Міра, худенька, висока, з білявими кучерами, стоїть на сцені в українському народному костюмі і співає:
Там на калиновим кущі
Там соловейко щебетав
Додому я просилася
А ти мене та й не пускав.
За Мірою хор, теж у народному вбранні. Перед Мірою повний зал, біля сцени, трохи збоку, стоїть Чет. Він збуджений, від хвилювання в нього виступили сльози на очах. Стежить за кожним рухом Міри у якомусь божевільному захваті, повторює слова пісні і виглядає досить неадекватно, як для викладача музичного училища. Добре, що він стоїть збоку і на нього майже не дивляться, хіба що заступниця директора по виховній роботі, що невдоволено крутить головою. Бо ж цей Загорулько веде себе неправильно, порушуючи принципи педагогіки.
Ще на Чета дивиться Олена, вона викладачка по класу бандури. Середнього зросту, з темно-русявим волоссям, зібраним у косу. Вона сидить серед викладачів, але дивиться не на сцену, дивиться на Чета, дивиться з любов'ю. Але він не помічає її погляду, як і всього іншого, він весь зосереджений на Мірі. Стоїть трохи боком, хитає головою, ледь не плаче. Якщо придивитися, то можна помітити, що у нього встало. То ще можна було списати на невдалий фасон його сірих штанів, а то вже стирчить, як дрючок і хіба ж це так можна! Заступниця директора починає щось нервово писати у нотатник. А Чет все дивиться на сцену, слухає Мірин спів і зітхає від почуттів, що нахлинули на нього і втопили з головою.
Додому я просилася
А ти мене та й не пускав.
Чет вже плаче, киває головою і важко ковтає, дивлячись на Міру.
Частина 1. Втеча
Чет і Олена сидять на дивані з келихами вина в руках. На столі поруч горять свічі, біля них тарілка з фруктами. Така собі романтична вечеря. На вулиці ще світло, але вікна щільно зашторені. Олена ставить келих, тільки-но його пригубивши. Чет випиває повністю і теж ставить. Дивляться один на одного. Чет мабуть щось хоче сказати, але ніяк не наважується. Олена трохи кахикає, наче чекає чогось, це надає Чету сміливості.
- Мадам, ви так прекрасні, що зводите мене з розуму. – каже він не своїм, фальшивим голосом.
Олена аж трохи перелякано дивиться на нього. Оці слова, вони такі незвичні з вуст Чета, який завжди казав, що не любить манірності. Чет розчарований такою реакцією, коли Олена раптом цілує його. Чет радо відповідає. Починають цілуватися разом. Чет обіймає Олену, притягає до себе, гладить її волосся. Сопуть. Потім Чет піднімається і підхоплює Олену на руки. В нього перекошений писок, важко дихає, ледь пересуває ноги, хоча Олена не виглядає такою вже важкою. Вона міцно схопилася за нього, продовжує цілувати, раптом з губ переходить на вухо. Чет стогне від задоволення й напруги, він дуже любить, коли йому пестять вуха. Несе її в спальню. Там кладе на ліжко і починає роздягати. Олена допомагає роздягнутися йому. Вправляються не дуже швидко, бо Чет спотикнувся на змійці Олениної блузки.
Ось вони вже голі, як Адам та Єва. Чет не дуже досвідчений в тілесних втіхах. Якось сидів в приймальні стоматологічного кабінету і щоб чимось зайняти себе, читав якійсь жіночий журнал. Там була велика стаття про жіночі сексуальні вподобання і Чет запам’ятав, що жінкам не подобається, коли от відразу вставляють. Жінкам, стверджувалося у статті, важливі попередні пестощі. Десь про це саме казав і Володимир Микитович, завгосп училища, який вважався головним баболюбом закладу. Він казав, що жінка, як борщ, холодною дуже багато втрачає, то треба обов’язково розігрівати.
І Чет починає пестити Олену, цілує її, мандрує її тілом. Підборіддя, шия, груди, живіт, нижче. У журналі було написано, що жінки особливо чуттєві до язикових пестощів там. І дійсно Олена аж здригається, стогне. Чет думає, що знайшов золоту жилу і знай собі працює язиком. Не сказати, що це дуже вже йому подобається, але він же хоче виглядати сексуально просунутим хлопцем. Між тим Олена піднімає голову і дивиться, бачить рух його голови, відразу відкидається, закриває ока і знову стогне. Не сказати, що їй так вже добре, але він же он як старається, а вона любить його, то чого б і не постогнати. Чет між тим відчуває, що член вже набряк, боїться, якби не скінчив передчасно, це ж буде ганьба, то піднімається до Олени, лягає зверху, лізе до члена, щоб вставити його.
- Чорт! – зненацька лається Чет.
- Що?
- Чорт! – він аж ричить від роздратування.
Бо тримає у руці наче мертвий член. Як здута кулька. Ось тільки він був, як річка у повінь, а ось вже, як шкіра, яку скинула вилиняла змія.
- Гадьониш! – Чет дивиться на власний член з такою ненавистю, наче хоче спалити поглядом. Зчепив зуби і скрипить ними, важко дихає. Олена намагається посміхнутися, червоніє.
- Нічого страшного, милий. – вона знає, що ось такі статеві невдачі через нерви, то треба заспокоїти чоловіка, підбадьорити. До того ж вона любить Чета і його поразка боляча і їй.
Вона хоче побадьорити його, щось сказати, не знає що саме, коли Чет підхоплюється з ліжка.
- Чете! – Олена хоче сказати йому щось приємне, але що тут скажеш.
- Зараз! Почекай! Мені потрібна пара хвилин! – гарячково кричить Чет, який вибігає зі спальні і біжить в туалет. Шепотить на ходу:
- Ну, я тобі, козел, зроблю! Ну, я тобі покажу! Ну, ти дострибаєшся! Виродок кінчений!
Чет підбігає до туалету, щось згадує, вертається в залу, вмикає світло, висуває один з ящиків шафи, риється у ньому.
- Зараз, зараз, я тобі покаджу, як батьківщину любити! Виродок, гівно, дебіл!
Він намагається говорити тихо, але він так збуджений, що виходить голосно, Олена у спальні чує це бурмотіння, лякається, не знає, що і думати.
- Чете, милий, що таке?
- Хвилинку, Олено, почекай хвилинку!
У його голосі не занадто багато ввічливості. Олена трохи ображається і їй страшно. Так, вона любить Чета, але інколи він може бути таким дивним. І де це він риється, що шукає? Чет копирсається у ящику, потім стискає щось в руці і біжить у туалет. Закривається й одягає на вказівний палець правої руки металевий наперсток, що знайшов у шафі.
- Ну, блять, одержуй! – шепоче у люті і шкіриться.
Чет тримає член у лівій руці, а правою, точніше пальцем з наперстком, б’є прямо по голівці члена. Сам стогне від болю, але сміється, злий і збуджений.
- Ще хочеш? На! Ще? На, суко! Я тобі покажу!
- Вистачить, вистачить! – зненацька хрипить хтось. Більше нікого, окрім Чета, в туалеті нема. А інший голос, судячи з усього, походить з члена, який Чет тримає у лівій руці.
- Що вистачить, сволото? – сичить Чет, який зненацька став схожий на хижого звіра. - Будеш мене слухатися? А? Будеш?
Чет всерйоз розмовляє зі своїм членом, часто зриваючись з шепоту на тихий лемент. Олена лежить на ліжку і перелякано слухає, що відбувається. У неї сльози в очах. Вона виглядає нещасною, натягає на себе ковдру і сама не знає, чого чекає в порожньому ліжку. Тим часом, Чет продовжує бесіду зі своїм органом. Тримає напоготові праву руку, щоб у будь-який момент вдарити.
- Що замовчав, курво? Ну, давай, спробуй ще викаблучуватися! Давай!
Сильно стискає свій член, чується хрипкий, здавлений голос.
- Я не буду, не буду.
- Що не буду? Що не буду, виродку?
Чет розійшовся, він відважує черговий удар пальцем своєму члену, кривиться від болю, та водночас сміється, регоче, аж спітнів, схожий на божевільного у пароксизмі своєї люті.
- Ти або говори або і далі буду тобі по голівці стукати! – ричить Чет і Олена точно чує, що її любий розмовляє з кимось у пустому туалеті. Невже він божевільний? Напевно, що так. Їй же про це казали, але вона думала, що Чет просто захоплений мистецтвом, палає вогнем творчості, який хоче передати учням.
- Не треба! Не треба! Все, я здаюся! – шепоче член. Голос його звучить приречено. Чет переможно сміється.
- От так би відразу! Мурло! А то викаблучувався! Значить так, зараз йдемо у спальню і ти відпрацьовуєш на всі сто. Зрозумів?
- Так.
Член говорить тихо, Чет презирливо дивиться на нього й посміхається.
- Не чую! Що ти там пискнув?
Член мовчить. Чет готовить палець для удару, робить це відкрито, щоб член бачив.
- Так. Так! – хрипить член.
Чет досить крутить головою.
- Що так? – перепитає знущаючись.
- Я згодний. – шепоче член.
- Ти - згодний, ти підкоряєшся мені. Так?
- Так.
- Повтори: я підкоряюся і зроблю все, що ти захочеш, пане.
- Що? – перепитує член.
Чет б’є його. Сам аж шипить від болю, тупцює на місці.
- Гадьониш! Питання тут задаю я! А ну кажи! – знову заносить руку, напружує палець, удар ось-ось буде.
- Я підкоряюся й зроблю все, що ти захочеш!
Член поспішає це сказати, але чутно, як неприємно йому це говорити. Чет задоволений, посміхається і загрожує своєму члену пальцем у наперстку.
- Дивися, виродку, ще одна така витівка і я тобі знищу! Зрозумів?!
- Як же ти будеш без члена?
- Що? Це мені почулося чи тут дійсно хтось подав голос? Тут хтось забув, що він просто член? Ти щось сказав, дебіл?
Чет знову тримає палець напоготові і показує його члену. Той квапливо відповідає:
- Ні! Ні! Я мовчав.
- От так би і раніше. А тепер підемо, попрацюєш. Вставай! – наказує Чет.
- Що?
- Питання тут задаю я! – Чет б’є член по голові. - Струнко!
- Але мені ж потрібно збудитися. – шепоче член і трясе голівкою.
- А от це тебе хіба не збуджує!
Чет показує члену палець із наперстком і членом швидко починає набрякати. Всього кілька секунд і цілком нормальна ерекція.
- Так би і раніше! – переможно каже Чет.
Чет виходить з туалету і поспішає в спальню. Там Олена вже натягнула труси і одягає ліфчик.
- Олено, ти куди?
- Я...мені додому треба...і…
- Яке, додому? Ти подивися на цього товариша!
Чет показує на свій член.
- Чверть на третю! І все через тебе, любо! А ти додому!
Чет починає пестити Олену, валить на ліжко, знімає трусики, ліфчик, лиже соски, потім вставляє член, починає рухатися і закриває очі. Олена лежить і стогне від задоволення, обхопивши його спину. Ритм поступово пришвидшується, обоє партнера стогнуть і рвучко дихають. Обоє із закритими очами. Чет бачить, начебто кохається з Мірою, пестить її маленькі груди, вдихає аромат її білявих кучериків, мне її тонкі, блідо-рожеві губи. Олена бачить, начебто спить із Четом, тільки Чет трохи вище, ніжніше, кусає її за вухо і шепотить "Оленятко, моє Оленятко!". Так триває кілька хвилин, потім у Чета починається оргазм, він хрипить і здригається. Олена починає стогнати, показуючи, що в неї теж все добре.
Нарешті пара затихає. Чет лежить на Олені і часто дихає. Не поспішає висувати член, любить побути у жінці після оргазму. Він бачить Міру, що гладить йому голову й шепотить на вухо різні соромні речі. Олена просто обійняла його, відкрила очі й дивиться у стелю. У неї дивний погляд - суміш радості й здивування.
Чет злазить з Олени, лягати поруч, обіймає її, цілує.
- Правда, було здорово? – питає у неї, бо сам не певен.
- Так.
- От бачиш, а ти хотіла йти.
Вона думає, що, напевно, Чет прийняв віагру. Інакше як так - то його член висів, начебто страчений каторжник, а то стирчить, як Ейфелева вежа. І зараз он стоїть.
- Бачиш, боєць уже готовий.
Чет показує на свій член. Олена опускається до нього і починає пестити ротом. Вона не дуже це любить, але подружки казали, що чоловіки це дуже полюбляють, а вона хоче зробити Чету щось приємне, вона ж любить його. Чет лежить, відкинувши голову і закривши очі, уявляє, що мінет йому робить прекрасна Міра. Вона в чорній сукні, в якій вона виступає на концертах їх хору, коли починалось виконання джазових пісень. Коли вона в тій сукні, то Чет геть дуріє від пристрасті. Він відчуває рухи внизу. То Міра, то вона! Її рухи музично чисті, ритм не збивається жодного разу. Чету приємно, скоріше навіть приємно не через рухи, а через думки. Він же так любить Міру. Дивоголосу Міру, окрасу їх училища, справа рук його, бо це ж він допоміг їй поступити без хабарів, він допомагав розкрити її талант. Міра! Чет уявляє її і стогне. Йому так добре, що він не чує підозрілий звук (щось чавкнуло, начебто камінь упав у болото) і здивований вигук Олени. Він і думати про неї забув, він весь у мріях з Мірою, з Мірою у чорній сукні, яка нічого не ховає, а навпаки, підкреслює.
- Чете, Чете. – перелякано і трохи ошелешено каже Олена.
- А? – Чет наче прокидається, випірнає з солодких мрій про Міру.
- Чете! – в неї якісь дитячі інтонації, які Чета дратують. Доросла ж жінка!
- Що таке?
Чет незадоволений, у думках він уже одержував оргазм з Мірою, а отут його перервали, він дивиться на перелякане обличчя Олени і воно здається йому якимось тупуватим. Оцей подив, як у дикуна, що вперше побачив дзеркальце.
- Що таке? – питає Чет роздратовано.
Олена червоніє, хвилюється незрозуміло чому, ледь не плаче, так їй важко висловити те, що вона хоче сказати.
- Ну чого ти телишся? Що таке! – дратується далі Чет.
Його брутальність надає їй сил.
- Його немає! – каже Олена і моргає очима.
- Що? – Чет не розуміє.
- Він був, а тепер немає! – Олена киває кудись в бік його паху. Дивиться на Чета, часто моргає. Вона розуміє, що говорить дурниці, якусь маячню верзе, але вона говорить те, що бачить і це її виправдання. Чет не знає і знати не хоче всіх цих її міркувань, він дивиться на Олену майже з презирством.
- Хто був, кого немає? Що ти несеш, Олено!
Цей чужий, жорстокий, байдужий голос породжує в ній розпач. Істерика. Вона тремтить, плаче і зненацька кричить:
- Твого члена немає! Немає! Сам подивися!
Чет регоче. Він нічого не хоче дивитися, тому що він нормальна людина і знає, що так не буває: от член був, вони займалися сексом, одержали по оргазму (Чет не сумнівається, що в неї був оргазм), потім вона робила мінет і раптом члена немає... Смішно!
- Так не буває. – каже Чет і регоче. Він готовий визнати, що в нього непростий член. У нього член, що може розмовляти, навіть з якимись зачатками розумової діяльності, досить незначними, все-таки член, але достатніми, щоб міг робити вибір. Все це так, як і те, що член у минулому доставляв йому багато неприємностей і незручностей, але тепер-ось він знайшов на нього управу, нехай примітивну, грубу, але ефективну. Так що нікуди він утекти не міг.
- Його немає! – бубонить своє Олена, яка то дивиться на Чета, то на його пах.
- Як це немає?
Чет говорить це не в порядку суперечки, а щоб показати Олені її тупість. Доросла жінка, а таке меле!
- Сам подивися!
Вона аж кричить. Взагалі то вона спокійна і урівноважена жінка, трохи навіть флегматична, особливо якщо порівняти з запальною Мірою, рвучкою, феєричною, вибухонебезпечною Мірою. Олена не така. Вона спокійна, Чет про себе зве її «слоненям». А тут ці нерви, крики, тремтіння. Щось дивне. Чет починає сумніватися у своїй впевненості, хоча розуміє, що ніяких підстав для цього немає. Щоб швидше все вирішити, Чет виймає руку з-під голови і тягнеться до члена. Зараз він покаже їй, що ніхто і нікуди не зникав.
Олена перелякано дивиться за рукою Чета, наче то гадюка. Ось Чет намацує член. Точніше місце, де він мусив бути. Мусив, бо члена немає. Чет щупає шкірку, сподіваючись вищупати мерзотника, що сховався, але члена немає. Зовсім немає, просто шкірка, як від з'їденого банана і все.
- Чорт забирай!
Чет прибирає руку і намагається впорядкувати думки, що враз забігали в голові, наче мурахи у зруйнованому мурашнику. Чет думає про те, що член не може просто так зникнути. Це аксіома. Тому потрібно заспокоїтися і зрозуміти, що ж відбулося. Нічого страшного, просто якесь непорозуміння.
- Так не реви ти! – гиркає Чет на Олену і вона мовчить. Тиша, тільки Оленини схлипування. От вже чудо, плаче, наче хтось помер. А ніхто не помер! Все нормально! Просто якась дивина, зараз він розбереться і будуть кохатися далі. Чет думає і чує кроки. Наче в кімнаті. Хоча вони з Оленою у квартирі одні. Чет спочатку лякається, а потім думає, що живе на першому поверсі хрущовки. Звукопровідність відмінна: якщо хтось крокує уздовж будинку, можна подумати, що хтось ходить у кімнаті.
Чет думає про те, що відбулося, але про себе відзначає чудність кроків. Невпевнених, важких, як у п'яного, котрого хитає, як очерет на вітрі. Нічого дивного - на вулиці вечір, якийсь роботяга напився дешевого пива і човпе додому, щоб вислухати порцію матів від жінки. Істоти, Чет не любить робітничий клас, практично ненавидить. Чет учився в школі робочого селища і йому, відміннику і музиканту, чимало довелося витерпіти від молодих пролетарів.
Сцена з минулого 1: Зграйка підлітків оточили маленького Чета, що пригорнув портфель до своїх грудей. Один з підлітків запитує:
- Чуєш, пацан, а як тебе звуть?
Чет скривився, він знає, чим усе закінчиться, то не відповідає.
- Ти чо, бля, розмовляти не вмієш? – штовхає його в плече нападник.
Чет мовчить і викликає невдоволення підлітків, які розраховували на інший розвиток подій.
- Ну і мовчи, мудак. Пацани! Його Четом кличуть!
Усі починають реготати і нагороджувати Чета стусанами й ляпасами. Він намагається захиститися, тремтить, але не плаче.
- Чет - Піночет! – кричать діти.
Чету роблять підніжку, валять у пил і штовхають ногами. Він скрутився, закривається руками тільки стогне від ударів. Не плаче. Вони не побачать його сліз.
- Чете!
Це знову Олена. Так що ж вона не може заспокоїтися! Чет з невдоволенням дивиться на неї.
- Що таке?
- Двері. – шепоче Олена і дивиться у бік дверей зі спальні. Вони відкриваються на їх очах. Двері білі, у темряві їх добре видно. Двері відкриваються, хоча Чет щільно їх прикрив, він займався сексом тільки в закритих приміщеннях, це такий в нього забобон був. Чет дивується, бо двері раніше самі ніколи не відкривалися. Дивиться на всю цю містику, як раптом бачить на тлі вікна, освітленого місяцем, чийсь силует. Дуже дивний силует. І кроки. Уже не такі п'яні, начебто людина тверезіє з кожним пройденим метром. Потім Чет почув потріскування підлоги у залі. Він там стелив ДВП. Подумав, що невже людина з вищою освітою не зробить такої простої роботи! Не хотів запрошувати роботяг. Завжди п'яних і нахабних.
Сцена з минулого №2: Двоє робітників у спецівках і в'язаних шапках, з коробками інструментів у руках, стоять перед Четом. Він пояснює, що їм потрібно зробити: встановити нові вікна, а то старі геть трухлі. Не дуже то слухають його. Чет відчуває цю неуважність і поспішає закінчити розмову, збирається йти.
- А звати тебе як, хазяїну?
У питанні начебто і нічого поганого, але Чет помітно тушується, починає моргати перед насмішкувато-п'яними поглядами робітників. Ледь бере себе в руки.
- Чет. Мене звати Чет.
- Чип?
- Чет! – він хоче сказати гучно, але через нерви голос підвів і дав півня.
Видно, що робітники ледь стримують сміх. Чет не встигає закрити за собою двері, як вони починають реготати. Істоти!
- Хто це, Чете? – перелякана Олена горнеться до його.
Дурне питання, тому що крім них у квартирі нікого немає. Але підлога то скрипить. Щось він там неправильно зробив, під ДВП зайшло повітря, утворилися порожнечі, що видавали звуки при ходінні. Чет придумав казати, що це він навмисно так зробив, за японським прикладом. У самурайських будинках підлоги були такі самі, щоб ворог не зміг підкрастися непомітно. Пояснення не дуже то переконливе, згодом Чет перестав ним користатися.
- Чете, мені страшно! – шепоче Олена і притискається до нього.
Чет тільки хотів сказати їй, що нема чого боятися в закритій квартирі із суцільно заґратованими вікнами, коли раптом зрозумів, що нагадував йому силует, побачений на тлі вікна. Голівку члена. Ну так! Пасок крайньої плоті, капелюшок золупи і шрамик по ній. Він бачив член. Який, чомусь, виходив з кімнати. Звичайно, Чет знав, що такого бути не могло, але він також знав, що психіка в нього здорова, видінь ніколи не було. Якщо він щось бачив, то воно було насправді. Він бачив член.
- Замки! – шепоче перелякана Олена.
Так, Чет теж чув клацання замків, що відкриваються. Це замки зовнішніх дверей. І отут мозаїка у голові Чета таки склалася. Він ще раз пощупав свій член, виявив лише шкурку і підхопився.
- Стій, блядьониш!
У повсякденному житті Чет ніколи не вживав матів, тому що був інтелігент. Однак дитинство в робочому селищі давало про себе знати: у надзвичайних ситуаціях Чет міг вилаятися досить брудно. Зараз ситуація була саме надзвичайна. Чет розумів, що від нього тікає його ж член. Невідомо що і як, але він вислизнув зі шкірки. Тепер його треба зупинити.
Чет стрибнув з ліжка хижим звіром. Олена, нічого не розуміючи, закричала з переляку. Чет потрапив ногою на тапок, свій власний тапок, що підступно поїхав по підлозі. Чет завалився назад і із усього розгону впав на спину, ударившись потилицею об ліжко. В іншій ситуації, Чет залишився б лежати і стогнати, але зараз підхопився, відкинув дбайливі руки Олени і побіг. Один стрибок і він у залі, ще два стрибки і він у коридорі, двері вже відкриті, Чет кидається до них, але втікач встигає захлопнути їх перед носом. Чет возитися із замком, нарешті, відкриває і кидається сходами, вискакує з під'їзду. На вулиці темно, але втікач біжить галасливо і важко, Чет помічає його і кидається навздогін.
Біжить мовчки. Чет упевнений, що наздожене мерзотника і покарає дуже жорстоко. Сволото! Втекти хотів! Так яке він мав право? Він же член! Хуй! Чет шкіриться. З кожною секундою відстань до мерзотника зменшується. Ще трохи і наздожене. Чет, хоча і вчитель музики, але намагається не походити на кволого інтелігента. Битися навчився ще в робочому селищі, зараз раз на тиждень ходить у басейн і вранці робить вправи з гирями. А його член - повна нездара, він навіть прямих обов'язків виконувати не хотів, говорив, що Чет спить із нецікавими жінками. Що це одноклітинне, могло розуміти хоч у чомусь, у тому числі і у жінках! У їх цікавості!
Чету залишалася пара метрів. Він уже міг би стрибнути, схопити втікача за ноги (звідки в члена ноги? Це він біг відштовхуючись яйцями?), повалити і схопити, але Чет подумав, що це буде принизливо. Він же хазяїн, він схопить за плече, поставить на коліна, буде бити, а потім причепить на місце. Олені щось набреше, щоб вона не здогадалася про бунт члена.
Чет уже підняв руку, щоб схопити втікача, зробив останній ривок і треба ж було ступити на траву, змочену вечірньою росою. Боса нога поїхала, Чет під слизнувся, впав і покотився. Спершу по тій проклятій траві, а потім асфальтом, роздираючи голе тіло. Закричав, ще спробував підхопитися, зробив кілька кроків, але сильно боліла права нога, ступати було дуже боляче, а стрибаючи на одній, наздогнати втікача не міг. Той зник у темряві, залишивши Чета наодинці з болем і розпачем.
Чет зліз з асфальтової доріжки на траву і відразу відчув під собою купки собачого гівна - навколо були багатоповерхові будинки, жителі яких вигулювали тут своїх собак. Злість, лють, гнів. Підхопився і став волати.
- Я тебе знайду! Я тобі зроблю! Я тобі покажу! Я з тебе холодець зроблю! – кричав Чет у відчаї.
- Пішов на хуй! Ха-ха-ха-ха-ха!, - почулося звідкись далеко.
Цей сміх остаточно добив Чета. Він сів на бордюр і став плакати від ненависті і безсилості. Щоб хоч небагато заспокоїтися, представляв, що зробить з утікачем, коли спіймає його. Обов'язково спіймає!
- Куди члену подітися? Не сховається! – казав сам собі Чет.
Чет устав, щоб якось плентатися додому, як раптом його освітили фари машини, яка узялася казна-звідки. Чет став махати руками, щоб попросити допомоги, потім згадав, як виглядає, то махати перестав, але машина зупинилася біля нього. Це був міліцейський бобик, з нього вийшло троє у формі. Чет спочатку злякався, а потім зрадів, що міліція зможе допомогти знайти втікача.
- Так, громадянин, документики. – спитали міліціонери, які вже дістали гумові кийки.
- У мене член утік! – швидко почав розповідати Чет.
- Що?
- Хуй утік, тільки що! Допоможіть знайти!
Чет ужив слово "хуй" замість "член", щоб міліціонерам було зрозуміліше. Він знав, що в міліції працюють грубі, неосвічені люди, тому намагався говорити просто, по-народному, щоб міліціонери зрозуміли. Але вони зовсім не зрозуміли. Один зненацька вдарив Чета кийком у живіт, іншої заламав руки за спину і одягнув наручники.
- Що ви робите? – водночас і здивувався і перелякався Чет.
- Затули пельку, виродок! – гримнув хтось з ментів.
Ударили кийком по спині і заштовхали у бобик. Поїхали.
- Що за херня?
Міліціонер, що сидів за кермом, обернувся убік припалого до ґрат Чета. Запитував у колеги, очевидно головного в патрулі, що з переднього сидіння дивився на нічні вулиці начебто цар на свої володіння.
- Наркуша якийсь. Чи біла гарячка.
- А чому голий?
- Може, ввижалося щось.
- Товариші міліціонери! Я не наркоман! Я! У мене, як вам сказати...
Чет хвилюється, намагається розповісти про своє лихо, щоб без лайок і правдиво, але одержує кийком в обличчя від третього міліціонера, що розвалився на заднім сидінні і сміється.
- Може він той, педофіл? – питає міліціонер.
- Хто? – перепитує водій.
- Збоченець. З тих, хто дітей любить того!
- Педофил? А може й педофил. Одного такого біля вісімнадцятої школи бачили, як він на дітей дрочив.
- Ах ти підор, у мене там дочка вчиться! – кричить начальник патруля і Чету дістається ще кийком.
- Зараз приїдемо, з'ясуємо.
Їдуть далі. Міліціонери швидко втрачають до Чета інтерес, мабуть, продовжують давно почату розмову, обговорюючи якогось колегу, якого добре знали. В ДАЇ працював, віртуоз по збиванню грошей, а оце нещодавно знайшли його в лісі мертвим, зі спущеними штанями.
- Любив він блядей у лісочок вивезти на трах. – сміється водій.
- Ага, видно хтось його й накрив.
- Без штанів знайшли.
- Спершу думали, що його хтось у жопу впер. Ну, типу того Вася, у підори пішов. – регоче водій. - Але аналізи не підтвердили.
- Так, блять, що ті аналізи! Заплати й одержуй який хочеш аналіз! – авторитетно каже начальник патруля.
- І то так. Його без штанів знайшли, а тепер ліплять загибель при виконанні службових обов’язків, щоб родина пенсію одержувала.
- У його дружини два десятки маршруток - гроші є, що хоче, купить.
- Це точно. Так, а що, убивць не знайшли?
- Так крутять одного дурачка, але він поки не зізнається.
- І нахуя він гаишника пришив?
- З ревнощів. Гаишник його бабу пер.
- От же ж, піхур! Блядей йому було замало!
Приїхали. Чета витяглися і повели до райвідділу.
- Михайлович, приймай збоченця!
За склом сидить черговий - повний чоловік з пишними вусами на м'ясистому, червоному обличчі. Він, мабуть, заповнював якийсь звіт, що вимагає розумової роботи, то замислився і почув, що йому сказали.
- Кого привезли?
- Так, збоченця. Педофіла, здається. Голий біля школи бігав, дебіл. Запиши його.
Черговий зненацька підхоплюється і біжить зі свого місця.
- Ну, виродки! Ну, заїбали! Ідіоти! – кричить.
Він біжить, немов роздратований носоріг, інші менти здивовано дивляться на нього, явно не очікували такої реакції.
- Михайлович, ти чого?
- Суки, пидори, виродки! Життя від них немає!
Черговий уже біля Чета і б'є його в обличчя. Чет падає, його підхоплюють міліціонери, намагаються зупинити чергового.
- Михайлович, харе! Заспокойся! Чого ти? Все, Михайлович, все! Доста!
Черговий устигає ще кілька разів ударити Чета, поки колеги його не відтягують. Він виривається з рук товаришів, репетує, червоніючи до кольору столового буряка.
- Заїбали! Заїбали! Підори! Збоченці чортові! У мене невістка, пішла з малим у парк, прогулятися! А там виродок якийсь стоїть за деревом і дрочить на неї! Невістка злякалася, втекла, у неї від нервів молоко перегоріло! А малому три місяці! Тепер сумішами годують, у нього алергія! Виродки, збоченці йобані, на шматки б рвав!
Черговий раптом знову кидається до Чета і менти цього разу розступаються, киваючи головами. Мовляв, розуміють, що не просто так. Черговий б'є Чета ногами, той намагається щось сказати, але не може і тільки стогне. Корчиться на підлозі, як червак на сонці. Пощастило, що черговий був у тапках - чоботи залишилися під його столом. Завжди знімав, щоб ноги не потіли.
- Ну все, Михайлович, вистачить.
Чергового знову відводять, щоб не затоптав затриманого на смерть, а то потім стільки неприємностей буде, що ну його. Черговий майже не пручається, важко дихає, утирає піт.
- Скрізь збоченці, сука нахуй скрізь! Син поїхав у табір піонервожатим практику проходити! Заходити, блять, у червоний куточок, а там два пацана один одному в дупу шахи засовують!
- Кого?
- Шахи!
- Що, з дошкою? – жартує водій.
- З хуйошкою! Ферзя сує! Штани спустили, лягли на диванчику і засовують ферзя один одному, підори йобані! – знов переходить на крик черговий.
- Охеріти. – хитають головами менти. – Оце так час настав. А що син?
- А нічого! Каже, що навіть відпиздити не може! Бо, бачте, не можна дітей пиздити! Так їх убивати треба за таке! Збоченців йобаних! Виродків кінчених! Або ось племінниця, вона в педінституті вчиться, в гуртожитку живе. Каже, що приходив до них козел, труси купував! – ніяк не може заспокоїтися черговий.
- Які труси? – дивуються колеги.
- Ношені! Щоб баба їх уже носила з тиждень!
- Нахуя?
- І я запитую - нахуя? А племінниця каже, що купують ношені жіночі труси і їх потім нюхають. Фетишисти, блять, називаються! Збоченці йобані! Усюди вони! Все засрали! Життя ніякого немає! От ти, якого хуя по вулицях голий бігав? Якого хуєм матляв? А?
Черговий знову біжить до Чета, хапає за волосся і піднімає голову.
- Якого хуя?!
- Я...я...у мене член... того. – ледь хрипить через розбиті губи Чет.
- Що? Член у тебе? Спокою не дає? Так може тобі відрізати його, а не голим біля школи бігати! Діточок їбати захотів, виродок сраний! – кричить черговий і б’є Чета обличчям об підлогу.
- Ні. – хрипить Чет.
- А якого ж хуя? – не вгамовується черговий. – Молодятини захотілося?
- Школа не працює, вечір же! – шепоче Чет.
- Що ти викручуєшся? - черговий дає Чету розгонистого ляпасу. Чет уже весь заюшений.
- Все, Михайлович, закінчуй. Оформляй його, провчили вже.
- Що там провчили! Таких каструвати треба! Он у Америці так і роблять! Хуй відріжуть і бігай потім, хоч де! І правильно роблять! Американці - не дурні!
- Ну, добре, добре. – заспокоюють чергового колеги.
- Та що там добре! Ніхто їм пізди не дає, от вони і плодяться, виродки!
Черговий вертається за скло і сідати за стіл. Витирає піт з обличчя і шиї великою носовою хусткою. Уже не кричить, а буркоче.
- Розвелося, блять, виродків. Зовсім знахабніли, на голову прямо сідають, ідіоти такі.
Добре, як у цього хєра прізвище?
Чета підняли з підлоги і поставили до скла вартівні. Штовхають у спину, щоб вивести із шокового стану.
- Давай, відповідай.
Чет отупіло дивиться і не розуміє чого від нього хочуть. Він у шоці, його давно так не били, ще з часів робітничого селища.
- Прізвище! - гримає черговий. Він починає дратуватися і може знову зірватися. Навряд чи Чет це розуміє, просто на автоматі відповідає.
- Загорулько.
- Ім’я по-батькові.
- Чет Космович.
- Що?
Черговий підозріло дивиться на Чета, міліціонери, які стоять поруч, перестали патякати і дивляться на нього. Чет вже звик до таких реакцій, тому терпляче повторює.
- Чет Космович.
- Хто-хто? – перепитує черговий. Чи дійсно не розуміє, що таке буває, чи знущається.
- Чет Космович.
- Чет?
Міліціонери регочуть, черговий презирливо кривиться.
- І що це за ім’я таке? – питає підозріло.
- Скорочено від Четверга.
- А батька як в тебе звали?
- Космос.
Вони регочуть, їм смішно, Чет витирає кров з обличчя.
- Так це батько твій сам з іменем намучився і ще й тебе вирішив нагородити! – регоче один з ментів.
- Точно підор, з таким ім'ям, тільки пидором і будеш. – авторитетно заявляє черговий. Ну що, де проживаєш, Четику?
Чет говорить свою адресу.
- Ага, виходить, біля свого будинку голим бігав.
- По-домашньому!
Вони знову сміються, Чет стоїть в якомусь оціпенінні, не знає, що і робити, в нього тремтять ноги і болить голова.
- Місце роботи, Четику.
- Музикальне училище.
- Що? – зненацька аж скрикує черговий.
- Музичне училище, на Гагаріна. – заморено повторює Чет.
- Ах ти ж підор!
Черговий знову підхоплюється, вибігає зі своєї кімнати і кидається бити Чета. Міліціонери сміються і знехотя намагаються зупинити колегу.
- Михайлович, ну чого ти. Михайлович, та заспокойся. Нема чого на такого дурня нерви витрачати.
- Так у мене там племінниця вчиться! У цьому музучилищі! Їй піаніно купили, я допомагав затягати на п’ятий поверх! А цей виродок міг перед нею хуєм трясти! Уб'ю гада!
Черговий проривається крізь байдужні руки колег і знову кілька разів б'є Чета. Той увертається і кричить.
- Я вчитель співу! Співу! Фортепіано - не мій клас!
- Якого там співу! Мабуть, на флейті грати вчиш!
- На шкіряної!
Міліціонери сміються, своїми веселощами зм'якшуючи чергового. Той кидає Чета, спльовує.
- Співак, бля! Гівно збоченне! Підор гнійний!
Знову йде за скло. Міліціонери все регочуть, видно давно вже не було такого смішного клієнта.
- А ти пасивний чи активний? – питає один Чета.
- Що? – той не розуміє про що мова.
- Ну, тебе в жопу порають чи ти?
- В жопу?
- Ну, коли ти з дружками своїми, так хто кого?
- Якими дружками, я жінок люблю! – доводить Чет.
- А, мокрощілок? – все цікавляться менти.
- Кого?
- Ну, недолітків, школярок.
- Ні, я з дорослими!
- А! З бабусями!
- Так ні, я з нормальної, їй двадцять сім років!
- Не пизди! Ти ж збоченець, чого б це ти з нормальними бабами їбався?
Чету дають несильний запотиличник і підводять до вікна, де черговий задає питання далі. Все пише і пише, потім відповідає по телефону, потім дивиться на Чета, що стоїть в сторонці.
- Так одягніть ви цього гандона! Чого він отут яйцями своїми світить!
- А може йому подобається? – регочуть менти.
- А мені не подобається! Дайте йому що-небудь!
- Зараз.
Чету кидають якісь штани і сорочку. Все брудне, узялося панциром засохлої блювотини. Чет шарахається від одягу.
- Чого ти кривишся, одягай! Чет у нас балуваний! Може тобі пізди дати, а, Чете, щоб легше одяглося? Чого вирячився, одягай! – насідають міліціонери.
Чет з відразою починає натягати на себе майку з бурими плямами.
- Так ти не бійся, це не гівно, це кров. Ми з мертвого зняли.
Чета всього аж пересмикує.
- А чого в тебе хуй такий маленький? – зненацька помічає один з ментів.
- Що? – Чет знову чекає, що будуть бити чи знущатися.
- Хуй чого в тебе такий дрібний? Не хуй, а хуйня якась. Ні хуя, хуя-то. – сиплять жартами менти. Ржуть, задоволені власним почуттям гумору. Чет дивиться на свій член і згадує про те, що відбулося. Знову здригається. Від цих пригод з ментами він же забув і думати про втікача. Дуже хоче доторкнутися до висячої шкірки, щоб переконатися, що це не марення, що члена дійсно немає. Але менти сміються, Чет соромитися братися при них за член, починає натягати на себе штани.
- Ось так, молодець.
- Слухай, Чете, а якого ти з таким хуєм міліпіздрическим голий по вулицях бігав?
- На такий гачок жодна рибка не клюне.
- Навіть пуголовок!
Вони знову сміються, задоволені, що нудна зміна прикрасилася ось цим безглуздим чоловічком.
- Харе ржати! Ведіть його в камеру, у нас виклик!
Це черговий, він зі злістю дивиться на Чета, що у виданих руб'ях, скривавлений і кульгавий, виглядає зовсім погано.
- Пішли, дурню.
Один з ментів штовхає Чета в спину і веде у підвал надщербленими сходами. Потім вузький коридор з миготливою лампою, клацання замка, іржаве скреготіння дверей.
- Приймай гостя, урлота.
Чета заштовхують у напівтемну камеру. Маленьку, чи ледве не метр на два. Значну частину камери займають подвійні нари. На нижній полиці сидять двоє. Один довгий, маслакуватий, інший невисокий, весь брудний якийсь. Чет перелякано на них дивиться. За його спиною закриваються двері, брязкають замки і засуви. Чет стоїть і не знає, що робити.
- Ну, проходь, бля, сідай. У ногах правди немає! Правильно?
Це маленький, він говорить швидко і сильно шепелявить.
- За що тебе взяли те? Ти, начебто з інтелігентів?
Людина говорить і встигає показати Чету, куди сідати, навіть підбиває йому злежалий, майже плоский матрац.
- Мене Коля кличуть, Колян для близьких людей. А в цій клітці далеким і не станеш. Ага?
Він сміється. Чет придивляється до нього і з жахом бачить, що Коля сильно побитий. Все обличчя в синцях, одна брова звезена, вухо розпухнуло. І бруд на писоку зовсім не бруд, а кров перемішана з пилом.
- Хто це тебе так? – перелякано питає Чет.
- Так хто, рідна міліція нас береже! Добряче отхуярили?! Уміють, гади, на всі руки майстри! Тебе теж вони?
- Ага.
- Зуби цілі?
- Зуби? – Чет думає зовсім не про зуби, то перепитує.
- Зуби, зуби! Це ж саме головне. Так заживе все, а зуби нові не виростуть. Хоча знав я одного діда, так у того росли! Йому вже під сімдесят було, але такий живчик! Спопашив одну недолітку. Вона з бомжеватої родини була, дід її батькам виставив могорич і взяв дівку до себе жити. Порав її досхочу і від молодого тіла, уявляєш, сам молодіти почав! Скільки років лисий був, що коліно, а то волосся рости пішло! Скільки років тільки юшку терту їв, хліб у ній розмочував, бо ж беззубий, а тут нові зуби виросли! Його навіть по телебаченню показували, у «Житті по-справжньому!». Збиралися до Києва везти на дослідження, тільки він від інфаркту помер. На дівці прямо!
Хлопець ще щось тараторить, а Чет вивчає язиком зуби. Начебто цілі всі. Хоча кийком тикали, губи розбили, але зуби цілі.
- Цілі. – шепоче Чет.
- Що? – не розуміє його сусід.
- Зуби, кажу, цілі.
- О, це добре, а в мене - дивися!
Хлопець широко посміхається якоюсь темною діркою. Чет бачить, що зубів якось зовсім небагато.
- Всі зуби передні, суки, вибили!
- Хто?
- Так я ж кажу, менти!
- Навіщо?
- Так сам винуватий. Я як вип'ю, так дурію. Ішов п'яний, узяв та як дав ногою по урні. Вона, блять, полетіла, наче Юрій Гагарін. А отут менти до мене, документи запитують. Я їх візьми і нахуй пішли. Ну, вони от і приклалися. Від душі, суки такі. Тепер протези треба робити, а це ж такі бабки! Фигня повна! Я торік будував кабінет одному зубнику. Він розповідав, які ціни. Говорить, що в один рот бабла стільки може влізти – хорошу машину купиш. Німецьку! Я тільки німецькі поважаю. Японські теж хороші, але не люблю вузькооких.
- А нас скоро випустять?
Чет майже не слухає сусіда, думає про своє і запитує навмання, зовсім не в тему. Але Коля не ображається, йому подобається балакати.
- Нас? Та по-різному. Ігорька он зовсім не випустять.
Балакун киває убік здорованя, що з похмурим видом сидить і ворушить губами, начебто розмовляє сам із собою. Чету стає страшно, що звідси можуть не випустити. Він людина вразлива, він згадує відразу в'язня замка Іф.
- Чому не випустять? Як так? Хіба можуть?
- А Ігорьок людину вбив.
Балакун шепелявить і регоче, наче анекдот розповідає.
- Що? – лякається Чет.
- Замочив дуже навіть просто. Так! Ігорьок, розкажи товаришу. Давай!
Балакун ляскає здорованя по спині. Чет думає, що ніколи б сам не став ляскати вбивцю по спині. Дивиться на цього хлопця з жалем, як на смертельно хворого.
- Ну, розкажи, Ігорьок! Всю правду! Щоб зрозуміло було!
- Так він сам почав, сука така!
Здоровань починає зненацька і потім говорить уже без зупинок. Чет ошелешено слухає:
- Я йому говорив - відвали, попереджав, щоб не наривався! А воно лізе, вийобисте таке, як я не знаю! Ну я і не витримав. Я йому говорив, говорив, а воно мене ногою. Розумієш, ногою! Мене! Ногою! Крутий вишукався! Каратист, блять! Ногою! А я його попереджав! Я не терпило якийсь! Може він звик, що всіх можна ногою, але мене не можна! Я йому говорив, щоб відвалив! А він ірже, сука! Потім ногою! Виродок! Ну я як пиздану!
Ігорьок розповідає це гарячкувато і видно, що вже не перший раз. Дивиться на Чета, очікує від нього емоційної причетності. Але Чет дивиться перелякано, йому важко уявити, що от поруч, на відстані витягнутої руки сидить вбивця.
- Він аж полетів, наче літак! І на асфальт йобнувся! А там шматок арматури стирчав. І прямо в голову йому. Поки швидка приїхала він уже давно здох. Виродок. Завжди мене діставав, а тепер здох ще. Це всі, щоб мені гірше зробити! Щоб я сидів! Покидьок!
- Так, буває. – каже балакун. - Ти на суді кажи, що перебував в стані афекту, що намірів не було, а, так би мовити, в порядку самозахисту, захищаючи честь і гідність.
Здоровань охоче відгукується на ці слова.
- Так само ж і було! Я йому говорю – від’їбися суко! Зараз, блять, перевірю тобі шпаківню, вимреш, як мамонт! А він ірже! Каже "дядько, дістань горобчика"! Шпалою називає! А потім по яйцях ударити хотів, навіть дістав трохи! От же гандон! Сам здох, а мені тепер сидіти!
Убивця вперся ліктями в коліна, величезними долонями обхопив свою невелику голову і засопів від хвилювання.
- Та ти Ігорьок не бійся. Ти ж кажеш, що в нього волосатої руки не було, виходить, суд принципіальничати не буде. А ти на жалість тисни, що не хотів, вибачите, більше не повториться, винуватий - виправлюся.
- Так чо, винуватий-то! – аж реве здоровань. - У чому?! Я ж йому говорив, по-людськи, нормально, просив же! А він не міг мені простити, що баба від нього до мене пішла! Танька, вона в їдальні працювала, зараз в Італії передком торгує! Як вона до мене пішла, так він на мене і став злий! Я спокійна людина, хоч кого запитай, у бригаді або по сусідах, усі знають, що я спокійний! Але якщо вже дістануть, то можу! Можу! І йому говорив, усі чули, що говорив! Щоб відстав! А воно ж лізе! Сучьонок, лізе! Так у чому я винуватий!
Чет слухає всі ці балачки в якомусь напівмаренні, закриває очі, щоб не бачити що відбувається, щоб виявитися подалі звідси.
Сцена з минулого №3. Коридор музичного училища, поруч з викладацькою. Чет розмовляє з Мірою. Вона у футболці і потертих джинсах. Стоїть перед ним, дивиться кудись убік і спокійно говорить:
- Я не можу поїхати, Чете Космовичу, не можу.
У Чета навіть подих збивається, він захлинається в словах, що накотили, намагається відразу ж переконати її:
- Чому, Міра? Ти ж не була у Києві! Прекрасне місто! І концерт важливий! Як же ми без тебе будемо виступати! Ти ж наш діамант! Ти що?
Чет дивиться на неї і їсть очима. Як же вона йому подобається: ці худі плечі, що стирчать під футболкою, світле волосся, зібране у хвостик, тонкі, бліді губи, про які він думає вночі. Ці губи не дають йому спокою, він божеволіє цими губами, блідо-рожевими, тоненькими. Чет ледь стримує тремтіння, ледь змушує відвести погляд від її губ. Міра спокійно дивиться на нього терзання.
- У мене грошей немає, Чете Космовичу.
- Що?
- Вибачте.
Вона розвертається і уходить. Чет бачить її шию. У снах і мріях, він, крім губ, завжди цілував і пестив її шию. Тонку, білу, лебедину.
- Зачекай!
Чет біжить за нею, наздоганяє, стає перед Мірою.
- Причому тут гроші? Міро, причому гроші?
Він посміхається їй крутить головою, а вона дивиться на нього, сумна та спокійна.
- На квитки потрібні гроші. І на їжу.
- Я дам грошей! Я за все заплачу! Ти цим не переймайся! Ми повинні виступити, ми ж готовили програму майже рік! Ми прекрасно виступимо, з тобою виступимо! Тільки з тобою! До чого тут ті прокляті гроші?
Він тримає її за руку, її тоненьку теплу руку і хапає ротом повітря, бо важко дихати від щастя, яке нахлинуло, як прилив. Міра не поділяє його емоцій, вона зовсім спокійна.
- Ні, дякую, Чет Космовичу.
- Що? – не розуміє Чет її відмови.
- Не треба, не поїду я і все.
Вона розвертається і уходить. Він дивиться їй услід, хапається за стіну, кривитися, важко дихає, не відриваючи погляду від руху її сідниць під джинсами. Зривається бігти.
- Міро, почекай, Міро!
Перестріває її біля сходів.
- Чому ні, Міро? Чому?
Він дивиться на її губи і так хоче поцілувати їх, ось прямо зараз пригорнути її до себе і більше не відпускати.
- У вас встало, Чете Космовичу. – тихенько каже Міра і дивиться кудись в бік.
- Що? – Чет перепитує, а потім розуміє, що вона сказала і червоніє.
Вона дивиться на нього байдуже і спускається сходами. Чет тремтить, кривитися, його кидають судороги, біжить у туалет. Там дістає член і б'є його.
- Сволото, сука, виродок, козел, тварина! Я ж говорив тобі не вставати на неї! Я скільки разів тобі говорив! На тобі! На! Я тебе навчу!
Гримлять замки, відкриваються двері камери. Чет як прокидається, дивиться нерозуміючими очами на те, що відбувається.
- Виходь, дурню.
- Що?
- Виходь!
На порозі камери два мента. Чет думає, що його будуть знову бити і починає дрібно тремтіти.
- Та виходь ти вже! Прийшли за тобою.
- Хто?
- Баба твоя.
- Це ж треба, у такого ідіота ще й баба нічого!
Міліціонери регочуть. Чет підводиться. Коля плескає його по плечу, Ігорьок зі злістю дивиться. Чет уже майже вийшов, коли Ігорьок кидається йому вслід і кричить, практично реве:
- Випустите мене, випустите! Я не винуватий!
Він штовхає Чета, валить того на підлогу і відразу сам падає під умілими ударами міліціонерів. Ті б'ють його вже лежачого, б'ють сильно, ногами, кийками. Здоровань стогне.
- Шустрий найшовся! Посадили, значить сиди! Смикається, виродок! – без особливого завзяття бурмочуть менти. - Вставай, Чете, пішли.
Чет встає, чекає, поки міліціонери затягнуть у камеру побитого Ігорька, потім йде з ними коридором.
- Сюди. Зараз ми тебе вимиємо, а то ти виглядаєш не дуже.
Чету показують умивальник у вузькій щілині, майже силоміць нахиляють туди, включають воду і миють обличчя. Чету боляче і неприємно, він намагається сказати, що рани потрібно обробити, інакше ризик зараження. У Чета була бабуся-лікар, він знає основи медицини, але менти його не слухають. Протирають рушником, прямо по ранах. Чет стогне, вони сміються.
- Чет у нас ніжний, як дівчинка.
- Ти ж пасивний, Четику? Хуй смокчеш чи в дупу приймаєш?
- Я гетеросексуал.
- Деревосексуал? Дерева їдеш? Чули і про таких.
Менти дружно сміються, задоволені собою. Виводять Чета на перший поверх, біля кімнати, де сидить черговий. Він сердито дивиться Чета. За дверима Олена. Вона кидається до Чета.
- От, забирай свого красеня. – кажуть їй менти.
- І скажи йому, щоб більше по вулицях голим не бігав.
- Я скажу, скажу! А чому він у крові? – питає Олена, у якої серце крається за Четом.
- Упав, прямо на асфальт. Нічого страшного, вези його додому, нехай відсипається.
Олена виводить Чета на вулицю. Там темно й тепло - літня ніч. Чет, враз знесилівши, сідає на парапет райвідділу.
- Агов, тут тобі не кінотеатр, чого розсівся! – кажуть менти.
- Ми тільки таксі почекаємо і поїдемо. – відповідає Олена, сама стає так, щоб закрити собою Чета від поглядів ментів.
Таксі незабаром приїздить, Олена і Чет їдуть додому. Мовчать. Водій з підозрою дивиться на пасажира в дзеркало заднього виду. Олена шукає руку Чета, а він ховає руки і дивиться кудись убік, начебто не хоче бачити нікого і нічого.
(Далі буде).
