.Більше там не було нічого...і нікого.
Я досі дивуюсь,що не почала панікувати і кликати на допомогу.Можливо,я була дуже стомлена і сонна.Як виявилось,я проспала два дні,тому моєму мозку знадобився час,щоб відновити колишню спроможність реагувати миттєво.
Я знову завалилась спати.Не знаю скільки пройшло часу,але я прокинулась,перше,що прийшло мені в голову,це була думка,що я в лікарні.
Я покликала маму.
Вона дійсно була в лікарні.Ні ,не в тій,що наКульпарківській,а в звичайній дитячій лікарні.Коли на неї звалилось дзеркало,Офелія травмувала голову,і зламала кілька пальців на руках.Все тіло було в синцях і подряпинах.В неї була істерика,коли вона прийшла до тями в лікарні швидкої допомоги.Істерики повторювались щоразу як вона прокидалась,тому їй постійно кололи заспокійливе.Соня знайшла дочці психіатра і домовилась про лікування. Паша не заперечував,бо вже сам не знав,що добре,а що погано.
Лікар,який взявся за дівчинку порадив їй залишитись на кілька днів і пройти курс психотерапії.Він вважав,що нічого серйозного тут нема,зважаючи на вік,зміну обставин (тобто переїзд)і розлучення батьків .Дитина,очевидно піддавалась багатьом стресам,тому причину її поведінки можна було спокійно пояснити.
-Скільки можна робити вигляд,що ти спиш,всеодно рано ,чи пізно тобі доведеться піти до психотерапевта.- ходила по кімнаті Соня.
-Най твої психотерапевти йдуть в дупу.Я тебе не просила віддавати мене в дурку.-відбивалась Офелія.
-То не дурка,то звичайна лікарня .Ти тут тому,що сильно покалічилась,коли на тебе впало дзеркало.Це травматичне,а не психіатричне відділення.Але я домовилась про курс...
-Я не піду до того лікаря.Ходити я можу!!!Все зі мною впорядку!!!Я хочу додому!!!
-Що ти ше хочеш?
-До мого друга...друзів.
-Я приведу тобі когось.
-Алло,доброго дня!А Офелія вдома?
-Ні,її нема,а хто це?
-Це Інна,її однокласниця.
-Чудово,я якраз хотіла з тобою порозмовляти.
-Я вас слухаю.
-Інно,Офелія зараз в лікарні...
-Як?ЩО сталось?
-На неї впало дзеркало і вона трохи покалічилась.Я б хотіла,щоб ти її провідала,як найкраща подруга.
-Обов’язково.А де і коли?
-Я тобі ще мабуть подзвоню і ми поїдемо разом.Просто,розумієш,їй зараз дуже потрібна дружня підтримка і спілкування з друзями.Офелія переживає дуже складні часи...
-Ось в чому справа.
-Її лікар-психолог сказав,що їй дуже потрібно знати,що вона не одна.Я дуже на тебе розраховую.
-Добре,я вам завтра передзвоню.
-Народ,та я базарю,Офелія в дурці!-з захватом розповідала однокласникам Брітні, сидячи на парті.
-Та ти Інна гониш!Бути такого не може.Офелія сама кого завгодно туди заведе,але сама...Та яка,до біса,дурка!!!- захищав піздпідставно звинувачувану Офелію, Ваня.
-Та ,шо на Кульпаркові!Ти туподоходящий!!!
Ваня після довгої суперечки з Інною звернувся до Едіка:
-Слухай,Ед,ця макака каже,шо Офелія в дурці.
-Та то не дивно.За нею давно Кульпарків плаче.
Інна дуже зраділа,що її підтримали:
-Я ж кажу,а її мама ше сказала:”Їй зараз дуже потрібні друзі,вона переживає важкі часи,так сказав її психіатр.”
-Бачиш,Ваня,психіатр.А психіатри лікують тільки психів.І де наша Вишка?В дурці!!!
-Ну може...але вона якась,тіпа ,нармальна...я не вірю.
-Йдем,треба Дімці все розказати.Хай знає з ким він дружив.А то та дурепа ним так
керує.Знаєш,чому ми посварились?
-Офелія?-зраділа Брітні.
-Отож бо!!!
Другим уроком була англійська.На першій парті дуже живо велася розмова між Мар’яною і Христею.
Мар’яна:Значить,Інна казала,шо в неї була.То лікарня на краю міста,на самому краю,ну ти знаєш,де Кульпарківська,десь,як на Дубляни їхати.Отже,то така будівля жовтого кольору,схожа на тюрму.Всюди решітки на вікнах.
Короче,Інна заходить в палату...біля палати два амбала зі шприцами,за столом сидить медсестра,на столі кнопка,щоб викликати лікаря...а шо я перед тим казала?А...заходить Інна в палату.Палата біла,стіни оббиті чимось м’яким,знаєш ,як ото дивани,щоб Офелія не покалічилась,коли буде битись головою об стінку.Посередині стоїть ліжко.Офелія в гамівній сорочці,волосся повидиране...Побачила Інну ,накинулась на неї почала кричати:”Ти,дура,вкрала в мене Олега!”Добре,шо руки були зв’язані,ато я не знаю шо б було...Ну тут прибігли ті мужики,вкололи шось,Офелія вирубилась.
Христя:А чому вона туди потрапила?
Мар’яна:Інна сказала,шо Офелія почала бити всі дзеркала,а одне на неї звалилося.
Христя:І шо?
Мар’яна:А я гребу?!!!
Христя:Все,капець!!!
Костя і Діма ніколи не спілкувались,але прийшов момент,коли життя змусило зацікавитись Костю долею Офелії,і він наважився першим заговорити з Дімою.
-Привіт.
-Здоров.
-А де Офелія?
-Її тато сказав,шо вона в лікарні.
-В якій?
-Я не знаю.Я хотів її провідати,але її випишуть післязавтра.
-Чому так рано?
-Бо нічого серйозного.
-А вона не буде небезпечною для суспільства?
-Шо?!!!
-Ти знаєш,що вона лежить на Кульпарківській?
-Де?
-Так Інна сказала.Я чув,що Офелія почала боятись свого відображення в дзеркалі,і її поклали в лікарню.
-Шо за брєд?То Інна сказала?
-Начебто.Мені Едік сказав.
-От падлюка!!!
Невстигла лікарня відкритись,як Соня вже стояла під головним входом з пакетом продуктів.Офелію вона в палаті не застала.Медсестра сказала,що після сніданку дівчинку забрав до себе психотерапевт,тому Соня,залишивши йогурти,цукерки і апельсини в палаті,направилась до кабінету того самого лікаря.Вона піднялась по сходах і пішла до кабінету з табличкою”Психотерапевт”.Перед дверима зупинилась,щоб подивитись в вікно,але даремно вона підійшла до дверей так близько,бо хтось по ту сторону стіни не продумав можливість перебування під табличкою живої істоти,і зі всієї сили штовхнув двері.В Софії склалось враження,що вона отримала струс мозку в двічі сильніший,ніж її дочка.
-Ой,пробачте,я не подумав,що тут хось може бути.-почав одразу вибачатись лікар,вхопивши Соню під руку.Жінка одразу відскочила від нього на метер і застрибала від болю.В цю хвилину вона подумки згадала імена всіх святих,які одразу змішались зі всіма відомими матюками.Але Софія Андріївна Вишко була сильною жінкою,тому зціпивши зуби взяла себе в руки,випрямилась і з поважною інтонацією заявила:
-Нічого страшного.
-Перед очима мушки не літають?- зі знанням в голосі спитала Офелія,яка вийшла з кабінету слідом за лікарем.
-Які мушки?
-Отакі з крильцями!
-Офеліє,не знущайтесь над матір’ю.-встав на сторону Соні психотерапевт.
-Я не знущаюсь.Я запитую.В мене,наприклад,літають,а ше голова паморочиться...
-Добре.Тоді підіть погуляйте,а я,тим часом,переговорю з вашою матір’ю.
Офелія криво на нього глянула,тоді випрямилась,віддала честь,зробила поворот на 360градусів і покрокувала по коридору.
-Ви марно хвилюєтесь,Софіє Андріївно.В вас цілком нормальна дочка.Ніяких розладів в неї нема,вона цілком відповідає за свої дії.А дивна поведінка-це наслідок вашого з чоловіком розлучення,ви багато сваритесь,менше приділяєте їй уваги.Вона хвилюється...
-А сни?
-Всім дітям сняться кошмари...
-А істерики?
-Вона дуже вразлива,крім того хоче привернути до себе увагу,крім того в неї перехідний період.У підлітків таке буває.
-Чому ви,лікарі завжди знаходите якесь випроавдання,то зуби ростуть,то вітамінів не вистачає,то глисти,то статеве дозрівання,то криза середнього віку?Я ж знаю,що з нею щось не те,з моєю дочкою явно щось відбувається,я хочу знати причину і хочу їй допомогти!!!
-Заспокойтесь,я розумію,що вам важко.Давайте,я буду за нею спостерігати.Зараз ви роз’їдетесь з чоловіком,пройде трохи часу,я впевнений,що в неї це пройде.Я сам був і підлітком,і мої батьки також розлучались.Їй просто потрібен час і увага,багато уваги.І,звичайно,треба побільше спілкуватись з ровесниками.Не хвилюйтесь,все пройде.
-А якщо ні.
-Якщо за рік-півтора не минеться,або ситуація загостриться,то я буду приймати якісь міри.Можливо,їй доведеться пройти курс терапії,або...госпіталізація.
Тим часом в шкільній їдальні “жовтого дому” зібралося кілька учнів шостого”Б” класу.Це були Едік,Сергій(він же Сєрий,він же головний”заваділа” в класі),Ваня,Саша Чайківській,Дєня Бойко і Валера(він же вічно з соплями,він же почесний ботанік класу (після пресвітлого всезнаючого Кості),він же “фанат гігієни”,він же “очкарик недорослий).Між ними відбувалась дискусія,що плавно переходила в консиліум.
Ваня:Нєєєє,а думаю,шо Інка загнула з цією історією про Офелію.Олег,той шо Дімкин друг(а він живе з нею в одному будинку)казав,шо її вночі швидка забрала,бо на неї впало дзеркало.Вона,тіпа,руку чи ногу зламала,з головою в неї шось...
Дєня:Во-во,з головою.Вдумайся в те,шо він казав.
Едік:Тобі ж, барану вже п’ятий раз пояснюють,що в дівчинки шось з головою!!!
Ваня:Шо з головою?!!!В неї струс якийсь.
Саша:А в результаті струсу поїхала мозгами!!!
Валера:Після струсу “мозгами не їдуть”.
Едік:Ти ба!Ше один захисник.
Валера:Я ніякий не захисник.Мені взагалі всеодно.Тим більше,що я її(та вона мене)не долюблював з першої нашої зустрічі.
Сєрий:Ага!Я пам’ятаю:ти хотів позалицятися,а вона тебе відшила.Знаєте,пацани,ця мала мені подобається.Вона,правда,дещо дивна і цілком могла двінутись,але вона прикольна.
Дєня:Класно вона тоді історику видала...
Едік:Та збийтесь.Ніяка вона не прикольна.Ви з нею мало спілкувались.Психопатка психопаткою.Ше й командувати любить,думає,шо пуп землі.
Валєра:Манія величі.
Ваня:Я перед нею півроку сидів.Та нормальна вона!
Сєрий:Як людина так.Але всяке буває.Я думаю,шо якшо мама її сказала,то так воно і є.
Ваня:А Олеговій мамі вона сказала,шо Офелія в травматичному.Я так зрозумів,шо їй операцію робили,бо її,тіпа,підстригли.
Саша:Наголо?
Ваня:Я не знаю.
Едік:Та прибацана вона!
Сєрий:Ангели їй ввижаються.
Саша:Які ангели?
Дєня:Та тебе тоді в школі не було.Але то ніби сон був.
Валєра:Ага той ангел когось голими руками вбив,а потім гнався за Офелією.Нормальним людям такі сни не сняться!!!
В цю хвилину в їдальню зайшов Діма.Він йшов спокійно і повільно.Обличчя його було кам’яне і не виражало жодних емоцій.Всі притихли.Діма мовчки підійшов до Едіка і спокійно,але голосно сказав:
-Встань,то моє місце.
Місце було нічийне,але Едік не встиг про це подумати і піднявся.Він повністю випрямився і в моменті з грохотом звалився на підлогу,тримаючись за щелепу.Діма не розрахував власних сил,зубів Едіку не вибив,та й вдарив не дуже боляче,болючим було падіння,супроводжене спотиканням об стіл і лавки, і зіткнення з землою.Правиця в Діми також боліла.Він потер її об себе.Зверхньо подивився на Едіка,розвернувся і пішов.При виході з їдальні зустрівся з Інною:
-Була б ти хлопцем,я б і тобі врізав.
Діма одягнув куртку і вийшов зі школи.
Хлопці підняли Едіка,який корчився від болю,ніби по ньому пробігло стадо мамонтів.
Саша:Здається божевілля-заразне.
Едік:Не знаю чи заразне,але від обох,а особливо від Офелії треба триматись якнайдалі.
Валера:Так.Психологічна неврівноваженість небезпечна для здоров’я оточуючих.
