2.
Минуло два роки. За цей час Артемон пізнав багато неписаних правил життя у гуртожитку. І найголовніше з них: “Якщо ти не з нами – то ти проти нас!”
Багато чого змінилося: Даніель став заочником - разом з татом чкурнув у Москву остарбайтером, Альона перейшла до іншого інституту – вивчала банківську справу (правильно, якого біса з лохами тусуватись). З п’ятого Артемона переселили на дев’ятий поверх, де жили самі його однокурсники. Він поселився в “трьошці” з Богданом, але насправді ще з Толіком, Васею, Максом, Лєрою, Дімоном і Лілею, які частенько бували гостями і навпаки, в основному через те що в кімнаті був телевізор і можна було завтикати чергову серію “Брігади” або зварити макаронів на пічці, яку ховали під ліжко, або випити трохи пива.
Визначною особливістю кімнати було вільне “койко-місце”, яке майже кожного тижня ставало пристанню заблудших кораблів, яких сильно хитало і вони не могли дістатися дому або власної кімнати. Походивши “по хаткам” і дізнавшись про вільні місця друзі друзів знайомих мчали на своїх зморених крилах до кімнати Артемона і Богдана і падали пораненими птахами, інколи не долітаючи до ліжка або довго сиділи у вбиральні і звали якогось Едіка: “Уе-е-е-г-ік, у-е-е-ік !!!”.
Все б нічого, але одного прикрого разу Артемонові довелося самому розміститись на коврику за досить неприємних обставин.
Харківське небо всіяне дрібними зірками спочивало. Годинник на мобільному висвічував другу ночі. Стукіт у двері – гуп,гуп.
- Відкривай Артемон, тут одного пацана нормального нада положить. Одкривай, бо винесем двері, - чулися п’яні голоси.
Артемон повернув ключ і замість одного зайшло п’ятеро, з яких двоє були дівками, та ще й врубили світло, що змусило законно проживаючого студента швидко натягнути штани і рубашенцію.
- Чуєш, старік, Богдан сьоднє ночує у Качана, так шо ми займем дві кроваті.
- Та без проблем лягайте.
- Шо лягайте, в тебе стопки є? –спитав Міхєй.
- В тумбочці. Так а шо ви, ще довго?
- А тебе шось не устраює? –випнув лоба Міхєй
- Зараз хряпнеш з нами для доброго сну, – сказав Алєкс, одкриваючи баночку кільки в томаті.
З колонок приймача залунала музика типу “Кашлатий хрущ на духмяний плющ”. Прозора рідина швидко наповнювала стопки і так само швидко зникала в ротових порожнинах випиваючих. Дівки робили вигляд що кривляться і не допивали до кінця, в пацанів йшло як по накатаному. Артемон, якого зі сну взяли дрижаки теж потянув свою дозу, бо хотів щоб все скоріше скінчилося.
З розмови стало ясно, що одна з дівок працювала у забігайлівці, бо зналася на міцних напоях і казала, що “Хортиця-срібна” зараз лідер продажів. Вона була з гарними формами, але обличчя, присипане сріблястими блискітками, було не дуже симпатичне. Можливо такий макіяж у якійсь Закопитівці і модний, але Артемон таке бачив вперше. Цю з блискітками пригледів третій чувак Олег.
Інша була молодшою, більш приваблива, не така затаскана, вона була з Міхєєм.
Ще з першого курсу Артемон вважав Міхєя і Алєкса рідкісними ублюдками. Найперші лигани для яких доїба..ся до когось було улюбленим занняттям, а ще вони сцяли з балкона на одяг, наригували повну раковину у санвузлі і знімали жіночі труси в гладильці. Хоча вони робили це не кожен день, але більшість вважали їх майже героями.
Одного разу Артемон сидів в кімнаті своїх одногрупниць з якими готувався до екзамену. Зайшла мова про однокурсників, для дівчат попліткувати – найліпше заняття:
- Ой, він такий смішний, цей Алєкс, - говорила Ліна, - і Міхєй також класний, в них проблеми з навчанням, а так вони прикольні хлопці.
В серці Артемона запалала дика образа. “Подивився я б на твоє обличчя, коли б ти пожила поруч з такими прикольними хлопцями, і хтось із них наригав тобі під подушку або обісцяв одіяло,-думав зі злістю Артемон.- Чудовий ранок, ти тільки но прокинулась, запихаєш руку під подушку, а там –СЮРПРИЗ!, а на чудовому іспанському одіялі велика пахуща пляма. От дури, що вони в них знайшли”.
Ще Артемон згадав як Алєкс задрачував Даніеля і називав його хлюпіком, за те що той такий худий. Насправді в Даніеля був хворий шлунок, але про це знав тільки він і його друзі.
Для цих двох селюків Міхєя і Алєкса не було іншого авторитета, як сила. Якщо ти слабкий, то не заслуговуєш поваги, значить ти лох.
Місце Артемона в гуртожитковій ієрархії було не високим, таких полюбляють називати ботанами. А так як перегортаючи сторінки м’язів не накачаєш, то серед верхівки його також вважали лохом і могли напрягти виконувати якісь-то задачі, типу здати залік або реферат чи зганяти за горілкою.
- Чуєш старік, тут дєвочкам нада перед сном переодіться, вийди на пару хвилин, - сказав Алєкс.
- Дебіли, як ви дістали, - подумав Артемон і вийшов, - влаштують блядки в моїй кімнаті.
Коли Артемон зайшов через кілька хвилин світло було вимкнено, ліжка зайняті, а на його лежав Алєкс.
- Е, а де я бути спати? – спитав законнопроживаючий студент.
- Та зараз Міхєй закінчить, піде до себе, а ти можеш лягти з тьолочкою, - бовкнуло тіло Алєкса і підступно розвернулося до стінки обличчям, а до нього задницею.
Артемон зрозумів, що приречений провести цю ніч на коврику, бо Міхєй не збирався нікуди іти, а активно розминав сідниці чювіхи і вже зтягнув трусняки. Благо у шафі була тепла ковдра, котру він і простелив долі. Артемон лежав горілиць, увімкнене радіо глушило стогін і возькання на ліжках, а він згадував шкільні часи: він добре навчався, його поважали вчителі, він був в нормальних відносинах з однокласниками, писав вірші, які присвячував коханій, яка про його почуття навіть не здогадувалась. А зараз виперли з власного ліжка і він спить як собака долі, його вважають ботаном і називають лохом якісь селюки. “Невже це розплата за самолюбство або я зробив комусь зле, а може я справді лох. Може справді треба забити на все, почати бухати і трахати тьолок. Якби це справді було мені потрібне.” – думав собі Артемон.
Через кілька годин у вікно кімнати запливе світанок нового дня і Артемон зовсім невиспаний піде на першу пару. Вчорашня дівка з блискітками піде до вбиральні підмиватися (не приймати душ, бо гарячої зранку не буває), а потім попросить Олега провести її до метро, але той відмовить, начебто хоче спати. Вона вийде і грюкне дверима.
(Далі буде…)
Дякую рецензентам Ledi Y, Silverwolf, Remik, Олесю Бережному та Світлані Кедик за моральну підтримку в написанні розповідей.
