- …Це було у ті часи, коли на зорях висіли фіранки, а коні літали так високо, що у їхній гриві залишалися дощові хмари. Це було у ті години, коли тиша залазить у вуха і сидить там як зрадниця, не впускаючи і не випускаючи на волю думки разом зі словами. Це було у ті секунди, коли калатається серце так сильно, немов щойно тікало від когось у темному. Це було…. Та яка різниця коли це все було, цього немає. І відліку у часовому просторі не існує. Проте це є і залишається в ароматі, що довкола; у квітах, що розквітли у саду. Насправді це все було у моєї дитинстві, тоді був живий тато. І – вона замовкла, по щоках ринули сльози.
- Не плачте, любонько, пусте, припиніть, - втішала дівчину молода жінка..
Проте вона таки впала на стіл і задихаючись рюмсала. Що ж бо ще можна сказати? Вона уже в тисячний раз повторює, що батька свого не чіпала, що він був її радістю і втіхою. А її вкотре тихенько і помалу намагаються зіштовхнути на слизьку дорогу аби вона щось таки бовкнула не те, щоб розказала всьому світові правду, бо ж кожному глядачеві так кортить дізнатися: яким буде кінець неймовірно цікавої і найрейтинговішої передачі за весь час існування українського телебачення.
- Чому ви всі вважаєте мене вбивцею? – Підняла голову дівчина.
- Цікавий епізод, - сказав сценарист режисеру, тут можна її і великим планом, і так ще, щоб знизу на неї дивитися, бачити її сльози.
- Ти все ще віриш, що вона розколиться?
- Так, у цьому ж і є суть.
- Не варто доводити її до відчаю.
- Та перестань, у неї такі гонорари, що ти б теж на таке наважився.
- До чого гонорари? Вона вірить у неіснуючу реальність. Вона певно ночами вже не спить. Мені здається досить цього ідіотизму. Час прийшов припинити зйомки.
- Ти з розумом дружиш? Так не буває. У нас вийшов найкращий продукт. Та ми всі станемо забезпеченими людьми, а про неї - то я взагалі мовчу.
- Слухай, а якщо вона того…?
- «Того» чого? – дивувався сценарист
- Ну, якщо вона з глузду з'їде, збожеволіє, або ще що гірше з життя піде – режисер не випускав із рук кулькову ручку, він нервово перекладав її з руки в руку.
- Слухай геніальні фінали. Тобі б сценарії писати. Зе бест. Та ти у нас талант, ні талантище прихований, - сценарист похлопав по спині свого товариша.
- Який талант? Я тебе запитує, що з нами буде, коли щось піде не за планом?
- Дурник, плану не існує. Вона наш єдиний план. У неї велика уява, вона акторка, вона кралечка, цукерочка. Ми її лише запакували у наш формат і вся країна насолоджується мегагіперсупер проектом.
- А твоя дочка дивиться?
- Та я ж не псих. На якого їй цю блювотню дивитися.
- А хто ж нас дивиться?
- Сам не знаю. Головне, що ніхто не признається. Всі фукають, гадядь нас. Та ми ж з тобою знаємо, що рейтинги реальні і вони зашкалюють. Інвестори на таке й не сподівалися.
- А вони дивляться?
- З ними теж нічого не ясно, мутні вони. То це ж вони нам цих героїв і підсунули. Мовляв хочуть впевнитися в почуттях, чи якась така інша лобуда.
- Не може бути! – режисер сів на підлогу і обійняв голову руками.
- Чого не може бути? – здивувався сценарист.
Режисер показував на картинку, що на моніторі, дівчина кусала собі пальці. З губів скапувала кров.
- Що вона собі думає, дурепа?!.
- Викликай швидку, - режисер заметушився, ручка впала просто на підлогу і поламалась під ногами.
- Не маю розпорядження.
- Якого до біса розпорядження. Дай я сам.
- Усе за сценарієм, пригальмуй. То так треба. Ось, читай, бачив, - він тицькав під ніс якісь папери з печатками.
- Що бачив? Дівчина поїхала, збожеволіла…. Дай я сам….
…
- Чому ви зайшли до кімнати? – Запитувала молода жінка
- Щоб врятувати Олену, - він відповідав чітко і лаконічно, дивився прямо, в нікуди.
- Ви її раніше знали?
- Ні.
- А чому називаєте по імені?
- Усі знали, що вона – Олена.
- Хто усі?
- Глядачі, група знімальна.
- Про яких глядачів йде мова?
- Стоп. Це жарт, чи розіграш. Чому ви мене допитуєте? Ви звичайнісінька акторка, ми знайшли вас ледь не на смітнику, ви стояли на кільцевій, ловили машини, я зі Славкою, сценаристом, саме там з вами і познайомився.
- Цікава інформація, її вже внесли до протоколу. Не відходьте від теми. Чому ви її загризли до крові? Ви її також на Кільцевій знайшли? Що вона вам, особисто вам, зробила поганого? За що ви її так, не по-людськи?
- Я вам уже говорив. Я її рятував.
- Рятували… Від кого?
- Від неї. Чекайте, я … її … рятував … від … В А С.
- На сьогодні досить. Продовжимо завтра, - молода жінка зняла міні мікрофон.
Ведуча вийшла із скляної студії, залишивши колишнього режисера гіпермегапопулярної передачі на самоті. Далі титри : «Усі 24 години, 7 днів на тиждень кожен шанувальник просунутої і креативної студії «ДІВО» має можливість спостерігати за людиною, яка загнана обставинами у скляний паралелепіпед. Тільки у нас – усі підвалини людського невідомого. Чекайте, дивіться, пізнавайте. Будьте з нами і щодня, щогодини, щохвилини, щосекунди. Не пропустіть найцікавіше.».
…Це було сонячного дня, я сидів на піску, на березі Дніпра. Мама гладила моє волосся… Точніше – це було давно, дуже давно. Ще точніше?... Цього ніколи не було…
