Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50903
Рецензій: 95675

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 14194, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '100.26.196.222')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Кінематографічна лірика

Сміття_для Кена Лоуча-2

© Владислав Івченко, 24-02-2009
Чет прокидається десь об одинадцятій. Тамари немає. Залишила записку. Що поїхала зустрічати сестру на вокзал. І номер телефону. Чет хоче подзвонити, але потім передумує. Ставить чайник, вмивається. Ранок суботи – найбільш приємний відтинок тижня. Попереду ще всі вихідні, ти сам собі господар, можеш робити, що хочеш. Звичайно, здебільшого Чет нічого не робить, валяється в ліжку та дивиться фільми. Але от відсутність необхідності бігти кудись все одно радує. Чет робить каву і бутерброд з сиром. Випиває і йде до ліжка. Поруч бачить використані презервативи. П'ять штук! Нічого собі! В нього давно вже не було такої шаленої ночі.
Лягає і згадує. Вона виявилася вправною в ліжку. Жартувала, що мала і їй в ліжку дуже зручно. Стояла ось тут і танцювала перед ним гола. А він подумав, що фігура у неї гірша, аніж у нічної гості. Тоді просто подумав і все, не до думок особливо було. А зараз настрій погіршився. Сів у ліжку. Ну так, Тамара була не така витончена, як білявка. Та була справжня королева, біла кістка, еліта. А Тамара, вона непогана, але вона плебс. В ній не відчувається породи. Ну, вона молода, свіжа, весела. Але хіба порівняти її з тою жінкою? Чет уходить на кухню. Допиває там мадеру. Його охоплює якийсь неспокій. От він вночі лежав і думав, що треба з'їхатися з Тамарою. Їм добре разом. Тобто ніяких великих планів, просто будуть жити разом. Це і зручно і корисно, а то він зовсім здичавіє.
Правильні думки, але ось зараз Чет не був у них впевнений. Зовсім. Навпаки, вважав, що ті думки, вони не правильні. Бо він не хотів втрачати нічну гостю. А що буде, коли вона колись подзвонить, а поруч буде Тамара? Ні. Ця касирка, вона непогана дівчинка, але з нею зовсім не треба зав’язуватися серйозно. Вони можуть час від часу зустрічатися, але не більше того. Чет знову згадує голу Тамара. Так, у неї короткуваті ноги, не дуже вже красиві стегна, цицьки хороші, обличчя так собі. Чет згадує нічну гостю. Та вона ж модельної зовнішності! Вона досконала! Богиня! Їх не можна порівнювати!
Щоб якось відволіктися, Чет вмикає телевізор і до вечора валяється, стрибаючи по каналах. Потім починає боліти голова, якось сумно. Одягається і йде подихати свіжім повітрям. Ходить десь з годину. Зголоднів, купив ще мадери. Увечері поїв, напився і заснув. Неділю теж провалявся, десь по обіді вже зателефонував Тамарі, бо захотілося покохатися. Але вона сказала, що не може, бо досі з сестрою. Домовилися якось пізніше. По голосу відчувалося, що вона трохи роздратована. Може тому, що подзвонив так пізно.
- Ну і не треба. – зітхнув Чет, але справжнього полегшення не відчув. Напився і заснув. Вночі йому снилася то гостя, то Тамара. Маячня якась.
В понеділок поїхав на роботу. Там його викликав до себе шеф.
- Чете, привіт.
- Доброго дня.
- Слухай, а ти, як я знаю, холостий? – шеф дивиться і посміхається. Чет не знає, що відповідати. Їх шеф частенько влаштовує різні компанії. То по боротьбі з палінням, то по вакцинації від грипу. Може оце зараз почалася компанія по відстоюванню родинних цінностей? І холостих будуть штрафувати за їх сімейний стан? – То як?
- Ну, холостий.
- І що думаєш робити?
- А що?
- Ну, тобі вже за тридцять.
- Тридцять два.
- Ага, тридцять два. Може досить вже парубкувати, треба за голову братися, родину заводити, а то так і загрузнеш в нетягах. А?
- Я над цим думаю.
- Ну, тут думати мало, тут діяти треба. – посміхається шеф. Чет перелякано на нього дивиться, бо не розуміє до чого вся ця бесіда і що від нього хочуть. – Я до чого веду. – каже шеф і Чет починає радісно кивати головою, бо ж дуже хоче дізнатися, до чого таки. – Може тебе познайомити з одною дівчиною. Хороша дівчина. І ти їй дуже подобаєшся. Вона всі вихідні мені по вухах їздила, розповідала, як ти машини продаєш добре, як знаходиш контакт з клієнтами. – шеф робить паузу. Чет розгублено дивиться на нього. – То що ти?
- Я? – Чет знає, що не можна відповідати питанням на питання, особливо керівництву. Але він збентежений розмовою.
- Познайомить? – продовжує наступ шеф. І Чет киває головою. Невідомо навіщо, радше, щоб ця бесіда скоріше закінчилася. – Добре. Познайомлю. Сьогодні можеш раніше піти з роботи, сходити кудись. І ти дивися, вухами не хлопай. Дівчина хороша. Не пропусти своє щастя.
Чет виходить від шефа приголомшеним. Потім до нього підходить шефова родичка.
- Привіт.
- Привіт.
- Мене звуть Аня.
- Чет.
- Дуже приємно.
- Взаємно.
Мовчанка. Чет розуміє, що треба щось говорити, але він дещо роздратований. У нього і так дві баби, навіщо йому ще третя?
- Може... може сходимо кудись увечері?
- А куди?
- Ну, не знаю. Пішли в кіно. – вона теж хвилюється, розчервонілася, мабуть би радо втекла, але ж ні, тримається.
- Добре. Підемо. – Чет бере чашку з кавою і виходить. Раніше вони всі пили каву з одноразових стаканів, але потім шеф прочитав десь про їх страшну шкоду для навколишнього середовища і наказав всім співробітникам завести особисті чашки і використовувати їх. Завдяки цьому на деякий час у фірмі була вирішена проблема з подарунками на день народження. Всім дарили чашки.
- У вас красива чашка. – каже дівчина, яка нагнала Чета в коридорі.
- Ага, мені теж подобається. – відповідає Чет, хоч насправді і сам не знає, чи подобається йому та чашка чи ні.
Виходить на вулицю, запалює цигарку. Там стоїть кілька колег.
- Підбиваєш клинки, Чете?
- Що? – дивується він.
- Та ладно, не придурюйся! – всі сміються, хтось плескає його по плечу.
- Молодець. Якщо вийдеш за неї, то підеш на підвищення. Можливо очолиш філіал.
- Ага, вінницький. Там же директор зараз з інфарктом в лікарні. Перенервував бідолашний.
- Молодець Чете, зробиш кар'єру.
Колеги частково насміхаються, частково заздрять. Чет намагається бути спокійним, теж посміхається, але в душі кипить роздратування. Навіщо йому здалася ця Аня? Він ніколи не буде робити кар'єру таким чином! Так не можна! Хоча він знає багато київських історій, коли саме так кар'єри і робилися. Приїздять хлопці з провінції, голодні та готові на все, їх підгрібають до себе столичні жіночки і ось вже ідеальна пара готова.
Увечері йдуть в кіно. Ця Аня, вона виявляється не такою вже дурепою, як здалося Чету спочатку. Ну, трохи забита, дивиться на нього, як на бога, але це той недолік, який найлегше витримати. Після кіно зайшли в кав'ярню, там ще трохи посиділи, потім Чет відвіз її додому. На прощання вона поцьомала його в лоб. Після Тамариних ласощів це було якось пісно. Чет поїхав додому, випив і ліг спати, щоб не думати, про те, що відбувається і що робити.
Якісь незрозумілі сни, потім він пішов в туалет. Важка голова, він таки забагато випив. Зайшов на кухню, узяв в холодильнику пляшку холодної мінералки, видудлив її, заспокоював себе, що з мадери похмілля не буває, бо благородний напій, то зранку все буде добре. Знову ліг, тільки почав засинати, коли телефон. Чет скривився, бо йому не хотілося вставати, але коли зрозумів, хто дзвонить, то підскочив, як ошпарений.
- Ало!
- Привіт. До тебе можна зайти? – у неї був якийсь переляканий голос.
- Так, звісно!
- А бинт в тебе є?
- Бинт? – Чет не дуже швидко метикував спросоння.
- Бинт. Вата, йод там якийсь.
- Є.
- Чекай.
Вона вимкнулася. Чет затрусив головою, бо нічого не зрозумів. Якась дивна дівчина. Минулого разу питала про траву, тепер їй бинти подавай. Пішов вмиватися і холодна вода допомогла зрозуміти, що з нею щось сталося. Ну так, а навіщо інакше їй бинт і вата! О, Господи! Він злякався! Бачив якісь страшні картини, що з нею трапилося. Знову ожив телефон.
- Ало.
- Слухайте, а в тебе є машина?
- Є, а що?
- Ти можеш заїхати за мною?
- За тобою?
- Так. Мене таксі не хоче брати.
- Чого?
- Ти можеш заїхати?
- Так. Тільки вона на стоянці. Зараз збігаю.
Швидко одягнувся і побіг. Вже коли був в машині, вона подзвонили і сказала, куди їхати. Бориспільська траса. Нічого собі. Добре хоч ніч, дорогі майже пусті, то добрався швидко. Хоча зупинили менти, принюхувалися.
- Мужики, це з вчорашнього вихлоп. Сьогодні ані граму. Їду жінку з тещею в Бориспіль зустрічати. В Туреччині відпочивали. Ну, вчора останній день вільного життя, то і відірвався. Самі розумієте.
Не оштрафували. Поїхав, з траси треба було звернути, десь кілометр лісовою дорогою, потім вийшла вона. Всі скривавлена.
- Господи, що це з тобою?
- Не питай.
Чет всадив її.
- Тобі треба в лікарню!
- Поїхали до тебе.
- Ти вся в крові.
- Благаю!
Поїхали до Чета. Добре хоч даїшники знову не зупинили, а то б здивувалися, чого це замість жінки та тещі в машині Чета побита дівчина у порваній сукні. Приїхали, Чет допоміг дійти до ліфту, потім в квартиру. Дівчина вся тремтіла. Мабуть, змерзла і шок.
- Допоможи обробити рани.
З годину Чет промивав шрами і прикладав лід до синців.
- Що трапилося?
- Виробнича травма. – вона сумно посміхалася.
- Треба викликати міліцію!
- Не треба міліції.
- Хто це тебе?
- Не важливо. Трава є?
- Є.
- Забий косячок. І дай мені якийсь одяг.
Вона перевдяглася у ті самі майку і шорти, в яких була Тамара. В неї було розбите обличчя і вона бозна скільки пробула на холоді. Але вона виглядала королевою. Чет укутав її в ковдру, дівчина притиснулася спиною до батареї і сиділа. Тремтіння пройшло.
- Хороша трава. – каже Міра і киває головою.
- Вищій клас. Як ти?
- Вже краще.
- Слухай, а як тебе хоч звуть? А то на Страшному Суді буду розповідати, що спас людину, спитають, як звали, а я не знаю.
Вона посміхається.
- Міра.
- Міра?
- Міра.
- Дивне ім'я.
- Та не дивніше, аніж в тебе - Четвер.
- Вища Міра покарання. – жартує Чет.
Вона киває головою.
- Слухай, розкажи, щось веселе. Як ти вмієш. А то якось, аж нудить. Будь ласка. – каже вона і дивиться так, що Чет тане, у нього в горлі ком, кахикає, бо голос не слухається, тремтить. Господи, та що це з ним таке?
- Добре, розповім. Якось приходить до нас в автосалон жінка. Ну, якщо старше сорока, то це мої клієнти. Не знаю чому, але я добре впливаю саме на таких. Невідворотно впливаю. Ось починаю обробляти її, запрошую в машину сісти. Сіли, вона просить закрити двері і включити аудіосистему, щоб послухати, як звучить. Дивна вимога, ти ж не магнітофон на колесах купуєш, але клієнт хоче, ми виконуємо. Закрили двері, вимкнув музику, сидимо. І тут вона кладе руку мені на матню.
- На матню?
- Так! Відразу туди! Ладно б там на коліно спочатку, а то на матню! І каже, що хоче мати зі мною секс. Обіцяє грошу. Двісті баксів! – Чет витримує деяку паузу. Він знає, що коли розповідаєш історії, не треба поспішати, треба, що слухач попався на гачок цікавості і сам тягнув з тебе, що ж буде далі. Ось вона проковтнула наживку.
- І що ти? – питає Міра у передчутті.
- А що я? Починаю пояснювати, що у нас це не прийнято і так далі. Відмовляю.
- А чого? Заробив би. – сміється Міра.
- Та я то і не проти. Просто я не така секс-машина, щоб ото трахати все, що рухається. У мене б на неї не стало. Вона така доглядана жінка, але під п'ятдесят і... Ну, я розумію, що окрім моральної травми нічого тут не вийде. Так їй і кажу. А вона говоре, що якщо я не погоджуся, то вона зараз піде до мого керівництва і поскаржиться, що я домагався її в брудній формі. Сказала і зуби зціпила, дрібні такі, біленькі зуби. Не, ну ніхто їй не повірить, але скандал буде. І скандал той не на користь мої репутації. Доводь потім, що ти не верблюд. І так далі.
- То ти погодився?
- Та я ж кажу, що на неї б у мене не стало.
- Тоді що?
- Знепритомнів.
- Що?
- Удав, що знепритомнів. Відкинувся у кріслі і очі закрив. Вона давай мене сіпати. Прямо за те, за що узяла. Потім по щоках бити. А я – труп трупом. Мрець. Вона перелякалася, вискочила з машини, мені швидку викликали. Тітка зникла, а лікарям я щось набрехав, сунув півсотні і до побачення.
- Пощастило, що вони тобі підводного човна не зробили. – каже Міра.
- Це як?
- Ну, коли швидку викликають дарма, без причини, то бригада може вколоти суміш снодійного і сечогінного. Щоб провчити. Людина засинає і всцикається. Це називається підводний човен. А є ще підводний човен на ґрунті.
- А це ще що?
- А це суміш снодійного, сечогінного і проносного. Щоб ще і всрався та більше дарма швидку не викликав.
- Жорстоко.
- Але дієво.
- А звідки ти про це знаєш?
- Я трохи працювала на швидкій.
- Йо! А я думаю, де це ти навчилася так рани оброблять. Розкажи що-небудь про себе!
- Не хочу.
Вона нічого про себе не розповідала. Зовсім. Ані про минуле, ані про те, чим займається зараз. Тобто Чет здогадувався, що це за робота, коли молода, красива дівчина звільняється вже під ранок. Але жодних подробиць. У той ранок Міра попросила відвезти її на вокзал.
- Поїду додому. Я тепер ще деякій час не працездатна, то відпочину.
- Можеш залишатися тут! Я буду за тобою піклуватися!
- Ні, дякую.
- Або давай візьму відгул і відвезу тебе машиною. Ти далеко живеш?
- Чете, не треба. Тільки до вокзалу.
- Але в тебе і одежі немає! Пальто у крові! Сукня порвана!
- А у тебе немає жіночої одежі?
Залишалася торба речей останньої Четової подружки, яка не повірила в нього, як у сім'янина.
- Ось, подивися.
Міра вибрала джинси, светр та курточку.
- Курточка майже літня, ти змерзнеш!
- Та де мені мерзнути? Довезеш до вокзалу, далі потяг, додому на таксі.
- У тебе хоч гроші є?
- Є, не хвилюйся. – вона загадково посміхається.
- Точно є? – хвилюється Чет. – Я можу дати!
- Є. І тобі вистачить. Зараз одягнуся.
У тій простій одежі вона все одно виглядає, як богиня. Чет аж губи кусає, коли бачить її. Інша б синцях та йоді виглядала, як бомжиха, а ця – королева.
- Господи, яка ти красива!
- Чете, не бентеж мене. – посміхається Міра.
Відвозить її на вокзал, поспішає на роботу. Вже увечері знаходить на столі в кухні двісті доларів. Окрім, як Мірі, їх залишити було нікому.
- Навіщо це? – питає Чет. Дзвонить їй, але абонент поза зоною доступу. І так наступні три тижні. У цей час Чет продовжує відносини з Анею. Ходять в кіно, їдять морозиво в цукернях, дійшло вже до поцілунків в машині. Чет сам собі дивується. Він же вже не хлопчик. Але йому це подобається. Як і подобається об одинадцятій вечора забирати Тамару і везти до себе. Там кохатися до нестями, а потім лежати і мріяти про Міру. Він їх назвав Святою трійкою, але потім подумав, що це блюзнірство, то зве просто "Моя трійка". Міра, Тамара, Аня та батько їх Чет. Десь так.
Не думає, що буде далі. Не знає, та й який сенс, тільки голова болітиме. Йому добре з ними, а там якось все владнається. Ніколи ще так не бувало, щоб хоч якось не бувало. Чим погане прислів'я? Чет засинає, слухаючи дихання Тамари. Вночі вона може прокинутися і затіяти ще секс. Зранку Чет їде на роботу невиспаний, але задоволений. Думає, що треба залишитися з Тамарою. Потім бачить Аню, таку наївну і закохану в нього. З нею треба залишатися, бо це ж і кар'єрі допоможе, а яке може бути майбутнє з касиркою супермаркету? Потім палить на вулиці і згадує Міру. Аж вибухає весь якоюсь несамовитою ніжністю. Шепоче її ім'я, згадує її. Господи, яка ж вона красива. Нестерпно гарна. Тільки вона може дати йому щастя. Тільки вона – цариця Міра. Його квіток до світу успішних людей, господарів життя, еліти, породи, блакитної крові.
Він знову пише про неї вірші. Вже набралося більше десятка, вони йому дуже подобаються, мабуть, це найкращі його вірші. Чого ж вона не дзвонить? Він вже скучив за нею! Хоч не трапилося з нею щось? Треба було проводити її тоді до потяга. Заодно б і дізнався звідки вона. Хоча ж поспішав на роботу, не хотів запізнюватися. А то подумають, що як почав зустрічатися з родичкою шефа, так знахабнів.
- Чете, до тебе.
Ага, парочка. Він і вона. Років так багатенько за сорок, можливо і за п'ятдесят, але обидва у хорошій формі, видно, що займаються собою, то і виглядаю добре. А ось Чет, він почав лисіти, а ще виросло черевце. Треба записатися в спортивний зал, а то так і закабаніє. Після тридцяти це швидко трапляється.
- Добрий день. – Чет підлітає до клієнтів, як на крилах.
- Добрий. Моїй жінці потрібна машина. Для міста. Щоб надійна і легка в керуванні. – каже чоловік. Впевнений в собі, мабуть, якийсь начальник. І жінка його така сама. Не нервує, як зазвичай жінки. Спокійна, задає багато питань, не звертає уваги на всі його вихваляння автомобілю. Потім відходять порадитися. Таки купують машину. Але Чету доводиться ще з півгодини розпинатися перед ними, доводити, що в саме в їх салоні є та машина, яка їм потрібна.
- Хух. – каже Чет і витирає піт, коли парочка, нарешті, уходить.
- Важкі клієнти?
- Та, капець. Всю кров випили. Вампіри якісь енергетичні.
- А знаєш яке в них прізвище? – питає сміючись хлопець, який оформлював договір купівлі.
- Яке?
- Убийвовк.
- Серйозно?
- Ага.
- Бог шельму мітить. По них прізвище.
- Слухайте, а я читав про них. Вони тримають кілька ресторанів в центрі.
- Тю, а чого ж не мерси купують? – дивується Чет.
- Такі люди гроші бережуть. Копієчка до копієчки.
- Ага, за копієчку повісяться. – каже Чет, який почуває себе якимось спустошеним.
- Чете! – кличе його Аня.
- О, твоя. – ховають посмішки колеги.
Чет підходить.
- Яка красива сукня у тебе. – каже комплімент.
- Я ж вже третій день у ній. – ображається Аня.
- А я і на десятий буду хвалити, бо ти в ній просто супер! – знаходиться Чет, який каже собі, що треба бути більш уважним. І відмічає, що ось ця Аня, майже білявка, у чорній сукні, але хіба можна її порівняти з Мірою? Та небо і земля!
- Пішли сьогодні кудись потанцюємо.
- Потанцюємо? – Чет дивується, бо давно вже не танцював. Ну, хіба що горизонтально, з Тамарою. Розпливається у солодкій посмішці, яку Аня трактує по своєму.
- Ти згоден! Я зараз полажу в Інтернеті, пошукає, куди саме підемо. – кричить вона і тікає. Чету трохи неприємно, що оце вона так за нього вирішила. До того ж увечері по програмі Тамара. Заспокоює себе, що встигне.
Але не встигнув, затанцювалися з Анею, потім ще цілувалися в машині довго. Аня дозволила себе навіть трохи полапати, чого раніше не допускала. Чет вирішив, що ще тиждень-два і молодуха йому дасть. Коли вже їхав додому, подивився на мобільник, а там майже північ. Почав дзвонити Тамарі, але вона не брала слухавку. Мабуть, образилася. Приїхав додому і ліг спати. Серед ночі дзвінок. Чет знову тримав телефон поруч, то відразу відповів.
- Ало.
- Привіт.
- Міро, ти!
- Я. Можна заїхати?
- Ну звісно! Чекаю!
Вона приїхала за півгодини. У новому пальто, отороченому міхом, у новій чорній сукні, в довгих чобітках на високих підборах і маленькій шапці. Чет коли побачив її в дверях, то відійшов і сів.
- Що таке, Чете? Тобі погано? – злякалася Міра.
- Просто ти така гарна. – каже він і дивиться на неї знизу. Як і треба дивитися на принцесу Міру.
- От уже! Пішли на кухню!
Вони сідають на звичному місці, Чет забиває косяк, курять. Чет розповідає чергові історії. Міра сміється, їм добре. А потім Чет зненацька, навіть для себе, цілує її.
- Чете, ні. – аж відсахується вона.
- Чому? – шепоче він, п’яний від ніжності та бажання.
- Не треба.
- Я тобі не подобаюся?
- Ти мені, ти мені, як брат.
- Слухай, це дурниці! – дратується Чет. - Ми молоді люди. Я – чоловік, ти – жінка! Причому тут брат? – Чет давно про це думав і ось зараз випалив. Він хоче пояснень, хоче переконати її, хоче розповісти про свої почуття до неї, про своє кохання!
Міра кладе йому руку на рот.
- Нічого не говори. Послухай. Ти мені, як брат. І я хочу, щоб так все залишалося. Щоб ми просто курили і балакали. Якщо це тебе не влаштовує, я більше не буду приходити. Я не хочу робити тобі боляче.
- Але...
- Чете, або так, або ніяк. – каже вона. Каже тихо, каже своїм хрипким голоском, але так каже, що він розуміє: вирок остаточний і оскарження не буде.
Сидять мовчки. Чет думає. Він же дійсно розмірковував над варіантом, щоб викинути її зі свого життя. Бо мрії мріями, але він повинен подивитися правді в очі. Міра ніколи не буде його. Ніколи. Вона з іншого світу, вона звикла до іншого життя, вони вишукує собі багатія, якого окрутить і буде жити далі вся в шоколаді. А він, він звичайний продавець машин, його межа, це стати заступником директора, змінити "Логан" на "Меган" і, якщо зірки будуть сприяти, купити таки однокімнатну квартиру у столиці. Він для неї якась смішна мураха. Тоді чого вона ходить до нього? Ну, у нього класна трава, він вміє смішно розповідати історії, можливо їй хочеться поговорити з кимось після роботи. Але все це його не обходить! Хай шукає іншого дурня! А він порве з нею!
- Що ти вирішив? – питає вона.
І він же, здавалося б, все вирішив. Але варто йому тільки уявити, що вона більше не прийде, що він ніколи її більше не побачить, як йому стає страшно і тоскно. Він не може без неї. Не може! Чет не хотів, щоб вона зникла з його життя. Бо що тоді в його житті залишиться? Вона прикраса його життя! Надія його життя! І ось ці моменти, з косячком і під батареєю, хіба він не був щасливим? Був! Чет видихає.
- Сестро, залишайся.
Вона сміється.
- Дякую, Чете, ти молодець.
І вони забивають новий косяк. І життя триває. Чет розривається між Анею та Тамарою, а під ранок чекає дзвінка від Міри. Боїться, щоб не співпало так, щоб у нього була Тамара і подзвонила Міра. Та, на щастя, такого не траплялося. Міра, наче знала, то приїздила завжди, коли він був сам. Курили, потім вона уходила, а Чет думав про неї. Іноді притискував до себе пакет з її скривавленим одягом, який все забував віддати Мірі, бо викидати не наважувався. Дзвонив будильник і Чет їхав на роботу.
Якось, настали гарячі дні перед 8-м березня, в автосалоні багато відвідувачів, то Чет з ніг збивався, щоб забезпечити всіх бажаючих чотирьохколісними подарунками. Чет бігав, а сам думав, щоб подарувати своїм дамам. З Анею він вже переспав, вона виявилася незайманою, що дуже потрафило Четовій самооцінці. Це була перша дівчина в його історії відносин з жінками. То треба щось подарувати непересічне. З Тамарою теж все добре. Ось минулої ночі зробила йому такий мінет, що Чет аж кричав від задоволення. Міра, щоправда, давно не дзвонила, але ж він думав про неї кожен день. Щось і їй треба в подарунок.
Він думав про це, коли задзвонив телефон. Чоловічий голос сповістив, що Чет виграв приз і спитав адресу, куди його завезти, щоб вручити. Чет відповідав, що не чекає жодних призів, але чоловік на тому конці проводу тиснув, що має вручити приз.
- Тільки я попереджую, що нічого платити не буду! – сказав Чет, який боявся, що це якийсь розвід для лохів.
- Та нічого і не треба платити! Тільки розписатися про отримання! Давайте швидше, в мене ще сьогодні дванадцять людей! Кажіть адресу!
Чет дав адресу автосалону, сказав, кого спитати. Через двадцять хвилин прийшли четверо в штатському. Показали міліцейське посвідчення і тихенько вивели Чета з автосалону. Повезли у відділ.
- Що таке?
- Зараз.
У відділку спитали, чи знав він громадянку таку-то. Чет перший раз чув прізвище, то сказав, що не знав.
- А чому вона тоді дзвонила вам періодично?
- Хто?
- Громадянка Б'янко.
- Як?
- Б'янко!
- А хто це?
- Ось хто.
І Чету ткнули фотографію Міри. Тобто фотографію голови Міри. Відрізаної голови. Чет схопився за власну голову і впав на підлогу. Втратив свідомість. Серйозно. Але слідчі подумали, що прикидається. Якийсь підозрілий. Обшукали його квартиру. Знайшли пакет зі скривавленим жіночим одягом. Аналіз показав, що кров належить загиблій. А ще пакет трави. Ясна справа, наркоман вбив проститутку, таке скрізь і поруч трапляється.
- Де тіло? – питали у Чета.
- Що?
- Каже, де її тіло?
- Я не знаю, я не винний!
Його почали бити. Кулаками, ногами.
- Дебіл! У нас всі докази! Зізнавайся, навіщо ти вбив ту шлюху!
- Я не вбивав! – шепотів Чет на підлозі і плювався кров'ю.
Його били далі.
- Дотиснемо сучонка. - казав один слідчий іншому, коли мили руки, перед тим як йти у їдальню обідати.
- І за що він її?
- Мабуть не дала. Чи образила якось. Що не просто вбив, а голову відрізав.
- Дебіл!
- Та, весь мозок викурив. Наркуші чортові.
Вони йдуть до їдальні і там беруть перше, друге, пиріжки з сиром та компот. Їдять і регочуть з учорашнього гумористичного шоу.

- Що трапилося?
Пані Убийвовк (сорок сім років, колись вродлива, зараз доглянута жінка, з ладною стрижкою, манікюром, дорогим кольє, сидить на ліжку, обхопивши голову) починає плакати. Ніколи раніше не плакала, а вони прожили разом вже двадцять років, різних років, серед яких були і дуже важкі роки, коли можна було і плакати, і вити. Пан Убийвовк (за паспортом п’ятдесят, але він ходить в басейн, зробив вже дві операції по підтяжці шкіри, насадив цілий чуб добірного волосся, то більше сорока йому дають лише вороги) підходить до неї і сідає поруч.
- Слухай, не лякай мене, ти ж знаєш моє серце (було кілька нападів, бо робота пов’язана зі стресами).
Вона плаче далі.
- Елен, що трапилося?
Він тихенько обіймає її, пригортає до себе. Вона кидається обличчям до його плеча і починає ридати.
- Господи, та що ж трапилося? Елен, скажи мені, не тягни! Чи ти хочеш чергового нападу?
Вона піднімає обличчя, дивиться на нього, він бачить, як вона вмить постарішала років на п’ятнадцять.
- Я вбила її.
- Що?
- Вбила її. Я не хотіла! Не хотіла! Не хотіла!
Вона знову плаче і б’ється головою об плече. Він стривожено дивиться.
- Кого ти вбила?
- Ту шльондру.
- Ти путалася зі шльондрами? – він здивовано дивиться на жінку.
- Твою шльондру!
- Мою шльондру?
- З якою ти спав!
- Коли?
- Сьогодні!
- Ту біляву дурочку?
- Так!
- Навіщо?
Вона плаче. Вона не збиралися вбивати. Просто налякати. Чи подивитися на неї, що в ній знайшов Нікі. Ця сучка (Міра в короткому халаті і з янгольскую посмішкою) відчинила двері, вона була під кайфом, чи що. Сміялася, навіть не стала брехати, що не спить з її чоловіком, сказала, що той любить мінет і позу місіонера. І тут щось трапилося. Елен до сих пір не розуміє, що - якась ненависть, холодна лють. Її накрило з головою. Схопила вазу, важку вазу для квітів, для квітів, які приносив її Нікі, схопила і вдарила по голові тої шльондри.
- Ти впевнена, що вбила її?
- Вона упала і не дихала. Я вдарила і все.
- По чому ти вдарила?
- По голові.
- Чорт забирай!
Жінка починає плакати.
- Тихо, тихо. Не плач. Тебе хтось бачив?
- Не знаю.
- Подумай!
- Ні.
- Точно?
- Не знаю. Здається, ніхто.
- Труп залишився на місці?
- Так.
- А ваза?
- Теж.
- Добре, зараз я поїду туди, а ти заспокойся.
- Навіщо тобі туди їхати? Вона мертва!
- Та мені начхати, мертва вона, чи жива! Я не хочу, щоб ти потрапила в тюрму!
Цілує її, наказує заспокоїтися і зникає. Повертається за кілька годин. Посміхається.
- Я все зробив, ніхто нічого не здогадається.
Він не розповідає усіх подробиць. Увесь свій план. Та шльондра дійсно була мертва. Голова пробита, калюжа зчорнілої крові. Елен, мабуть, була дуже зла. То він відрізав шльондрі голову, бо рана була дуже вже красномовна. Тільки жінка буде бити вазою по голові. Чоловік задушить, заб’є кулаками, заріже чи просто пристрелить. То не треба давати слідству зачіпок. Відрізати голову, тіло у мішок, і за місто. Голову викинути. А тіло взагалі сховати так, щоб не знайшли. В міліції подумають, що це помста. Відрізають голову, коли хочуть помститися. Хтось помстився проститутці. Мабуть, чимось заразила чи стукала, чи щось таке, хіба мало приводів, щоб вбити шльондру?
- Вазу я забрав, протер усі ручки на дверях, ніхто не здогадається, що ти до цього якось причетна.
Вона вже не плаче, вона мовчить і не дивиться на чоловіка. А ось він дивиться, дуже запитливо, майже заглядає в очі.
- Тепер я хочу знати, навіщо ти це зробила.
- Я... я боялася, що ти підеш до неї.
- Як це, піду?
- Скільки наших знайомих знайшли собі молодих жінок! Може, вона завагітніла від тебе!
Він сміється, наче вона розповіла анекдот.
- Ти ж знаєш, що я не хочу мати дітей!
- Усе може змінитися.
- То ти вбила її, щоб я не покинув тебе заради неї? – сміється пан Убийвовк.
- Так. На мене щось найшло, я уявила, що ця сучка відбере тебе у мене. Якась злість, не знаю, що зі мною сталося.
Він обіймає її, гладить її волосся.
- Господи, Елен, ми живемо разом вже двадцять років, а я навіть не знав, що ти здатна на таке.
- Я теж. Що тепер? – каже вона приречено.
- А що тепер? – дивується він.
- Не знаю.
Вона мовчить, вона сильна жінка, вона вже не плаче.
- Елен, подивися мені в очі. Я хочу зараз поставити в цій справі крапку.
- Як?
- Так, що ми - дорослі люди, і ми повинні діяти не через фантазії, а через реальні речі.
- Які?
- Такі, що я люблю тебе. Ми разом вже багато років, і я не хочу йти від тебе.
- А вона?
- Вона - шльондра! Я платив їй гроші за мінет, який вона робила дійсно непогано.
- А я?
- Слухай, давай дивитися реальності у очі. Їй було двадцять п'ять, вона була у розквіті. Ти розумієш, що вона могла зробити чоловікові! Але ти ж повинна розуміти, що до неї ходив не я, а мій член! Я трахав її, але не мав жодних почуттів! Я ж не ідіот, щоб мати почуття до проститутки! Розумієш! Вона була чужа мені, як і інші жінки, яких я іноді купував! Я платив гроші, за їх молодість, за їх тіла, ось і все, що мені було від них потрібно! Все! Я не хотів створювати з ними сім’ю, не хотів мати від них дітей! Слухай, ти ж розумієш, що ці сучки, вони ж, як сірники, вони приїздять з провінції, починають отримувати якісь гроші, підсажуються на наркоту і за кілька років згорають. Це сміття, чуєш, Елен, це сміття! Сміття не варте уваги! То більше, не роби дурниць. Бо я - твій чоловік, і я - твій діловий партнер. Я нікуди не збираюся від тебе йти, і всілякі шльондри тобі не конкуренти. Бо ти - людина, ти - моя дружина, а вони - сміття, про яке я забуваю у ту саму секунду, коли кінчаю їм у рота. Розумієш?
Вона трохи розгублено дивиться на нього. Він такий переконливий і щирий.
- Елен, ти ледь не зробила великої помилки, яка могла б зашкодити і тобі, і мені. Я теж не правий, що не поговорив з тобою про це раніше. Але тепер ми поговорили. Я сподіваюсь, що тобі усе зрозуміло. Час від часу подібні шльондри будуть з'являтися в мене, але вони будуть лише моїми членососками. Жінка в мене одна. Якщо хочеш, можеш і собі заводити хлопчиків. Головне не втрачати голову. І ти, і я знаємо декілька історій наших знайомих, які погано закінчили, коли дозволили собі закохуватися у молодих. Використовувати їх можливо, але з холодною головою. Без ексцесів, тим більше таких. Це моє бачення ситуації. Якщо ти не згодна, ти можеш піти. Будемо ділити ресторани. Мені б цього дуже не хотілося, але я поважаю тебе, ти найближча людина мені. То що скажеш?  
Вона дивиться на нього, потім всміхається, потім цілує.
- Я була така дурна. Не знаю, що на мене знайшло.
- Нічого, кожна людина може помилитися. Головне, щоб це можна було виправити.
- Вони не знайдуть мене?
- Ні, я зробив усе так, щоб заплутати справу. То все добре?
- Так. Ти врятував мене. – пані Убийвовк ніяково посміхається.
- Я ж був тобі винен. Пам’ятаєш, в дев’яносто шостому, коли ми тільки починали? Прийшли бандити, вони ж збиралися вбити мене, а ти змогла викликати міліцію, їх схопили.
- Так, важкі були часи.
- Ми пережили їх разом. То зараз розбігатися зовсім немає сенсу. Краще кинемо сили в регіони. Нам треба розробити франчайзу.
Вона знову цілує його.
- Мій Нікі. Я думаю тільки про міліцію, а ти про справу.
- Треба вміти відволікатися.
Він усміхається і цілує її. Потім ідуть в робочий кабінет розробляти бізнес-план. Міліція приходить лише через тиждень. Два молодих слідчих показують Нікі фото вбитої проститутки. Він наче хвилюється, переходить на шепіт, робить великі очі, просить товаришів слідчих, щоб жінка нічого не дізналася. Слідчі згодні проявити чоловічу солідарність, але за тисячу доларів. Торг, сходяться на трьохстах. Більше слідчі не задають запитань, все одно справа темна, хто там вбив ту проститутку, головне бабла збити.
Пані Убийвовк здивована.  
- Навіщо ти заплатив?
- Щоб вони не почали задавати тобі питання. Ти ще трохи нервуєш. Ось з'їздимо в Швейцарію, поправиш нерви, тоді хай запитують.
- Куди з'їздимо?
- У Швейцарію. Два тижні в Альпах, нам треба добре відпочити перед тим як занурюватися в регіони.
- Нікі!
Вона обіймає його. Через кілька тижнів вони вже сидять в літаку і весело про щось балакають. Господарі життя, які тільки і варті щастя.

Чета випустили тільки тому, що прийшла Тамара і дала свідчення, що в той вечір, коли, ймовірно, відбулося вбивство, Чет був з нею. Менти спробували натиснути на неї, щоб не лізла, куди не треба. Але вона стояла на своєму. Написала жалобу в прокуратуру. Просила розібратися. До того ж Чет не коловся. Він міг ходити тільки під стінкою, сцяв кров'ю, йому зламали вже кілька ребер і вибили багацько зубів, але зізнання так і не підписав. А потім, на черговому допиті з ним трапився інсульт. Поки довезли до лікарні, він мав загинути. Але не загинув. Лікарі врятували його. Через два дні він прийшов до тями. Лівий бік був паралізований, говорив так-сяк. Менти взяли з нього підписку, що не має претензій і закрили справу, як не розкриту. Бо ж дійсно багато чого не сходилося по цьому Чету. Здається, дійсно не він.
Міліція спробувала шукати клієнтів загиблої, але не стільки, щоб знайти вбивцю, а щоб потрусити грошей з поважних голів родин, які могли собі дозволити час від часу елітних шлюх. Зібрали і забули. Кінець-кінцем, кого турбує смерть якоїсь шльондри?
Чет вийшов з лікарні через місяць, саме вийшов, хоч ледь-ледь, але шкандибав сам. З квартири, яку він знімав, його вже виставили, хоч речі склали у валізу і повернули. На роботі він був зайвий, бо інвалід не може продавати авто. До того ж шеф був смертельно ображений, що позбавив цноти його родичку, а сам валандався з якимись шльондрами, попав під підозру і в кримінальні новини, в яких згадувалося його місце роботи. Шеф був такий розлючений, що навіть не виплатив платню за останній місяць. Тільки трохи скинулися колеги. Ось і все.
Чет забрав речі і поїхав з Тамарою до неї. В кімнату у гуртожитку, десь ще далі від центру, аніж його колишня квартира. Тамара підтримувала його, казала, що все буде добре. Чет тільки головою кивав.
Коли зміг більш-менш ходити, то викликав таксі ("Логан" вже забрав банк за невиплату кредиту). Заскочили у господарський супермаркет, а потім на двадцятий кілометр житомирського шосе. Чет запам’ятав, що Міру знайшли саме там. Спочатку голову, а потім, коли сніг станув, і тіло.
Чет розплатився і вийшов. Навкруги вже буяла весна, пригрівало сонечко, деінде зеленіла трава. Чет дошкандибав до кущиків на узбіччі, сховався в них. Дістав із кишені дешевенький китайській ніж. Чикнув спочатку по правій руці, потім по лівій. Завалився горілиць і дивився на небо. Сине, сине, без жодної хмарки, так свіже весняне небо. В якому бачилася Міра. Її посмішка, її оченята, променисті, як сонце.
Він дійсно збирався вмерти. Бо після ментури, після смерті Міри, йому здавалося, що він не хотів жити. Але ось він лежав, сонечко світило, навколо співали пташки, дув свіжий весняний вітер. І Чет відчув, що не хоче вмирати. Ось не хоче і все! Його чекає Тамара, яка зараз сидить за касою і пробиває нескінчені товари. Чет сів і почав замотувати рани на руках. Спочатку носовиком, потім рвав сорочку на смуги. Потім побіг до дороги, зупиняти машину, щоб довезли до лікарні.
У цей час над ним, десь високо у небі, гудів літак, який віз до Швейцарії щасливу родину Убийвовків. А Чета погодився довезти якийсь пенсіонер на старому "Москвічі", салону якого вже нічого не було страшно.
Чет так нічого і не розповів Тамарі, вона сама побачила рани на руках, але не питала, що ж трапилося. Вона хотіла забути минуле і жити майбутнім, яке видавалося зовсім непоганим. Хоч вони були і не господарями життя, а лише сміттям.

The end

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Дійсно по кінематографічному

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 25-02-2009

+

© George, 25-02-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0755729675293 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …