„Живий журнал” не затихав ані на мить. Усі лаялись і сварились, бились і мирились, матерились, доводили свою правоту та похибки опонента, жартували, іронізували, стьобалися, висловлювали співчуття, жаліли. Це був один з найбурхливіших епізодів життя блогерів, спричинений грузинсько-російською війною. Олімпіада в Пекіні відійшла на другий план, хоча українці там не пасли задніх і справно поповнювали багажний запас збірної медалями різного ґатунку.
Петро теж полинув у це інтернет-шаленство, дебатуючи, сварячись чи солідаруючись із жж-шниками з різних куточків України та світу. Час від часу він переглядав нові повідомлення на улюблених форумах, новини на сайтах, листи в електронній поштовій скриньці. Цей набір цілком доречно мала б доповнювати аська, проте він її не любив. Після нетривалого статичного життя вона була відправлена у корзину.
- Ось і новий лист! – вигукнув хлопець, відкриваючи сторінку. – Що ж там пишуть?
Відправник був незнайомий. Він уперше бачив цього адресата. Однак, найбільше Петра заінтригувала тема повідомлення: „Ласкаво просимо на новий фестиваль”.
Він підозріло глянув на значок антивірусу. Той вирішив не виходити з підпілля – значить ніяких капостей не передбачалося. Хвильку повагався і клацнув мишкою аби відкрити повідомлення.
„Доброго дня!
Вас вітають організатори нового фестивалю „Покутські фестини”, котрий проводиться вперше в Україні й немає аналогів.
