Чет сидить на унітазі в туалеті розкішного ресторану. Чет втік сюди від святкування народження сина у його шефа. Цей шеф, якому вже добре за п’ятдесят, недавно одружився на двадцятирічній дівчині, яка ось народила йому спадкоємця. Чергового, бо у шефа вже четверо дітей від чотирьох жінок. Він любить жартувати, що йому нудно двічі робити дітей з однією і тією ж жінкою. Шеф взагалі любить жартувати, він колишній КВК-шник, а це невиліковно. То Чет втік від дебільних жартів і прислужливого сміху колег, які так вже намагаються догодити хазяїну. Аплодують, плескають один одного по плечам, ледь не лізуть під стіл, так їм смішно. А шеф знай собі фонтанує жартами з давно закінченим терміном придатності, він видається собі генієм, он як тримає в реготі зал на сімдесят людей!
- Ідіоти! – шепоче Чет і починає крутити самокрутку. Затихає, коли чує кроки. Вичікує трохи і запалює. Робить затяжку. Посміхається. – Вже краще. – шепоче сам собі.
Потім прислухається до підозрілих звуків у сусідній кабінці. Здається, там комусь роблять мінет. Невеличке хлюпання і чоловік трохи стогне. Чет трохи заздрить йому, бо давненько вже так не стогнав. Останній раз йому робили мінет у Гідропарку. Зняв якусь лохушку, завів в кущі, вона вимагала Грушевського, але отримала Франка. Стала на коліна і відсмоктала. Якось швидко, чи Чет сам перегорів, але скінчив менше ніж за хвилину. Аж гроші пожалів. Та вже що зробиш, не назад же забирати.
Чет зробив ще затяжку, закрив очі і уявив, що от йому теж роблять зараз мінет, як у сусідній кабінці. І він так само стогне від кайфу. Чет поліз в гаманець, там була візитка. Знайомий порадив. Надійні дівчата, сімдесят доларів за годину, живуть у квартирі біля «Мінської», весь спектр послуг. Чистенькі, без криміналу, працюють майже цілодобово. Гроші є. Може того? Бо так вже збуджуючи звучить!
Потім думає, що це ж можуть бути підори. В Києві повно пидорів, у них в автосалоні двоє продавців підори. Такі гламурні, одягаються по останній моді, підкачані. На них дівчата так і заглядаються. Суки! У Чета останнім часом одні провали по дівчатах.
- У тебе «Логан»? – і висока білявка в довгому чорному пальто кривить обличчя у розчаруванні. – Ти знаєш, я забула, у мене сьогодні ще зустріч. Вибач.
І уходить. Чет ошелешено дивиться їй услід і бачить перед очима щомісячні платежі по кредиту за машину. А ще ж треба платити за квартиру!
- Знаєш, Чете, ти непоганий хлопець. Але які в нас перспективи? – питає його дівчина, яка збирає речі.
- Як це які? Нам класно разом!
- Знаєш, я хочу дитину. - зітхає дівчина.
- А що заважає? – дивується Чет не дуже то щиро.
- Те, що ти простий продавець машин. В тебе навіть житла в Києві немає. Свого житла. Я не хочу до кінця життя перебиратися по чужих хатах, не хочу труситися кожен день, чи буде що завтра поїсти, чи ні.
- Про що ти говориш?
- Ми можемо більш-менш жити лише тоді, коли працюємо удвох. На родину ти не заробляєш. А я хочу дитину.
Кладе останні речі у валізу і уходить. Чет щось намагається сказати, але не знає, що саме говорити.
Тим часом за стінкою чоловік отримав оргазм, хрипить і стогне, як важко поранений. Потім зітхає. Сусіди виходять з кабінки. Чет з полегшенням чує цокіт підборів. То там була жінка. Хоч Чет недовго в столиці, але ще жодного разу він не бачив геїв у жіночих туфлях на гострих дзвінких підборах. Чет намагається уявити, що там за жінка, віддає їй шану, бо, здається, вона справжня майстриня своєї справи. Не поспішала, помірно доводила до шалу, а потім контрольний вистріл і чоловік так хекав, здавалося, що в нього серцевий напад. Майстриня. Чет вигадує, що то була за дівка, так замріявся, що не почув, як вона підійшла до дверцят. Постукала. Чета аж підкинуло від того стуку. Перелякано дивиться на двері кабінки.
- Хто там? – дебільне питання, якщо ти сидиш в туалеті. Логічніше просто відповісти, що зайнято.
- Про таке в туалеті не питають. – каже якась жінка. - В тебе ще залишилося?
В неї янгольський голос та Чет не розуміє про що вона питає. Думає, що просто треба звільнити кабінку. Логічне мисленні ніколи не було сильною рисою Чета, а тут ще і покурив трави. То не зміг дотумкати, що коли жінка стукає в двері кабінки чоловічого туалету, то навряд чи для того, щоб поцікавитися, коли вона звільниться.
- Я скоро! Зараз!
- Тю! Сиди. Я питаю про травку. Твоя так смачно пахне.
- Травку? Як травку? – Чет лякається, бо минулого місяця їх шеф нагнав двох хлопців, які курили травку. Шеф сказав, що не хоче мати справу з наркоманами. Ну, як так, то йому б треба була вигнати чи не дві третини персоналу. Бо курили травку більшість. Але звільняли тільки тих, хто попався. Такі правила. До речі, шеф хотів вигнати і підорів, але вони пригрозили, що напишуть скаргу у Францію, в головний офіс компанії, чиїми машинами торгувала їх фірма. І буде скандал. То шеф залишив підорів. А ось за наркоманів ніхто не вступиться. Хоч травка, це ж не наркотик, це ж не по вені ганяти.
Жінка сміється.
- Ну тебе добре вставило. Може двері відкриєш?
Чет робить, як вона чи то просить, чи то наказує. Бачить перед собою Міру в короткій чорній сукні з відкритими плечима. Худенька, довгонога білявка в маленькій чорній сукні. Вона така гарна, що Чета як перемикає.
- Хлопчику, та тебе добре вставило. То можна мені пригоститися?
Він приходить до тями, всміхається.
- Звісно, ось.
Вона глибоко затягується. Повертає йому недопалок.
- Можеш допалити. – каже Чет і дивиться на неї, як дикун на богиню.
- Не бійся, я полоскала рота. – посміхається Міра. Чет соромиться. Він зовсім не вередував допалити після неї, просто для неї йому нічого не шкода. Він хочу все це сказати їй, він розуміє, що повинен це сказати їй, але не може вичавити з себе ані слова, просто дивиться на неї і посміхається. Її теж ця ситуація смішить.
- Ти той, штани натягни, а то ще зайде хтось.
Тільки тоді Чет розуміє, що стоїть зі спущеними штанами. Він спустив їх, ще коли сідав на унітаз, щоб було видно, наче він дійсно в туалеті сидить, а не просто зачинився в кабінці. Хтось зайде в туалет, дверці сантиметрів на тридцять над підлогою, якщо хтось сидить з одягненими штанами, то це ж підозріло. Чет не хотів, щоб хтось здогадався, що він курить травку. То маскувався. Аж ось на тобі.
- Зараз!
Він похапцем одягає штани, йому соромно, що він оце такий йолоп, та ще у неї на очах.
- Можеш дати мені свій телефон? – зненацька каже вона. Чет здивовано дивиться на неї. Бо ж зазвичай телефон прохають чоловіки. А дівчата телефони дають. Чи не дають. Чи дають, але не робочі. З ним було так кілька разів, коли в клубах знайомився з класними дівками, разом бухали, було весело, він платив по рахунку, а потім вони зникали, залишивши номер. По якому ніхто і ніколи не брав слухавку. – То даси телефон? – питає Міра, якій смішно дивитися на Чета, у своїй розгубленості схожого на артиста з якоїсь французької комедії про бовдурів.
- Телефон? Навіщо? – каже Чет, хоча хоче сказати: «Ти красива, як богиня! Я хочу поцілувати тебе! Ти найкраще, що трапилося зі мною цього року!». Але він говорить зовсім інше, ті дурні питання.
- В тебе добра трава. Якось може зайду в гості. – каже Міра. – Ти не проти?
- Ні. – Чет киває головою і дивиться на неї, як кролик на удава. Лазить по кишенях, нарешті знаходить свою візитну картку.
- Ось. Тут телефон. – каже він і тут же розуміє, як це тупо. Бо ж зрозуміло, що на візитці буде телефон. Хіба бувають візитки без телефонів? Хоча бувають. У дуже крутих менів, де тільки прізвище і все. Бувають. Чет сполохано все це думає і дивиться на Міру.
- О, торгуєш машинами. – посміхається вона. - Серйозний хлопець. Може щось порадиш? Коли зустрінемося. Я подзвоню.
І вона пішла. Можливо вона невміла ходити інакше, можливо йшла саме для нього, але Чет збудився, дивлячись на неї, збудився до того, що в нього встав. А він помітив це вже на виході з туалету. Довелося повертатися. Довго вмивався, хлопав себе по щоках, аж поки трохи заспокоївся. Ще поправив член рукою і повернувся за святковий стіл. Почав сміятися. Після трави жарти шефа та його друзів не здавалися такими вже огидними. Як і тости.
- Так вип’ємо за те, щоб ми і далі були одною дружньою і ефективною командою! – каже шеф, якого вже добряче розвезло.
- Однією родиною! – додає несподівано навіть для себе Чет.
- Правильно, Загорулько! Однією родиною! – всі підводяться і п’ють стоячи, до дна. Бо за компанію тільки так.
Інші відвідувачі ресторану дивляться на них трохи з подивом. Чет дивиться по сусіднім столикам, хоче побачити Міру. З ким вона. Але її не видно. Зробила справу і пішла. Чет згадує її і йому робиться добре. Після трави він завжди відчуває спокій і радість, а тут ще вона. Така красива. Чет думає, що у нього ще не було такої жінки. Тобто її в нього і немає, але під травою то деталі, то неважливо.
- А зараз танці!
Починається дискотека сімдесятих, бо шеф любить загадати молодість, зриває піджак і починає витанцьовувати рок-н-рол. Чет теж танцює, щоб не подумали, що цурається колективу, додає горілки і відчуває, як сили покидають його. То покидає заклад і поспішає додому. Там вкладається спати, видудливши літр води.
Зранку, коли прокидається, то перше, що робить, дивиться на телефон. Хоча хто б там це йому дзвонив? Вночі! Йому і так мало дзвонили, хіба що батьки, з провінції. Та іноді друзі звідти ж, яким треба було десь переночувати в Києві. Більше майже ніхто. Друзів тут не було, знайомі лише по роботі, з ними і так бачилися. То дзвонити нікому, але от тільки прокинувся, подивився, чи немає пропущених дзвінків. Немає.
Пішов на кухню, поставив чайник, умився, помилувався трохи припухлою мармизою, заліз в холодильник за яйцями (після п’янки краще добре поїсти, щоб послабити похмілля), розбив їх на сковороду. І побіг знову дивитися телефон. Поїв, почистив зуби, поголився, одягся, на виході знову дивиться телефон. В машині, поки їде на роботу – двічі. На фірмі, коли показує можливим клієнтам машини, тримає телефон у внутрішній кишені піджаку. Дивиться ледь не кожні п’ять хвилин. Але ані дзвінка, ані повідомлення.
Виходить на двір покурити. Тютюн у фірмі дозволений тільки на вулиці з тих пір, як шеф кинув палити і влаштував у колишній курилці спортзал для керівництва. Пронизливий вітер, Чет затягується глибше, що скоріше закінчити. Поруч стоїть колега.
- Всю ніч ригав! Я ж вчора літру висадив! А потім ще пивом полірував! – це він хвалиться. Крекче і потирає руки. - А ти бачив, які тьолки за сусіднім столом були? Бачив?
- Що? – Чет не дуже уважний до слів колеги, він більше думає про телефон.
- Тьолок бачив?
- Яких тьолок?
- Ну, вчора! В ресторані, вони у кутку сиділи за столиком. Дві тьолки і два мена з ними.
- Не пам'ятаю.
- Ну ти зовсім! Там такі феміни! Ти що! Одна така з зачіскою каре, висока, з фігурою, як у манекенниці! Супер! Інша поменше, тобто теж висока, худа, як шкапа, ноги довгі, плечі стирчать і білявка. Кучери такі дрібненькі по всій голові. Такі сучки, що пальчики оближеш!
- Ну може. – Чет робить останню затяжку і готується викинути недопалок.
- Та не може, а точно! Елітні сучки! Одна потім пішла з папіком в парашу!
Чет вже уходив, але тут зупиняється. Повертається.
- В парашу?
- В парашу! На мінет!
- Думаєш?
- А що їй ще у чоловічій параші робити? Що? Казки читати?
- Ну, не знаю.
- Я знаю! Це ж елітні шльондри!
- А ти звідки знаєш?
- Їх наш керівник охорони впізнав. Потім, коли виходили покурити, то розповів, що коли ото інвестори французькі приїздили влітку, так їм замовляли дівчат. Одна з них точно була. Знаєш по скільки беруть?
- Ні.
- П’ятсот баксів за ніч! Уявляєш? – колега смачно спльовує. – Півтисячі баксів! Ну хіба не сучки! Тут їбешся, як вол, а і за два тижні такого не заробиш! А вони за ніч!
Чет посміхається. Бо не слухає колегу, а згадує її. Йо! Він же забув навіть спросити, як її звуть! От же телепень! Але яка вона! Хіба п’ятсот баксів, то багато за неї? Ні, вона того варта. У своїй маленькій чорній сукні.
- Чого ти посміхаєшся?
- Та просто.
- А. Ну уяви, п’ятсот баксів! Тут за місяць ледь тисячу заробиш, а там за ніч пловину! Де справедливість? – зітхає колега.
Чету чомусь приємно думати, що от він тисячу баксів заробляє не ледь. Принаймні останні вісім місяців виходить за цю суму. У нього є невеличкий оклад і відсоток від продажів. Чет викликає довіру у жінок років за сорок, це його цільова авдиторія. В нього трохи провінційне обличчя, водночас він акуратний, слідкує за собою і вміє говорити просто. Ото тітки за сорок на нього і клюють. А серед покупців французьких машин таких тіток багато, то Чет непогано живе.
Повертається в середину, зустрічає чергову клієнтку. Показує їй малолітражку, як раз для переміщень по великому місту. Говорить добре завчені тексти, показує, що нехай машина і виглядає малою, але яка он містка, він, людина досить крупна, вміщається дуже зручно. Чет сидить в машині, коли йому здається, що телефон вібрує. Чет згадує її. Солодкі передчуття, що це вона. Вона, хто ж ще! Чет неквапливо вилазить з машини, опускає руку в кишеню. Раніше він ніколи б не перервав розмову з клієнтом заради телефону. Тим більше таку розмову, коли жінка буде купувати. Вона вже все вирішила і зараз тільки хоче щоб її переконали. Ще хвилин десять і тоді можна передзвонити. Але він бере телефон тут і зараз. Відчуває, що телефон зовсім не вібрує. Дивиться на монітор. Ніяких дзвінків чи повідомлень. Обличчя робиться сумним. На автоматі щось продовжує затирати клієнтці. Цього вистачає, щоб вона пішла таки оформлювати покупку. Можна вважати, що сьогоднішній день Чет відробив.
Іде в туалет. Кажуть, що там встановлені камери спостереження. Щоб робітники не курили траву, не займалися онанізмом чи просто не просиджували дарма робочий час. То Чет швиденько ходить до вітру, вмиває руки, поправляє зачіску, бо ж повинен виглядати бездоганно, для жінок за сорок це важливо. Повертається в зал. Сідає. Робота в автосалоні чимось схожа на рибалку. Треба вміти чекати. І Чет добре це вмів, міг відключатися, ні про що не думати, сидіти годинами, аж поки не з'являться клієнти, або не наступить вечір.
Та тільки не зараз. Зараз він не вмів чекати, все лазив у кишеню, перевіряв телефон. Перевіряв на роботі, перевіряв, коли їхав додому, коли увечері лежав і дивився телевізор. І наступного ранку теж перевіряв. Але вона не дзвонила.
Він чекав її дзвінку більше тижня. Вимотався увесь, заморився, а потім вирішив все забути. Нічого не чекати. Взагалі нічого! Що за дурниці він узяв у голову? Якась проститутка, нехай і елітна, але проститутка! Мінет в туалеті, покурила, узяла телефон, обіцяла подзвонити. А він уші розвісив! Дурень! Та вона викинула його візитку, як тільки вийшла з ресторану! І його забула тоді ж! Хто він для неї? Якийсь невдаха, продавець машин! Причому не якихось там "Лексусів" чи "Порше"! Шістка! Ці ж дівчата оцінюють все у грошах! Вони звикли мати справу зі всілякими банкірами, чиновниками, нардепами у яких купа грошей і з якими чесному пацану не зрівнятися. Ну і хай їй грець! Він повинен її забути!
- Чете, забути! Викинути з голови! – Чет дивиться на себе у дзеркало і переконує сам себе. Киває головою, що згоден.
У нього був характер. Вирішив забути, то забути. Чет перестав звертати увагу на телефон, просто не помічав його. Клав на роботі у стіл і дивився тільки увечері. Жодних незнайомих номерів та і знайомих мало. Ну і хай, він вже нічого не чекає.
Увечері Чет повертається додому. Заїздить в супермаркет, скуповується там. Бере дві пляшки мадери, це його улюблений напій, морожені котлети, локшину, консервовані помідори, хліб, сир, банку розчинної кави, пакет яблук, мінералку. Вже біля каси бере пачку запобіжників. Невідомо навіщо, в нього жодних планів щодо їх застосування. А, це ж йому подобається ця касирка з сергою у носі. Не те щоб дуже вже красива, але молода, з веселими очима, за словом в кишеню не лізе. Це він перед нею викаблучується.
- Привіт. – каже їй і додає в голос трохи баску, що, на його переконання, звучить дуже сексуально.
- Привіт. О, "Мадера", хороший напій. – каже касирка.
- Хороший смак. – сміється Чет, натякаючи чи на свій, чи на її.
- О, і для ночі кохання все є. – вона сміється, коли пробиває запобіжники.
Тут би йому сказати: "З тобою" та спитати, коли закінчується її зміна. Але тільки посміхається, складає все у великий фірмовий пакет. Йде до виходу і відчуває легке невдоволення. Ну чого ж він? Могло б все вийти. Дівка явно не проти. Ну так, касирка, якась провінціалка без освіти, але хіба у ліжку так вже важливо, чи є диплом у людини, чи ні? Головне, щоб все що треба було. Тобто він дійсно не дуже любить блуд. Щоб чисто потрахатися. Краще мати якісь серйозні стосунки з жінкою, а не просто перепіхон. Ну, так він думає, так він вихований. Але де ті серйозні стосунки? А організм вимагає свого. Він же молодий, здоровий чоловік, який вже давненько не мав сексу. Чи поїхати до тих дівок? Їде додому, набирає номер.
- Ало, привіт. Мені ваш номер Сергій дав. Як щодо вечора. Зайнято до опівночі? О першій? Ні, дякую, іншим разом.
Вимикає телефон. Та ні, пертися вночі на інший кінець міста заради години платного сексу. І завтра не виспиться, а у нього на роботі багато залежить від того, як виглядає обличчя. Ні.
Ставить машину на стоянку. Від неї до будинку, де знімає квартиру, метрів триста. І добре що так, пройдеться, хоч трохи розгонить кров. Вдома ставить жаритися котлети і варитися локшину. Лізе в мережу, ставить на скачування два фільми. Один – поруху, а інший – комедію. Посміятися. Відкорковує мадеру. Смакота. Улюблений напій Распутіна! Не дурень був покійний старець.
Уходить на кухню вечеряти. Не дозволяє собі їсти в кімнаті. Хоча це зручно, там сидіти з комп’ютером, нишпорити в «Однокласниках» і їсти. Але повинен бути в хаті порядок. Їсть, випиває ще, закусує яблуком. Потім миє посуд, ще трохи сидить в «Однокласниках», коли дивиться, що один з фільмів скачався. Комедія. І відразу вона стає нецікавою, бо вже є, а порнуха тільки качається. Те, що є, завжди менш цікаве, аніж те, що може бути. Шнуров співає, що «немає сексу краще ранішнього», але Чет якось подумав, що «немає краще сексу чим той, про який ти мрієш». І сам не зрозуміє до кінця, як це, але любить ось такі думки, які і не осягнути відразу. Дивиться комедію. Бо вирішив дивитися той фільм, який скачається першим.
Чет сідає у зручне крісло, тримає в руках стакан з мадерою, попиває і дивиться. Мадера такий чудовий напій, що ось навіть цю погану комедію покращує. Чет дивиться, добиває пляшку, починає дрімати. Такі підводиться, йде у ванну, чистить зуби. Ще б можна було подивитися порно, як раз скачалося, але якось ліньки. Чет вимикає комп’ютер і лягає спати. Щось спросоння ще думає про ту касирку, що чому б і ні. Засинає.
Йому сниться, що дзвонить телефон. Цікаво, що дзвонить його мелодією. Потім здогадка, що дійсно дзвонить. Чет підхоплюється. Останні дні він залишав телефон у прихожій. Він же вийшов з-під влади мобільника, то і кидав десь подалі, щоб постійно не перевіряти. Поплентався туди, подивився на незнайомий номер.
- Алло. – зі сну завжди говорив хрипко.
- Привіт, Четвере. Що за ім'я таке?
- Хто це? – він спросоння і розумів тугувато.
- Не пізнаєш? – і тут він тільки розуміє, чий це голос. Він чув його лише раз, тоді, у туалеті, але запам'ятав мабуть що на все життя.
- Пізнаю. Це ти? – не дуже розумне запитання.
- Я. Травка є?
- Хто?
- Косячок буде чим забити?
- А, це! Так, буде!
- То я приїду в гості. Де ти живеш?
Він диктує адресу.
- Добре, чекай, скоро буду.
Чет дивиться на телефон. Потроху приходить до тями. І перше, що відчуває, то злість. Та хто ця сука така, щоб так поводиться? Зникнути бозна наскільки, потім подзвонити серед ночі і кинути оте панське "Чекай"! Нехай вона і отримує півтисячу баксів з ніч, але вона усього лише шльондра! А він - нормальний хлопець, чесний пацан! Чого вона отак їм верховодить? А якби він був не сам? Чого це вона так впевнена, що він сам та тільки її і чекає? Якого біса? Що вона про себе думає? Принцеса срана! Смокче там собі по парашах і думає, що королева світу! Та пішла ти! Що, вона думає, що він такий лузер, що спить сам? Що бабу не може зняти? Сучко!
Чет бігає по темній квартирі і лає її. Але чим більше лає, чим більше прикрі слова говорить, тим менше сам у них вірить. Потім дивиться на годинник. Половина на четверту. Оце так цирк! Завтра на роботу, точніше сьогодні на роботу, він же так любив виспатися, а зараз приїде ця блядь, приймай її! Навіщо йому таке потрібно? Та пішла вона! Чет розпалює себе, а потім зупиняється. Можна ж просто подзвонити і сказати їй, щоб не їхала. Для цього треба всього кілька рухів пальцями і все. Але він не робить їх. Лається, ображає її, струшує повітря кулаками, але не робить. Чому? Чет не знав, що собі відповісти на це питання. Може тому, що він вже забув, коли говорив хоч з кимось. Просто говорив, не по роботі, а те що зветься спілкуванням. А може тому, що він хотів ще раз побачити її. Просто побачити. Ні, він же не був таким дурнем, щоб на щось сподіватися. Що от вона побачила його тоді в туалеті і закохалася, не може забути, оце їде, щоб впасти в обійми. Ні! Він же не ідіот! Але йому так хотілося її побачити. Почути її голос. Відчути її поруч.
І ось він проклинав її, а то біжить у ванну, вмивається, поправляє волосся, пшикає парфумами, стриже волосики на носі. В нього якась дивна особливість, що на носі, десь посередині, росте волосся. Він його дуже соромиться, бо думає, що то ознака його вже немалого віку. А він же хоче виглядати молодо. В цьому клятому місті треба виглядати молодо. Якщо вже не можеш виглядати багато, то хоч би молодо, інакше всі сприйматимуть тебе, як невдаху.
Чет одягається, швиденько прибирає все в кімнаті, застилає постіль. Потім міняє білизну. Сміється сам з себе, ось в чому він впевнений, так в тому, що вона їде не для того, щоб опинитися в ліжку, але все ж. Так, в квартирі порядок. Чет бере пакет з травою. Купував її у одного хлопця, який жив поруч, за чотири будинки. В нього завжди була якісна трава, не якісь там лопухи. До того ж надійна точка, можна було не боятися, що подстава якась.
У двері подзвонили. Чет як раз думав оце про подставу і його аж сіпнуло з переляку. Проста думка – а якщо це міліція? Менти завжди міцно тримали проституток, примушували доносити. Ось та сучка знайшла лошка і здала його ментам, яким потрібна звітність. Чи просто гроші, бо ж з нього можна потрусити грошей, за те, що вони не заведуть справу за зберігання. У нього тут грамів двісті трави. На справу, здається, вистачить. Чет здався собі справжнісіньким ідіотом. Аж вдарив себе по лобу. Ось вже ідіот! Ось так попасти в халепу! Дурень! Побіг в туалет, щоб змити траву в унітаз. У двері ще раз подзвонили. Якось боязко. Міліція так не дзвонить. Точніше міліція дзвонить як їй треба, але Чету дуже хотілося думати, що за дверима лише та дівчина і більше нікого.
Він зупинився, важко дихав. Оце так пригоди серед ночі. Потім подумав, що міліція навряд чи буде влаштовувати засідки так рано. До того ж початок місяця. Ладно б кінець, коли треба покращувати показники, але зараз початок! І взагалі, що це він навигадував! Менти тримають різних сучок на Об'їздній чи по банях. А ця дівка, вона ж елітна! У них міцний дах! Вона не буде стукати, щоб закласти якогось невдаху!
Чет стоїть і вагається, потім розуміє, що третього дзвінка щось довго немає. А як вона пішла? Йому стає прикро, дуже прикро, він кидається до дверей, похапцем намагається відкрити, він не хоче її втратити, нарешті клацає замок, відкриває двері.... Бачить її. Вона була сама, всміхалася йому своєю гостренькою посмішкою. Вона справді була гарненька, особливо це біляве волосся, ці очі і тонкі губи. Цибата, худенька, у довгому чорному пальто, яке підкреслювало її зріст і тендітність.
- Привіт. – Чета ледь трясти не починає від її голосу. Він як паралізований нею, стоїть і дивиться.
- Можна зайти? – їй смішно з його ступору.
- А, звісно! Заходь! Будь ласка!
Вона заходить. Коли проходить поруч, Чет відчуває запах. Приємні парфуми і тютюн. Мабуть, дорогий, не та гидота по чотири гривні за пачку, яку він палить.
- Давай пальто. – допомагає їй роздягтися. Бачить, що вона знову у чорній сукні. Щоправда з закритими плечима і довшій. А ще на ній золотий пояс. Господи, як в неї талія! Здається, що можна долонями обхопити!
- Проходь. – запрошує в кімнату.
- Та не, краще на кухні. Погано, коли в кімнаті палять.
- А, ну так! – як же він не подумав. Вона ж приїхала покурити косячок.
Чет проводить її на кухню, виставляє стілець без спинки.
- Ось, сюди.
- Слухай, а в тебе немає якоїсь подушки, щоб покласти біля батареї. Я б там сіла, а то якось замерзла.
- Зараз!
Він приносить з кімнати каремат і складений спальник. Це йому подарували колеги на честь тридцятиріччя. Щоб ходив у походи. Спальник ще жодного разу не розкладав. І в походи далі Гідропарку не ходив.
- Сідай.
Вона сідає, притискається до батареї спиною. Яка ж вона красива!
- Сідай і ти сюди. Так зручніше.
Він всідається поруч. Забиває косяк, дивиться на її колінка у панчохах. Йому хочеться припасти до них губами, цілувати, пестити. Так збудився, що аж руки тремтять, трава просипається.
- Та не хвилюйся ти так. – вона посміхається, бере косяк у нього, лиже язиком, склеює, підпалює, робить першу затяжку. – Клас. – передає йому.
Чет затягується сам. Хороша трава. Кілька секунд очікування і йому стає добре. Відчуває поруч її. І йому чогось хочеться плакати. Господи, останній раз він плакав на фільмі "Інсайдер" з Раселом Кроу і Аль Пачино. Фільм так собі, але він чомусь розплакався, як дитина. Добре хоч сам дивився. А то ще оце при ній розплачеться. Ні, при ній не можна.
Вони сидять мовчки і курять. Не поспішають з затяжками. Спочатку Чет намагається щось вигадати, про щоб поговорити, бо якось неправильно сидіти мовчки. Але нічого не може придумати.
- Скажи щось. – говорить Чет те, що думає і сам дивується, навіщо те говорить.
- Що?
- Щось. – відступати вже пізно. – В тебе красивий голос. Хочу його чути. Хоч щось скажи.
Вона сміється.
- Можна і так. Сміх теж красивий. – каже Чет. Він відчуває, що напруга спала. Що йому не страшно сидіти з нею. Навпаки, легко.
- Ти смішний. – каже вона.
- Це комплімент? Чи вирок?
- Скоріше комплімент.
- Добре. Люблю компліменти.
- Їх всі люблять. На, остання хапка. – каже Міра і передає йому цигарку.
- Молодець, по-братські. – каже Чет, бо йому дійсно приємно, що вона не захом'ячила залишок, а поділилася.
- Я – така.
Сидять мовчки. Їм добре. Тепло від батареї гріє спину, у кухні напівтемрява, тихо.
- Може мадери? В мене є пляшка.
- Ні, дякую. Не люблю мішати кайфи.
- А я можу. – каже Чет. - Але не зараз. – поправляється він, бо думає, що пити самому мадеру не правильно. До того ж зранку на роботу.
- Розкажи щось цікаве. – каже вона.
- Цікаве? Що саме?
- Ну, щось.
Чет замислюється. Щось цікаве. Легко сказати. Згадує історії з життя, але що цікавого у житті продавця автомобілів? Не, ну трапляються, звісно, історії.
- Уяви, раз їду з колегами. Ми випили після роботи, то їдемо в метро, бо ж знаєш які зараз штрафи. Ага, їдемо, п'яненькі такі. А я у одного хлопця з роботи виграв спор на Грушевського.
- На кого?
- На п'ятдесят гривень. Купюра, на ній портрет Грушевського. Хлопець гроші віддав, але його жаба давить. І ось ми їдемо, вагон забитий, куча рук тримається за поручень. Він бачить мою руку і бачить на ній нові годинники.
- Нічого собі! – каже. – У Чета нові годинники! А ми про них не знали! На обмив їх! – і починає знімати з моєї руки годинники. Але справа в тому, що у мене на руці, як не було годинників, так і немає. А та рука з годинником, вона просто схожа на мою, бо така сама куртка.
- Не розумію. – сміється Міра.
- Ну, мій колега переплутав мою руку з рукою пацана, який стояв поруч. Кажу ж, година пік, вагон переповнений, куча рук, а ми ще і п'яні. Так ось колега починає знімати годинник зовсім з лівого пацана, той хлопець, він музику слухав і наших базарів не чув, бачить, як у нього нахабно знімають годинник з руки і б'є колегу прямо в обличчя. Ну і починається бійка в умовах переповненого вагону. Я все це бачу, я розумію в чому справа, але нічого сказати не можу, бо мені смішно, я регочу, як навіжений. На зупинці ми всі вискакуємо, бійка продовжується, бо пацани вступилися за колегу, вони думали, що той хлопець просто так вдарив його в обличчя. Я щось намагався їм пояснити, коли прибігли менти. Я встиг відійти, а їх всіх забрали. Штрафи виписали, сповістили на роботу. Тепер вони мене не люблять, не здороваються, навіть. Хоча причому тут я, що їх забрали? Не я ж їх здав ментам!
Вона сміється. Не заради ввічливості, а їй дійсно смішно. І це надихає Чета. Він починає балакати далі. Виявляється, що в нього ж куча смішних історій!
- Нас послали на семінар в Одесу. Мене, як кращого продавця і ще хлопця одного з відділу реклами. Там два дні семінару, а два дні – відпочиваєш. Ну, як премія. На семінарі познайомилися ми з двома дівчатами. Вони були з Луганського філіалу. Одна така чорненька, висока, вища, за тебе і в плечах така побільша. А інша - руда бестія. Ну якось так вийшло, що я з рудою, рекламщик з чорною потоваришували. Те та се, я у нас в номері, він у дівчат, нормально так відпочили, випили ще на вокзалі вина і роз'їхалися. Я вже і думати забув, коли приходить рекламщик з кам'яним обличчям і каже, що все, капець. З жінкою розлучається. А він одружений був. Жили не дуже добре, лаялися часто. А то стоїть, ледь не плаче. Я питаю, чого він так переймається розлученням. Не самий же щасливий шлюб у світі і хай йому грець. А він каже, що розлучається і одружується. Оце так діла, кажу. Питаю, хто щаслива обраниця. Він каже, чи пам'ятаю я чорняву, в Одесі, на семінарі.
- Ну, ти тоді з рудою джазу давав, а я з чорнявою.
- А, пам'ятаю. І що?
- На чорнявій і одружуюся.
- Як?
- А ось так! – і показує мені шию. Дивлюся, а там шрам.
- Що це таке, не розумію?
- Вона того, не наша.
- Тобто?
- По національності.
- Жидівка, чи що?
- Гірше.
- А хто?
- З Кавказу. Якийсь народ, я його і вимовити не можу.
- І що?
- А то! Завагітніла вона. Її брати мене знайшли. Якісь зовсім дикуни, з ножаками ходять! До горла мені приставили і кажуть, щоб одружувався, коли вже дівчину зіпсував.
- А ти?
- Ну, я давай казати, що лікарі ж є, що в чому проблема? А вони мені ледь горлянку не перерізали. Бачиш же, шрам. Дикуни!
- Бачу.
- Тепер одружуюся.
- Нічого собі!
- Ага, з'їздили, відпочили в Одесу, хай їй грець!
- А ти що, не той, не запобігав?
- Та спочатку то з гумою, а потім вже п'яний був, не пам'ятаю. Я сам думав, що може подстава, може не моя дитина, але перевіряти боюся. Заріжуть, гади чорні.
І такий він сумний, похнюплений. Одружився. – каже Чет і Міра сміється, аж заливається.
- А то ще був випадок. У нас більше половини акцій фірми французам належить. А остача нашому шефу. Ну і французи час від часу приїздять. По офіційній версії, щоб перевірити діяльності, а насправді, щоб відтягнутися по повній. – каже Чет і тут згадує, що йому розповідав колега. Замовкає.
- І що? – питає Міра. - Ну, розповідай. – вона хоче ще послухати його історії.
- Ну і там спочатку офіційна частина. – продовжує Чет, який придумав, що буде казати. - Звіти, зустріч з колективом і так далі, а потім відрив. Ну і захотіли французи поспілкуватися з керівниками філіалів в областях. Їх у нас дванадцять, приїхали такі дяді поважні, у дорогих костюмах, все як треба. Я там був, як один з трьох кращих продавців київського офісу. Справа в готелі була, у конференц-залі. Зібралися ми на півгодини раніше, чекаємо. Коли кажуть, що по прильоті пани французи так вчора набралися, що сьогодні запізняться на захід. Ну, добре. Я вийшов покурити, зі мною ще мужик один, керівник Вінницького філіалу. Він перший раз на такій зустрічі був, хвилювався, капець прямо. Потіє, руки тремтять, цигарку запалити не може. Ну, я йому підкурив, стоїмо, балакаємо в курилці. Я заспокоюю його, що боятися нічого, це так, формальність, якщо показники нормальні, то все і буде нормально. Дядько той послухав мене і булки розслабив. У буквальному розумінні. Ми вже докурювали по другій, коли наче булькнуло щось. Ну, я б то і уваги не звернув, коли бачу, а у чувака очі на лоба лізуть.
- Що таке?
- Все, хана мені. – каже.
- Що за хана? Ти чого?
- Усрався.
- Усрався? – Міра сміється.
- Я його те саме запитав. І він каже, що дійсно, того. Ну і запах пішов. Такий, неприємний. Той чувак побілів, каже, що застрелиться, бо ж звільнять його, така ганьба. Мені його жаль стало, ну оце так фігня трапилася, а нормальний мужик, тільки перехвилювався. Кажу, щоб не панікував, зробимо все. Він дивиться на мене.
- Допоможеш? Тисячу баксів дам!
- Тисячу? – Міра киває головою, мовляв нормальна ціна. Чет посміхається. Насправді дідько пообіцяв п'ятсот, а заплатив триста, але то вже нікому нецікаві деталі.
- Тисячу! Я йому кажу, щоб йшов за мною. В туалет. А там від курилки треба по коридору. Він каже, що важко ж іти, бо труси повні. Але іти треба. Головне швидко. Пройшли ми. Запах, звісно і дещо зі штанів вивалилося, але то вже така справа... Зайшли в туалет, я йому кажу, щоб знімав штани. Він зняв.
- Труси з добром топи і підмивайся, я штанами займуся.
Ті штани в умивальник, милом намацюлив і почав прати. Не дуже приємна робота, але вже ж пообіцяв людині допомогти. Чую, як він в кабінці совається. Коли заходить хтось в туалет. Я штани залишив і наче просто руки мию. Людина зайшла в кабінку, я далі за штани. Викрутив і до сушарки їх. Хвилин за десять і висушив. Як хтось заходить, так штани ховаю. Дякувати богу, що наші всі в залі були, чекали французів. Ну, більш-менш просушив я штани, питаю у мужика, чи готовий він. Каже, що готовий. Я до нього іду. І уяви, тільки я відкриваю двері до кабінки, як в туалет заходить робітник готелю. І бачить картину. Один чоловік, років біля п'ятдесяти, без трусів, але в шкарпетках і при краватці, стоїть в кабінці, а біля нього я, тримаю його штани. Дивимося один на одного. Німа сцена. Готельний товариш розуміє щось своє і виходить. Вінницький одягається. Поспішаємо в зал. Він ще виливає на себе одеколону. Ну так, нічого, забив запах. Тільки приходимо, а тут і французи тут, як тут. Швиденько офіційну частину пройшли і фуршет. Підходить до столу офіціант, дивлюся, а це той самий хлопець, який нас в параші застав. Як побачив мене, аж зблід увесь і тікати подалі. Так, мабуть, і досі думає, що я – гей.
- Ну у тебе в туалетах одні пригоди. – сміється Міра.
- Та не кажи.
- Ладно, буди збиратися. Треба виспатися. Я не можу заснути вночі, мабуть через нерви. То мені треба вбити десь час, поки світати не почне. Якщо ти не проти, іноді я буду до тебе заходити. Окі?
- Добре. – каже Чет. Допомагає їй підвестися, подає пальто, проводжає до дверей. На прощання дівчина цілує його у лоба. Чет закриває двері і стоїть, втягує носом повітря, відчуває її запах, крутить головою. Повертається на кухню, сідає за стіл, кладе голову на долоні, щось думає, аж поки в кімнаті не починає дзеленчати будильник. Пора йти на роботу.
Чет починає звичайний ранок, але посеред всіх справ зненацька сідає під батарею і сидить. Йому здається, що її тепло ще залишилося.
- І як же її звати? Так і не спросив! – Чет стукає себе по лобі. Ну що ж за йолоп! Згадує її, посміхається, сидить довго, аж поки розуміє, що запізнюється. Біжить з дому, навіть чаю не попивши, навіть зуби не почистивши, чого ніколи собі не дозволяв. Жує жуйку, мчить на роботу, порушує правила, зупиняють даїшники, довгі торги, сто п'ятдесят гривень до побачення. Нарешті приїздить на роботу, таки запізнився, шеф читає нотацію. Оце так ранок! Але він посміхається.
- Що з тобою, Чете? – питає дівчина. Теж торговий агент, вона виступає по чоловікам. Красива, чоловікам подобається, але на продажі це чомусь не дуже впливає. Купувати машини бажають у чоловіків. Дівчина нарікає, що це - чоловічій шовінізм і ознака дикості країни. Чет з нею не сперечається. Кажуть, що вона коханка когось з керівництва. Навіщо з такою сперечатися?
- Що трапилося? – перепитує вона.
- А що? – дивується Чет.
- У тебе така радісна пика, наче ти лотерею виграв.
Чет посміхається. Лотерею? Ну, може і лотерею. Точно лотерею. Супер-приз. Джек-пот. Згадує її і на серці стає пронизливо солодко. Наче в дитинстві, коли ліз під ялинку дивитися подарунки і знаходив їх.
- Та що з тобою? Ти чи обкурений? – питає дівчина.
- Борони боже. – Чет аж головою крутить. - Просто наснилося приємне.
- Круто. Хотіла б і я, щоб таке мені снилося.
- Ага, непогано. – посміхається він. В автосалон заходить жінка років п'ятдесяти, у дорогій шубі. Його клієнтка. Чет орлом ширяє до неї, заговорює і ось вже вони біля машини. У Чета горять очі, він з таким натхненням розповідає про переваги саме цієї тачки, що у жінки немає ані сил, ані бажання протистояти його словам. Якихось п'ять хвилин і ось вона уже оформлює договір. Далі ще одна і ще одна. Три! Чет виходить покурити. Підходять колеги.
- Ну ти просто ас сьогодні!
- Урок майстерності!
Його плескають по плечах. Тобто всі і так знають, що він добре продає, але ж сьогодні перевершив сам себе. Колеги балакають, коли до них виходить якась дівчина. Вона новенька, кілька днів, як з'явилася в офісі. Чет її не помічав і зараз не помічає, не помічає, навіть, як колеги відразу міняють тему розмову на спорт і погоду. Дівчина стоїть, захоплено дивиться на Чета, потім заходить в офіс, бо ж на вулиці холодно.
- Бачив? – питають Чета.
- Кого?
- Ну, тьолка тільки-но виходила.
- Ні. – Чет чесно каже. В нього перед очима тільки Міра. Обов'язково треба спросити, як її звуть. Щоб називати в думках по імені. Чету здається, що тоді вони стануть ближче. Вона стане ближче.
- Така невеличка, з довгим волоссям. Тримай при ній язик на замку.
- А що таке? – питає Чет не тому, що йому дійсно цікаво, а з ввічливості. Щоб підтримати бесіду.
- Вона родичка шефа.
- Чергова?
- Чергова.
Їх шеф має купу родичів з провінції, час від часу витаскує когось з них до столиці. Не через добре серце, просто йому подобається почувати себе впливовим і трохи богом, який творить долі інших.
Кидають недопалки і заходять. Якщо шеф помітить, що вони задовго стоять на вулиці, то може оштрафувати, у нього з цим легко. Чет йде в кімнату відпочинку, випити кави. Набирає води в кулері.
- Привіт.
- Привіт. - Чет, навіть, не відразу розуміє, що то та сама дівчина, про яку йому говорили. Трохи нижче середнього зросту, молода, с приємним обличчям і довгим світло-русявим волоссям.
- Ви так класно працюєте! – вона дивиться на нього, як на зірку футболу, чи що.
Чет не знаходиться, що відповісти, киває головою і виходить. Він хотів пити каву і думати про нічну гостю, а не розмовляти бозна з ким. Згадує Мірини ноги у панчохах. Всю її фігуру. Яка ж вона досконала! Чет уявляє які в неї невеличкі цицьки, як тенісні м'ячики, або ні, як персики. Персики. Він згадує, як приємно схопити жінку губами за сосок і пестити. Робить ковток кави, щоб зовсім вже не здуріти у цих мареннях. Як же її звуть? Обов'язково треба дізнатися, як її звуть.
- Чете, твоя клієнтка! – кличуть його. Кидає стакан з недопитою кавою і поспішає в зал. За хвилину вже підвів чергову жінку до машини і випромінює щастя, яке ця машина може викликати. Жартує, пересипає мову прислів'ями, сипить якимись цікавими даними з яких невідмовно випливає, що шлях до щастя один – купити ось цю прекрасну французьку машину саме тут. І чергова галочка ставиться Чету в особисту карточку по начисленню зарплати. Чет відчуває, що в нього ростуть крила з-за спини.
Увечері хлопці пропонують зайти кудись, випити. А що, завтра субота, можна не паритися за роботу, полежати, відпочити. І раніше Чет обов'язково б залишився. Ці посиденьки у п'ятницю увечері завжди закінчувалися водінням кози по всім навколишнім кабакам чи не до самого ранку. Частенько Чет повертався до свого "Логану" і спав в ньому до ранку, бо грошей на таксі вже не залишалося. А вранці чимчикував на метро, бо був ще занадто п'яний, щоб сідати за кермо. Потім суботу валявся, потроху похмелявся і дивився кіно.
Але цього разу відмовився. Йому хотілося думати про неї. Думати наодинці. Буде пити мадеру, може і покурить ще, та буде думати про цю рокову білявку, яка так зненацька увірвалася в його життя. Обов'язково буде сидіти біля батареї і уявляти, наче та дівчина поруч. Відчувати її гостреньке плече, вперте у руку, лоскіт її кучер по вуху, її сміх. Сріблястий сміх? Так можна казати? Колись Чет писав вірші, ще у минулому, провінційному житті. Навіть, конкурс виграв для молодих талантів і його твори були видані тонюсіньким зошитом накладом у триста екземплярів в обласній друкарні. Вдома досі лежить десь половина накладу, який він так і не зміг збути. Може написати про неї вірш? Про нічну незнайомку?
Чет так давно не писав вже віршів, що аж злякався цієї думки. Але не відступив, почав мусолити ідею про вірш. Треба почати з заголовку. "Нічна гостя". Не, якось просто. Повинна буде якась інтрига. О, нехай буде "Нічне сонце". "Моє сонце сходить серед ночі" – це перша строчка. У Чета завжди було добре з першими строчками, а ось гірше з наступними. І треба вигадати риму на слово "ночі". Звісно, відразу на думку спадають "очі". Але це як кохання-зітхання. Таке римувати, це принижувати об'єкт оспівування. "Ночі" - ..., що може підійти сюди? "Хочеш"?
Моє сонце сходить серед ночі
Місто бачить свої сни й кошмари
Мрієш ти її побачить, хочеш
Щоби не була вона примарою
Ну, по формі все більш-менш нормально, а ось зміст не дуже то, думає Чет.
- Роззуй очі, мудило! – кричать йому і відчайдушно сигналять. Він замислився і ледь не створив аварію. Ось же мрійник задрипаний. Чет забороняє собі будь-які вірші за кермом. Але коли зупиняється біля супермаркету, купити ще їжі і питва на вихідні, то залишається в машині. Згадує, як цікаво було писати вірші, як його охоплювало творче збудження. Це ж так класно! Хапає блокнот, дістає з дипломату ручку. Пише.
Вона приходить серед ночі
Вона уходить тихо зранку
Коли ти поруч з нею, танеш
Як сніг на весняному ґанку
Коли ти чуєш її голос
То відчуваєш себе в раї
Коли ж за нею хлопнуть двері
То серце страшна думка крає
Що вона – сон, казкове марення
Твоїй уяви гостре запалення
Її немає, вона ввижається
Коли вже ранок наближається
А коли так, то світ – порожній
Пустеля зайвих, гетто непотрібного
Несправжній світ, а справжні лише миті
Коли ти розчиняєшся у сміху її срібному.
Чет глибокого дихає і дістає цигарку. Запалює, робить кілька затяжок, перечитує вірш. Йому подобається. Не, він розуміє, що він поганий поет і він слабо розуміється на римах, принаймні куди гірше, аніж на французьких машинах. Але ось цей вірш йому подобається. Він сказав усе, що хотів, усі, що відчуває. І тут немає перебільшення. Хіба світ не здаватиметься йому пустим, коли її не буде поруч?
Коли ти розчиняєшся у сміху її срібному
Чет зітхає. Думає, що може ще один вірш, але миттєво починає боліти голова. Мозок сигналізує, що не хоче більше віршів, що заморився з римами. Ну так, він же нетренований. Не треба його перевантажувати. Чет посміхається, бо думає, що з такою музою він ще попише віршів. Нарешті виходить з машини і йде в магазин. Там набирає цілу корзину того-сього. Думає, що даремно не запропонував гості поїсти. Це ж вона з роботи і могло так статися, що зголодніла. Але він був так приголомшений нею. Отой золотий пояс на її талії. Чет вибирає пельмені і бачить, як знімає пояс, як задирає сукню, неквапливо, немає куди поспішати, веде руками по її точеним ніжкам. Ох, як же добре!
Чет киває головою, бо це якось неправильно – еротично марити у продовольчому супермаркеті. Приїде додому, тоді вже. Здається, вибрав усе. Тягне корзину до кас. І якось так випадає, що стає в чергу до тої каси, де сидить та дівчина з сергою у носі. Швидко працює. Чет думає, що на це ж приємно дивитися. Інші касирки, якісь товсті тітки, які працюють з такими замореними і невдоволеними мармизами, що з магазину хочеться втекти. І як же повільно вони беруть товар, підносять штрих-кодом до сканера, відкладають у бік. Слухайте, якщо вам так погано тут, то йдіть геть! Дивіться, як працює ця дівчина! Швиденько, весело, посміхається! Оце відношення! Чет якось на обідній перерві читав журнал, що забув в автосалоні хтось з клієнтів. І там була стаття про те, що українці не вміють радіти життю. Там наводився приклад, що от в Індії чи Африці людина може жити в халабуді з картону, з одягу мати тільки труси та футболку і бути щасливою. Не те у нас, де люди чомусь заздрять і та заздрість не дає їм нормально жити. Ось ці тьотки, вони ж заздрять, що є якісь щасливіші сучки, які живуть десь в палацах у Пущі-Водиці, їздять на дорогих машинах і не беруть в руки нічого важкішого за член. Але ж кожному своє! Треба радіти тому, що є. Ось він, Чет, він радіє, що зараз притягне додому купу всякого їдла, скуштує його, вип'є, вляжеться і буде думати про нічну гостю, принцесу у чорній сукні. І він не заздрить всяким людям, у яких краща машина, або свою квартира в Києві або ще щось. На своїй роботі він посміхається.
- Привіт, скажи будь-ласка, щоб за тобою не займали. – каже касирка.
- Не займали? – Чет коли замислений, то не швидко розуміє, що від нього хочуть.
- Так, у мене зміна закінчилася, хай йдуть на інші каси.
Чет повертається, каже людям. Ті крекчуть, але відходять.
- Хоч мене обслужиш? – жартує Чет.
- Так, ти будеш мій останній клієнт на сьогодні. – посміхається вона.
Не, вона дійсно непогана. Ну, не перша красуня, але непогана. Ота смішна сережка в носі. Волосся фарбоване, всі дівчата хочуть бути білявками.
- Що там на вулиці? – питає вона.
- Та холодно. Вітер такий і морозець потроху придавлює. – каже Чет.
- Погано, зранку коли йшла, тепло було, легку курточку одягла.
Чет думає, чи нічна гостя теж фарбована, чи ні. Не помічає поглядів касирки. Вона вже закінчує з його покупками.
- Слухай, а ти не на машині? – каже вона.
- Я? – Чет як раз думав, що класно було б поцілувати гості шию. Прибрати рукою її біляві кучери і цілувати.
- Так. Може підвезеш? Мені тут недалеко. А то холодно. – каже касирка і ніяково посміхається, бо Чет дивиться на неї з таким подивом, наче вона запропонувала піти разом на зимову риболовлю.
- А! Добре! Звісно! Підвезу. – погоджується Чет, який все ще у своїх мареннях за Мірою.
- Тоді почекай мене, поки одягнуся. Яка в тебе машина? – питає касирка.
Чет згадує сумний досвід з дівчиною, яка розчарувалася його "Логаном".
- Сріблястий "Логан". – каже він трохи приречено, а трохи роздратовано.
- Добре, я швидко.
Він виходить, тягне великий пакет з покупками, кладе його на заднє сидіння, сідає за кермо.
- Чете, що ти робиш? – питає сам себе. Він вже давно живе у Києві сам, то час від часу розмовляє таким чином. – Навіщо це тобі? Хоча що тут такого? Просто відвезу її додому і все. Зроблю добру справу. Хіба погано робити добрі справи? Та ні.
Чет киває головою. А сам чомусь згадує, що вдома є пачка презервативів. Вчора ж купив. Хоча ось ця касирка, вона дивна. Вона ж бачила, що він купував запобіжники. Значить, в нього хтось є. І ось вона просить підвезти її. Може вона дійсно не залицяється, а просто підвезти? Чет не знає.
У двері стукають. То касирка. Відкриває їй, перекидає різний мотлох з переднього сидіння на заднє, до покупок. Вона сідає. Вона в курточці і короткій спідниці. Так, в такій спідниці зараз дійсно холодно. І ноги в неї непогані. Тобто красиві ноги.
- Ну що, поїхали?
- Поїхали.
Чет відчуває, як у нього встає. В нього давно не було сексу. І зараз же є прекрасна можливість. Дівчина явно не проти. Запросити до себе. Вона молода, в неї свіже тіло. І завтра субота, можна нікуди не поспішати. Треба просто запросити її.
- Чого стоїмо? – питає дівчина. Чет посміхається, бо питання може стосуватися двох об'єктів. Машини і його члена. Об'єкта два, а ось відповідь – одна. Стоїмо, бо Чет вирішує.
- Поїхали! – він вирішив.
Виїздять зі стоянки.
- Слухай, а у тебе є якісь плани на вечір? – питає Чет. Може це він і занадто зухвало бере бика за рога, але все ж. Касирка не ображається, посміхається.
- А що?
- Поїхали до мене в гості. Приготуємо вечерю, кіно подивимося.
- І що далі?
- Все, що забажаємо. – каже Чет і дивиться на неї. Обмінюються поглядами.
- Ну, не знаю.
- Що саме?
- Я просто так не звикла.
- Як?
- Ну, так швидко.
- Швидко? Швидко, це коли прямо в машині. – регоче Чет, який відчуває, що все буде добре. Солодке передчуття сексу. - Жартую. То як?
- Поїхали. Тільки одна умова.
- Яка?
- Мене ще потрібно бути звабити. – каже касирка. Чет регоче. – Що?
- Готовий спорити, що нещодавно ти була в кіно.
- Ні.
- Ну тоді вдома дивилася фільм "Вікі, Крістіна, Барселона".
- Кого?
- Фраза "мене ще потрібно буде звабити" звідти. Але я згоден. – каже Чет. Його член аж вистрибує зі штанів. Свято очікування світа. Швидше б, а то він вибухне від хіті.
- Ніякого кіно я не дивилася. – каже касирка. – А що, хороший фільм?
- Ага, непоганий. До речі, як тебе звати?
- А ти не знаєш? – питає вона чомусь з образою.
- Ні. – Чет не розуміє, звідки образа.
- У мене ж бейджик з ім'ям висить. – каже вона і починає дивитися в бокове скло.
Чет дійсно згадує той бейджик, але що на ньому було написано геть не пам'ятає. Неприємна ситуація. Образив дівчину.
- Слухай, от ти зараз нахнюпилася, але споримо, що коли дізнаєшся, як мене звуть, то засмієшся. – каже Чет, який вирішив розвеселити касирку за будь-яких обставин.
- І яке це в тебе ім'я? – вже менш нахнюплено питає дівчина.
- Чет! – каже Чет і тріумфально посміхається.
- Як?
- Не Як, а Чет!
- Чет? А що це за ім'я таке? Не наше?
- Моє. Скорочено від Четвер.
- Від чого? – дивується касирка.
- Від четверга. Ну, четвер, між середою та п'ятницею день такий є. Не знаєш? – шпиняє Чет.
- Та знаю! Тільки не вірю. Четвер? Та не, ти брешеш!
- Чесне слово!
- Не може такого бути!
- На ось, права подивився. – Чет дає їй картку водія.
- Четвер Загорулько. – читає касирка і посміхається, не вірячи очам своїм.
- Ага, посміхнулася! Я виграв спор! Тепер з тебе поцілунок!
- Що?
- Ну а як? Програла спор - цілуй.
- Ми не спорили на поцілунок! – сміється касирка.
- На щось більше? Добре, я почекаю, поки приїдемо! – жартує Чет. – Дивися, я тебе зараз завезу додому, залишу там і поїду поставлю машину на стоянку.
- Та давай разом.
- Ні, там йти з кілометр, ти змерзнеш на цьому вітрі.
Чет висаджує касирку біля дому, відкриває її двері в під’їзд, садить у ліфт з покупками, тисне на кнопку свого поверху.
- Сорок сьома квартира. Скоро буду!
Вискакує, сідає в машину, але їде не на стоянку, а на ближній базар. Купує там букет квітів. Не дуже щоб дорогий, але красивий. Тоді вже на стоянку, а звідти додому. В голову приходить якась в'яла думка, що чи не помиляється він залишаючи вдома незнайому людину. Але красти в нього нічого: заощадження в банку, коштовностей немає. До того ж він знає, де вона працює. І взагалі, що за дурниці? Вона вже поїхала до нього точно не грабувати.
Швидко повертається, дзвонить у двері. Вона відкриває і аж в долоні плескає, так задоволена букетом. Дарить їй. Хоче сказати, що зараз будемо вечерю готовите, але касирка цілує Чета і вже відірватися один від одного вони не можуть. Несе її до ліжка, лягають, допомагають один одному роздягтися. Чет з п'янкою радістю думає, що давно не було ось такого сексу. Щоб зненацька, щоб зривати одяг. Завжди було спокійно, роздяглися, лягли. А тут шал який!
- Презерватив. – каже вона тихенько. Чет киває головою. Дійсно, захопився трохи, забув. Одягає. Вводить. Вона хрипко стогне. Далі все відбувається якось занадто швидко. Чет думає, що це тому, що в нього довго не було практики. Але, здається, касирка не розчарована. До того ж, у них ще вся ніч попереду. Лежать поруч. Чет думає, якби спитати про ім'я. Що це у нього за проблеми, що не знає імен дівчат?
- Мене звуть Тамара. – каже вона, наче читає його думки. І цілує.
- Цариця Тамара. – шепоче Чет перше, що прийшло в голову. Ще трохи лежать, потім встають готовити вечерю. Чет знаходить касирці футболку і шорти. Вона виглядає в них кумедно. Йдуть на кухню.
- Диви який ти молодець!
- Що? – не розуміє Чет. Він думає, що вона хвалить за секс, але там же особливо не було за що хвалити.
- Порядок у тебе який. У хлопців завжди срач на кухні. Посуд брудний місячної давнини і так далі.
- Я такого не люблю. – каже Чет. А сам думає, що значить вона бувала на кухнях у інших хлопців. Але ця думка не викликає ревнощів. Ну так, вона молода дівчина, що ж їй тільки за касою сидіти?
Удвох швидко готують їжу. Сідають за стіл, Чет дістає бокали для вина, запалює свічку.
- Вечеря при свічах! Все повинно бути романтично.
Їдять курячі крильця, посмажені з овочами і квашену капусту. Потім п'ють чай з тістечками. П'ють мадеру.
- Смачна.
- Ага, приємний напій. – Чет бере її руку. І дивиться в очі. Знову йдуть у кімнату. І залишаються там до ранку.
(Далі буде)
