Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48243
Рецензій: 92940

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Ціна мрій

© Юрій Дюг, 18-02-2009
Обережніше з бажаннями!
Вони мають властивість збуватися!
Той, хто цього ще не сказав

Пролог

Сніг... Він не йшов - сипав, наче пух з розірваної подушки. Кружляв між будинками, приставав до перехожих, летів прямо в очі, набивався за комір, щільною розкішною ковдрою вкривав дахи та вулиці. Сніг разом із зимовими морозами та їдючими вітрами у ці краї вривався, як завжди, невчасно й без попередження. Обов’язково раніше, ніж потрібно. Ні, це не безкраї простори заполяр`я, де зима – звична річ. Навіть навпаки. Зазвичай зима у 45-градусну широту північної півкулі приходила лише раз на рік. Зазвичай.
Природа чи Всевишній, чи вони обоє, коли творили цю місцевість неподалік географічного центру Європи, не просто відпочивали, а вийшли покурити. Причому за сигаретами довелося йти на інший кінець небесної канцелярії. А тим часом все створилося само собою. Весело, красиво, але з прихованим „глюком” у двійкових кодах матриці. Подивився Господь на цю кашу й промовив: „Хай буде, як є! Щось мені „впадло” сьогодні все це перероблювати”. Та й махнув рукою. Махнув і забув... А маленькі люди на землі не забули. Подумали, що то їм Господь привіт передає! Запишались і вирішили таку прихильність Всевишнього не забувати. Так і залишилися „з привітом”.
І зажили вони... як хотіли. Тільки життя в них було з сюрпризами. Кожного ранку в найневдаліший час сходило сонце і все починало крутитися за принципом „галопом по Європах”... Власне „Європи” теж давно махнули на дивакуватих людей рукою: „Бог знає, що в них у голові...”
Жили диваки з дивачками одним днем, почуттями й емоціями. І не помічали, як спливає час. Одна з найхарактерніших особливостей дивних людей - не вірили нікому й нічому. Ні гороскопам, ні прогнозам погоди, ні полум’яним промовам вождів, навіть не вірили в існування в просторово-часовому відрізку чарки з горілкою та солоного огірка, поки не випивали й не закушували. Проте й потім, коли радилися, сходилися на думці, що випитого й з’їденого взагалі не існувало.
Хоча, стоп! В одну річ вони все ж таки вірили. Вірили в дива та в те, що всі мрії обов’язково збуваються, варто лише дуже захотіти. Шкода тільки, що мрії та дива про це не знали. Але й це не біда, дивні люди терпляче чекали „поки вдарить грім...” чи „якась невідома звірина великого розміру в лісі здохне...”. Ну, а зима тим часом вкотре приходила невчасно. У грудні...

Дід на мороз

„Не за сезоном одягнувся,” - думали перехожі. Справді, тоненький плащ, тонка осіння кофтинка, чоботи на тоненькій підошві нічого спільного з одягом полярника не мали. Від цього перехожим тепліше не ставало. Коли вони бачили „пишне вбрання” хлопця, їм хотілося зловити якогось полярника й забрати його одяг і закутатися у нього якнайщільніше. А хлопцеві на це все наплювати. Йому хороше. Сніг м’яко сідав на довгі пасма крашеного волосся (шапку він купити так і не встиг), затримувався до наступного подиху вітру на бровах і бороді (що поробиш, голитися ніколи не любив), сипався за комір. Холодно й неприємно? А він зиму з морозами чомусь любив. І сам не розумів чому. Тож на всі запитання з цього приводу толерантно віджартовувався: „ Прохолода для мене корисна. Просто на морозі трупи не розкладаються...” Отакий тупий гумор.
Хлопець впевнено крокував назустріч сніговій пороші. У душі грала музика. Найгірше – непатріотична. Звуки американських різдвяних колядок, наче діти, каталися з однієї звивини мозку на другу. І так майстерно, що він не зміг їх виловити та закрити в одному з казематів пам’яті. Для нього зараз і сніг, і холодна бруківка, і сірі „панельки”, і навіть перехожі – все було просякнуте духом новорічних свят. Точніше одного свята – Різдва. Чомусь його Сергій любив більше. Можливо, став ще однією жертвою антирадянської пропаганди. Навіть, вірив, що Дід Мороз приходить саме на Різдво, а не на Новий рік. Мав на те повне право. Тому що сам був Дідом Морозом. Колись на дитячих ранках у дев’ятому класі. І, чесно кажучи, не проти був ним стати знову. Насправді. Стати справжнім Дідом Морозом і дарувати людям справжнє тепло та радість, а не пляшку української з перцем з потертого мішка. Але... як казав кіт Матроскін, „Для того, щоб щось роздавати, треба щось мати...”. Ані тепла, ані радості він не мав узагалі.
„Альфа”, „Омега”... Куди він іде? Сергій і сам не знав. Не питання! Зараз щось придумаємо. „Ох, „йокараний кордебалет”! – згадав хлопець. – У мене ж ще дівчина є! Тю`, ледве не забув. Це ж треба жити в одному й тому ж місті, ходити одними й тими ж вулицями й не бачити одне одного. Скільки я її не бачив? Майже півтора тижня. М-да... Треба зустрітися”. Сергій дістав із задньої кишені джинсів телефон і задубілими пальцями настрочив „есемеску”: „4ekayu tebe v centri 4erez 20 xv. Mayakny jaksho zgodna. Shary”. Невідомо звідки взялося прізвисько Shary, Сергій лише десь краєм вуха чув, що так ніби перекладається на польську мову слово „сірий”. Взагалі, то він не підписувався, адже Таня й так знала його номер. Та цього разу писав із іншого стартового пакета. А взагалі в нього їх було п’ять чи шість. Зручно. Людина думає, що ти пишеш з телефону друга, і не зберігає номер, а ти, в разі чого, можеш зникнути для всіх знайомих з ефіру і не залишатися в той же час без мобільного зв’язку. У кишені забурчав мобільний - вона прийде.
- Ну що, яку культурну програму організовуватимемо, - вимовив уголос Shary. – Треба її додому запросити вона, ж за всі ці місяці ще жодного разу не була в мене. Та й не час уже для посиденьок на лавках. Холод собачий.
Сергій ще не знав, про що вони говоритимуть, і дуже боявся, що зачепить ту тему, яку потрібно, але не хочеться. Хай буде, як буде. І „врозвалочку” потопав до майдану Незалежності. Майдану, якого не просто не любив -ненавидів. Що ж тут скажеш? Не так вже й багато приємних спогадів у нього було пов`язано з місцевістю поруч із пам’ятником Бетмену.
Холодно, ще й сніг ліпить. „Віддамося в руки його величності випадку, - розмірковував Shary. - Якщо вона прийде вчасно чи запізниться тільки на декілька хвилин, то сваритися та розходитися з нею не буду. Якщо прочекаю її більш ніж 15 хвилин, то я не винен.
Час тягнувся швидкою ходою равлика. 5 хвилин... 10... Потроху почало закипати невдоволення. 15 хвилин... Йому захотілося крові. Людської крові... Прочекавши ще п’ять контрольних хвилин, Shary почав згадувати, де в місті морг. Як виявилося, недалеко. Це добре, санітарам доведеться менше кататися на розбитій „газельці”, щоб доставити труп блудної дівчини.
... ще через 5 хвилин трапилося диво! У Shary відмовила рука: просто перестала його слухатися. Неймовірно! Безцеремонно вона відкинула полу плаща й полізла до штанів. Витягнула його і почала швидко перебирати пальцями. Shary розумів, що відбувається, але не міг стриматися. Телефонував із мобільного дівчині. Сергій давно вже хотів подивитися на того ідіота, який придумав отой клятий „діджингл”. Мабуть, ще був точно не українець. Це ж треба додуматися до такого збочення. Та мені все одно, гудки там чи мелодія? Як бридкі звуки гнилої попси можуть замінити голос тієї людини, до якої телефоную. Shary донесхочу слухав „...якщо навколо тебе пахне голубизною, добре придивися хто під руку з тобою...” та розумів: Таня і не збирається відповідати на дзвінок. „Ну нічого, я тобі влаштую „любощі ... (кілька нецензурних ідіоматичних сполучень на загальнодоступній українській)”. Забурчав телефон. „Прочитайте, будь ласка, нове текстове повідомлення”: „Поки тебе постійно не було, я знайшла собі іншого. Знаєш, Андрій з нашого потоку такий „прикольний”. А ти... бездушний робот, не дзвони мені більше. Я не хочу тебе бачити. Козел. Бажаю, щоб твоя смерть із кожним днем наближалася чимшвидше. Вже не твоя Тетяна Петрівна. P.S. Йди на х..й!”
Хлопець посміхнувся, чомусь посеред холодного вогкого майдану йому стало від цих неприємних слів приємно, тепло та хороше. От життя потроху налагоджується, день якийсь нещасливий був, із самого ранку ще ніхто на х..й не посилав. Ось тепер повний порядок. Життя прекрасне. „А ще клялася, що ніколи мене не образить. Андрій з паралельного?... Та він же даун. Хоча разом вони - чудова пара. І діти в них такі ж „розумні” народяться. Та що, навіть заважити їм не буду. Нічого особистого, нічого серйозного. Як добре все складається, - подумав Shary. – І себе винним не почуваєш, та й інші молоді панянки пожаліють. Тільки де ж вони, ті панянки. Де-де? – В ..де!”
Що вдієш, що з усіма знайомими дівчатами стосунки не складалися. З одними він уже встиг пофліртувати, позустрічатися, пересваритися і розійтися. Робив так, щоб „кохані” самі його кидали. А він лише промовляв їм услід фразу: „Нічого особистого, нічого серйозного”. Іншими дівчатам - став знайомим чи просто другом.
„Блін”, навіть помріяти нема про кого...”
По „помріяти” Shary трішки скривив душею. Була одна мрія. Але вона на нього категорично не звертала уваги. Ні, навіть не так, плювати хотіла на такого сільського мачо, як Shary. Колись задрипана пацанка, а зараз ледь не перша красуня міста, які залицяльники проходу. „Аромати „Олвейс ту дей туморов” вводили їх у ступор, стильний одяг, що прикривав струнке молоде тіло, вичищав їхній мозок, розкішне чорне волосся, красиві чорні, мов ніч, очі, пишні вуста косили їх штабелями та вкладали біля ніг юної красуні. Проте вона не давала нікому... Не давала нікому навіть себе поцілувати. Об її захисні „редути” ламали свої мачистські атрибути чи не найкрасивіші хлопці університету. Чомусь усі вирішили, що в неї є багатий залицяльник. Тому потім ніхто вже й не намагався до кралечки залицятися. Така от неприступна Вікторія. Хлопці жартували: „Ох і солодка буде вікторія того, хто цю дику пантеру приручить.”
Вони з Сергієм були знайомі вже давненько. Ось тільки на нього вона не звертала уваги. Навіть слава першого хлопця на селі на неї не діяла. Чим більше Сергій намагався її звабити - тим більше вона віддалялася. Врешті- решт він вирішив відкласти зваблення „неприступної та норовливої” на потім, а тим часом зайнявся більш простими варіантами. Ось так за півроку й розлякав усю рибу... Shary було не важко звабити дівчину та почати з нею зустрічатися. Ось тільки потім він ніяк не міг зрозуміти, навіщо це йому.
„Нічого, тепер задовольнятимемося целібатом, зустрічатися зі мною вжу точно ніхто не захоче,” - підбадьорив себе хлопець.

Хочеш жити - вмій викручуватися

...Час. Він невпинною гірською рікою котився стрімкими схилами реальності та падав лопаті колеса історії. Все крутилося, вертілося, бурлило. Тільки цієї зими вода чомусь мутна. Вона ще з літа була брудною з сміттям. Взимку ж мала вимерзти, очиститися. Ба, ні, сміття та бруду стало тільки більше, навіть гірш, в цій воді почали з’являтися незрозумілі червоні плями...
... Щось не зросталося в житті Shary. Все швидкими темпами котилося шкереберть. Із друзями хлопець бачився дедалі рідше. На роботі все чомусь не так. Постійно сварився з начальством, нічого не встигав. Не маючи чим зайнятися поза роботою, брав на себе ще більше обов’язків. І знову нічого не встигав. І сварився з начальством. Хоча як можна було інакше з його самозакоханим характером. Урод - він в Африці урод. Хлопець постійно злився. Безпросвітність і нецікавість буття доводила до сказу. Він сварився з усіма. Посилання зранку цілого світу на кудикині гори став звичайним явищем.
Якось пізно повертався додому. Чомусь останнім часом не зникала відчуття переслідування. Зненацька хлопець відступив уліво. Як виявилося, дуже своєчасно. Обрубок іржавої труби просвистів біля виска. Чудесно. Ось тільки від кулака він ухилитися не встиг. Бачив удар, але зреагувати вже не встиг. Здоровенний кулачисько смачно врізався в носа. Shary похитнувся. Розвернувся і якраз схопив руку з трубою за зап’ястя. Продовжуючи розворот, він інстинктивно вдарив витягнуту руку нападника по зовнішній стороні ліктя. Рука зігнулася в другу сторону, а труба випала. Сергій допоміг нападникові швидше впасти, підставивши під ребра коліно. Почувся хруст. Секунда й другий нападник, який у темряві не міг розібратися що сталося, отримав правою в поміж ніг ( а що робити, не ми такі, а життя таке). Апетитний лівий хук прямісінько в щелепу відправив зловмисника поспати на засніжену мостову.
А третій, третій… Третій зловмисник був озброєний краще за попередніх. Його бейсбольна битка точно знайшла напис на куртці Shary. Хлопець боляче зігнувся. Під написом були нирки. Сергій схопив трубу, перехопив лівою рукою битку, яка цього разу планувала зупинитися вже на його голові. Труба раніше мала рівну циліндричну форму. Це раніше... А зараз Shary вирівняв нею кілька ребер і гордий профіль останнього нападника.
Поки не з’явилися менти, Сергій вирішив зникнути, прикинутися клоччям і не відсвічувати. Заяву про напад він звичайно подавати не збирався, і нападники також правосуддя шукати не будуть.
Після цього випадку Shary остаточно зник із суспільного життя. На вулиці він з’являвся лише при нагальній потребі, як-от сходити на роботу, у магазин, відвідати... костел. Так. Так. Він не був ніколи набожним. Не знав молитв. Просто костел був недалеко від дому. Він приходив туди, сідав, розпочинав свій монолог із Богом. Чи чув його Всевишній? Принаймні він не перебивав і не відмовлявся вислухати хлопця. Принаймні Shary ставало легше.

Спілкуємося в пластмасі

Весь вільний час хлопець проводив в Інтернеті. Добре, що один із комп’ютерних геніїв придумав „чати” та „аськи”. Спочатку Shary просто вбивав там час. А потім знайшов цікавого співрозмовника. Точніше співрозмовницю... Спілкувалися в „чаті”, потім „по асі” та „милу”, через два тижні почали обмінюватися „есемесками” та надзвонювати одне одному по „діджус-ночі”.
ТORА стала для нього цікавим співрозмовником. Shary тепер не просто вбивав час в „Неті”. Йому стало цікаво. Нарешті знайшлася людина, яка його розуміла. Принаймні намагалася зрозуміти. Тепер у вільні хвилини спілкувався з нею. Розповідав її усе. Бо був упевнений, що не побачить ніколи її в реальності. Вона відповідала відвертістю на відвертість. Як виявилося не така вона вже й некрасива. Навіть навпаки. Проте все одно нещасна. Навіть толком ні з ким не зустрічалася. Переконана, що чоловікам лише одне від неї потрібно. А ті хлопці, які залицялися до неї раніше, бачили в ній лише предмет задоволення власних статевий потреб. Вони домагалися - вона відмовляла. І на цьому стосунки закінчувалися. А потім на неї перестали звертати увагу взагалі. Сергій задумався: невже і він такий? Ні, він сволота іншого ґатунку! Міг отримати від дівчини все, що хотів, але ніколи не домагався цього. Ніби не розумів, навіщо це йому. Не довго думаючи, розповів свою історію ТORІ.
Майже після трьох тижнів спілкування в листах, „есемесках”, телефонних розмовах у них навіть не виникло бажання хоч натякнути назустріч. Навіть справжніх імен одне одного не знали. Просто Shary й ТORА. Хіба що голос по телефону щоразу під час розмови змушував серце битися частіше.

Мрії збуваються

...А тим часом колесо історії під плином часу збиралось розпочати новий оберт. Рік, повний болю та страждань, добігав кінця...Час спливав, а вода чомусь очищатися не хотіла. Залишалася такою мутною. Коли ж настане чистота звичайного кришталевого щастя?...
- ТORО, розумієш, я не знаю що мені робити, - бідкався Shary. - Звичайно, в мене є вибір: або відзначати Новий рік удома самому, або ж пристати на пропозицію друзів і святкувати у великій компанії знайомих і не дуже людей. Хоча я більше схиляюся до першого варіанту. І треба вже щось вирішувати, адже завтра 31 грудня.
- Розумію, Shary. У мене така ж сама проблема. А давай зробимо так. Наступає новий рік. Треба нам щось у житті змінювати. Давай ризикнемо, і кожен святкуватиме з друзями. А потім, вранці 1 січня, зідзвонимося та розповімо одне одному, що з того експерименту вийшло. Домовилися?
- Добре. Ти справжня... подруга.
До друзів на святкування Нового року Shary ледве не спізнився. Мало того, що пізно вийшов, то ще й у пошуках потрібної адреси ледве не заблукав. Адже святкування відбувалося не на хаті, невідомій для Сергія. Просто всі планували в трикімнатній квартирі й заночувати. Звісно ж, хлопчики окремо від дівчаток.
Shary, як заправський Дід Мороз, у шкірянці та без шапки тягнув мішок із подарунками в квартиру. Йому як „масовіку-затейніку” зі стажем громадськість доручила від „затаритися” подарунками.
Його зустрічали оплесками. Але хто зустрічав. Серед знайомих і не дуже сиділа Вікторія. „Оце так зустріч на Ельбі,”- подумав Shary. Вони не бачилися півроку, чи навіть більше. Вона змінилася з того часу. Привіталися. Щось Сергієві здалося знайомим. Ні, вони були знайомі й раніше. Але зараз вона стала якоюсь іншою. Не такою неприступною. Чогось її голос здався йому знайомим.
Їм навіть вдалося поспілкуватися. Нормально поспілкуватися. Як виявилося не такі вони вже й різні...
Сергій прокинувся рано, тихенько, щоб не будити хлопців він набрав номер ТORY та попрямував до дверей. Дивно, номер ТORY був зайнятий. Shary вийшов на коридор, там стояла Віка й теж намагалася до когось додзвонитися. Хлопець набрав номер знову – зайнято. „Нічого, передзвоню пізніше,” – подумав і повернувся до кімнати.
Shary ліг і поставив телефон біля себе. Спробував заснути, але диявольський засіб зв’язку задзвонив. Дзвонила ТORА. Сергій схопив телефон і попрямував на коридор:
- Привіт! Ну як відсвяткувала?
- Нормально. Тільки трохи скучнувато. Добре, хоч поговорити було з ким.
Сергій вийшов на коридор, там стояла Вікторія. Один той самий голос лунав і вживу і зі слухавки.
- То це ти, Shary?
- Я, а ти ТORА?
- Так, це мій нік. І все, що я розповідала, правда...
- Я теж вперше в житті розповів комусь правду. Я... я тебе кохаю...
- Як це не дивно, але я тебе теж кохаю.
Все тече та змінюється... Зима - на весну, день- на ніч, неприязнь - на кохання... Мутна вода стає чистою... Мрії збуваються. Ціна мрії – час. Треба лише навчитися чекати... Інколи години, інколи дні, інколи місяці, інколи роки... Чекати навіть все життя. Чекати на здійснення мрії. Така вона - ціна мрій.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Тому, хто це вже написав

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 20-02-2009
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.73617196083069 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …