.Святі люди бачать ангелів. Я не свята! То може і ангел не святий?
““Я бачив дивний сон...”І я бачила.Сьогодні.А сьогодні п”ятниця.Бабця каже,що сни на п’ятницю-віщі.Я бачила ангела.Він спустився на землю з небес прямо на лавку у парку Костюшка.Світло від місяця освічувало його до такої міри,що обличчя світилось,і риси на ньому розгледіти було не можливо.Одяг на ньому був жовтий,а крила були порізані. Пір’я було потріпане і страшне. Ці обов’язкові ангельські крила були абсолютно лишніми, вони надавали йому якогось жалюгідного ,безпорадного вигляду. Стирчали з-під його лопаток, наче сухе старе мертве гілля з молодого, свіжепосадженого весняного і квітучого деревця. Вони змушували його спину сутулитись, гнули тіло до землі. Крила ангелу було носити тяжко.Я б їх ампутувала.Руки...руки були в крові,долоні в ранах,свіжих,відкритих.Навколо цвіли вишні(у парку немає вишень),а зверху йшов сніг.Ангелу було холодно,його шкіра була синюватою,а місцями-фіолетовою.Він був босий.Він взяв мене за руку і сказав,що ніколи мене не покине,що він буде мене охороняти.Дивно,але в той момент мені хотілось його від чогось оберігати.Він був вигнанцем,він багато страждав.Як я.А потім ...мені здалось,що той ангел-то я...і я...прокинулась...ангел...ангел без обличчя...з поламаними крилами...вишні...я відчула запах тих квітів...він-босий вигнанець...він-я...я-він.Я божеволію!”
-Я питалась у тата про значення слова”дискримінація”.-похвалилась Офелія.
-І я спитався.Це коли чоловіків ущільнюють в їхніх правах.-блиснув інтелектом у відповідь Діма.
-Тато сказав те саме про негрів.-непогодилась дівчинка.Як-не-як,у більшості дванадцятирічних батьки користуються великим авторитетом.
-Він пургу гонить.
-Сам ти пургу гониш.Може то твій...
-Ти про мого батька говориш...
-Короче,тато написав мені анонімку.
-На фіга?
-Щоб вдарити по Брітні.Він написав про те,що вона собі розібрала,забагато на себе бере і псує атмосферу в класі.Писав своїм почерком і ніхто не здогадається,що то ми замішані.
-Якщо ми нікому не скажем.
-А ми будем мовчати.
-Чьо ви з Анькою посварились?
-Я з нею не сварилась,то вона зі мною...
-А з якої то радості?
-Спитай мене що-небудь легше.
-Кому ми маємо підкидати твій лист?Брітні?
-Та ні .Оленці.Напишемо на конверті,що вона має прочитати цей лист на виховній.
-Ти думаєш пройде?
-Вона дурепа і робить все,що їй кажуть.Завжди все робить по інструкції.Напишем “прочитати на виховній годині”,вона й прочитає.Як думаєш,останній прикол з виборами старости,чия робота?
-Ти?
-Я!!!Її тільки підштовхни.Подай ідею.Я навіть довго її не вмовляла,просто натякнула,що з Христі буде більше толку,вона хоча б чергових назначає і відзначає відсутніх. Прикинь, я пила з Оленкою чай. Я навіть з мамою чай не п’ю.
-Оце моральна травма!!!
-Шо ти прикалуєшся?
-Забудь.Є ше одна проблема:на виховну ніхто не прийде.Вже два роки ніхто не ходить. Колись ще Костя з Христею приходили,а зараз і вони забили.
-Я скажу Ліді,що Іванівні підкинули якись лист і вона має його прочитати після уроків.
-А Ліда розтріпає всім.Не можеш в лист ще і Ліду внести?Знаєш як Чайківський з Бойком зрадіють?Ой,скіки раз вона їх з сигаретами вкладала.Таке враження,що вона біля чоловічого туалету днює і ночує.
-Ні, тато вдруге не погодиться.
-А ти додумалась,вплутати тата...!!!
-То була його ідея.Він також в школі вчився і в його класі придурків вистачало.
-А думаєш вона буде виховну збирати?Не дивлячись на інструкцію,чхала вона на те щоб проводити ту виховну.
-Треба щось вчудити.Тоді вона буде змушена нас виховувати.
-Треба щоб Ліда знов тих дурнів вклала, але вони забили на ту справу,їм після останнього дзвінка від Оленки батькам, влетіло...Вони,здається ,до кінця життя накурилися.Особливо,Сашка Чайківський.Там такий тато...анонімки він би йому точно не писав.Слухай,може вікно в класі розбити?
-Гаплик нам буде ,якшо застукають.
-Все буде ОК.
-А якшо Інні буде насрати на те,що про її наглість будуть говорити вголос?
-Не буде.Вона мало не плакала ,коли Христю старостою вибрали.Вона ж шість років “обіймала цю посаду”!!!
-Подумаєш,староста!!!Ше мені честь.Купа непотрібної роботи,ще й відповідай за все!!!
-Зате всі були ніким,а вона-староста.
-В неї логіки ,як в курки.
-Ефект можна підсилити.Я попрошу Олега прийти.
-Вона ж дуріє від нього.
-А він побачить,яка вона ідеальна!!!
-Ти геній!!!Які ми добрі!!!
-На війні всі методи підходять.
-Короче,дівчинка нарвалась.
-Мені потрібно на пошту.Офеліє,йдем зі мною.
-Тату...в мене купа домашки...
-Яку ти не робиш.Йдем просмердишся.Цілий день вдома сидиш біля телевізора. Осліпнеш скоро... Твоя мама постійно верещить, що я не приділяю тобі уваги...
-Не приділяєш...
-То йдем.Там тепло,сонце світить...Розкажеш про свою Іру.
-Інну.А ти дай свою нову футболку поносити!!!
“В повітрі пахне весною.Ще б, вже квітень.Свої черевики пора міняти.Жарко в зимових.
Запах дивний.Пахне вишнями.Чи черешнями?Шось холодно.Чи то мене трясе?Від чого?Від страху?В роті пересохло і кров похолола...від адреналіну...
Тато часто буває вдома,але з мамою не розмовляє.Зате зі мною спілкується. Часто. Приносить мені купу цукерків... ВОНИ РОЗЛУЧАЮТЬСЯ!!!!!!!МЕНІ СТРАШНО!Я НЕ МОЖУ ЇХ ВТРАТИТИ!ХОЧА СІМ”Ї В МЕНЕ ВЖЕ ДАВНО НЕМА!”
Майже весь вечір Паша прогулювався з дочкою.Вони обійшли весь центр вдвох, розмовляючи ні про що.Офелія вперше за кілька років позбулася почуття самотності. Вона потягла батька по музеям,розкрутила його на”Макдональдс”і нові черевики ”Адідас”, які були в десять разів дорожчі, ніж її зимові. Павло ,безперечно,також був щасливий,як соняшник,він ходив з дочкою вузькими львівськими вуличками,зустрічав знайомих,цвів і пах,коли вони помічали,що дочка-точна копія свого батька.Це він-творець цього чуда!!!Він не бачив тої купи недоліків,які помічала в Офелії Соня.Не хотів її змінювати,перевиховувати.Вона була для нього найрозумнішою і найкрасивішою. Можливо, тому що він рідко з нею спілкувався?Він також був підлітком,він був ним досі,і на Софіїні скарги відповідав лаконічно:”Переросте”.Хоча,він рідко слухав,коли Софія говорила.Він її ніколи не любив.Він вітчував лише,що покинути він її не може.Вона без нього не зможе ні вижити,ні поставити дочку на ноги.Йому було шкода цієї жінки,жаль перевершував всі почуття до Софії,але Офелію він би їй нізащо б не віддав.Він був сиротою при живому батьку.Для своєї дочки він такої долі не хотів.
Вперше за кілька років я гуляла по місту з батьком.Коли я була маленькою,ми часто разом гуляли.Пам’ятаю ,мені було три роки,я жила з бабусею в Ужгороді,у татової мами(де була тоді моя?То було давно,я не пам’ятаю),він приїжджав щовихідних,я чекала цих днів з нетерпінням,бо два дні на тиждень я проводила зі своїм татком.Якось він забрав мене в Ковель.Там була і мама.Її довго не було,і спочатку,я її не впізнавала.Я звикала до неї довго,а коли звикла,то й звикла до постійної відсутності батька.Тоді я почала сумувати за тими світлими дитячими суботами і неділями,коли він приїжджав з цукерками і подарунками,читав мені казки наніч,дивився зі мною мультики,він брав мене на руки і ми йшли в гості до знайомих і родичів,і постійно казав,що скоро приїде мама і він забере мене з собою.
Того вечора було так само.Тільки ні я,ні він про маму не згадували.І було це не в Ужгороді ,а в Львові. Мені,здавалось,знову було три роки,а він був молодим і веселим.
Мама його ненавидить.Я намагалась їх помирити,але в мене нічого не вийшло...
Вже смеркалось.Мама почала дзвонити на мобільник щоб тато привів мене додому.Ми вертались Проспектом Свободи. Був початок квітня,але погода була травневою.Не знаю чому,але я відчувала як пахли вишні.Це тоді,коли вишень поблизу і в помині не було.Зараз я дійшла висновку,що,певне,вишнями пахне моя смерть.Тоді я про те ще не думала.Я боюсь цього запаху.Я й тоді боялась.Адреналін розливався по моїй крові,наповнював мій мозок,пришвидшував биття мого серця.В роті був присмак бензину.Я повернула голову і побачила його...ангела без обличчя.Він сидів на лавці.По його поламаних крилах стікала кров,вона переходила на його одяг і робила його брудно-оранжевим.Його босі ноги дивним чином провалювались крізь землю.Він дивився на мене і посміхався...я не бачила його обличчя,але мені так здалося.Він кликав мене до себе...манив...запах вишень плавно переходив в запах крові.Я зробила крок до нього...і почула його голос.Він був якимось глухим,але відлунювався в моїй голові стуком молотка по церковним дзвонам.Піт стікав моїм тілом.Мене ніби паралізувало.Я йшла до нього...він протянув мені руку ...я торкнулась його пальців,але дотику не відчула,моя рука прошйла крізь нього,повітря стало гарячим...моя рука стала його рукою...в голові лунав жахливий,лукавий,дзвінкий сміх...я почала втрачати над собою контроль.Мені навіть страшно вже не було.Я була спокійна як ніколи...
Офелія відкрила очі і побачила батька.В неї почалась істерика.Паша налякався не на жарт.Вони йшли ,розмовляли.І раптом Офелія замовкла,зблідла,погляд став пустим,і вона,зі швидкістю світла впала на землю.Вона була непритомною дві чи три секунди,але Паша мало не посивів.А ця істерика...страшнішої істерики він не бачив.Так сильно він ще не боявся.Здавалось,він втрачав свою дочку...
-Ти моні поясниш,що з тобою сталось?
-Не кажи нічого мамі.В мене були галюцинації...Я вже дві ночі не спала...Я напевне стомилась.Не лякайся.Добре?І маму не лякай.Все нормально.Я прийду додому...і ляжу спати.
Паша нічого Соні не казав.В квартирі весь вечір панувала тиша.Офелія вперше за кілька діб заснула.Її навіть сни не турбували.Паша просидів на кріслі біля неї всю ніч,і кожних десять хвилин він переставав дихати,його серце наче завмирало і він прислухувався,щоб в тиші ночі почути,як дихає його кровинка.Почувши тихе сонне дихання,він заспокоювався.
-Що ви зробили?Ти мав вікно розбити!!! – кричала Офелія Павлівна Вишко, шарпаючи Діму за светер.
-Нас мало не застукали на гарячому,виявилось,що вікно розбити не так вже просто.Темніє пізно,а пізно батьки гуляти не дозволяють.
-І тому ви вкрали журнал?!!!
-Всеодно Едіку треба було щоб мама не знала про його оцінки з укрмови.
-А якшо дізнаються?!!!
-Не дізнаються,якщо ти будеш мовчати!!!Ми його повернем через тиждень.Після того як мама Едіка навідає школу.Ти анонімку підкинула?
-Підкинула і сказала Ліді про неї.
-Я також попросив Олега щоб той прийшов.
-Як ти його вмовив?
-Попросив щоб почекав мене після уроків,бо в нас виховна.Він посидить в класі і ми потім разом підемо додому.
-Шухер!!!Мар”яна!!!
-Народ,Олена сказала щоб після матьоши ми всі йшли в клас.То ви журнал стирили?Якшо ви,то давно пора було.Там якусь анонімку кєрі підкинули...
-Певне про викуп за журнал.-зробила вигляд,що ні при чому ,Офелія.
-Треба попросити Олега щоб прийшов на цій перерві.-захвилювався Діма,їхні плани трохи порушились.
-Посвяти його в курс справи.Так буде краще,я думаю.
Перед уроком до Офелії підійшла невдоволена Аня:
-То ваша робота?
-ЩО?Ти вже зі мною розмовляєш?
-То ви зробили,чи ні?
-Не розумію про що ти?
-Про журнал,дурепо!!!
-Я до цього не причетна!!!
-А Дімка?
-Чому ти його сама не спитаєш?
-То це його робота?
-На фіг йому то треба,в нього нормальні оцінки?
-Можеш мені сказати.Я ж від самого початку з вами.
-Але до кінця ти так і не витримала.
-Хто сказав?Те що я з тобою посварилася не означає,що я не хочу насолити Брітні.
-А яке відношення має Брітні до журналу?
-А ти яке маєш відношення до нього?
-Ніякого!!!!!!!Я б давно б від тебе відсіла,але на першій парті ризикуєш попасти під атаки слиною Романа Івановича!!!
-Шо ти кіпішуєш?Скільки можна дутися без причини?
-Без причини?А в тебе була причина,коли ти на мене накинулась?
-Не було.
-І я так думаю.
-То мир?
-Я подумаю.
“Може вона перекинулась на іншу сторону?Всеодно я тобі нічого не скажу.”
Як і було заплановано,після математики у класі зарубіжної літератури зібрався весь клас,Олег також прийшов.Інна ,побачивши коханого,одразу перевірила свій вигляд.Було очевидно,що вона дуже напружена,бо періодично вона озиралась на Олега і нервово посміхалася.За кілька секунд в приміщення зайшла Олена Іванівна.Вона була біла, як папір.Розмова з класом обіцяла бути довгою.
Офелія і Діма щосекундно переглядались.Вони також були знервовані.Все мало закінчитись або перемогою,або катастрофою(для них).
Олена набрала в легені повітря,і почала:
-Діти,я вас дуже прошу,поверніть журнал.
-Хто вам сказав ,що він у нас.
У Офелії в голові крутилося геніальне виправдовування і вона не могла мовчати:
-Точно.Хто сказав,що журнал в нас?Дітей в учительську не пускають,може якась вчителька взяла,або поставила не туди,куди треба?Ви б пошукали краще.
-Ось-ось.А то будь-шо зразу 6-Б!Ми не можемо бути винні у всьому!!!-видав Сергій,якого переважно звинувачували у всіх смертних гріхах.
-Що ви на вчителів спираєте...
-А вони святі?Будь-яка могла заплутатись!
-Вони ше й в нас такі розсіяні!!!
-Що ви собі дозволяєте?Як ви про вчителів розмовляєте?-почалась істерика в Оленки.
“Починається.Образили вчительську гідність.Не дарма говорять,що вчитель-це діагноз.Думають,що вони самі правильні,і самі розумні.Страждають манією величі.Зараз почнеться,що вони псують свої нерви з нами за мізерну зарплату,ночами не досипають,перевіряють зошити,що вони роблять з нас людей,наставляють на шлях істинний...”
-Майте повагу до мене!
“Улюблена фраза моєї мами.”
-Ми в вас душу вкладаєм.Ви знаєте за яку зарплатню я працюю?Витрачаю свій час щоб з вас були люди!!!А ви ...цього не ціните...
“А я шо казала?”
-...віддайте журнал.Це ж документ...
-Ага вже,розігнались!!!
-ЩОБ ЗАВТРА ЖУРНАЛ БУВ НА МІСЦІ!!!
-А якшо його спалили,то шо вам попіл принести?!-блиснула дотепністю Інна.Клас розійшовся сміхом,а Олена слізьми.
-Яке ти все-таки малолітнє стерво?!!!
“Ого!”
-Я знаю,що то ти розсварила весь клас,я знаю,що ти намагаєшся керувати всіма. Лицемірна мала зараза!!!-це був вибух.Вперше за два роки Олена підняла голос на учня. Вперше вона втратила самоконтроль,вперше наговорила лишнього,але їй вперше стало легше.
Інна втратила здатність говорити.Вона вважала себе ідеальною.Її всі любили.І вона ненавиділа ,коли їй вказували на її недосконалість.Це був удар нижче пояса.Але враховуючи присутність хлопця,до якого вона була не байдужа,це був глибокий нокаут.Далі вона боротися не могла,вона взагалі не вміла боротися.Вона відчула гіркоту у роті,сльози наверталися на очі ,вона встала і вийшла з класу.Вона була зламана.
“Чотири-нуль.Ми перемогли.Але можливий реванш.”
Колись одна мамина знайома сказала:”Віддавай Офелію до школи на рік раніше.По-перше закінчить швидше,а по-друге вона дуже висока на свій вік.Діти...вони ж жорстокі,потім знущатися будуть.”Мама тоді її не послухала,і відправила мене в школу на рік пізніше.
Лише зараз я розумію правоту її слів,найжорстокіші в світі створіння-це діти.Навіть дорослі,які виділилися тиранізмом,керувалися певними дитячими інстинктами, дитячими мріями, дитячими образами. Діти вишукують в оточуючих їхні недоліки, дають з цього приводу прізвиська і постійно нагадують про ваду(якої часом і не існує),яка згодом переростає у комплекс.Дивлячись на страждання інших,діти почувають себе краще,зверхність робить їх самовпевненими.Вони обожнюють бачити слабкість інших.Дотепи одноліток частіше сприяють комплексу неповноцінності,ніж жорстокість батьків і вчителів.
Мої однокласники любили,коли я плакала і часто доводили мене до сліз.У цьому була моя слабкість і їхня сила.Я їх ненавиділа за їхню жорстокість,за їхні зловтішання,але не помітила як стала такою самою як вони.Усвідомивши те,що я стала схожою на ворога,я сама стала своїм ворогом.Я почала ненавидіти і себе.Ненависть-це вогонь.Я спалила ненавистю ненависть.Мені стало легше.Я навчилась пробачати.Напевне...
-Мені її шкода.
-Кого?Інну?Ти ж сама цього хотіла.
-Я думала,що вона прочитає записку...
-Вона прочитала.
-Вона була не права.
-Вперше за той період,що я її знаю вона сказала щось толкове.Зрештою,то була правда.
-Правда.Але це було б нормально,якби вона сказала то Інні особисто,або хоча б спокійно.Вона вчитель і не має права підвищувати голос на учня,ображати його,вона їй не мама,не сестра,не подруга,вона набагато старша,вона захищає репутацію вчителів,а свою знищує.Вона не має право керуватися емоціями на роботі,вона працює з дітьми.Я розумію,що її вже дістали.Ще й той журнал...поверніть його завтра,не вмре Едік,якщо мама дізнається про одну вшиву двійку.Прикинь,що їй буде від адміністрації?А від Інкиної мами,якщо та пожаліється.Я піду її пошукаю.
-Кого?
-Брітні.
-Ти здуріла?
-Я скажу,що Оленка все сказала в стані афекту,що це не так...
-Ти ненормальна!!!
-Ми ж кращі за неї.Ми не можем допустити,щоб кєра постраждала.Її й так всі дістають через нашу поведінку.
Через дві хвилини Офелія і Діма знов зустрілися в класі.Вигляд кожен з них мав не найкращий.
-У мене проблема.Я не знайшла Брітні.Ще я дізналась,що Ліда потягнула мою анонімку, а Інка провела конфіскацію.Уявляю,шо то буде,коли вона її прочитає!Тільки б то все не переросло в скандал.
-В мене також проблема.Журналу нема.
-То завтра повернете.
-Та не повернем.Едік вчора розвів з нього вогнище!!!
“Чому життя таке жорстоке?Чому я завжди хочу того,чого нема,а те що маю мене не цікавить?Я ніколи не знала чого хочу.Я не вмію жити сьогоднішнім днем.Я не хочу жити сьогоднішнім,цим самотнім,тоскливим,сірим,вонючим,буденним сьогоденням.Я завжди жила тільки далеким майбутнім,навіть не завтрашнім,а далеким-придалеким придуманим мною часом,коли абсолютно все зміниться,коли я буду дорослою, красивою,успішною,розумною,дотепною,багатою,сильною особистістю з величезною кількістю друзів і з мобільним телефоном,який аж гарячий від дзвінків шанувальників.А ше я втру носа всім цим дурепам і придуркам,які наді мною знущались і які в мене не вірили.А ще мені буде по фіг на те,що каже і думає мама з приводу мною зробленого,мною сказаного,мною вдягненого і мною вибраного.Мамі зовсім не подобався Род.Як я мучилась з цього приводу!!!Добре,що я до нього охолола ,бо не знаю як би я їй сказала про свої почуття до нього.Я б не витримала цієї нищівної критики.Уявляю як би відреагував тато,якщо б ми одружились(ще недавно я тільки про це і мріяла)!Він би не пережив.Він ненавидить цю макаку,Родикову маму,вона завжди доносила мамі на тата і,взагалі,вона ідіотка,сумнівів навіть бути не може,бо нормальна жінка Родиком(уродиком)дитину свою б не назвала.
Род-це яскравий приклад моєї невизначеності в цьому житті.Я на нього не звертала уваги до тих пір,поки він не почав до мене загравати.Він пройти мені спокійно не давав,діставав мене до шуму в мозку.Він мене кумарив дістава,в мене було дике бажання його послати.Я пожалілась його мамі(Род в пориві пристрасті закидав мене сніжками-то була остання крапля),він відлип,відступив,я його нарешті відшила і я його втратила.Родик почав мені подобатись,а я себе зненавиділа за свою дурість.
Теперка Інна .Я хотіла вказати їй її місце(хоча особисто мені вона нічого не зробила),зараз я каюсь,хочу повернути час назад.Я зробила щось не те.Я вчудила купу справ за останніх два місяці,жертвами мого самоствердження стали люди.Люди з якими мені ще спілкуватися і спілкуватися.Я паскуда.Я не тільки своє життя ,я ламаю життя оточуючим.Це я так самостверджуюсь.Я хочу,щоб мене любили і поважали,а сама не роблю нічого для того ,щоб заслужити любов і повагу.Завжди хочеться,як краще,а виходить ,як завжди.Життя –лайно.Я не вмію жити.Правильно жити ,в гармонії з оточенням-це мистецтво,до якого здібності у мене відсутні,це наука,яку мені важко освоїти.Я не впораюсь.Я слабка.Я легко здаюсь.дуже легко.Якщо життя піде таким самим чином далі,то мій терпець урветься і останньою моєю спробою перемогти буде самогубство.Може тоді за мною хтось заплаче?Може всі усвідомлять,що мене довели,і будуть мучитись,як мучусь зараз я?Але хіба то буде їх вина?В усьому винна я.Завжди тільки я.Це мій хрест.І він важкий,певне з граніту,або з чавуну.Невже я відстраждаю і потраплю в рай.Тоді я хочу смерті.
А може,все таки, все зміниться?Може я впораюсь.Стану кращою.Все може бути.Але в мене будуть тоді інші проблеми.І все,що я матиму я ніколи не оціню.Така вже наша невдячна людська натура.”
-Привіт,Офелія.
-Здорово,друже бобер,шо такий сумний?
-Я сьогодні йду з батьками до Ксени.
-З якої радості?!!!
-Інна мені подзвонила,почала вопіти в трубку,шо то тіпа моя анонімка,шо то я писав,ше й Олега спеціально привів.Я ше попрікалувався.А потім вона мене дістала,я сказав ,шо то я написав Олені лист і шо все шо там є ше так би мовити м”яко сказано,бо вона останнє стерво,а далі я їй сказав абсолютно все,шо про неї думаю.Тепер вона мстить.Сказала,шо журнал(я точно Едіка вб”ю.І мучити буду довго)то моя робота.І не Олені сказала,а Марковній,завучці.Я влип...по самі помідори.Я родокам сказав,шо не в курсі про ціль їхнього візиту і нічо найближчим часом не робив(протизаконного).Я то не винен,але шо вони мені повірять?Ніфіга!!!Гайка мені.Пообіцяй,шо будеш приходити до мене на могилу.
-Щотижня.Я ж тебе підбила.
-Нєєєє!То Едік сволота.Додумався спалити журнал!Та най би його качка копнула,паскуда мала.Шоб його діти телика боялись!!!Ну чьо ми просто не розбили вікно?!Ну чьо я такий придурок?!
-Не кіпішуй,я шось придумаю.
-Пізно.Раніше треба було думати.Але Брітні ми взули ,хоч то добре.
-Тікі боком нам вилізло.А хай Едік признається!
-Дотепно.Та я ше викручусь.Розкажи моїм батькам про Брітні,може хоч тобі повірять.У тебе єдиної в нашому класі незаплямована репутація.Тоді мене помилують.А Едіка мама якшо взнає,то полетять голови.Він ше й розколиться і про нас все розкаже,то ж для всіх(крім мене)буде краще якшо удар на себе прийму я.
-Я скажу татові,я розкажу все татові(все ,крім журналу).Він також причетний.Він шось придумає.І може ти зможеш вийти сухим з болота.
-Ну усьо ,я йду.Зараз маманя прийде і ми підем до того інквізитора.Тримай за мене кулаки.
“Битву ми виграли,але війну просрали капітально.Тепер реванш доведеться брати нам.Ну шо ж я це все замутила,я це все буду розгрібати.”
Весна красна.Залишилось кілька днів до травня.Бруньки на деревах порозпускалися,травка позеленіла,небо очистилось,сонечко пригріло, учні та студенти з нетерпінням чекають закінчення навчального року(студентам,у цьому випадку,пощастило набагато менше),бездомні котяри гріють свої животи на підвіконнях і дахах чужих будинків, закохані(під дією тепла і гормонів)ходять ,тримаючись за ручки і цілуються в найбільш неочікуваних місцях,дівчата ,одягнувши короткі спідниці,вийшли на полювання,хлопці...просто вийшли на полювання,алергетики під страхом кашлю,нежитю і астми зачинилися в своїх домівках,позачиняли вікна і ковтають кларитин з дімидролом(а що?В цьому є свої периваги).В повітрі пахне травою(звичайною травою,яка росте на газонах!!!),квітами,весною,коханням і авітамінозом.
Офелія пересіла на третю парту біля вікна(вона була вільна,а Ані в школі того дня не було).В ній вітчувалась весняна депресія.Тобто,коли на дворі стоїть класна погода,а ти сидиш,замурована в стінах навчального закладу,і спостерігаєш ,крізь вікно четвертого поверху,за молодшекласниками,в яких закінчилися уроки,і які продовжують тусуватися на шкільному подвір”ї,травмуючи очі і психіку старшокласників.
Сонце крізь скло нагрівало повітря,повітря нагрівало спину Офелії.Вона погано спала,тому легко піддалася дії сонячного проміння і від розмору дрімала з відкритими очима,плавала десь під хмарами,здійснювала астральний політ,короче,була де завгодно тільки не на уроці.Вона не чула ні вчительки,ні однокласників,вона не знала теми уроку,не знала ,де закінчили писати конспект і наврядчи згадала б який сьогодні день.Вона була на стільки розсіяна,що навіть не могла сформулювати жодної думки в своїй голові,але вона точно пам”ятала,що зараз урок християнської етики і вистукувала «Прелюдію» Баха олівцем по парті(твір складний і точно його відтворити їй не вдавалось,але їй було по фіг,бо музика звучала в неї в голові).
В класі тим часом йшла дискусія з приводу функції ангелів-охоронців.Костя дуже хвилювався за Офелію,бо вона завжди брала участь у дискусіях,якою б примітивною не була тема.Конкуренція була майже відсутня,тому Інна була зіркою суперечки,єдиними її опонентами були Христина і Костя.(Офелія була поза зоною досяжності,а Діма в кабінеті директора.Решту ангели абсолютно не цікавили).
Суперечка виникла через запитання Христі ,яке звучало приблизно так:”Ангели-охоронці оберігають нас від нещасних випадків,чи вони допомагають нам переборити земні спокуси і,таким чином менше грішити?”Одні вважали,що швидше перший варіант,інші-другий,третім підходив і перший і другий,аж раптом проснулась Мар”яна:
-Народ,а шо ви тута спорите?Шо ви собі проблеми створюєте?Може їх взагалі не існує?Їх хтось бачив,ваших ангелів?В таку дурню тільки Христя вірить.
-Вона і в діда Мороза вірить!-дочекався приводу заговорити Сергій.
Раптом обізвалась наша спляча красуня(себто Офелія):
-Я бачила.Я бачила ангела.Не впевнена,що Охоронця,але я його бачила.
Дівчина виглядала дуже дивно:волося було розтріпане,долоня ще досі підпирала підборіддя,яке здавалось от-от впаде,погляд був ще досі спрямований в вікно і блукав десь в пустоті,а голос був наче спросоння.Їй здавалось,що вона відчуває запах вишневого цвіту,який вона останнім часом ненавиділа.
-Ти не думала в психіатра перевіритись,галюни-це не дуже здорово?!А ти нічого перед тим не курила!-прокоментував Сергій,але Костя давно був таємно закоханий в Офелію і одразу став на її захист:
-А може й справді бачила.Я навіть читав про наукові припущення існування ангелів.Вони ще не доведені,але все ще попереду.То так цікаво.
-А як вони виглядають?Певне такі маленькі і пухкенькі,як немовлята.-зацікавилась Юля.
-То тільки на полотнах Рафаеля ангели маленькі і пухкенькі,а мій ангел мав більше метру вісімдесять,з міцними руками(в крові),досить розвинутим тілом(таке враження,що він не ангел,а атлет),в жовтій чи то рясі,чи то туніці і з поламаними крилами.
-Може то був поганий ангел?-нарешті приєдналась вчителька до розмови.
-Не думаю.Від нього йшло яскраве світло і пахло вишнями,у нього було довге світле волосся...
-А-а-а!Я завжди казала,що ти любиш блондинів-не зрозуміло для чого ,сказала Ліда-в тебе на рюкзаку написано”Люблю блондинів”.
-То по приколу написано,а до блондинів ставлюсь цілком прохолодно,вони не виразні і переважномають світлі очі,а мені подобається,коли “карі очі,чорні брови”!
Кості сподобалась відповідь,він підходив під опис.
-І ,взагалі,не треба мені приписувати кохання з ангелом.До чого ти то сказала я не розумію?!А поламані крила і кров були тому що він сильно покалічився,він багатостраждальний ангел.І то був просто сон.
-Шкода,напевно,він був симпатичний.-Мар”яну розповідь зацікавила.У неї(в її то віці!!!)було багато різних хлопців,але ангелів не було
-Я не знаю.Прикол в тому,шо обличчя у нього не було.Тобто було,але світло,яке його освічувало...знаєте,часом на фотках від спалаху обличчя виходить білим і риси не можливо розгледіти?Так було з моїм ангелом.
-Ти з ним розмовляла?-продовжила тему вчителька.
-Він говорив.Я не чула його голосу,але знаю,що він сказав.Ну в снах всяка дурня буває.
-А що говорив?Ти не пам”ятаєш?
“А вам не пофіг?Порпаєтесь в моїй підсвідомості”
Офелії набридли ці розмови,вона відчувала,що відкриває частково свою душу.Але їй було цікаво,що цей сон символізує.Вона надіялась почути відповідь.Ця примара цікавила її,але вона боялася безликого ангела до втрати пульсу.Офелії здавалось,що вони зустрічалися в реальності,і підозрювала,що наступна зустріч може стати останньою.
-Він сказав,що зі мною,що не покине мене.Казав щоб я йшла з ним.То добре?!!!
-Я не знаю.Твій ангел був якимось дивним.Але пам”ятай,що через сни Бог посилає нам сигнали...
Роздуми вчительки перервав Діма,який раптово влетів в клас і сів біля Офелії.Він намагався приховати посмішку,було ясно,що все пройшло нормально.
-Як там Ксена?
-Слава Богу,що вона така прибацана.А то може я б з тобою зараз не розмовляв.Де Едік?Де то чмо?
-Пішов додому.Сказав,шо йому погано.
-Заканало тому дурню.А...моя мама знає,шо Ксена стара діва ,дуже дратівлива і ненавидить всі особини чоловічої статі.Ше директорка молола якусь фігню на пісному маслі,зовсім не по темі і постійно повторювала фразу:”Хлопці-вони ж такі...”Короче мама все зрозуміла,не догнала тільки,чого її до школи викликали,хоча Ксена ,здається сама забула.Отже,Брітні лоханулась.Але буде мстити,зараза.Треба дати їй ще кілька уроків поведінки.
-То твоя мама не знає про журнал?Та знає,я їй казав,що в нас в класі пропав,але чому одразу я?В нашому 6-Б є на кого подумати.
-Шо вона ,взагалі про журнал не згадувала?
-Хто?Ксена?Та згадувала,але якось туманно і не зрозуміло.Такшо мама зла,як чорт на Ксену,а я-бідна,страждаюча від фімінізму директорши ,жертва.
-Але то ж журнал.Так просто з рук не зійде.Будуть діставати ще,як мінімум,тиждень.
-Добре,що сьогодні все нормально,далі буде видно.Цікаво ,вона не заміжня,бо така прибацана,чи вона така прибацана,бо не заміжня?
-І одне ,ідруге.Наша Олена також без обручки,але не така поїхавша.
-Та вона дура,по-перше,остання(поміть,таких вже не випускають,то ексклюзивна модель тисяча дев”ятсотякогось року),а по-друге їй років менше.Вона ще не додумалась,шо є така штука,як фемінізм.До речі,от тобі явний приклад дискримінації.Я вже на собі відчув.
-Може ми їй чоловіка знайдем?Раптом подобрішає?!!!
-Давай спершу розберемося з Брітні,з журналом і з Едіком.А там,якшо зі школи не виженуть,зісватаєм її з завгоспом,або з фізкультурником.Оце буде службовий роман!!!Слухай,маю одну напрочуд божевільну ідею.Але потім розкажу.Йдем прогуляємся після уроків.Тіко ти,я і Олег(Олег-частина ідеї).Просто тут не то шо стіни мають вуха,тут ,взагалі,одні вуха.
Десь о четвертій годині з квартири вийшла Офелія.Вийшла одразу на двір,бо вихід з її квартири був одразу на вулицю,під”їзду не було.Вона вдихнула повітря,причому так багато,що ,здавалося,легені луснуть.Вона довго цього чекала:кілька нудних учбових годин.Сонце вдарило їй в очі так,що кілька секунд вона нічого не бачила і в неї запаморочилось в голові,але то було приємне засліплення.
Офелія дістала ключ,на якому висіло зо двадцять штук брилоків ,і прийнялась закривати двері.Ото халепа.Замок заїло.Офелія лаялась,гримала дверима і стукала їх ногами,короче вчинила такий галас,що всі сусіди повилазили у вікна.Вона запізнювалась хвилин так на двадцять і мало не плакала,бо не могла зачинити двері,зрештою,відчинити їх також не могла.А десь на паралельній вулиці чекав її Дімка і мало нігті не гриз,мучаючи себе думками про причини відсутності Офелії.
Пройшло десять хвилин,які Офелії здалися вічністю,пролунав знайомий голос.То був сусід Олег,який,очевидно,прийшов по її душу.
-Допомогти?
-Я са-м-ма впо-р-а-юсь.
-Які ми самостійні!Там Дімка вже перенервувався.Боїться,шо ти під машину попала.Дзвонить мені щосекунди,вже заграв певно той автомат.
-Почекає.
-Як там Інна?
-Була до кісток засмучена твоєю присутністю.О є.Все.Йдем.Головне,потім їх відкрити.-Офелія поклала ключа в кишеню і здула прядку волосся з обличчя.Двері її виснажили,до мокрої спини прилипла футболка.
-Я знаю.Мені Дімка розповів.-з мудрим виглядом заявив Олег.
-То чьо питаєш?
-Просто.Треба про щось розмовляти.
-Що тобі ще дімка розказує?
-Про тебе розказує.Офелія те,Офелія се...вона така...вона не звичайна.Не подумай нічого поганого,я чув про тебе тільки найкраще.Здається хлопака закохався.-Олег насмішливо подивився на Офелію.І його обличчя скривилося у посмішці “а ля чеширський кіт”.
Вона почервоніла.Від цієї насмішливої посмішки Офелії стало ніяково.Олегові слова її дещо зачепили,в деякій мірі,навіть,образили.
Вона і сама підозрювала,що йому подобається,інколи,навіть, була в цьому впевнена.Ні його погляд,ні його ставлення не пройшли крізь увагу Офелії(доречі не оминула цих очевидних фактів і Аня).Але їй було вигідніше нічого не чути і нічого не помічати.Дімка їй подобався,але вона не хотіла,щоб він в неї закохувався.Він був занадто хорошим,щоб розбивати йому серце.Він був її єдиним другом.І любила вона його,по-дружньому.
-О я його вже бачу.Стоїть там,точніше,ходить зі сторони в сторону.Чекає.Певне має тобі сказати щось важливе.Не хвилюйся,я вас залишу,так би мовити тет-а-тет.-з ще більшою іронією сказав Олег.
“Та закрийся ти!Якби хотіла знати,чи він мене любить,сама б у нього спитала(тоді б він сказав,що я припарена,і послав би мене,а я б почувала себе ідіоткою,але по реакції я б побачила,що я не помиляюсь,або навпаки).Хоча,якби він хотів,шоб я знала,сам би мені розповів.То може він зібрався?
Ні,ні,і ще раз ні.Ми мали зустрітися з приводу наших подальших дій проти Інни-Брітні.
Все одно він не скаже.Вони, хлопці- всі перешугані.”
Досі не збагну,чому саме в той момент я почала дивитися на нього іншими очима.Я побачила все,що не помічала до цього дня.Можливо це сталося через розмову з Олегом,можливо він просто наштовхнув мене на думку,якої я так боялась.Якась частинка моєї душі підказувала про його любов до мене,про це промовляли його очі,жести,поведінка,крізь його подих я відчувала якесь дивне тепло,воно було десь з середини,з глибокої глибини душі.
Згодом я вже не мала сумнівів,що він мене любить.Питання в тому,яка це була любов?Дружня,перша дитяча закоханість,чи може справжнє почуття,яким часто хворіють дорослі?
Я також його любила.Але,швидше,як друга,друга,якого в мене не було до знайомства з ним,і не було після.На жаль,я це зрозуміла тільки після того,як його втратила.З цією втратою я так і не змогла змиритися.Я не бачила Діму вже п”ять років,я намагалась його знайти,але всі мої зусилля були марними,його мама переїхала,і я втратила останній зв”язок з ним.Я знаю,що не винна,але Мені завжди здавалось,що я-головна причина його зникнення.Хоча,швидше,це він мене покинув.
Зараз,здається,якби не він,я б давно лікувалась десь на Кульпаркові разом з мамою.Він залишився зі мною тоді,коли від мене відвернулися всі.За це і поплатився,будучи авторитетом,він став таким самим покидьком суспільства,як і я.В цьому винна не я,а ті почуття,які він мав до мене.Згадуючи це,я усвідомлюю,що не така вже й погана,якщо такий хороший хлопець як Діма(кращої людини я не знала)зміг побачити в мені щось,що змусило його так мене полюбити.
Як я хочу все змінити!!!Повернути час назад.
Він так і не сказав,що мене любить.Я і не хотіла.Я боялась тих слів.Я боялась якоїсь відповідальності за нього.Проте,він був готовий нести будь-яку відповідальність за мене.Він був моїм ангелом-охоронцем,якого я недооцінила.
Можливо,все б було інакше,якби він мені все розказав.Як багато,все-таки,означають слова!!!
Офелія з Олегом наближались до пам”ятника Федорову.На горизонті з”явився Діма,який знервовано ходив зі сторони в сторону,час від часу,поглядаючи на годинник.Він стояв посеред площі,попадаючи під прямий сонячний прожектор.Проміння переливалось на його вигорілих,давно не стрижених,локонах,які м”якими плавними пружинами спадали йому на очі,додаючи якогось особливо хуліганського вигляду.
-Не кіпішуй,привів я твою пропажу.-ше здалека закричав Олег.Діма,який був поглинутий в тривожні роздуми,стрепенувся.
-Нарешті.Я вже тут годину чекаю!
-Та дівчинці треба сказати татові,щоб той поміняв замок в дверях,але з тим,як часто він буває вдома,я боюсь...
-Лиши в спокої мого тата.Це не твоя справа,коли,і як часто він приходить додому!!!Ти краще свого пильнуй!
-Ой,вибач,що задів за живе.
-Я зараз тебе за живе задіну цими підошвами!!!
-Все заспокойтеся!!!Менше його слухай,він завжди до всіх придерається.Треба шось з журналом думати.Може все на Брітні звалити?
-Залиш її в спокої.Вона зараза,але навішати на неї журнал-то вже свинство,о добрий Діма!!!
-Я просто боюсь,шоб це на Едіку не відбилось.
-Не хвилюся,він не боявся,що це відіб”ється на тобі!!!Друг називається:сам звалив,а Діма хай розгрібає!!!Я б так не зробила.Тут треба пересидіти,перечекати,потім всі зрозуміють,що винного і так не знайдуть і забудуть про журнал.Шо там за ідея...та,до якої причетний цей придурок?-Офелія показала на Олега.
-Дякую!
-Завжди рада!
-Ще раз дякую!
-То з тебе не зніме клеймо придурка!
-Та замовкніть,ви!!!-не витримав Діма.-Я думав,якшо Інна так закохалась в Олега...
-Я завжди казала,шо вона ідіотка.
-...то хай би він позалицявся до тебе,а вона б поревнувала трохи,і ми,скориставшись її тимчасовою
безпорадністю довели б свою справу до кінця,тобто,змусили б її забрати документи.
-Я до неї залицятись не буду!!!
-І ,слава Богу!!!Хай залицяється до Брітні,вона розтане і відволічеться,а ми,тим часом придумаєм,що робити далі.А я постараюсь з нею подружитись.Найгірший ворог-це той,який видає себе за друга.Від такого менше сподіваєшся удару в спину.
-Будеш,як Брут?
-Та Інні далековато до Юлія Цезаря.
-Олег?
-З вас сто грам і пончик.Через тиждень я затьмарю їй розум.Вона заради мене зробить все.От побачите.
-Гарна з вас буде парочка!
-Офеліє,ти ревнуєш?-з лукавою посмішкою сказав Діма,але за мить посмішка змінилась зубоскалом і молитвенним поглядом,який виражав всю глибину бажання,щоб те,що він щойно сказав ,було безпідставним жартом.
-А шо не видно?-з байдужістю в очах відповіла Офелія.Вона часто відповідала запитанням на запитання.Так їй було зручніше,бо відповідь завжди здавалась двоякою.
Вона подивилась на посірівши Дімкине обличчя.”Авітаміноз”-подумала вона,показала хлопцеві язика і розреготалась.Дімка також почав сміятись.Вона ж пожартувала!Вона ніколи не буде ревнувати Олега,бо їй до нього байдуже.А потенційний конкурент Діми тим часом вже мріяв про те ,як буде затьмарювати сонце в Інкиних очах.
-Як ти спілкуєшся з цим занудою?
-Та він нормальний!
-В тебе всі нормальні.Завжди всіх захищаєш,а вони тобі потім відплачують,як Едік.
-Шо ти котиш на нього бочку!!!Може він захворів!
-Ага,з розгону і в стінку!ЗАХВОРІВ!!!Це тільки ти міг в це повірити.Дебіл він!!!
-В тебе всі дебіли і зануди,тому в тебе друзів мало.
-Якщо вони,взагалі є.
-А я?
-А ти мій друг?
-Ну так.
-І ніколи мене не покинеш і не зрадиш,і будеш мене захищати і підтримувати?
-Так!!!Руку на серце покласти?
-Ні не треба.Біжи додому за Біблією!
-І за Конституцією?
-А якшо я не варта бути твоїм другом,як Едік?
-То вже твої проблеми,а я тебе в будь-якому випадку не покину.
-Дай Боже,щоб такого випадку не було!Що це в тебе з руками?
Офелія взяла Дімину руку,відсунула рукав сорочки і побачила кілька паралельних шрамів,які горизонтально пересікали руку.На іншій руці було те саме.
Дімка стрепенувся і вирвав руку з такою силою,що Офелія втратила рівновагу і впала.В його синіх очах спалахнув вогник агресії.Через мить він зніяковів і майже пошепки сказав:
-Я порізався.Давно ще рік тому.
-Чим це ти так порізався?Ножем для нарізки макаронів?-спитала,з образоюв голосі Офелія,її очі були повні сліз,найобразливішим було те,що Діма навіть не допоміг їй підвестися.
За дві години світанок.Паша,заритий в папери,поклавши голову на том”Радянської енциклопедії”,заснув на робочому місці,тобто,на столі в кухні своєї квартири,де зазвичай працював у ночі.Вдень він користувався своїм “офісом”,або письмовим столом Офелії,що стояв в її кімнаті.Він спав так міцно,що його не зміг би збудити навіть вибух атомної бомби.Тому ,коли в його квартирі пролунав дикий істеричний вереск,від якого стрепенулось пів будинку,то жоден нерв в його організмі не спрацював.
Соня після чергового скандалу поїхала до своєї мами в Київ,а Офелія сказала,що в неї навчання і вона вже досить самостійна і зможе подбати і про себе і про тата.Аргументуючи це,вона дещо погарячилась,бо їй було важко зрозуміти,що з нею відбувається,і розібратись в собі.Подбати вона про себе не могла,бо,здавалось,по тихеньку їхала з розуму.
Вона всю ніч спокійно спала, але під ранок в її свідомість хтось постукав.Постукав тихенько,щоб не розбудити сплячого Пашу,але Офелія не хотіла відчиняти,їй було добре ні про що не думати,нічого не відчувати,нічого не переживати.Тоді постукали вдруге.Значно сильніше.Вона відчула той ненависний ,останнім часом,запах вишневого цвіту.Її свідомість починала пробуджуватись,але в Офелії ще були сили боротись за свій спокій.Далі задзвеніли церковні дзвони,ці звуки були нестерпні,вони набували шаленого ритму і зливались зі звуком биття її серця.Крізь сон вона чула як шалено воно колотилось,наче намагаючись вирватись з полону грудей на свободу.Її обличчя і тіло охолоджував піт,який стікав ріками і лоскотав її шкіру.Стукати почали ногою.Двері її свідомості ледве тримались на ослабших завісах.Останній удар.Дварі розбиваються на тисячі частин,кожна з яких перетворюється на маленьке дзеркало,що відображає обличчя Офелії.Вона ловить поглядом кожне відображення,але в жодному не може впізнати себе.На місці дверей утворилась пустота,чорна,сумна і холодна.Враз вона заповнюється жовтим світлом,з якого утворюється він.У нього цього разу є обличчя,але жодної риси неможливо ні запам”ятати,ні навіть розгледіти.Але він знову простягає свою руку,з численними відкритими ранами,з яких юшить кров(хіба в ангелів є кров?Вони –це ж всього-навсього душі.Душі без плоті і крові.),вана капає на підлогу,яка раптом ,невідомо звідки,з”явилась.Крізь його подерті рукави видно,що руки всі в порізах,аж до передпліччя.
“У нього шрами,як у Діми.Рівні,акуратні і паралельні,ніби він кожен з них повільно і дотошно вирізав.”-подумала Офелія.Вона не могла зрозуміти,сон це ,чи ні.Останні сили вона кинула на те,щоб прокинутись.Але царство Морфія не відпускало її.Вона боялася,сама незнаючи чого,але стах заволодів нею повністю,проникнув в кожну клітиночку її тіла,в кожну поличку її свідомості.Він паралізував її,вона не могла втекти,а ангел з поламаними крилами,з залишків пір”я яких,стікала яскраво-червона кров,підходив все ближче.Він підійшов впритул,але не зупинився,а почав проходити крізь тіло Офелії,перетворювався на неї,чи то,можливо ,вона перетворювалась на нього?Всередині її тіла стало гаряче,Офелія відчула біль,від якого закричала.Вона злякалась власного крику і прокинулась.Сама у темній кімнаті,де не було нікого.Вона заревіла,наче її рвали на шматки,сльози засліплювали очі,здавлювали горло,душили її.Вона забилась у куток біля каміна і боялась розплющити очі,дівчинка досі відчувала його присутність,образ його ще досі був в її уяві.Двері заскрипіли.Вона вдруге істерично закричала.
-Тихо.Тихо,дівчинко моя.Я з тобою.Нічого не бійся.
Це був Паша.Він прокинувся.Йому приснилось,що Офелія просить про допомогу.
Він сів біля неї на підлозі і обійняв.Він намагався заспокоїти дочку.Їй приснився поганий сон.Приступи істерики повторюються.Може варто сказати Соні?Ні,вона відведе її до психіатра,відправить в дурку.Вона би всіх туди відправила,вона б і сама б там оселилася.Ні,він їй не скаже,вони самі, вдвох впораються з будь-якою проблемою.
“Бля,шо то було вночі?Сон?Звісно,що сон,принаймні,та частина,що була в якомусь невідомому просторі,там,де була моя смерть в образі якогось демонічно-людського ангела.То був сон,точно сон.Кошмар, найкошмарніший з найкошмарніших кошмарів.А те,що я ревіла під стінкою і розбудила тата?То,мабуть,була реальність.Я,здається,потроху втрачаю відчуття реальності.Добре,що він ні про шо мене не питав.Що б я йому сказала,що боюся ангелів?Він би вирішив,що зі мною щось не так.Хоча,він вже певне так вирішив.Точніше,так воно і є.Життя дивує мене кожного наступного прожитого дня.Я й сама себе дивую,як багато я про себе не знаю!Ще цей Діма з порізаними руками.А як він на мене накинувся,коли я його про них спитала!!!Щось тута не те.Може його б”ють вдома?Може дійсно порізався.Проте,чим?Ножем для нарізки макаронів?Не хочу вставати.Восьма ранку.Маю право на законних півгодини сну.Але...сьогодні субота.Не все так погано,як мені здається.”
“Ненавиджу вихідні.В такі дні мене дурка чіпляється.Мене глючить від самотності.Лише я і стіни.Сорок вісім годин наодинці з телевізором.Хоч би Діма подзвонив.Запросив би мене погуляти.Я вже мовчу про побачення.Я ж знаю,шо подобаюсь йому.Всі знають.Навіть з Анькою я посварилась лише тому,шо вона сама закохана в Діму.І вважає,шо я вкрала її єдине щастя.Абсурд!!!”
Паша вийшов з дому і почемчикував на роботу.Раптом,в нього виникло відчуття,що він щось забув.Він пошарив по кишеням і усвідомив,що забув ключі.Вдома вже мабуть нікого не було.Він добренько подумав,і вирішив,що школа Офелії не так вже й далеко.
За десять хвилин він вже піднімався на другий поверх,там поряд з учительською і кабінетом директора висів розклад.
Паша зупинився біля розкладу і почав шукати шостий”Б”.Біля дверей директора стояв чоловік,який знервовано ходив зі сторони в сторону.Врешті-решт не витримав і підійшов до Павлика,щоб спитати,яка година,бо свій годинник він,виявилось,забув вдома.
-За десять десята.-відповів Паша.
-Що за школа така,що за дисципліна?Я вже півгодини чекаю директора.Уявляєте, в класі мого сина пропав журнал!
Чоловік розмовляв з дивним акцентом,хоча ,як потім виявилось,мав цілком українське ім”я, Іван.Принаймні так представився, бо в Варшаві і в паспорті був Яном. Виявилось,що він є татом Діми і прийшов на прийом до директора з запитаннями з приводу того,що в школі розвели такий бардак.Паша,в свою чергу,вважав своїм обов”язком захистити Діму хоча б перед батьками,бо він,старий придурок вліз в дитячі справи зі своїми дурними ідеями.Тому він почав розповідати(тріпатись),що добре знає хлопця,бо вони хороші друзі з його дочкою.Чоловіки знайшли спільну мову і все закінчилось пивом,тому Іван-Ян до Ксени на прийом так і не потрапив.
Олена скликала термінові батьківські збори.Планували обговорення теми пропажі журналу,але хтось з батьків плавно перевів розмову на те,що Інна робить,те що захоче і впоратись з нею неможливо.Батьки Христі,Ані,дівчат з бандиБрітні(вони вважали,що їхні діти піддаються поганому впливу),мама Діми і тато Офелії,а також батьки деяких інших хлопців підтримали безіменного(тобто історія його ім”я замовчує)предка,і всі разом наїхали на маму Інни.Збори перетворились на балаган.Всі кричали,сперичались,часом кидались одні на одних,інші батьки їх розтягували.Потім Паші стало нудно,він вирішив,що робити йому тут нема чого,тому пішов в самий розпал.Збори майже щоразу так відбувались.Деколи в трохи легшій формі.Батьки вже давно вивчили одне одного,знали найболючіші місця і всі недоліки чужих дітей,що й радо використовували.На зборах в 6-Б батьки поводили себе гірше,ніж їхні діти на уроці Олени Іванівної.Вони були схожі на стадо баранів,які вічно сварилися,вигороджували власних дітей,обговорювали чужих,неправильну поведінку і методи викладання вчителів.І все це лише між собою.Олена завжди була зайвою на зборах.Батьки могли довести її до відчаю набагато швидше,ніж діти,вони були абсолютно некеровані.
Єдиним рішенням було здати гроші на новий журнал і залишити всіх в спокої.
Діма відчув величезне полегшення після зборів,аІнну вдома чекала довга бесіда.
-Думаю,Інна сьогодні дістане від батьків.
-А толку?
-Бачу,дитино,ти не дуже щаслива.
-Я хотіла,щоб все було по-іншому.
-Не завжди так виходить,як ми цього хочем.Хоча,можливо ,це й на краще.Вона зрозуміє,що псувала людям життя і зміниться.
-Не зміниться.
-Тоді ви щось нове придумаєте.Я також придурок.Намовив тебе з тим листом,ще й той хлопчина постраждав.Мені майже сорок,але я також роблю дурниці.Не засмучуйся.Ти знаєш,хто журнал свиснув?
-Знаю.
-Але мені не скажеш.
-Не скажу.Але то не я і не Дімка.
-Правильно.Мені того знати не треба.
-Ви з мамою розлучаєтесь?
-Роз”їжджаємось.
-Все з вами ясно.
