(Marena-TV є складовою частиною роману «Новітні міфи міста Києва» літературно-мистецької ватаги ТРИПЕРА)
Прокинувся Растік вранці від якогось лоскоту. Джерело лоскоту було ідентифіковано як вчорашній Бєльчонок, який досить впевнено розгулював по Растіку, усім своїм виглядом демонструючи повну відсутність якогось остраху. Посміхнувшись звірку, Растік обережно піднявся. По дорозі до ванної відмітив, що банка з солоними горішками, які він вчора пропонував Бєльчонку, вже порожня – отже з голоду той найближчим часом не помре, але все одно треба подумати що з Бєльчонком далі робити.
Растік умився, прийняв контрастний душ і зайнявся приготуванням сніданку. На кухню ж прискакав і Бєльчонок – настирливо нагадуючи про своє існування. Растік взяв звірка на руки – сьогодні той не виявляв занепокоєння і довірливо сидів на колінах Растіка, вхопившись кігтиками у футболку. Зараз при денному світлі Растік помітив на шиї рудого звірка невеличкий ошийник. Ротатоск – прочитав Растік пильно вглядаючись у маленькі літери. Надія залишити у новій квартирі рудого гостя стала трохи меншою – якщо є ошийник, то напевно десь у будинку є і власник звірка, від якого той втік. І якщо власник знайдеться, то треба буде віддати. З іншого боку – невідомо скільки триватимуть пошуки, тож певний час бєльчонка треба якось влаштувати.
Поснідавши Растік пішов у кабінет, де вже встиг поставити й підключити свій комп’ютер. Заліз в интернет і спробував відшукати у мережі щось про утримання білок. Довгий час вводячи у пошуковик rambler.ru слова «Белки, корм, содержание» Растік постійно отримував здоровезну купу документів на тему вмісту білка у кормі для собак. І нарешті в надії знайти хоч щось про цих звірків закинув у пошук слово “Белка”.
Удача.
“Белка в клетке Беличьи Грызуны Зооклуб - все о животных”
Растік клацнув на посилання й отримав те, що шукав. Якась дівчинка писала про утримання білок вдома. Весело насвистуючи якийсь мотив Растік пробіг очима сторінку.
“У других взрослых белок на привыкание к жизни в домашних условиях уходит иногда больше месяца. А некоторые зверьки так тяжело переносят первые дни неволи, что могут даже погибнуть. Поэтому лучше приобрести ручного зверька. Если все же куплен дикий зверек, клетку или вольеру надо заставить еловыми ветками. Тогда белка будет чувствовать себя более спокойно и быстрее освоится в новой обстановке. Или, купив белку, ее следует посадить в небольшой, хорошо проветриваемый ящик и держать там до тех пор, пока она не начнет есть...”
Так... ну цей наче не дикий – почуває себе досить впевнено, подумав Растік, та все одно треба, мабуть, йому якихось гілок... Так, чим годувати його...
“Кормить белку нужно кедровыми орешками, орехами орешника - фундука, свежими и сушеными грибами, желудями, семенами подсолнуха. Ей также необходимы еловые и сосновые шишки с семенами, почки на веточках ели и сосны, молодые листья березы, сережки ивы и осины, ягоды черники, брусники, морошки. Можно давать белке морковь с тонким слоем сливочного масла.”
О! Так ти – хижак, посміхнувся Растік читаючи далі:
“Хотя меню белок, живущих в лесу, состоит из растительной пищи, они едят и яйца птиц, ловят ящериц, насекомых. Если белка найдет гнездо с птенцами, она не откажется и от них...”
З їдлом наче розібрались... Треба б тобі ще якогось пісочку, мабуть, принести...
Нарізавши бєльчонку моркви, Растік повернувся до вітальні, насвистуючи бадьорий мотивчик. Настрій був пречудовий! У вікно весело світило сонце, вночі ніякі кошмари не діставали. До того ж сьогодні знову збирався щільно й продуктивно поспілкуватись з Наталкою та її чарівною сестричкою. Зрештою, Растік ніколи і не вважав понеділок важким днем. Тож і цього разу початок нового тижня негативних емоцій не викликав.
Наталка години до третьої-четвертої буде ще в універі... З іншого боку можна було під’їхати до дівчат і раніше – навряд чи з Вікою він нудьгуватиме в очікуванні Наталки...
Розмірковування Растіка були перервані раптовим увімкненням телевізору. Від несподіванки хлопець навіть здригнувся, не одразу згадавши, що сам вчора виставив на телевізорі будильник.
І знову до кімнати увірвався медійний продукт від “Marena TV”.
Йшли новини. Растік з подивом впізнав у ведучому вчорашнього оповідача казок. Тільки цього разу і студія і сам ведучий нічим не нагадували укуреного неформала у підвалі. Ведучий вдягнутий у гарний костюм, сидів у світлій студії та доброю, українською мовою розповідав про події політичного й економічного життя.
Єдине що залишилось від вчорашнього образу – сережка у лівому усі у вигляді латинської літери “Z”. Растік здивовано почухав потилицю – чи не привиділось ото все що було вчора?
Збитий з пантелику сучасним дизайном студії, що так контрастував з вчорашнім засміченим підвалом, Растік не одразу вловив суть того що розповідав ведучий.
- Як повідомляє Міністерство Конопляної Промисловості – із серйозним виразом обличчя розповідав ведучий – в цьому році було значно збільшено площі під посів коноплі, і за прогнозами експертів це дає змогу сподіватись на значне збільшення обсягів кінцевого продукту. Що в свою чергу вплине на цінову політику драг-дилерів у напрямку зменшення ціни. Наше джерело в міністерстві припускає, що таким чином національний виробник за рахунок демпінгу зможе значно потіснити закордонних конкурентів на ринку легких наркотиків.
- Надзвичайні події. Неприємний інцидент мав місце у столичному метрополітені. Представники Міністерства Химерного Транспорту заперечують наявність будь-яких позаштатних ситуацій, і пояснюють зупинку у функціонуванні міської транспортної мережі плановою профілактикою. Натомість, як нам стало відомо, ситуація склалась насправді загрозлива. Зокрема вчора вперше за багато років двоє людей змогли залишити Поїзд-Примару. Причому зробили це в особливо зухвалій манері, використавши заборонений усіма міжнародними конвенціями прийом «взаємної любові». Жодна з охоронних систем не була готова до цього і в результаті було зупинено всю транспортну мережу.
Але це лише верхівка айсбергу. Представник опозиції прокоментував ситуацію таким чином: «Насправді вже давно поступають сигнали про корупцію, яка поширилась в Міністерстві. Непоодинокі випадки нецільового використання химерного транспорту. Не дивно, що коли працівники міністерства надто багато уваги приділяють власному збагаченню, служба безпеки на транспорті залишається у занедбаному стані…»
- Новини культури. З наступного тижня в країні виходить у підпільний прокат довгоочікуваний фільм «Земля мертвих» від визнаного майстра жанру - Джорджа Ромеро. Нагадуємо: фільм було знято з офіційного прокату в Україні.
- Спорт. Допінг-депортамент при Національному Олімпійському Комітеті повідомляє: останні розробки вітчизняних вчених дають підстави сподіватись на успішний виступ наших спортсменів на майбутній Олімпіаді…
Поки тривали новини, Растік зручно влаштувався на дивані, і туди ж таки – на руки до Растіка - застрибнув і бєльчонок. Тим часом по телевізору розпочалась нова передача.
Заставка: «МАГ і Я».
Ведучий – той самий Міхал, що перед цим читав новини - усміхається в об’єктив.
- Отже, дорогі шанувальники магії, ми продовжуємо наш цикл науково-пізнавальних передач «Маг і Я». Як і завжди, сьогодні я запросив в гості справжнього Мага, який, а точніше – яка – розповість про давній обряд, що в першу чергу зацікавить людей творчих професій. Письменників та всіх тих, хто має справу із папером та клавіатурою або пером. Отже, знайомтесь – камера від’їжджає і в об’єктиві з’являється молода жінка – Аліса Лі.
- Так, Міхале, дякую за це запрошення - і на камеру – добрий день, шановні глядачі.
- Отже, Алісо, ми, люди творчі, як ніхто інший знаємо як часом важко буває спіймати удачу за хвоста. Трапляється, пише людина, пише. Причому, створює речі дійсно варті уваги, а тільки видавці постійно оминають її творчість, а як і видається щось – критики розносять в пух і прах. І тільки по смерті автора, з’ясовується, яким непересічним і геніальним той був письменником. Але що заважало сучасникам ще за життя автора звернути більшу увагу на його творчість? І чи існують шляхи талановитому, але малознаному автору пробитись до свого читача?
- Так, Міхале, мені особисто неодноразово доводилось зустрічати подібні ситуації. Така несправедливість змусила мене прискіпливо зайнятись цією справою. Після довгих пошуків, я знайшла дуже древній обряд, який практикували маги ще три-чотири століття тому. І що найголовніше, обряд цей – не пізніша стилізація. Я неодноразово перевіряла його на практиці і можу засвідчити – все працює. З етичних міркувань я не можу повідомити прізвища моїх клієнтів, але повірте –прізвища ці зараз в багатьох на слуху. Звичайно, для досягнення найвищого результату треба аби обряд проводився за моєї безпосередньої участі, але певних – і повірте мені – досить непоганих успіхів, кожен може досягти самотужки, в домашніх умовах.
- Цікаво…
- Так, це дуже цікавий обряд - Аліса загадково посміхнулась – певною мірою він перетинається з давнім обрядом, який проводили наші пращури весною на полях аби отримати гарний врожай…
- Тобто…
- Саме так. Я маю на увазі сексуальний контакт. Але, звичайно, йдеться не про задоволення тваринних інстинктів. Ця дія напряму підключає людину до божественних процесів. Людина уподібнюється Творцю і так само починає творити нові світи, запліднюючи їх своєю енергією. Такі «запліднені» світи продовжують своє існування вже в нашому фізичному світі. Вони стають реальними – плоть від плоті, кров від крові творця – і тоді вже ані видавець, ані читач не можуть пройти повз них. Усі навколо відчувають цю енергетику і людина гарантовано отримує належну їй славу. Розумієш, статевий акт це процес пізнання іншого. Іншої людини, іншого виміру… Це – прикордонна територія двох світів – фізичного і духовного.
Не дарма кажуть, що творець вкладає душу в свої твори. Так само, як Творець, який створив наш світ, вклав душу в тіло людини. Душа і тіло, дух і матерія можуть поєднуватись за різних – невідомих багатьом – обставин. Пізнання іншої людини, як я вже казала, це – перетин двох світів і на цьому перехресті за допомогою нашого обряду і може відбутись процес вкладання душі творця в його твір. І тоді твір – оживає. Він вже стає не об’єктом, а, в певному сенсі, суб’єктом цього світу.
- Добре, Алісо, думаю після такого чудового викладу, наші глядачі отримали непогане уявлення щодо теорії. Тепер, мабуть, має сенс перейти до практики. Тобто, безпосередньо до того – як саме треба проводити обряд? Отже, наскільки я знаю, для багатьох магічних обрядів має важливе значення час проведення…
- Так, Міхале, ти правий. Це має велике значення…
- Мабуть, проводити обряд цей… До речі, а як ти його називаєш?
- Coitus Graphomanis.
- Ага, значить, проводити цей coitus graphomanis слід опівночі?
- Ні, Міхале. В цьому випадку прив’язка йде не до 12 години ночі, а до заходу сонця. Розумієш, як безпосередньо сексуальний акт є виходом на перетин двох світів, так і для проведення coitus graphomanis важливим є момент перетину дня і ночі. До речі, що стосується місця проведення coitus graphomanis – це може бути будь-яке приміщення, але його треба повністю звільнити від меблів й усіх інших речей не пов’язаних безпосередньо з обрядом. Вікно в цьому приміщенні повинно виходити на захід. Сонце, яке зникає за обрієм, обов’язково має останніми проміннями зазирнути до місця проведення coitus graphomanis. Отже, вдень ви винесли з приміщення, де проводитиметься обряд, усе зайве. Натомість підлогу слід вкрити шаром паперу – чистими аркушами і рукописами…
- Перепрошую, Алісо, а як багато паперу треба використовувати і чи обов’язково потрібні рукописи? В наш час майже всі пишуть одразу в комп’ютері – то чи можна користатись роздруківками?
- Що стосується чистих аркушів, то їхня кількість розраховується з співвідношення 2 пачки паперу формату А4 по 400 аркушів у пачці на десять квадратних метрів приміщення. Машинопис використовувати можна. Але результат від того серйозно погіршується. Тому я б радила при використанні машинопису все ж таки сторінку-дві переписати від руки.
- Зрозуміло. Отже ми вкриваємо підлогу папером, а що далі?
- Людина, яка керує обрядом, має розставити по периметру кімнати свічки. Свічки, звичайно, треба купувати в Церкві. Причому, хочу застерегти від сумнівних виробників. Для coitus graphomanis можна використовувати тільки свічки від традиційних конфесій. Це можуть бути греко-католики, московський патріархат, Філарет або автокефали. Свічок має бути 19 штук – по п’ять з трьох сторін і чотири зі сторони вікна, що виходить на захід. Таким чином, ми запрошуємо останній промінь сонця стати п’ятим вогником у цьому ряді, і перетворитись на канал, який поєднує два світи. Отже, вдень ви розставляєте свічки в кімнаті, також вдень ви заносите до кімнати і решту речей, які вам будуть потрібні: пляшку червоного вина – традиційно береться Кагор, скарифікатори, ритуальну чашу, в якій розводитиметься вино і кров учасників ритуалу, та якісь предмети безпосередньо пов’язані з подіями твору над яким працює автор. За п’ять хвилин до заходу сонця свічки запалюють. Але учасники ритуалу заходять до приміщення не одразу, а тільки тоді коли темрява повністю вкриває все навколо. В обряді приймають участь троє. Як правило, чоловік та дві жінки або жінка та двоє чоловіків. Троє учасників символізують триєдність – матеріальний світ, духовний світ та прикордонна територія обряду. Отже, вони заходять. Троє. З ночі - у кімнату із запаленими свічками. Людина, яка керує обрядом, починає зачитувати магічну формулу, текст я продиктую наприкінці передачі. Зачитуючи вона наливає вино у ритуальну чашу після чого кожен з учасників проколює собі палець і крапає у чашу свою кров. Вміст чаші ні в якому разі не треба випивати, натомість це криваве вино розбризкується по стінах, підлозі та безпосередньо по учасниках обряду. По тому розпочинається таїнство пізнання одне одного…
- Алісо, твоя оповідь дуже збуджує уяву…
- О, впевнена, не тільки уяву – посміхається Аліса Лі – але пам’ятаймо: дуже важливо під час проведення обряду задовольнити не власні інстинкти, а, через пізнання іншої людини, задовольнити свою жагу до пізнання потойбічного. Обряд має глибокий духовний зміст. Але деякі тонкощі можливо пояснити лише при безпосередньому спілкуванні, ти мене розумієш, Міхале? Того ж що я вже повідомила – цілком достатньо аби кожен з твоїх глядачів, який займається творчістю, зміг зробити перший крок до значно кращого сприйняття своєї творчості оточуючим світом. І наостанок занотуйте магічну формулу, яку я використовую під час coitus graphomanis
Горит свеча
Мне отвечать
За пляс теней
Моих затей…
- Що ж, наш ефір добігає кінця. Дуже вдячний тобі, Алісо, за цікаву розповідь. Сподіваюсь, ми ще побачимо тебе на передачі «Маг і Я», а на сьогодні це мабуть, і все…
Початок передачі Растік дивився не дуже уважно, більше слідкуючи за поведінкою бєльчонка, але згодом розповідь зацікавила його настільки, що, не маючи ніякої іншої можливості записати передачу, Растік просто витяг нещодавно придбану цифрову відеокамеру і поставив її перед телевізором на запис. Принаймні всю інформацію, яка стосувалась безпосередньо проведення обряду, записати він зміг.
Растік посміхався. Він вже знав, що буде робити сьогодні ввечері.
- Віка? – набрав він номер дівчат - Привіт! Наталка ще не прийшла? А коли має бути? Добре. Зараз я за тобою заїду, потім заскочимо за Наталкою і – до мене! Так, сьогодні гуляємо у мене. По-перше, я так і не відмітив своє новосілля, а по-друге, маю ще одну ідею. Впевнений, вам сподобається. Так що готуйся. За годинку-півтори я під’їду…
* * *
Наталка - а відтак і Віка – мешкала на Куренівці, неподалік від стадіону Спартак. По дорозі Растік ще забіг до гастроному та купив пляшку Кагору. Потім, вже з Вікою вони піднялись сходами до Кирилівської церкви, де і закупили потрібну кількість свічок. Аби особливо не дивувати нікого великою кількістю свічок, яку Растік мав придбати, заходили вони до церкви по черзі і таким чином - за два заходи придбали потрібний для ритуалу комплект.
До закінчення пар у Наталки лишалось біля години і Растік повів Віку до Інституту Журналістики, де навчалась Наталка. Не поспішаючи, вони прогулялись парком, що розпочинався за корпусами лікарні ім. Павлова, на території якої і знаходилась Кирилівська церква. Стежкою, оминаючи недобудований корпус дурки, потім - мощеною дорогою, повз роздовбаний склеп, вийшли на Герцена, а там вже недалеко й Інститут Журналістики, також відомий як ВПШ – бо ж будували колись це під Вищу Партійну Школу. Та партійцям навчатись там не судилось – будівлю віддали студентам Університету ім. Шевченка. Журналістам-неформалам та міжнародникам-мажорам. Але і перші і другі полюбляли називати свою альма-матер саме ВПШ.
В очікуванні Наталки, Растік ще встиг поспілкуватись з кількома знайомими – студентами-журналістами зі старших курсів, які вже працювали на телебаченні. Як не дивно, про новий канал, який Растік знайшов напередодні, ніхто нічого не чув. Від того Растік лише зрадів, відчувши себе першопрохідцем.
Як він і передбачав, Наталку, як раніше і Віку, зацікавила розповідь про новий телеканал та пропозиція провести coitus graphomanis. Одразу по тому як вони прийшли до дому, усі троє нашвидкуруч перекусили і завзято прийнялись до підготовки обряду – повиносили геть усе зі спальної кімнату, розкидали по підлозі завчасно придбаний папір та старі рукописи Растіка, принесли Кагор, в якості ритуальної чаші взяли пивний келих, розставили свічки і наостанок – під здивованими поглядами дівчат і зацікавленим поглядом бєльчонка – Растік перетяг до спальні телевізор…
* * *
Горит свеча
Мне отвечать
За пляс теней
Моих затей
За первый раз
За третий глаз
За черный смех
Кровавый снег
За сказок пыль
За тех, с кем пил
За тех, с кем спал
Кому не врал.
Горит свеча
Иду встречать
Гостей своих
И мертвых
И живых…
* * *
- А про що буде твій новий роман? – спитала Віка, вже по завершенні обряду, коли всі троє трохи втомлені, але щасливі і розслаблені лежали на диванних подушках, які Растік приніс до кімнати.
- Ну, роман я ще навряд чи витягну… – посміхнувся Растік – Це має бути повість. Містична. Хочеться трохи постібатись над сучасним телебаченням, над усіма цими ріеліті-шоу… Але постібатись так, щоб в читача кров стигла в жилах. Я ото як надибав по тєлєку цей новий канал і трохи його подивився, так в мене ідея одразу й народилась. Цей їхній чорний гумор дуже надихає на… специфічні звершення. Називатись шоу, а відповідно і повість, буде якось криваво… ну, щось типу: «Відрізаючи пальці». Задумка така – головний герой ріеліті-шоу намагається залишитись в живих. Але не так як в «Останньому герої», а справді – живим. Ну, а решта працівників, які приймають участь у шоу, мають людину цю вбити. В принципі ідея не дуже нова для наукової фантастики, але я хочу зробити це все у містичному ключі. Тобто, передачка ця має бути такою… інфернальною. Із заграванням з потойбічними силами.
- А мораль яка буде? – усміхнено поцікавилась Наталка. – Чи просто криваве місиво?
- О! – пожвавився Растік – Мораль буде обов’язково! Тут буде присутня вічна тема боротьби Добра і Зла. Але не за формулою «бабло перемагає зло». Тобто головним не буде показати, як це робиться на багатьох подібних шоу, що за гроші людина здатна на будь-які неподобства, підлість або ризик бути вбитим. Ні. За моїм задумом героєм «Відрізаючи пальці» людина стає не через те, що їй пропонують купу грошей в разі виграшу, а майже випадково. Пам’ятаєте «Майстра і Маргариту» Булгакова? Як там Воланд виконував дещо невластиві, якщо звірятись з християнською традицією, функції. Ну, так ото і в мене буде щось схоже. Умовно кажучи, якщо я вже згадав Воланда, запустили Бегемот з Фоготом цеє шоу і перед початком кожної передачі проводять лотерею серед грішників. Причому, в першу чергу їх цікавлять зовсім не такі, на яких вже й клеймо нема де ставити. Лотерея проводиться серед людей, яких я називаю болотом. Тобто, наче людина і непогана, але час від час здатна на якусь підлість, причому підлість цю вміє досить непогано виправдати сама перед собою й так далі і жити з неспокутуваним гріхом на душі. Так ото значить збирають наші два умовні гаєри це все болото людських душ до лохотрону і обирають собі жертву для шоу.
- А чому «Відрізаючи пальці»? – в один голос запитали Віка з Наталкою і розсміялись з цього співпадіння думок.
- А тому що – урочистим тоном пояснив Растік – шоу має бути видовищним. Тобто – кривавим. А отже учасникам шоу перед смертю будуть відрізати пальці.
- Растік, ти збоченець – здригнувшись сказала Наталка.
- Не збоченець, а письменник. Прошу розрізняти. Письменник не обов’язково має писати про те, чого він прагне, бажає, або знає з власного досвіду. Просто в кожного письменника має бути в доброму розумінні – хвора уява.
- Ото скажеш тоже: хвора уява - у доброму розумінні…
- Саме так. І лише так. Треба бути трошки божевільним, коли пишеш. Це своєрідний Змінений Стан Свідомості. Але зовсім не обов’язково щоб ця божевільність виявлялась десь поза сторінками твоїх творів.
- Ну, добре, переконав – з посмішкою на обличчі сказала Наталка – ти не збоченець. Лише шизофренік з роздвоєнням особистості.
- В точку! – розсміявся Растік, і кинувши погляд на годинник – О! Трохи не пропустив! Сідайте зручніше, зараз по тєлєку будуть розповідати казку.
- Вечірню? – пожартувала Наталка.
- Нє. Опівнічну. Зараз ви зрозумієте, що це за канал такий – Marena-TV!
Коли Растік включив телевізор, там якраз закінчувалось «шоу» потворного чоловічка під акомпанемент «Як тебе не любити, Києве мій».
І одразу по тому на екрані з’явилась вже знайома Растіку студія – підвал із низькою стелею і обідраними стінами.
Цього разу камера зосереджується не на косяку, а на одному з двох стаканів, що стоять на столі. В обидвох – десь на третину трохи зеленуватої рідини. На стакані лежить щось схоже на ложку з дірочками. На ложці – кубик цукру. Ведучий обережно ллє на цукор воду і пояснює іншому:
- Розумієш, Ганжа, план я вирішив принести іншим разом. А сьогодні маю дещо краще. Випадково згадав, що в мене лишалась пляха справжнього абсенту. В мене у знайомого тесть вдома робить такий абсент, що туйона там – як глюків у Віндовзі. Тож і вирішив - сьодні абсент цей і скуштуємо.
- А нашо воду лити?
- О! Бачу ти ніколи не пробував абсент! Повір мені – смак досить таки гидотний. Та й оборотів у справжньому абсенті має бути не менше 70. Тож вживання абсенту – то цілий ритуал. Як правило, «гасять» присмак, від якого багато кого блювати тягне, отакою підсолодженою водою. Ще можна вживати невеличкими порціями дуже охолодженим. Але ж, пам’ятаєш, холодильник ми вчора з тобов по накуркє таки роз’їбали… Так шо маємо те шо маємо…
Тим часом абсент розведений водою трохи помутнів і ведучі, як і вчора – синхронно, ніби все життя тренувались, потягнулись за стаканами, дзенкьнулись ними й вигукнули:
- Будьмо!
- ГЕЙ!
- Будьмо!
- ГЕЙ!
- БУДЬМО, БУДЬМО, БУДЬМО!!!
- ГЕЙ!!! ГЕЙ!!! ГЕЙ!!!
Після чого так само синхронно припали до стаканів.
Потім ведучий, той якого звали Міхал, як і вчора, закинув ноги на стола і хитро посміхаючись розпочав:
- Значить, так, діточки. Як я і обіцяв, сьогодні розповім вам завершення вчорашньої казочки. Отже, влаштовуйтесь зручніше і слухайте. Казка про Червону Шапочку і Трьох Поросят.
Як ви, сподіваюсь, пам’ятаєте, вчора ми залишили нашу Червону Шапочку на розвалинах будинку, де мешкали Трійко Хрюндєлєй, після того як вона вбила вовка. Того самого вовка з яким напередодні досить таки непогано проводила час.
…І ото, значить, сидить вона, жує м’ясо та сльози ковтає – надто вже вовка шкода. І смачно їй – за обидві щоки уминає, а на душі кішки шкребуться. І час би вже їй до бабки йти, та піднятись не може. Не тримають ноги. І ото сидить вона собі цілий день і тільки рука за м’ясом вовчим тягнеться і тягнеться… А як м’ясо закінчилось, так Червона Шапочка і копита відкнула. Тобто – те, що від Хрюндєлєй залишилось вона відкинула. Взяла вовчу кістку і давай її гризти. Гризе-гризе, і раптом язика собі яа-а-а-ак прикусить!
Да так сильно прикусить, що фактично половини язика – наче й не було! Вскочила Червона Шапочка на ноги – і де тільки сили взялись! Закричала б на весь ліс благим матом – да тіко як закричиш, коли язика ні фіга і не залишилось? Кинулась, у чому мати народила, через ліс. Біжить, кров з рота крапає. Плаче від болі, руками сльози з кров’ю по обличчю розмазує, і все біжить і біжить. Кущі колючиї так і хочуть дівчинку за рученьки білі схватити та оцарапати, за місце, що нижче спини – вдарити якнайбольніше. А корені дерев, ніби спеціально, зміями під ноги бідолашній повзуть… Червона Шапочка підсковзнулась, впала, втратила свідомість, закритий перелам, прийшла до тями і давай ще сильніше вити від болю. Вскакує й далі біжить. Прибігає до бабиного будиночку, вбігає…
Ну, ви уявіть собі картинку – щось голе, грязнюче, ісцарапане вривається до вас додому, все в крові, виє голосом нелюдським, на голові хрєнь якась червона, в руці кістка вовча… Ясна річ, що підсліпувата бабка внучку свою і не впізнала. Іспужалась такого страхопудала, з ліжка вискочила і на стіну почала лізти – великі очі у страху. А нігті – тим більше. Так що бабка без труда вицарапалась на саму стелю. Сидить на стелі, зубами золотими цокотить і хреститься.
Добре, що бабка не сама вдома була. З-під ковдри вискочив голий мисливець, хвать ружжо і в чудовисько криваве вистрілив. А як впало чудовисько бездиханне на підлогу з глухим стуком, так бабка зі стелі помітила родимку фамільну на відірваній голові чудовиська, і впізнала в ній голову внучки своїй. Зрозуміла бабка, що загубив мисливець кровінушку рідну, зістрибнула зі стелі, схватила кочергу, і – на мисливця! Мисливець ружбайку перезарядити не встиг, та й не передбачав він такого розвитку подій, так що в останні секунди свого життя на обличчі у мисливця був написаний непідробний подив. Хоча, це спочатку в нього подив на обличчі написаний був. Дуже скоро обличчя це перетворилось на криваву масу, взагалі без якогось виразу.
Три дні й три ночі глумилась бабка над тілом мисливця за допомогою кочерги. І тільки коли на четвертий день сонечко зазирнуло у віконце, зрозуміла бабка, що помстилася вона за внученьку свою улюблену, витерла піт з лоба, вдихнула на повні груди… Тут сили її і покинули.
Звалилась бабка в криваве місиво і більше вже й не рухалась.
В общєм, всє умерлі.
- Отака хуйня, малята… - традиційно завершив свою оповідь Міхал – бувайте здорові, а в якості колискової лишаю вам пісеньку з нового альбому System of a Down.
- SOAD – Forever!!! – вигукнув Ганжа, в той час як Міхал розпочав приготування другої порції абсенту…
* * *
Наступного ранку Растік прокинувся від Наталчиного поцілунку. Він спробував було обійняти дівчину та затягти кохану у ліжко, але Наталка після тривалого і пристрасного цілунку, змушена була відсторонитись.
- Ну, не ображайся, любий. Мені вже час до універу їхати. Віка ще спить. Так що лишаю вас наодинці. Але не захоплюйся надто – вдень відправиш її до дому. Якщо сьогодні повернуться батьки – відсутність малої, в той час як я в універі, може їм не дуже сподобатись.
- Добре – посміхнувся Растік.
- Ввечері зустрінемось?
- А батьки?
- Ну, це ж не факт, що вони повернуться обов’язково. Якщо приїдуть – тоді будемо щось думати, а як їх не буде, можемо знову зустрітись. Тепер наша черга приймати. Я приготую щось смачненьке.
- Я люблю тебе, моя мила…
Закривши двері за Наталкою, Растік повернувся у ліжко і, обійнявши маленьку Віку, знову заснув.
Вдруге цього ранку він прокинувся від відчуттів не менш приємних ніж Наталчин цілунок. То вже прокинулась Віка і своїми маленькими пальчиками почала пестити хлопця...
…І тільки за півтори години вони змогли відірватись одне від одного.
Була вже дванадцята година дня, коли, після спільного прийому душу і сніданку, Растік замовив таксі для дівчини.
Прощались пристрасно, але не довго – обидвоє сподівались знов зустрітись ввечері.
Растік зачинив за Вікою двері, вкотре підсипав їдла бєльчонку, і пішов до кабінету. Поки завантажувався комп’ютер Растік швиденько оновив у пам’яті свій задум для повісті. Стрункий сюжет, яскраві образи – Растік рвався до роботи.
«ВІДРІЗАЮЧИ ПАЛЬЦІ» настукав він назву повісті.
Наступні дві години пролетіли геть непомітно.
Пальці хлопця літали по клавіатурі, відбиваючись на моніторі візерунками слів. Оповідь плинула легко і невимушено. Герої виходили як ніколи живими. Кров, як того і прагнув Растік, лилась ріками…
Аж раптом у творчий процес увірвався телефонний дзвінок.
Хлопець роздратовано відірвався від комп’ютера і взяв слухавку.
- Алло!
- Охрана кроліков.
- Охорона кроліков??? – Спантеличено перепитав Растік.
- Ето охрана на входє в дом. Кроліков – моя фамілія. Вам тут какой-то пакєт оставілі…
Спочатку Растік хотів відповісти, що забере пакунок пізніше. Але потім вирішив, що невеличка перерва буде йому тільки на користь – нехай очі трохи відпочинуть.
- День добрий. – привітався Растік з охоронцем, після того як пішки – аби трохи розім’яти ноги – спустився сходами на перший поверх. – Ростислав. – Сказав він протягуючи руку. – Це ви мені телефонували з приводу якогось пакунку?
- Сєргєй. Кроліков. – назвався охоронець потискаючи руку Растіку. І одразу перейшов до справи. – Странний тіп какой-то. Сначала хотєл подняться. Я об’ясніл, что у нас тут так нє прінято – хозяін должен бить в курсє, что к нєму гості ідут. Правіла такіє. Чувствую, что-то етот тіпчік юліть начінаєт – тіпа, друг дєцтва, давно нє відєлісь, розигриш какой-то хочєт устроіть. Ага, канєшна, друг дєцтва виіскался, думаю. Відал я такіх друзєй. Я ж знаю – квартиру молодой парєнь купіл, а етому – полтінік, нєбось уже. І пенсне ето дурацкоє – одно стєкло трєснутоє, второго – вообще нет. Да і вообще, посмотріш на нєго – чістий бомжара. Нікакой розигриш, думаю, у тєбя нє вийдєт. Говорю: хочеш подняться – я звоню прєдупрєждаю хозяіна.
- І що він?
- Ну, как увідєл, что я номер твой начал набірать, сразу засобірался, говоріт, вспомніл, что у нєго дєло какоє-то срочноє і попросіл пакєт вам пєрєдать – і охоронець очима вказав на пакунок розміром десь із ноутбук, що лежав на столі.
- Я вот что хотєл спросіть – продовжував охоронець – У тєбя какіє-то сєрйозниє проблеми с бандюкамі єсть? Наркота, там, оружіє? Понімаєш, ми в лічную жизнь жильцов нє вмєшиваємся і нікуда не стучім. Но ето чісто вопрос бєзопасності. Что касаєтся битовухі, то у мєня тут стоіт детектор. Обикновєнную взривчатку он засєкаєт. Но єслі тєбя заказал кто-то серйозний – я тут бєссільний. Так что смотрі – єсть у кого на тєбя зуб? Єслі какіє-то серьйозниє тьоркі – можем визвать спєцов.
- Та ні, нічого такого точно немає. - Відповів Растік – Я ж бізнесом не займаюсь, в політику не ліз… Гроші які є – то спадок від бабки. Бабка померла – я квартиру її продав, а цю купив... Хоча і дивно хто б це міг до мене заходити, але не думаю, що тут може знайтись робота для саперів…
- Ну, как знаєш… - сказав охоронець, протягуючи Растіку пакунок.
Хлопець піднявся на свій тринадцятий поверх, зайшов додому і обережно розірвав обгортку дивної передачи…
Вибуху, якого так боявся охоронець, не відбулось.
Натомість ефект, який вміст пакунку справив на Растіка, був не менш приголомшуючий. Розіграш??? Як там у Fleur – Я знаю это всего лишь шутка, Но почему-то мне стало жутко…
Какая странная игра…
…В пакунку виявилась пачка фотографій.
Великий формат, гарна якість. Усміхнені обличчя. Зрештою не тільки обличчя, а й інші частини тіл були на цих фотках. Тіл тих було небагато – троє. Хлопець і дві дівчини. Все б нічого – фотки дійсно були гарні і викликали надзвичайно приємні спогади. Адже на світлинах цих були ніхто інші як сам Растік з Наталкою та Вікою.
Проблема тільки в тому, що вони детально ілюстрували вечірку, яку Наталка з Вікою два дні тому влаштували Растіку в своїй квартирі. Ось Растік заходить до будинку де мешкає Наталка, ось – він дзвонить у двері. Наступна фотка – Растік в дверях цілується з Наталкою…
Ну, до цього моменту ще якось все можна було пояснити – хтось слідкував за Растіком. Хоча й абсолютно незрозуміло – хто і з якою метою? Адже Растік був цілком щирий, коли казав охоронцю на вході, що ніяких ворогів не має…
Але те що було на наступних фотках – взагалі ні в які ворота не лізло! Ось вони втрьох за столом. Растік обіймається з Наталкою… Збуджена Віка приєднується до них… Далі вони втрьох вже утворюють єдине ціле…
Блядь! Хто це знімав???
Вони ж були втрьох. І більше нікого в квартирі не було і не могло бути!
Шо за хуйня?
Розіграш?
Може то Наталка його так вирішила підколоти?
Але все одно… як це можна було зробити технічно? Ну, припустимо, дівчата могли завчасно заховати десь фотоапарат чи веб-камеру… але все одно – як вони знімали? Та йолки-палки – фотки ж зроблені з різних ракурсів. Все – настільки детально, що позаздрили б автори найкращих порно-серій!
Не знайшовши ніякого логічного пояснення появі загадкових фотографій, Растік набрав телефон Наталки.
- Привіт, мала!
- Ну, привіт… - почувся невдоволений голос Наталки.
- Наталко, тут така справа… - Растік зупинився, намагаючись підібрати слова для пояснення.
- Скотина ти, Славік! – перебила його Наталка, вперше за весь час знайомства назвавши по імені.
- Наталочко, що трапилась, моя маленька? – розгубився Растік.
- Маленька?! Ах, ти ж тварюка! Бачу тебе таки здорово на маленьких дівчат тягне! Що, познайомила тебе з Вікою – можна мене вже зписати, да?
- Наташка! Шо ти таке верзеш? До чого тут Віка? Що з тобою?
- Що зі мною?! А ти не здогадуєшся??? Я ж просила – відправ малу вдень до дому! Що ви там – натрахатись цілий день не можете? А ну мерщій дай Вікє трубку!
- Наталочко… - обережно почав Растік кинувши швидкий погляд на годинник. – Ти тільки не хвилюйся, але розумієш… Річ у тому, що її тут немає. Години три тому я викликав для неї таксі і вона поїхала…
- Ти не брешеш? – нарешті після тривалої паузи почулось у слухавці.
- Як не віриш мені – можеш зателефонувати до охорони в моєму будинку. Впевнений – чувак, що там сидить, фіксує усіх, хто приходить і виходить.
- Де ж вона поділась? Боже, якщо з нею щось трапилось – батьки ж мене вб’ють…
- Наталко, спокійно. – намагаючись говорити якомога впевненіше, спробував заспокоїти Растік – нічого з малою не могло трапитись. Сподіваюсь… Я зараз продзвоню тоє таксі – дізнаюсь куди вона поділась. Може просто погуляти вирішила, а попередити нас не подумала. Я сам в її віці мало переймався тим, що бабка може хвилюватись як мене довго немає… Коротше, я зараз все з’ясую, а ти заспокойся.
Та виявилось, що пообіцяти все з’ясувати набагато легше, аніж власне з’ясувати. Дзвінок за номером, за яким Растік викликав таксі для Віки, тільки додав загадок. Так дійсно, у них значився виклик на Суворова 7. Але машина за цією адресою не виїжджала – бо чи не одразу ж після власне виклику, оператор отримав скасування. Растік, вже й сам знервований, намагався пояснити, що ніякого скасування він не робив. Більше того – особисто з вікна бачив як дівчина сідала в таксі.
- Не знаю, яке ви там таксі бачили, але ми машину до вас не відправляли. До побачення. – І самі лише гудки лишаються Растіку у слухавці.
Растік кілька разів нервово пройшовся з одного кінця кімнати в інший.
Фак, фак, фак! Шо робити? Якщо мала сіла в інше таксі і просто поїхала кудись погуляти? Може таки бути чи ні? Але, шо то за таксі, і головне – хто скасував виклик машини, яку він замовляв? Сам то він ще з глузду не з’їхав – він нічого не скасовував… Щоб скасувати виклик, хтось мав знати про нього. Отже хтось прослуховує телефон. Дійшовши у своїх роздумах до цього моменту, Растік швидко відключив свій мобільний і на всяк випадок ще й від’єднав батарею. Хоча це аж ніяк не гарантувало від прослуховування: якщо хтось задався ціллю встановити прослушку – цілком міг встановити жучок безпосередньо у квартирі. Фак! Чи не забагато зусиль для такої звичайно людини як він? Чи – не звичайної? Може я, сам про те не здогадуючись, отримав якусь секретну інформацію, за якою бігають різні спецслужби? Але до чого тут Віка? Викрали? І як із цим усім пов’язані ці дивні фотки? Чи вони не пов’язані і це насправді всього лише розіграш дівчат? «Я ж так і не попитав Наталку про фотки» - згадав Растік, знову спускаючись на перший поверх.
Охоронець Сергій запитально подивився на Растіка, коли той з’явився у полі зору.
- Привіт ще раз.
- Что? С пакєтом тєм что-то нє так?
- А? Та нє… Хоча там таки дійсно не все ясно, але я з іншого приводу. В мене на ніч лишалась моя дівчина. Також з нею приїхала молодша сестра і теж ночувала в мене. – Охоронець кивнув, підтверджуючи припущення Растіка, що той веде облік усіх відвідувачів. – Так, ось, моя дівчина пішла ще вранці. Сестру її я відправив додому десь в районі дванадцятої. Викликав таксі. Але зараз розмовляв з Наташею, вона каже - сестри все ще немає. А там де я викликав таксі, кажуть що машину вони не відправляли, бо хтось виклик цей скасував. Але ж я сам бачив з вікна, як мала сідала в машину! Я ось що подумав – в тебе ж повинен бути тут якийсь відео нагляд, чи як?
- Єсть такоє.
- А що воно знімає – хол чи вулицю теж? Як би подивитись, що то за машина за малою приїхала?
- Ща посмотрім. Заході. – охоронець рукою вказав на двері до своєї кімнатки.
Растік зайшов і став чекати поки Сергій знайде потрібний момент запису.
- Ага. Вот она. Время 12.05. – на одному моніторі з’явилась Віка, яка вийшла з ліфта. – А вот внєшняя камєра. Так… вот, смотрі, машина уже стоіт. А, плохо номєр отсюда нє відать… Может, когда оні поєдут, можно будєт разглядєть…
- От чорт! – раптом вигукнув Сергій – Смотрі! Воділа! Ето же тот самий тіп, что тєбє пакєт пріносіл!
- Фак! – а це вже Растік дивиться на водія. На обличчі, як і розповідав перед тим охоронець – пенсне. Одне скло тріснуте, іншого взагалі немає. Але пенсне це – єдина нова деталь. Все решта однозначно видає бомжа з Андріївського. Навіть костюм той самий клітчатий! – Сука!!!
І ніби почувши цей останній викрик Растіка, водій з усмішкою подивився прямо в об’єктив камери і підморгнув. Звичайно, то могло бути лише випадкове співпадіння, бо запис фіксував події кількагодинної давнини, а отже бачити Растіка бомж-водій аж ніяк не міг.
- Сука… - повторив Растік, але вже більш стримано, бо повністю зосередився над новою інформацією – До речі, Сергій, - звернувся він до охоронця – ти казав, що можна викликати якихось спеців. Що ти мав на увазі – міліцію, чи щось інше?
- По разному можно – ухилився від прямої відповіді охоронець - А что? Рєшіл такі пакєт провєріть?
- Та ні. З пакунком якраз все в порядку… Точніше далеко не все в порядку, але принаймні вибухівки там не має. Ні, мені не сапери потрібні. Я просто подумав, що мене можуть прослуховувати. Точніше не можуть, а повинні. Бо ж як інакше цей кадр міг знати про замовлення таксі та скасувати його? Я подумав – то або мобілку прослуховують, або десь в квартирі жучок стоїть.
- Логічно. – відповів Сергій. – Навєрноє лучше сообщіть в міліцію. Впрочєм, я не настаіваю.
- Ні… - похитав головою Растік. – поки що я б не хотів звертатись в органи. Дуже схоже на те, що дівчину викрали. Якщо для підготовки викрадення, вони встановили прослушку... Повинні ж вони викуп який потребувати, чи що? Я ж сам не розумію, що це все за фігня така. Може то через її батьків, чи хуй його знає яким ще раком-боком пояснюється… Може вони якраз зараз вже зв’язались з її родичами і домовились про викуп? Перш ніж щось робити, треба повідомити її батькам…
- Тоже логічно. – погодився охоронець.
- Я просто думав чи не можна якось перевірити є в квартирі прослушка чи ні…
- Без міліціі, я правільно понял?
- Так.
- Ето будєт стоіть определенную сумму…
- Без проблем. Бажано якнайскоріше.
Тим часом Віка на запису давно вже вийшла з будинку, підійшла до машини, подивилась вгору і помахала рукою Растіку, сіла в таксі та поїхала. Номер машини так і не потрапив до об’єктиву камери… Але хоч обличчя водія дуже непогано було зафіксовано – в разі чого буде з чим звертатись в міліцію.
- Можна я від тебе подзвоню, а то щось не впевнений я в своєму телефоні…
- Да, конечно.
Растік набрав телефон Наталки.
- Привіт, мала. Я тут дещо з’ясував… Що?! Коли дзвонили? І що з нею?.. Суки! Ні, зачекай! Не їдь сама! Я за тобою заїду – поїдемо разом. – Растік поклав трубку і дещо розгублено дивлячись на Сергія – Дзвонили з лікарні. Дівчина в реанімації… Блядь! Знайду падлу – вб’ю! Він має на Андріївському тусуватись… Вб’ю суку!
* * *
Растік заїхав за Наталкою – він вже просто боявся лишати дівчину саму аби і з нею нічого не трапилось – і разом вони поїхали до лікарні. З телефонної розмови Растік мало що зрозумів, бо Наталка була натурально в істериці. Що й не дивно з огляду на те, що їй повідомили. Але зараз, їдучі до лікарні, після того як Растік дав їй заспокійливе, Наталка хоч трохи заспокоїлась і змогла переказати те, що сама знала. Десь за півтори години після того як Растік в останнє бачив дівчину з вікна своєї квартири, її у надважкому стані доставили до лікарні. Саме в той час як Растік у творчому захваті писав свою повість, Віка стала жертвою групового зґвалтування. Жодних свідків – нерухоме тіло, без одягу і будь-яких речей, але все в крові та з численними пораненнями, знайшли на Куренівці неподалік від дому. Сережки з м’ясом видрані з вух. Руки зв’язані за спиною. На лівій руці не вистачало двох пальців, на правій – одного. На спині якимось гострим предметом було надряпано криваве послання – прізвище та ім’я Віки, а також адресу Наталки. Завдяки цьому і змогли зв’язатись із Наталкою та повідомити про те що трапилось.
Все це Наталка розповідала знаходячись під дією заспокійливого, наче в трансі, із ніби мертвим обличчям, геть без емоцій. Растік слухав і вже знав, що бомжарє з Андріївського – бо хто ж ще міг за цим стояти? – не жити. Він бачив перед очима милу посмішку Віки і вигадував нові тортури для клітчатого бомжа…
Але коли Растік з Наталкою дістались таки лікарні, на них чекала нова несподіванка. У вигляді виключення ця несподіванка була більш приємна, ніж усі інші, що трапились цього дня. І хоча вона породжувала нові запитання, але запитання ці стосувались майбутнього, що ж до теперішнього, то можна було зітхнути з полегшенням. Коли вони приїхали і почали розпитувати про Віку то з’ясувалось дві речі: перша – незрозуміла – насправді ніхто з лікарні не дзвонив Наталці з приводу Віки, і друга – приємна – Віка дійсно знаходилась у цій лікарні, але не в реанімації і не після зґвалтування.
Ніяких кривавих деталей про які розповідала Наталка.
Дівчину привезли після ДТП. Легкий струс мозку, але без якихось фатальних наслідків. Привіз її водій який і збив дівчину. Він не хотів доводити справу до міліції і обіцяв будь-яку компенсацію. Залишив півтисячі баксів лікарю і візитку аби з ним зв’язались, якщо будуть потрібні ще гроші.
Отакої.
Приголомшені новою інформацію Растік та Наталка сиділи на лавочці неподалік від входу до лікарні. Треба було щось робити, але що? Наталка все ще була під дією заспокійливого і не зовсім адекватно оцінювала дійсність. Вирішувати треба було Растіку. Найперше, що він хотів зробити – повідомити про все, а точніше не про все, а принаймні про ДТП, батькам Віки. Та виявилось, що не так все просто. Наталка і сама намагалась зв’язатись з батьками одразу після того як почула, що Віка опинилась у реанімації. Але стаціонарного телефону на дачі не було, а всі мобільні були поза зоною. Ще один дивний факт. Звичайно, добре, що Наталка не змогла повідомити батькам про «криваве зґвалтування». Але Растік вже вкотре набирав номери телефонів, що їх дала Наталка – і до сих пір усі були поза зоною. Єдине пояснення, яке приходило в голову – вони усі разом поїхали з дачі кудись ще далі на природу. Може в ліс вибрались, чи ще куди…
І таким чином відповідальність за все Растік продовжував нести на собі. Віка лежала в окремій палаті, але Наталку і Растіка до неї не пустили. Сказали, що в її стані сьогодні дівчину краще не турбувати. Растік залишив і від себе гроші лікарю та нянєчкє, та попросив зателефонувати йому одразу як Віку можна буде відвідати або як щось знадобиться.
Потім з телефону, що стояв в кабінеті лікаря – свій мобільний він так і не наважувався вмикати – зв’язався з охоронцем Сергієм. Растік лишав ключі від квартири аби той перевірив її на наявність підслуховуючи пристроїв. Від результатів перевірки залежало куди їм зараз з Наталкою їхати. І тому коли Сергій повідомив, що в квартирі таки дійсно було знайдено кілька «жучків», Растік зрадів. З одного боку це пояснювало витік інформації, а з іншого – могло гарантувати, що зараз ці канали були перекриті. Що ж стосується квартири де мешкала Наталка, очевидно, мало того, що невідомі – ким би вони не були – знають адресу помешкання та телефон, на що недвозначно вказував дзвоник невідомого з повідомленням про «зґвалтування». Існував ще фактор отриманих вдень загадкових фотографій. Хтось або щось змогли досить детально зафіксувати усі подробиці пам’ятної вечірки. Отже лишатись там Растік вважав небезпечним. До того ж охорона в будинку на вулиці Суворова була на порядок краща…
Растік переконав Наталку – допоки не повернуться батьки, небезпечніше буде пожити в нього.
Вони заїхали до Наталки аби забрати необхідні речі. Поки дівчина збиралась, Растік прискіпливо і дещо нервово оглядав стіни – звідки б тут могла провадитись прихована зйомка? Звичайно, нічого підозрілого він не знайшов. Постійно відчуваючи на собі чийсь ворожий погляд, Растік весь час нервово озирався і дуже зрадів, коли вони нарешті вийшли на вулицю.
Він все ще не хотів звертатись до міліції. Хоча від усіх цих подій вже відчутно несло якимось криміналом, але тоді рано чи пізно стало б відомо, що Растік спав з обома дівчатами. Не тільки із повнолітньою Наталкою, але і з її молодшою сестрою. А це вже стаття для самого Растіка…
Усе треба було вирішувати самотужки.
Растік завіз Наталку до дому, попросив охоронця не пускати НІЯКИХ відвідувачів, а сам, для впевненості озброївшись фотографією загадкового бомжа, яку Сергій роздрукував із запису, де той виступав водієм таксі, поїхав на Андріївський.
Зважаючи на вечірній час, торговців на Андріївському було вже обмаль. Більше – неформалів та відвідувачів кав’ярень. Але ані перші, ані другі вкупі з третіми не могли впізнати людину на фотографії.
Ніхто ніколи такого на Андріївському на бачив.
Кому міг, Растік лишав свій телефон (звичайно не мобільний, а телефон охорони в будинку) і трохи грошей для заохочення – лише б йому одразу повідомили в разі якщо клітчастий бомж раптом з’явиться. А там він вже розбереться, що з тим робити.
Поки що ж він лишався наодинці із самими лише загадками і питаннями. Хто і як зробив загадкові фотки Растіка з дівчатами? Хто прослуховував його квартиру і хто скасував виклик таксі, приславши натомість машину із клітчатим бомжем? Хто подзвонив і налякав Наталку повідомленням про зґвалтування Віки? Яким чином Віка потрапила у ДТП? І останнє – чи пов’язані всі ці події поміж собою чи то якийсь неймовірний збіг обставин? Хоча який там може бути збіг – очевидно, що до усіх цих питань так чи інакше причетний цей клятий бомж!
Знайти б його! Тоді б можна було поспілкуватись по-душах…
Коли Растік повернувся до дому, було вже темно. На вахті був інший охоронець, але Сергій передав тому інформацію яка стосувалась Растіка. Ніяких відвідувачів до його квартири не приходило.
Растік піднявся до себе. Закрив за собою двері. Пройшов у кімнату. Наталка спала на дивані, поруч із нею вмостився і бєльчонок. Растік обережно присів поруч. Дивлячись на обличчя дівчини він відчував як поступово відходять проблеми цього божевільного, дурнуватого дня. Растік відчув, що міг би вічність сидіти отак і дивитись на це миле обличчя. Було в цьому щось навіть більш інтимне ніж займатись коханням. Бо ж буває так, що й кохаючись люди можуть грати якусь роль. Не знімати маску, за якою ховаються від оточуючих. Тримати дистанцію.
Натомість коли людина спить, то вже ніяк себе контролювати не може і тоді на обличчі проступає її справжня сутність. Щось таке, що не можна зафіксувати ніякими приладами. Ти дивишся на обличчя людини, відчуваєш її беззахисність і сам відкриваєшся…
Растік нахилився до дівчини і обережно поцілував її.
Наталка привідкрила очі і, побачивши хлопця, посміхнулась. Вона потягнулась і притулилась до нього. Деяких час вони лежали поруч, вслуховуючись в биття сердець одне одного, відчуваючи подих…
В ідилію цю, нетерпляче увірвався нахабний дзвінок телефона. Наталка неохоче встала з дивана, взяла свою сумочку і витягла з неї свій мобільний.
- Алло. Я вас слухаю. Говоріть, я вас слухаю… Що? Так це я… Гучніше будь-ласка… Що???
З помертвілого обличчя Наталки Растік зрозумів, що нічого доброго від нічного дзвінка чекати не доводиться.
Наталка довго стояла і мовчки слухала. Коли з трубки почулись гудки, дівчина розгублено опустила руки і безсила сіла на диван. Очі блукали по кімнаті, але нічого не бачили. Нарешті в поле її зору потрапив схвильований Растік.
- Її викрали… - ледь чутно промовила Наталка. – її викрали…
- Що трапилось? Кого викрали? – Растік намагався витягти з дівчини хоч якусь інформацію.
- Щось діється… я не розумію, що це… Чому я? Господи, в чому я винна… Растічку, я цього не витримаю… Розумієш? Я не витримаю всього цього…
- Не хвилюся, моя маленька – Растік обійняв дівчину і притулив до себе – Заспокойся, я поруч і не дам нікому тебе образити. А тепер розкажи, що трапилось?
- Дзвонив лікар, якому ти лишав гроші… Він сказав, що тільки що був в палаті Віки. Віки немає, а на її койці лежить мертва нянєчка… і багато крові… Каже, що Віку викрали. Сказав, що приїхала міліція і він дав їм твій телефон і адресу…
Як тільки Растік почув про нові неприємності, у животі залоскотало щось неприємне і холодне… Знову реальність вислизала з рук. Тільки-но він відчув якусь впевненість, як нове повідомлення знову перетворювало усе на суцільний хаос…
На щастя Растік не дав емоціям повністю оволодіти собою.
- Стоп. Зачекай. - сказав він дівчині, а сам тим часом взяв Наталчин мобільний і від’єднав акумулятор. – Це все неприємно, але впевнений, що з Вікою усе в порядку. – Продовжив він після цього. - Ти давала свій номер лікарю?
- Ні…
- І я не лишав йому твій номер. Я залишив тільки номер охоронця на вахті. Мене дуже непокоїть те, що їм відомий твій номер, але принаймні тобі не міг дзвонити лікар, а отже це як і минулого разу хтось дуже своєрідно вирішив пожартувати…
- Пожартувати? – ледь вимовила Наталка.
- Так. Пожартувати. І обіцяю тобі – я цього жартівника знайду і особисто відірву йому яйця. Вір мені. – Сказав Растік і нахилившись поцілував Наталку.
Дівчина геть виснажена подіями цього дня на диво живо і пристрасно відповіла Растіку. Чи то спільні випробування по новому відкрили їх одне одному, чи ще щось, але цілувались вони ніби вперше. Міцно стискаючи одне одного в обіймах, язиками і пальцями відкриваючи собі нові, незвідані до того території. Можливо вони просто тікали від проблем, які несподівано звалились сьогодні на їхні голови і намагались у цьому божевільно пристрасному сексі заховатись від оточуючого світу та забути про всі негаразди хоч на мить!
І щоби мить ця тривала вічність…
Уві сні Растік блукав якимись темними коридорами. Одного разу зайшовши у знайомий по передачам Marena-TV підвал з низькою стелею і обідраними стінами, несподівано побачив там ведучого Міхала. Той налив Растіку абсенту, після чого кивнувши на камеру, оголосив: «Поетична п’ятихвилинка!». На що Растік, ніби заздалегідь попереджений, почав читати з папірця, що його тицьнув у руки Міхал, вірша. Чомусь російською мовою…
Я вставлю в жопу два крыла,
Но светлым ангелом тогда
Не стану я. Мне не взлететь...
Удел мой — на земле воспеть
Бредовых мыслей ураган,
И сумасшествия туман.
Туман, что всех огней ясней,
Что поглощает страх и лень
И я стою…
И я пою...
И волком вою на луну!
И я с ума схожу за разум!
Туда, где не бессильны фразы...
Эта ступенька с ума вниз
Меня выводит на карниз
Сознания...
Кровопотек
сознания...
Шаг влево — СТОЙ!
Шаг вправо — ПОЙ!
Попытка к бегству — снова в бой!
Артподготовка. Арт готов.
Я паутиной странных слов
Хочу придать снам цельный вид.
Я не убит! Вновь не убит!
Сознание... под ним я весь.
Затих. Молчу. Жду весть.
Я жду...
Мой белый флаг в крови.
СВОЙ ГОЛОС РВИ! —
Кричу...
ПРЕЛЮБОДЕЙСТВУЙ! —
Я люблю...
ПРЕРИФМОПЛЁТСТВУЙ!
Я убью...
СЕБЯ?
Себя, тебя, её,
Сознание своё!
Со знаньем дела.
Тело — вниз,
Дух — вон.
Душа чиста. Сознанье тоже —
Tabula rasa, сверху кожа.
Стихи — огонь.
Сгораю я...
Огонь,
Агония...
Після чого до студії почали телефонувати різні люди і повідомляти, про те що Віку було таки справді викрадено і Растік мерщій має повертатись. Ведучій каже, що то дійсно поважна причина і Растік має повне право залишити студію. Але він, ведучій тобто, з великим нетерпінням очікує появи Растіка в гостях, цього разу у новій програмі, яка називається «Відрізаючи Пальці». Растік вибігає зі студії і починає шукати Віку. Як не дивно, але тепер на стінах коридорів з’являються дороговкази? на яких зображена стрілка і написані два слова «Знайти Віку». Після довгих блукань все тими ж коридорами, Растік знову потрапляє до студії Марени ТВ. Але цього разу ведучого Міхала немає. Натомість Растіка зустрічає молодий хлопець котячої зовнішності. Хлопець представляється Олеком і пропонує займати місця відповідно до куплених квитків. Растік нервово озирається і бачить прив’язану до ліжка Віку і клітчатого знайомця з Андріївського. Цього разу на тому білий лікарський халат. В руці скальпель. Клітчатий глузливо сміється, нахиляється над непритомною дівчиною і… відтинає їй мізинець на правій руці. Віка від болю приходить до тями і кричить, Растік щосили кидається на клітчатого і…
…прокидається.
Весь у холодному поті, Растік намагається розгледіти щось у суцільній темряві, а крик Віки й досі звучить у нього в голові. Дуже швидко Растік розуміє, що в квартирі дійсно кричать. Він підривається з дивану і виходить з кімнати. Коридором повз кабінет. Рвучко відкриває двері спальні. Наталка перелякано озирається на нього і Растік бачить, що очі дівчини сповнені непідробного жаху.
- Що трапилось? Чому ти не спиш? Ця тварюка знову телефонувала?
Але Наталка не відповідає. Здається, що від жаху вона взагалі забула усі слова. І тільки перелякано переводить погляд з Растіка на телевізор, що після проведення обряду так і залишився стояти у спальні. Точніше не на самий телевізор, а на бєльчонка, що сидів на телевізорі і щось гриз. На мить Растіку здалося, що він марить. Підійшов ближче, Наталка перелякано відскочила в сторону. Растік наблизив обличчя до бєльчонка і переконався, що той дійсно гризе палець. Людський палець. Мізинець. Мордочка звірка була у крові. Не звертаючи увагу на хлопця, бєльчонок продовжував несамовито вгризатись у людську плоть. Растік вихопив у рудого криваву знахідку і похолонув. Ще зовсім недавно він цілував цей маленький пальчик… Розгублено подивився на Наталку і зробив невпевнений крок у її напрямку, все ще тримаючи у руці палець, що колись належав Вікє. Наталка, з очима повними жаху, відступила назад. Растік здивовано подивися на неї.
- Не підходь до мене! – вигукнула Наталка.
- Ти, що? Це ж я…
- Бачу що ти – сказала Наталка продовжуючи відступати.
- Наталочко…
- Це ти вбив її!
- Ти що здуріла???
- Так, зовсім я здуріла, коли довірилась тобі… Боже! Як я цього не помічала раніше! А Віка! Ніколи не прощу собі, що познайомила її з тобою! Не підходь, я сказала! – знову вигукнула Наталка, коли Растік спробував до неї підійти.
- Що ти таке верзеш! Як я міг її вбити? Я ж постійно був з тобою…
- Ти привіз мене сюди, а сам повернувся до лікарні! А потім, ще й задурив мені голову, коли подзвонили і сказали, що Віку викрали! Ти вбив її! – вигукнула дівчина і раптом у її руці виблиснув ніж.
Растік зробив крок до Наталки, але та несподівано стрибнула на нього. Наступної миті Растік відчув гострий біль і з подивом побачив як лезо, гострого наче скальпель, ножа, що ним навмання вимахнула Наталка, вбивчою блискавкою проходить через його долонь відділяючи від Растіка два пальці. Від несподіванки хлопець щосили відштовхує від себе Наталку і цієї ж миті з телевізора, об який головою вдаряється Наталка, стрибає рудий вбивця. Якось Растіку довелось вступити у поєдинок із одним «бойовим» котом, що належав знайомій. Переможцем того разу вийшов кіт.
А Растік залишив тоді поле бою, зализуючи рани…
Бєльчонок нічим не поступався тому коту. Маленький згусток ярості, кігтів та зубів наче скажений кидався на Растіка, намагаючись якнайглибше вдертись зубами у тіло хлопця. Справжня наземна піранья – маленька та вбивча. Кілька разів Растік скидав із себе хижака, відправляючи того в політ до іншого кінця кімнати, але той щоразу кидався у нову атаку.
Растік відступив впритул до дверей, але ніяк не міг намацати здоровою рукою ручку двері. Аж ось йому вдалось схопити руду бестію за хвоста і щосили вдарити його об стіну.
Цього разу хвостата тварюка впала на підлогу і вже не рухалась. Растік розірвав на собі майку і як міг перев’язав поранену руку.
І тільки після цього подивився на Наталку. Подивився і кинувся до дівочого тіла, що нерухомо лежало на підлозі біля телевізора. Він впав на коліна перед Наталкою і притулив вуха до її груди, марно намагаючись вловити биття серця.
- Наталко! Наталко!!! Не вмирай!!! Мила моя, не йди від мене! НАТАЛОЧКО!!!
Але крім цього заклику більше ніякий звук не порушував мертву тишу.
Наталка не дихала.
Раптом включився телевізор, і Растік від несподіванки аж відстрибнув від нього.
- Доброї ночі, любі друзі! – Радісно вигукнув ведучий, в якому Растік впізнав того самого кошкоподібного зі свого сну. – Радий вітати всіх старих і нових друзів! Протягом останніх днів ми всі були свідками захоплюючого дійства, яке розгорталось перед нами у рамках нашого ріеліті-шоу «Відрізаючи Пальці». Сьогодні я – Олек Береж – радий повідомити, що наше шоу вступило у фінальну стадію!
- Наші камери встановлені у квартирі пана Ростислава і група наших співробітників вже виїхала на місце…
Растік із жахом побачив, як картинка на екрані змінилась і поки ведучий розповідав про умови шоу, камера демонструвала самого Растіка, який сидів на підлозі в спальні і з жахом дивився на телевізор. Растік в кімнаті і на екрані телевізора нервово заозирався навколо, намагаючись побачити звідки його знімають. Але побачив лише скривавлені стіни кімнати.
Раптом його очі зупинились на мобільному телефоні, що якимось дивом опинився в спальні. І одразу ж телефон задзвонив. Растік здригнувся від несподіваного дзвінка, але протягнув руку і натиснув кнопку.
- Алло, Ростиславе Олександровичу? – почув Растік голос охоронця з вахти і водночас побачив, як картинка на телевізорі знову змінилась і на екрані з’явилось зображення холу будинку і той таки охоронець із трубкою у руці – Тут до вас прийшли якісь люди. Я сказав, що вже пізно, але вони наполягали… - охоронець міг би нічого і не пояснювати, бо на екрані Растік бачив цих пізніх гостей. Він бачив навіть більше за охоронця, бо відволікшись на розмову, той не помітив, як за спину йому сковзнула клітчата фігура і вже наступної миті охоронець захлинався у власній крові, марно хапаючи ротом повітря…
Клітчатий вбивця глузливо посміхнувся Растіку з екрана телевізора і енергійно пішов до ліфта.
Растік вийшов із ступора і підхопивши ножа, з яким на нього кидалась Наталка, вибіг з квартири.
Прислухався. Було чутно як з невідворотністю гільйотини підіймається ліфт. Щосили рванув до сходів. Блискавкою злетів він вниз і вибіг у ніч на вулицю.
На мить він зупиняється, не знаючи куди бігти, і в цей момент десь із темряви до нього долинає знайомий рокіт мотоциклу…
У смузі місячного світла з’являється Рокер.
- Сідай, друже, я підвезу…
Ніж вислизає і падає на асфальт, а з пораненої руки назустріч тому ж таки асфальту летять важкі краплі крові…
