- Ось де він! Сидить, пиво дудлить! А я бігаю, з ніг падаю, шукаю, де б «бабки» добрі заробити.
- А, мені по барабану…
- Слухай, ти, Побарабанський! Я тобі таке видавництво відкопав. «Хуліо – пофіго» називається - втямив!
- Ну і на х… воно мені?
- Дурак ти і вмреш дураком. Та не відригуй ти оселедцями! Скільки тобі казати: до пива копчена риба, а до горілки оселедці!
- А мені по фіг… Мені все по х…
- Так вони і шукають такого унікума, як ти. Бабки тобі відвалять. Ти тільки виражайся на папір.
- Я можу тільки виср… на папір.
- От і виср… тільки словами.
- А, це я можу, тільки в школі з грамотою був напряг.
- Нічого ти виср…, а я на диктофон. Потім секретарку молоденьку знайдемо, передрукує.
- Молоденьку, ги –ги, то добре. А п'ятнадцять суток не впаяють?
- Не переживай, все схвачено. Я це беру на себе.
- Ну тоді бл…, записуй…
***
Через два місяці.
- Я його кругом розшукую, а він коняк хлепче. Краватку начепив, що голівка від слави закрутилась? Де новий матеріал? Знаєш, що «Хуліо – пофіго» вже твою двадцяту книжку наперед розрекламувало? Контракти підписані, ліцензії продані, що ти собі думаєш?
- А мені по фіг!
- Що ти все по фіг, по фіг? Нове щось давай!
- Що нове? Я уже із усіх парканів, з усіх під’їздів посписував, де я їм стільки ненормалу наберу?
- А ти думай, напружуйся, воруши мізками!
- До біса все! Ніколи не думав, що так тяжко творити.
- Треба було раніше думати, коли контракт підписував на перед, на п’ять років.
- Ото влип. Тепер усе відберуть. Слухай, а може почати нормальною мовою писати?
- Що з кобили впав? Хто ж із нормальних після всього того що ти написав, тебе читати буде?
- Придумай щось, ти ж голова, менеджер! Так не хочеться знову в вантажники…
- Знаєш, із тебе пиво. Здається, я придумав. Треба нам в іншу зоряну систему чкурнути. Я уже і зірку одну тиху примітив. Дивно так називається, Сонце, здається.
- А якщо там одні інтелігенти і не приймуть?
- Не переживай, завжди можна знайти демократичну країну.
