Немає слів, немає сліз. Усе сказано і виплакано давно. Дивлюся на свою онуку й мрію про її тиху старість десь біля комину з плетивом, то вона щось знову своїм онукам лагодитиме; думаю про її зрілість, про косу до пояса. Аж бачу як стоїть вона посеред поля квітів, розкинула свої руки широко-широко, так що в обійми весь світ потрапляє, а до неї біжить її крихітка, її донечка.
Дивлюсь на онуку й не бачу, не чую, як вона промовляє слово «бабуня».
Внученька цілує мої руки вустами гарячими і вогкими, гладить моє вицвіле волосся і плутається в ньому малесенькими пальчиками.
А мені уже й встати не хочеться, не сила, стомилась я, спатоньки хочу. Син підходить, щось говорить до мене, а я лишень:
- Спатоньки можна?…
- А їсти? – Запитує в мене.
Не голодна я, та й їла вже. Спочатку я весь час запитувала у всіх про час, а потім стало якось байдуже, ото вистачало знати, що на вулиці холодно, чи морозно, л’є дощ, чи віє завірюха.
- Мамо! – гукає син.
- Бабуся істи оче, тато. Я бачила як вона очки відкривала - крізь сон виокремлюю солоденький голос онученьки. Щоб мою красуню ігнорувати - не можна. Кажу всім, що хочу їсти.
Це я так уже не вперше попрошу , а допоки принесуть, то я засну. Їм певно і не збагнути, що то сон для мене. Я там ходжу, бігаю, навіть літаю. А чудово ж бо як літати. До того ж приходять до мене й мама і тато, а от поки хворію, то жодного разу живими не приходили, чи забули про мене, чи справ багато. Мама у сні приходить у платті в сині квіти, а тато по-військовому стримано в костюмі і весь час один і той самий носить. Мама хоч хустинку змінює. Якось просила у мами поносити її босоніжки, така на них пряжечка була, що зроду такої не бачила. А вона мені відмовила: « Рано тобі у моє взуватися». Почекаю. Певно ще не довго чекати, бо тато якось підморгнув мені і запросив у гості, а мама йому: « Не підштовхуй, наше дитятко само по осені прийде. Лиш мороз вдарить , так і переступить поріг дому нашого». І з тих пір стала я більше погодою цікавитися а не годинами, бо якби тато чи матуся сказали, що чекатимуть мене 14 грудня, по обіду, то я б так і прийшла, а то ж ні, коли морози вдарять…
