Сьогодні чотирнадцяте березня. Дарма, що весна на календарі. Білі замети під вікнами виблискують від морозяного дзвону, а сніг під ногами рипить так, що здаля чутно. От і Максимків котик Гливко ледачо розлігся на підвіконі й лише зажурено глипає на вулицю. Як Максимко його розуміє! Зима, звичайно, суперова річ: санчата, ковзани, лижі і все таке… Та чомусь так хочеться весни. Здається, що й пані Зима втомилася від чекання, тому спересердя добряче припікає морозами і лагідно трусить снігом.
Максимко з Михасем знають чому весна забарилась. Вона загнівалася, бо ніхто її не жде, не виглядає. Вже третій день поспіль після школи приятелі чимдуш мчать додому. Обідають, роблять уроки і гайда зустрічати весну. Посперечавшись трішки, дійшли згоди, що найперше де мала б з'явитися вона – це парк. От і блукають друзі парком. Прислухаються до звуків, придивляються до гілочок вербових. Та в парку ані телень. Все, як завжди. Горобці й синички вовтузяться біля годівничок, набундючені ворони мляво перегукуються: «Кар-кар! Ти вкрав!», «Кар-кар! Я не брав!»
Оце ж і сьогодні замість пограти в стрілялки на комп'ютері, попленталися до парку. Чим дуже здивували Михасеву маму:
- Гуляти? Та вас зазвичай силою за двері не виштовхаєш, а тут таке завзяття. Вже третій день поспіль. Ану зізнавайтесь, халамидники, що замислили. Знаю я вас, шибеників.
І так напосілася на хлопців, що Михасик все й вибовкав.Та Максимко приятеля розуміє. Він також не вміє брехати, тим паче мамі. Навіть жартуючи.
Михасева мама дуже серйозно все вислухала. Тоді сумно сказала:
- Прикро, хлопці, що намарно це все! Поки що… Циклон з Сибіру протримається у нас ще як мінімум тиждень, прогноз зі супутника, що відстежує погоду. Це ж таки наука. От і забарилась весна. Затримав її циклон.
Та все ж хлопців відпустила, з задоволенням. Нехай погуляють.
Хлопці мовчки йшли доріжкою парку. Після почутого зовсім не хотілося розмовляти. Циклон… Мінімум тиждень. Раптом Максимко рвучко зупинився:
- Знаєш, Михасю! Хай навіть тиждень - сім днів. Не багато, правда. Зате, як весні буде приємно. ЇЇ тут чекають, виглядають…
Михасик радісно закивав головою. Отак гуляли хлопчаки близько години. Добряче замерзли й вирішили зробити ще одне коло навколо парку та мерщій додому, тобто до Михасика на чай. Максимкові батьки ще на роботі, от і чекати їх в компаніїї найліпшого друга набагато веселіше.
Раптом до вух хлопців долетіло наполегливе й галасливе стрекотання сорок. Цікаво, що чи хто так розтривожив цих пліткарок? В глибині парку була невеличка галявина. Стрекотання лунало звідти. До неї вела вузесенька заледве протоптана нечастим ходінням стежечка. Хлопці сопучи вирушили туди. В центрі галявини зупинилися. На гілках дерев сиділи сороки й безупину розмовляли, не звертаючи на непроханих гостей жодної уваги. Михасик нарахував десять. Білобоки, закинувши голови догори, не припиняли своєї балаканини. Хлопці перезирнулися й собі позадирали голови. Небо було непривітне - сиве і пусте. Та хлопці інтуїтивно продовжували стояти та витріщатися в небо. І раптом на сірому тлі вони побачили те, що так збентежило сорок. Над парком, майже торкаючи верхівки дерев, весело курликаючи вертали з вирію
журавлі-веселики, несучи на крилах весну. Вона прийшла, тобто прилетіла. Дочекалися таки! Хлопці, радісно відповідаючи на привітанням журавлів загукали:
- Ласкаво просимо додому, веселики! Ласкаво просимо тебе,панно Весно! Ласкаво просимо! – махали друзі руками.
І тоді чужинець-заброда сибірський мороз видався хлопцям не таким вже й сильним та лихим. Над лісом лунало веселе курликання й дитяче щасливе:
- Ласкаво просимо додому! Ласково просимо!
Пізніше, сидячи в теплій кімнаті й попиваючи смачнющий малиновий чай, друзі навперебій оповідали Михасиковій мамі, як вправно разом з сороками-білобоками зустрічали весну.
- Молодці, хлопчики! Вірно й вправно все зробили, – похвалила друзів мама й заклопотано додала, - І все ж - бідні веселики. Зарано прилетіли. Намерзнуться. Тиждень морозів – це не жарти. Чи витримають?
І навіть ці слова не зіпсули друзям настрою. Вони були певні – Весна щось вигадає!!! Вона ж бо - Весна!
Наступного дня щасливий й розпашілий від гордощів Михасик примчав зі школи додому. Його зустріла трішки збентежена мама.
- Мамо, на вулиці найсправжнісінька весна! Сонечко гріє, горобці в калюжах купаються. Й так любо спіавють! Зі стріх капне. Ура!
- Дивно! Вночі несподівано антициклон з півдня прогнав Сибірський. Звідки він так швидко взявся?
- Матусенько! Та це ж зрозуміло! Насправді все дуже просто.ЇЇ принесли на крилах журавлі-веселики. Навіть сороки мудріші від супутників погоди. Весні байдуже до циклонів чи антициклонів й до того, що каже наука. Коли її чекають – вона обов'язково приходить.
